Наша справа - гребти

Лк 8: 22-25
Нинішнє євангеліє - добре унаочнення лякаючого світу. Реклама та медії постійно лякають нас прищиками на губі, кінцем різноманітних мікрокосмів аби лише відтягти від основного - нашої роботи, яку Господь дору;чив нам ідучи спати.
Перед лицем інколи справді лякаючих видінь ми покидаємо нашу роботу і починаємо спасати світ, турбувати себе і Господа тим, що змінити не можемо, переживаємо за те, що не в наших силах тоді як нашим завданням є гребти, поки Господь спить.
Де ваша віра - заклик до кожного з нас. Не лякайтесь, я з вами навіть коли вам ввижається, що я сплю. Майте довіру і все буде добре.
Недовіра до Бога почалась ще в раю, коли наші прадідо з прабабою замість того, щоб порати сад, шукали істини там де її не було. Христос задовільнив бажання людини пізнати добро і зло давши їй свмого себе. Мир, про який часто говорить євангеліє є сам Христос. Він наша надія, сила, дорога і життя. Йдучи за ним спасемося, метушачись без довіри Йому загинемо. Всюди і завжди треба пам'ятати мудре повчання отців: Ні за чим дуже не біжи і ні від чого дуже не втікай.
Господи, умиротворення наше, мир пожай в серця наші і подавай нам тісніше єднатися з Тобою в невечірнім царстві Твоїм.

Історія ближнього і особиста реальність

Я не вірю в співпадіння і те, що саме цей уривок з євангелія від Луки (7:36-50) ми читаємо в день після виборів означає дуже багато для кожного з нас.
Люди, які сидять за столом і приймають почесного Учителя, бачать лише минуле жінки, яка приходить, щоб змінитись зустріччю з Богом. Христос, натомість, бачить її майбутнє, народжене любов'ю. Праведники за столом уподібнюють Бога собі - Він має бути справедливим, гарантом дотримання закону, таким як вони. Христос, натомість, бачить сповнення закону у діях жінки, народжених любов'ю. Святі за столом не розуміють радості звільнення від гріхів, оскільки ніколи не пережили усвідомлення гріха. Христос, натомість бере гріхи всіх на себе і несе їх аж до хресної смерті і воскресіння.
Надто часто люди виносять вирок минулому ближнього, закриваючи для нього навіть можливість зміни. Христос, натомість, бачить людину, яка має потенціал постійного вростання у повноту дитини Божої. Зустріч з Христом міняє людину кардинально. Когось відразу, хтось потребує довшого шляху. Христос відмовляється від таврувань. Для Нього кожен народжений від жінок має перспективу хоча б "найменшого у царстві Божім".
З іншого боку, Христос задає питання праведникам: як ви, дослідники глибин богослов'я, могли не дотриматись елементарних інтуїтивних правил поведінки? Невже ритуал щось інше, ніж життя? Чи можемо ми, які й самі не дотримуємось елементарних правил поведінки, говорити про недотягнення ближнього?

Пізнання через споглядання

Лк 7: 17-30
Людина, особливо дуже побожна, часто шукає способу перекласти свій обов'язок приймати конкретні рішення на когось. Хтось має мені сказати що правильно, а що ні, що треба робити, а від чого треба відмовитися, що істинне, а що брехливе.
У цьому євангельському уривку Христос хоче довести до свідомості своїх учнів те, що основним завданням духовного життя є вчитись самому приймати рішення. Кожен мусить приглядатись до того,  що відбувається в житті, аналізувати це і робити висновки. Не питай чи Христос той, який має прийти, оцінюй те, що бачиш і роби висновки. Шукай щоденні чудеса навколо і відкривай їх тим, які лише вчаться вірити. В цьому полягає духовне вдосконалення. У своїй любові до людини Господь прагне звільнити її повністю, не узалежнювати навіть від Себе. Господь діє і Його дії є Його найкращим  свідченням - "Небеса повідають славу Божу, діла рук Його проголошує твердь!"
Бачити Христа у Його ділах все ж може лише людина, просвічена Святим Духом і причасна Його царству. Увійшовший у царство Боже через народження Духом Святим більший від Йоана, бо не потребує свідчення Христа про Нього, він знає Його, бо став Його повноцінним братом і наслідником спадщини Отця.
Менш побожні люди, не узалежнені від складних духовних схем легше приймають відкритість Бога, тоді як богослови часто занадто довго затримуються на словах так і не доходячи до Бога, який творить аж понині.

