Творець чи супротивник?

 У всій цій дисусії довкола львівського сміття дуже мало звучить основного, а саме кількості продукованого нами всіма і кожним зокрема сміття. Сміття надто дешеве, щоб навчитись заощаджувати на ньому. Деякі європейські країни вже дійшли до того, щоб не лише сортувати сміття, а й платити за нього. І платити немалі гроші. Хочеш викинути папір - плати, хочеш утилізувати поліетиленові пакети - плати, хочеш вживати одноразовий посуд - плати. 

І справді, до сміття ми вже настільки звикли, що не уявляємо собі без нього нашого життя. І це стосується не лише сміття фізичного, хоча зараз саме воно смердить найбільше у Львові, та й глобально в цілому світі. Є сміття словесне. Задумаймося на хвилинку, скільки непотребу ми продукуємо нашими словами. Скільки непотрібних слів, речень, суджень виходить з нас, ізсередини наших сердець. Треба вчитись утилізувати ці відходи нашої духовної життєдіяльності. Думати більше перед тим як сказати. "Положи, Господи, охорону губам моїм і двері огорожі устам моїм" - це ми співаємо щодня на вечірніх богослужіннях, які розпочинають новий літургійний день.

Скільки непотребу, жовтої преси, неперевірених фактів, сфальсифікованих образів і подій проходить щоденно через нашу свідомість при перегляді соціальних мереж. "Не схили серця мого до слів лукавства, щоб вигадувати оправдання для гріхів" - нагадує нам знову літургія церкви. Воістину, нині криза слова і криза істини.

І відповідь не в тому, щоб знайшовся хтось, хто вироблене нами сміття утилізуватиме. Відповідь передусім у тому, щоб навчитись робити це самим. 

Господь, творячи цей світ, усі "відходи життєдіяльності" своїх творінь влаштував так, що вони не знищують, а помножують життя. Наскільки ми уподібнюємося Творцеві у нашій творчості? Чи може навпаки, ми протиставляємося Творцеві, створюючи непотріб і сміття і таким чином свідчимо про те, що ми на боці Його супротивника - сатани, який від початку свого падіння дбав лише про те, щоб суттю життя була смерть?

Сморід сміття - нагода поставити собі запитання, пора посту - знайти відповідь і силу навернутися і уподібнитися Творцеві.

Старий рік

Старий рік проходить можна сказати нормально, в загальноукраїнському настрої.
Довго мучився,поки відкрив шампанське. Прийшлося зрізати верх корка, а решту тягнути коркотягом. Це перший раз за мої 33 роки. Причому було 5 друзів, всі попробували свою силу.
Прийшов додому, світла нема, сидимо при свічках. Азаров сказав, шо входим с новий рік сильнішими. Я шось сьогодні не дуже то відчув поки шо. Ну нічо, будем чуда чекати. До нового року ше троха часу є.

Листування між Авгаром і Ісусом

В часі різдвяного посту, приготуванню до приходу Христа, хочу поставити один з цікавих документів церковної історії — листування між Авгаром, царем Едеси та Христом. Документ зберігся завдяки церковній історії Євсевія Кесарійського. Документ цей був дуже поширеним у церкві четвертого століття як на сході так і на заході. Зокрема про нього згадує у своєму щоденнику Етерія як про текст, який читали в Едесі і який дарували паломникам.

Переклад за виданням: Е.Schwartz (Hgg.), Eusebius. Kirchengeschichte, Leipzig 1955.

Копія листа, написаного топархом Авгаром Ісусу і посланого йому через посланця Ананію в Єрусалим: "Авгар Ухама, топарх, Ісусу, благому Спасителю, що явився в володіннях єрусалимських, вітання. Чув я про Тебе і про Твої зцілення, які без ліків і коренів твориш. Кажуть, що Ти сліпих робиш зрячими, кривих — ходячими і прокажених очищуєш, і нечистих духів і демонів Ти виганяєш, і тих, яких мучать хронічні хвороби зціляєш, і мертвих воскрешаєш.

І все це почувши про Тебе, положив в умі одне з двох: або Ти Бог і, зійшовши з неба, чиниш таке, або Син Бога, що таке творить. І тому я вирішив просити Тебе ,щоб ти потрудився прийти до мене і зцілити хворобу мою. Чув також, що юдеї нарікають на Тебе і хочуть вчинити Тобі зло. В мене є маленьке і прекрасне місто, якого стане нам обом".

Копія листа Ісуса через посланця Ананію топарху Авгару: "Блаженний ти, що увірував в Мене, не бачивши Мене, бо написано про Мене: ті, що побачили Мене не увірують в Мене, а ті, що не бачили Мене, увірують і будуть жити. Про те ж, що ти написав Мені, щоб Я прийшов до Тебе, то мені треба сповнити все для чого Мене сюди послали і після сповнення, я буду взятий до Того, Хто мене послав, пошлю до тебе когось з Моїх учнів, щоб зцілив твою хворобу і явив життя тобі і всім, хто з тобою".

Богоявленський піст

Спілкування з Богом у християнстві займає найважливіше місце і передбачає повну відданість християнина цій справі. Де б не був християнин, він повинен памятати про Бога і шукати Його присутності, а беручи до уваги те, що Бог всюдиприсутній, йому і шукати не дуже то треба, просто навчитися відкривати свої духовні очі і зріти Бога у всіх Його проявах, доступних людській природі.