Святіші, блаженіші, високопреосвященіші

Дискусія щодо того, як кого називати повинна виходити з того, що ми хочемо цим передати слухачам. Мені здається, ніхто ще тверезо не досліджучав що саме ми хочемо сказати, коли Бога називаємо "святим", а папу римського "святішим", св.Августина "блаженним", а патріарха "блаженішим".
На мою думку, ми просто пливемо за течією, втратившого будь-які підстави, візантинізму і капітулюємо перед здоровим глуздом, коли йдеться про літургійні речі.
Якщо ми хочемо, шоб вірні сприймали нас адекватно, треба згадати одне дуже важливе послання, яке церква вже віками голосить: "минула тінь закону благодаті пришестям!" Слово не для того стало плоттю, щоб нам і надалі керуватися якимось незрозумілим безсловессям. Христос говорить зрозумілою всім людською мовою, має людське намацальне тіло, бо прагне безпосередності у спілкуванні. А ми, роздерту Його смертю і воскресінням завісу храму, знову намагаємося зшити докупи різними нічого не проясняючими і непотрібними "символами".

Євангеліє про Нуф-Нуфа

Лк 6:46-7.1  
Слухаючи слова вчорашнього євангелія, сама собою згадується казка дитинства про трьох поросят. Вони теж будували свої будиночки в надії сховатись від бажаючого пожерти їх вовка. Христос переконує своїх слухачів у очевидному: зробиш справу солідно, вона встоїться, зробиш нашвидкоруч, буде нетривкою.
Людина, яка обмежуватиме духовість виконанням мінімуму не буде успішною. Той, хто у гонитві за щораз швидшим світом намагається йти з ним в ногу, довго не пройде. І церкви це стосується у першу чергу.
Саме тому вона святкує початок літургійного року не святкуванням гонитви за святістю, а святкуванням стояння у святості. Хто слухає Слова, але не має часу на їх осмислення, не скуштує плоду Слова. Хто не пробує зробити молитву церкви особистою, той приречерий на величезну руїну. У вдумливому слуханні його слів і впровадженні їх в особистому та міжлюдському житті є запорука життя вічного.
Лука ніби мовить: прийми євангеліє і будь мудрий як Нуф-Нуф. Підтверди своє слухання ділом і, спасшися сам і станеться, що кожен пам'ятатиме твоє ім'я, дім твій благословенний буде як дім Нуф-Нуфа і спасешся в ньому сам і братія твоя.

 Сказанїе ѡ трїехъ свинїѧхъ

 

Спостерігай чудеса і приймай рішення: 7: 17-30

Людина, особливо дуже побожна, часто шукає способу перекласти свій обов'язок приймати конкретні рішення на когось. Хтось має мені сказати що правильно, а що ні, що треба робити, а від чого треба відмовитися, що істинне, а що брехливе.

У цьому євангельському уривку Христос хоче довести до свідомості своїх учнів те, що основним завданням духовного життя є вчитись самому приймати рішення. Кожен мусить приглядатись до того,  що відбувається в житті, аналізувати це і робити висновки. Не питай чи Христос той, який має прийти, оцінюй те, що бачиш і роби висновки. Шукай щоденні чудеса навколо і відкривай їх тим, які лише вчаться вірити. В цьому полягає духовне вдосконалення. У своїй любові до людини Господь прагне звільнити її повністю, не узалежнювати навіть від Себе. Господь діє і Його дії є Його найкращим  свідченням - "Небеса повідають славу Божу, діла рук Його проголошує твердь!"

Бачити Христа у Його ділах все ж може лише людина, просвічена Святим Духом і причасна Його царству. Увійшовший у царство Боже через народження Духом Святим більший від Йоана, бо не потребує свідчення Христа про Нього, він знає Його, бо став Його повноцінним братом і наслідником спадщини Отця.

Менш побожні люди, не узалежнені від складних духовних схем легше приймають відкритість Бога, тоді як богослови часто занадто довго затримуються на словах так і не доходячи до Бога, який творить аж понині.

Свобода досконалості

Лк 6: 37-45
Христос завжди ставить перед своїми учнями подвійну перспективу - свободу і досконалість.
Свобода християнина полягає у відсутності горизонтальних порівнянь. Християнин - той, хто не порівнює себе з навколишніми. Його судження не залежать від середньостатистичної думки людей ані навіть від законів, які люди створили для врегулювання відносин. Судження і суд християнина завжди у порівнянні з відносинами Бога і людини. На Бога, а не на людину, рівняється справжній учень Христа. З відносин Бога і людини, християнин не осуджує, милосердствує, творить. Він не дивиться, на закони створені людьми, які обмежені у своєму баченні (скалкою чи колодою), а отже, у певному сенсі, сліпі.
Христос не узалежнює людини, навпаки, він прагне, щоб людина, навчившись, стала такою як він - її вчитель, співпрестольний Отцю і Святому Духові. При зустрічі, людина усвідомлює себе учнем, але Христос бажає, щоб, навчившись, людина сама стала учителем. Він не бажає узалежнених від себе учнів, Він прагне досконалих співробітників на ниві спасіння світу.
Завданням християнина є не дивлячись на нікого, окрім на Господа, зростати добрим деревом, яке дає поживний плід для спасіння світу.

БЛАЖЕННЕ НЕВІРСТВО

Євангеліє від Йоана передає кілька цікавих описів ситуацій оли Христос являється воскреслим учням. Розповідь про те, як повірив у воскресіння Господа св.Апостол Тома є особливо цікавою, настільки цікавою, що у літургійному переданні її читають кожних 11 тижнів, а окрім того присвячують розважанню над "невірством Томи цілий тиждень після Світлого тижня. Гляньмо на те, як Йоан це описує.

Христос після свого Воскресіння являється своїм переляканим і зрадившим його учням. З'являється у чудесний спосіб через закриті двері. Закритість дверей тут є ключовою і Йоан згадує про неї двічі. Учні, після всього, що вони пережили і побачили, все ще не увірували в Господа. Страх перед вбивцями Христа настільки великий, що вони закриваються, не бажаючи впустити нікого. Христові доводиться входити до них через закриті двері не лише їх дому, але й їхніх сердець. Незважаючи на "Мир", який Христос двічі їм передав і навіть на факт отримання ними Духа Святого, за вісім днів двері їх світлиці і далі були замкненими. Євангеліє говорить про те, що учні зраділи, коли побачили Христа, все ж, здається тут Йоан хоче вказати на дещо глибше - учні зраділи, але чи повірили до кінця? І якщо повірили, чому їх свідчення було настільки непереконливим, що Тома їм не повірив? Якщо вони справді повірили у воскресіння та отримання дару Духа Святого, чому їх двері і надалі цілий тиждень були замкнені. Кому можна відпускати і затримувати гріхи за закритими дверями?

Здається, Йоан хоче перестерегти нас, що емоційної віри є недостатньо для довіри Христові всього свого життя.

Літургійні тексти візантійської траиції називають невірство Томи блаженним. Тома - єдиний з учнів, який наважився зробити експеримент - діткнутися Спасителя. Віра Томи - осмислена, перевірена і певна. Вона була так само необхідною і для всіх інших апостолів, які вагались у вірі у воскресіння як також вагались перевірити це якимось експериментом.

У описі блаженного невірства Томи Йоан являє нам Христа, який відкриває своє серце для кожного, хто у сумніві. Досвід Томи є досвідом, який церква і надалі продовжує через літургійні богослужіння, являючи відкритий бік Христа у всіх чуттєвих знаках, якими вона оперує.

Блаженні ті, які не бачили і увірували, але й для тих, які бажають заглибитись у досвід тіла Христового є можливість вкласти палець у його бік.

Блаження ті, які не бачили і увірували, але і недовірки мають можливість викликнути "Господь мій і Бог мій!"

Блаженні ті, які не бачили і увірували, але і блаженне невірство Томи, через яке увірували апостоли і записали це, щоб і ми могли жити вірою в Ісуса Христа.

В очікуванні Геловіну: Спогади з лекцій о.Василя Вороновського

Ми не самі у цьому світі

Ми живемо в світі, який наповнений не лише нами, але й різноманітними невидимими нам силами як добрими так і злими. Злі сили, на відміну від добрих, поважаючих нашу свободу, намагаються нас свободи позбавити. Це відбувається через опанування. Наш розум і серце мають природний захист від злих сил, але є і надприродні захисти (молитва, таїнства церкви, але і різноманітні нецерковні магічні ритуали), одним із яких є сам Господь Христос, який входить в нас через хрещення. Христос захищає нас не позбавляючи нас нашої свободи, тобто, якщо ми відкриваємо серце і розум злому духові, Христос не буде насильно нас захищати.