Все ж, перш ніж зріти Його, християнин повинен навчитися абстрагуватися від себе, дати Богові обявити себе таким, яким Він є. Дати Йому явити Себе. 

Напевно цього нас і хоче навчити Церква у період перед Різдвом і Богоявленням. Заспокоїти свої уявлення про Бога, для того, щоб Він заповнив нашу уяву, віддати себе, свою уяву Богові, щоб Він міг її сформувати, так як Він формується в утробі Марії. Без дії мужа - нашого розумування, але дією Святого Духа Він зростає в нас і родиться як Слово. В цій духовній тиші очікування на прихід Божого Слова Він не являється нам як Кріпкий, але як Величний у своїй убогості. Його присутність, гонима непевностями Йосифа - нашого розуму, переписами кесаря, котрі ведуть нас часто у небезпечну дорогу, місце, де нас не очікують і не приймають, де не сонце і не відомі всім зорі просвітлюють дорогу, але нова зоря провадить невідомих людей до нашого серця, саме вона (присутність Христова) стає причиною співу ангелів про спасіння нашої душі у якій раждається Христос.

Приготуймо ж у ці дні Йому дорогу, не створенням нового його образу через інтенсивні читанна та навчання, але тишиною своєї душі. Даймо Богові шанс відкритися нам і внас так, як йому заманеться. В цьому полягає прошення молитви Отченаш про його волю.

Цього нас вчить і літургійна молитва Церкви. Щоразу збираючись ми відкладаємо наші зацікавлення і уяви, щоб через молитовне повторення-мовлення літургійних текстів прийняти досвід Христа, котрий церква хоче передати нам. Не наші потреби стоять на першому місці у літургійній молитві (це перевага особистої молитви), але наше бажання прийняти церковний досвід Христа, бажання засвоїти його, щоб жити ним і могти передати його іншим. В цьому полягає суть літургійної традиції, відмовившись від свого, прийняти досвід церкви, щоб, засвоївши його, передати далі. Передання не означає пасивного передавання інформації, передання є дар прийнятого, засвоєноого і збагаченого власним досвідом, церковного досвіду Христа. Літургійне передання не є і не повинно бути археологічним набором молитов та піснеспівів минулого, котре передається на строге збереження церковним дітям, радше передання є євангельським талантом, котрий вірний повинен не лише прийняти і віддати його в цілості, але прийняти, помножити і принести плід.

Цього бажаю всім у цьому різдвяно-богоявленському пості!

Айкідо проти агресивного богослов’я

Я думаю, що агресивним нападкам можна протистояти лише технікою айкідо - використання агресії противника проти нього самого. Не потрібно постійно звинувачувати когось, потрібно працювати над пропагандою українського. І це стосується всіх прошарків нашої культури. Світ повинен взнати, що одна з найвідоміших ікон не Владімірская, а Вишгородська, що Руський не є синонімом Российского, ітд.

Ми дуже часто втрачаємо наші позиції, поступаючись і тихенько відходячи в строрну, до своєї крайньої хатки. Таким чином не будують культуру, а віддають іншим свої культурні надбання.

Кирил не мав би такого успіху, та й все агресивне православ’я не мало б жодного успіху, якщо в Україні було б солідне богослов’я. Це стосується як конфесійного так і екуменічного богослов’я. Не богослов’я, яке відстоює свої "православні" позиції, але богослов’я, котре проповідує Христа у культурному українському світі, який шукає спасіння. А я переконаний, що наш народ його зараз дуже шукає.

І питання тут не стільки в тому, якою є кількість парафій чи "активних" вірних. Питання в тому ким для цих вірних, для кожного особисто, є Христос.

Християнин як таїнство

На цю думку навів мене вл.Софрон (Мудрий) на одній з своїх проповідей на початку навчального року в УКУ. Він сказав: „Християнин є видимим знаком невидимої Божої ласки”. Справді, таїнство стає діяльним лише тоді, коли Христос починає діяти в конкретній особі. Таїнство не є в першу чергу справою Церкви, але справою Христа з конкретною особою. Він, входячи в неї творить таїнство спасіння. Перемінена Христом людина є висловом невидимої благодаті Божої.

На мою думку, чудо подягає в тому, як людина перемінюється у Христі. Її дії, інколи незрозумілі для неї самої, стають євангелієм для спасіння світу. Основне в житті християнина не діяти, але дати Христові діяти через себе, стати не ініціатором спасіння, але його співтворцем. В такий спосіб найлегше уникнути спокуси повчати Христа як він має творити спасіння світу. Євангеліє завжди є кращим за його інтерпретацію, оскільки воно є інформацією з перших вуст, тому кращим є дозволити Христові діяти в собі аніж використовувати Його авторитет і силу для діяння „в дусі Його вчення”. Інтерпретація євангелія завжди передбачає можливість помилки, навіть оправданої, а дія Христа в нашому житті завжди непомильна. Коли людина дозволяє Христові жити в ній так, щоб їх співжиття було гармонійним, вона стає таїнством, таїнством спасіння, таїнством дієвого воплочення божественної любові.