Віртуальні пошесті сьогодення

Євангеліє свята Покрови Пресвятої Богородиці як і більшості Богородичних свят є те саме. Про Богородицю там говориться досить побічно і все ж дуже конкретно. Марія - особа, яка приймає і зберігає Слово Боже. Матір'ю Бога є не та, яка передусім дбає за слово, а та, яка відкрита для слухання Слова і послуху Слову. Марія не та, яка краще від Слова знає, "що потрібно" Йому, радше вона очікує на те, що Слово скаже їй і, почувши, піде і піклуватиметься не про "багато", а про саме те "єдине", що справді потрібне - вірність аж до стояння під хрестом, вірність всупереч тому, що бачать очі, вірність, вища понад сили людини.

Осінь

Тепер мабуть в нас пора

Найкраща настала:

До нас в гості золота

Осінь завітала.

Усе-всеньке у золоті:

Золоті дерева,

Лежить злато під ногами,

А листочки клена

Так було зашелестять,

Що все забуваєш

Й лиш слухаєш,-

О чім вони собі розмовляють,

Ті листочки... Під ногами

Все більше каштанів;

Дуже люблю їх... Бувало

Часом собі станеш,

Замилуєшся й почуєш

Як вони шепочуть,

Променіють, ніби про щось

Розказати хочуть,

Ніби кажуть: “Впадь, розбийся

І знову воскресни

Без колючок, щоб не могла

Ти вже біль принести

І найменшим сотворінням.

Щоб з відкритим серцем,

Мов блискучий той каштанчик,

Руки розпростерти,

І з любов’ю цілий світ

Ними обгорнути,

І такою завжди-завжди

Щасливою бути”.

Сказанїе ѡ трїехъ свинїѧхъ

Во времѧ оно, бѣша Нїфъ-Нїфъ иже ѿ свинїй есть, и два брата егѡ живѧста съ нимъ, ихже имена суть Нафъ-Нафъ и Нуфъ-Нуфъ, иже якоже и братъ ихъ свинїама бѣста. Нїфъ-Нїфъ и Нафъ-Нафъ юродива бѣста, Нуфъ-Нуфъ же бѣ свинъ, премудрости исполненъ. Живѧху же во странѣ добрей, идѣже ядоша былїе травное и ѿ пчелъ сотъ, ни въ чемъ же имуще нужду. Совѣщаше же сѧ, глаголюще, якѡ мы, добраѧ свинїѧ, живуще во странѣ добрей, не имамы нужды, но нѣсть намъ идѣже вселити ближнїѧ нашѧ, и всѧ именїѧ наша. Возрастъ же имамы поѧти себѣ женъ и родити сыны и дщери, имже нѣсть крова, ниже ночлега, ниже престола домовъ нашихъ. Сотворимъ ѹбо себѣ три кущи добли, идѣже вселимся съ женами и чадами нашими и всемъ именїемъ нашимъ.

Хрест - явління остаточної істини

Йоана 19:6-11,13-20,25-28,30-35
 Читання нинішнього свята охоплює майже цілий 19 розділ євангелія від Йоана і має до діла із роздумуванням про істину у багатьох її перспективах.
Передусім у перспективі приховування і нищення істини. Провідники юдейського народу прагнуть приховати і знищити істину, "поставити хрест" на істині. Вони роблять це руками римської імперії віддаючи свою свободу, говорячи неправду, переходять із статуса народу Божого у статус племені римської імперії - "нема в нас іншого царя крім кесаря". Тим вони "ставлять хрест" на вибраності одного народу і, не бажаючи того, дають можливість створенню нового народу Божого, народу, народженого хрестом Господа нашого Ісуса Христа.
Ще однією перспективою істини є любов, яка народжується під хрестом. Під хрестом Христа стояли люди, які любили Христа, для яких істина була сильніша ніж закон, "за яким Він має вмерти". Любов сильніша за смерть,тому Богородиця стає матір'ю Йоана, а Йоан сином Богородиці. Любов до Христа, любов через перспективу хреста робить з нас родину Божу. Ця істина теж народжена хрестом.

Вознесення задля перспективи неба

Ів 3:13-17

Нинішній уривок євангелія від Йоана є частиною нічної розмови Христа з Никодимом. Христос говорить про хрещення - народження згори від води і Духа. Хрещення, а відтак і можливість участі у Царстві небесному, згідно з Христом, можливе лише для тих, які його бачили - вийти на небо може той, хто з неба зійшов - син Чоловічий. Ніхто не може прагнути небесного не бачивши його. Але як побчити небесне? Як можемо бути в небі? Христос дає дуже зрозумілий образ того, як людина може піднести свій погдяд до неба - піднесення змія у пустелі. Змії, які жалили ізраїльтян, в біблійному описі є не лише частиною історії блукання пустелею, вони образ того, що заняття земним, споглядання плазуючого по землі приносить лише біль, страждання і смерть. Мойсей возносить змія тому, що людина була неспроможна бачити чогось іншого, а саме через піднесення, попри образ змія побачила також і перспективу неба, що й ставало початком взивання до Бога і спасінням. 

Свідома участь у весільній учті

Мт 22:1-14

Євангеліє нинішньої неділі малює нам досить строгу ікону Царства Небесного. Передусім - царство є весіллям, тобто святкуванням. Це надзвичайно сильний образ - життя, як святкування. Церква від початків готувала вірних саме до цього євхаристійного виміру відносин із Богом. Ми - покликані на весільний бенкет мали б передусім бути вдячними за удостоєння участі у учті Сина Небесного Отця.

БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ

мову оригіналу збережено

Богословія 49 (1985) р. 29-48

Проф. д-р Й.Мадей

БОЖЕСТВЕННА ЛІТУРГІЯ В УКРАЇНСЬКІЙ ЦЕРКВІ

Чи можлива її реформа?

(Prof. J. Madey, Divina Liturgia in Ecclesia Ucraina. De possibilitate eius revisionis)

Вступ

Найчастішим закидом, який підноситься на Заході проти Східних Церков - це їхній консерватизм. На це маються вдійсності приклади в історії. Подумати тільки про великі спори між коптійськнм патріархом Гавриїлом II Ібн Тураїк і монахами монастиря св. Макарія в XIII сторіччі у зв'язку з уведенням одного-одинокого речення в одній молитві перед св. Причастям.[1] Ще гірші наслідки мали реформи за московського патріярха Нікона в XVII сторіччі, які спричинили і досі існуючий церковний поділ.[2] Але чи можна напруження між консерватизмом і відвертістю для нових розвитків обмежити тільки для східного християнства? Сучасніть вчить нас щось інакше.

Земля благодатна через сповнення благодаттю

Про нинішнє літургійне читання (Мр 4:10-23).

Христос розповідає про сіяча, але головне в притчі - земля. Все залежить, як ми свою землю, тобто себе самих, готуємо до прийняття слова. Згадується мені при тому Німеччина, країна не надто багата на добру землю. Більшість ґрунту - камінці. Під час другої світової війни вони навіть з України ґрунт до себе везли. Все ж завдяки обробці поля, залученню сучасної техніки та знань яке зерно коли садити і як його обробляти, німці добились таких результатів про які нам з нашими чорноземами можна лише мріяти.
Відтак, суть притчі не в тому, шоб мати відмазку від прийняття слова і зрощування плодів, а в тому, щоб оцінивши себе і знаючи початкову якість своїх ґрунтів використати ті інструменти і залучити таких зусиль, щоб дати плід в 30, 60 чи 100 разів.

Требник преп.Арсенія

Преподобний Арсеній використовував псалми як благословення у різних випадках; особливо тоді, коли не було церковного чину для конкретної потреби. Грецьке першоджерело можна знайти у виданні «О Герон Паісіос» єромонаха Христодула", Свята Гора Афон, 1994 рік.

Читання псалтиря у різних випадках

Цифра відповідає номеру псалма, а тоді вказано, при якій потребі слід його молитись

1. Коли хочеш посадити дерево або лозу, щоб приносили плоди.
2. На просвіщення Господом тих, які йдуть на збори і ради.
3. На звільнення людей від злості, щоб не катували вони неправедно ближніх своїх.
4. На зцілення Господом м’якосердних, що впадають у відчай бачивши жорстокосердні дії.
5. На зцілення Господом очей, уражених лиходієм.
6. На звільнення Господом тих, які перебувають під закляттям.
7. На зцілення тих, хто мучиться страхом через підступи і загрози лиходіїв.
8. На зцілення уражених бісами або нечестивими людьми.
9. На припинення бісівських залякувань уві сні або спокуси вдень.
10. На примирення жорстокосердого подружжя, що сперечаються і розлучаються (коли жорстокосердий чоловік або дружина мучать одне одного).

Про причини заміни читання молитов вголос тихим читанням

А. Голубцов

Про причини заміни читання молитов вголос тихим читанням[1]

У наш час усі молитви літургії, окрім заамвонної, священнослужитель читає «тайно» (μυστικως). Замість цілісних молитов народ чує лише так звані виголоси, тобто завершення молитов, які містять славослов’я св.Тройці, у своїй більшості це завершення причинного характеру,[2] чи короткі витяги, фрази вирвані з їх контексту,[3] між якими немає видимого зв’язку і тому, хто незнайомий із змістом служебника, нелегко його встановити. Зовсім іншу дійснісь у цій царині являла літургійна практика перших трьох-чотирьох століть: там мовлення вголос, всенародне мовлення молитов передбачалось само собою, було свого роду conditio sine qua non самої літургійної служби. На доказ цього твердження покличемось на відоме місце Юстинової Апології (глави 65-67), у якому від імені всіх вірних свого часу останній писав: «По завершенні молитов (за себе і новоохрещеного), ми вітаємо одне одного поцілунком. Потім до предстоятеля братії приносять хліб і чаша води та вина, і він, взявши, возсилає іменем Сина і Духа хвалу і славу Отцю всього і детально звершує благодарення за те, що Він удостоїв нас цього. Після того, як він звершить молитви і благодарення (τας ευχας και την ευχαριστιαν), весь присутній народ виголошує (επευφιμει), мовлячи: Амінь. Амінь у єврейській мові означає: Хай буде».[4]

Природне добро і божественна благодать

Мт 19:16-26
Нинішнє євангеліє водночас просте і складне. Просте, бо малює досить реалістичну картину, з якою ми самі стикаємось дуже часто. Складне, бо, як і тоді, мало з нас може пізнати правильне рішення перед лицем Бога.
Юнак, якого малює святе Євангеліє шукає Добра і про нього питає в Ісуса у своєму юнацькому запалі. Христос відповідає, по-жидівськи, питанням на питання: чого звеш мене Добрим? Тобто, якого добра - як від людини чи як від Бога - від мене ти очікуєш? І, починаючи з людського, перелічує лише половину Декалогу, ту частину , яка стосується міжлюдських стосунків - пізнавальну, в принципі, і без Бога, без віри, на основі звичного людського досвіду. Шанувати батьків, не вбивати, не красти, не допускати навіть в думках бажання того, шо не хочеш щоб з тобою сталося.

ЧИН МОЛЕБНЯ ПІД ЧАС ВІЙНИ ПРОТИ СУПРОТИВНИКІВ

Ієрей: Благословен Бог наш завжди, нині і повсякчас, і на віки віків.

Вірні: Амінь.

Ієрей: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.

Вірні: Царю небесний, утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповняєш, скарбе дібр і життя подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, благий, душі наші.

Святий Боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас. (3)

Слава Отцю, і Сину, і Святому Духові, нинi i повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Пресвята Тройце, помилуй нас; Господи, очисти гріхи наші; Владико, прости беззаконня наші; Святий, посіти і зціли немочі наші, імени Твого ради.

Господи, помилуй. (3)

Слава, і нині:

Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться ім’я Твоє, нехай прийде царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.

Ієрей: Бо Твоє єсть царство, і сила, і слава, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків.

Вірні: Амінь.

Таланти благодарення

Мт 18, 23-35
Царство Боже в Євангелії від Матея у багатьох випадках х проекцією земного життя. Господь готовий піти назустріч упалій людині. Людині, яка не має що віддати за 10000 талантів - сума поза уявою тодішньої нормальної людини. Ми не маємо що віддати Господеві за те, що Він сотворив нас, дав нам середовище для для життя, повітря - як подих Духа, землю - як творіння у Христі, небо - як запоруку обіймів небесного Отця.

Богословствувати "днесь" у присутності Христа

Мт 23: 29-39
Особливо богословам дуже легко закритись у минулому, звести вивчення питань віри до минулого, навчитись аналізувати добрі вчинки, а ще краще, помилки своїх отців. Мовляв, вони помилились, були б ми на їх місці, ми б цього точно не зробили. І саме тут богослови часто потрапляють у власну пастку: дискутуючи із тими, які вірять сьогодні, вони використовують метод своїх отців - вбивають, переслідують, виганяють "за правду". Як і їх батьки, вони не бачать посланих їм Богом пророків, книжників, вчених. Їх уділ не сучасне, а минуле.