Світло знання Христового

Різдво́ Твоє́, Хри́сте Бо́же наш, возсія́ло світові світлом знання́, в ньо́му бо ті, що звізда́м служи́ли, од звізди́ навчи́лися поклоня́тися Тобі – Со́нцю пра́вди, і пізнава́ти Тебе́ – Схід з висоти́. Го́споди, сла́ва Тобі!

Такими є слова основного піснеспіву свята Різдва Христового у церквах візантійського обряду. Центральною ідеєю не лише цього свята, а й усього християнства є те, що Христос приходить у цей світ для того, щоб дати нам ЗНАННЯ про Бога, про людину, про Себе і про те, як нам від забобонів і напівправд навернутись до Нього - Дороги, Істини і Життя (Ів 14:6).
Чому ж тоді саме у церковних колах є таке залюбування у напівправди - усі ці "духовні" пояснення очевидних перекручень, банальних історичних чи церковно-політичних помилок? Очевидне небажання їх вирішувати?
Передусім тому, що визнати помилки є важкою справою. Інколи думається про те, що внаслідок того впаде імідж, довіра суспільства, тощо. Насправді ж, усвідомлення помилок і їх усунення і є тою суттю християнства, до якої неустанно кличе Христос від самих початків: Пізнайте правду і вона визволить вас (пор. Ів 8:32).
У передсвяткових приготуваннях до Різдва Христового саме основними питаннями мають бути такі: А що я ЗНАЮ про Різдво Христове? Звідки я ЗНАЮ це? Чи мої ЗНАННЯ базуються на перевірених джерелах? Чи істинні ці ЗНАННЯ? І найголовніше - Що ці ЗНАННЯ дають мені як християнинові? Чи змінюють вони моє особисте ставлення до Бога, Церкви, ближнього, до себе самого?
Можливо тоді питання "Коли святкувати Різдво?" перетвориться на "Навіщо святкувати Різдво?" і відповідь на нього дасть нам ідеї щодо того "коли" і, головне, "як" його святкувати.
Різдвом не завершується питання святкувань. Насправді, Різдво лише дає поштовх до кожного нашого святкування. Святкувати не для того, щоб приготувати вечерю і запросити гостей на "християнізовані поганські колядки", а для того, щоб ЗНАТИ зміст і суть вечері і коляд. РОЗУМІТИ, що церковні богослужіння не для "поставити свічку", а для того, що там, через слухання Священного Писання (самого Христа) і спів священних піснеспівів та мовлення священних молитов, передається ЗНАННЯ про Різдво, Богородицю, Стефана, Василія, Миколая і всіх інших свят і святих, які мали б мати ЗНАЧЕННЯ для нас, для нашої віри, для щоденного життя.
ЗНАННЯ - відповідальність. Можливо саме тому легше є святкувати "традиційно", "попростіше", "без всіх тих заморочок"? Але ж Різдво Христове засвічує саме це - світло ЗНАННЯ. Для того, щоб заморочити нас. Для того, щоб вивести нас з темряви омани (наприклад про те, що суть Різдва - правильно приготувати 12 страв). Для того, щоб навчити думати, осмислювати, засвоювати і передавати ці ЗНАННЯ. Саме це і є ТРАДИЦІЄЮ в повному сенсі цього слова. Осмислити, ЗНАТИ і ПЕРЕДАТИ. І то не сумніви своєї бабці про те, що "незнати, чиє Благовіщенє, Різдво, Богоявління важніше", але ЗНАННЯ про те, що людині і навіть церкві властиво помилятись, але також і виправляти свої помилки силою світла ЗНАННЯ, засвіченого Різдвом Христовим, розкритого у Його Житті і звершеного у Страстях і Воскресінні.

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ ТА ЛІТУРГІЯ ЙОГО ЧАСІВ

 Є випадки, коли священник не відрізняється від підданого,
наприклад, коли слід причащатись страшних Таїнств. Ми всі однаково удостоюємось їх; не так, як у старому завіті, де одне споживав священник, а інше народ, і де народові не можна було причащатись того, чого причащався священник. Нині не так, але всім пропонується одне Тіло і одна Чаша. І в молитвах, як кожен може бачити, народ суттєво співдіє. Так, напр., за одержимих і за каяників звершують спільні молитви священник і народ, і всі мовлять одну молитву – молитву, сповнену милосердя.

Так само, коли виганяємо із священної кошари недостойних брати участь в святій трапезі, є потрібна інша молитва, – і ми всі разом падаємо на землю, і всі разом встаємо. Коли ж настає час давання і прийняття навзаєм [поцілунку] миру, всі так само цілуємо один одного. І при самому звершенні страшних Таїнств священник молиться за народ, а народ молиться за священника, бо слова «Із духом твоїм» не що інше як це означають. І молитви благодарення також спільні, бо не один священник возносить благодарення, а й весь народ. Отримавши спочатку відповідь від народу, а відтак і згоду, що достойним і праведним є звершуване, священник починає благодарення. І що дивного, якщо разом зі священником взиває і народ, коли він возносить ці священні пісні разом з самими херувимами і вишніми силами? Все ж це сказане мною для того, щоб кожен і із підданих чував, щоб ми знали, що всі ми – єдине тіло, і настільки різнимося один від одного, як один член тіла від іншого члена; і щоб ми не все покладали на самих священників, а й самі дбали про всю церкву, як про тіло, спільне для всіх нас. Це слугуватиме і більшому утвердженню, і нас спонукає до більшого поступу (в чесноті).

Послухай, як колись апостоли залучали до участі в своїх рішеннях підданих їм. Так, коли вони поставляли сім дияконів, то передше звістили про це народові. Коли Петро вибирав Матея, то запропонував це тоді всім тих, хто був з ним – і чоловікам, і жінкам. І це тому, що тут (в церкві) немає ані надимання керівників, ані підлабузництва підданих, а є влада духовна, яка знаходить для себе понад усе надбання в тому, щоб приймати більше праці і турботи за вас, а не в тому, щоб шукати більших почестей. В церкві служ жити, як в одному домі; як складові одного тіла, – всі мають бути прихильними один до одного, оскільки і хрещення одне, і трапеза одна, і джерело одне, і творіння одне, і Отець один. Відтак, для чого ж розділяємось, якщо так багато зв’язків, які нас єднають? Для чого розриваємося? Ось знову ми мусимо оплакувати те, над чим я вже багаторазово плакав. Наш нинішній стан достойний сліз. Ми так далеко віддалились один від одного, тоді як нам належало б являти собою союз одного тіла.

(св.Йоан Золотоустий, 18-а гомілія на 2-е послання до Коринтян)

тексти чину Антіохійської літургії 4-го століття тут

покликані і післані свідчити про можливість торкнутись Христа: Лк 6:12-19

 Напишу ще й нині, бо увага впала на те, чого якось не зауважував попередньо.

Перед важливими рішеннями Христос проводив час із Отцем. Лука підкреслює два важливих аспекти цього часопроведення: а) Христос виходив на гору, б) Його молитва тривала всю ніч.
Ходіння в гори, так само як і возношення очей чи рук вгору під час молитви має надзвичайно важливе значення - нагадування передусім собі, що батьківщина наша вгорі, наша ціль - во вишніх. Там - слава Божа. Заради цього ми "відкладаєм всяку житейську метушню". Перестаємо дивитись на те, з чого ми походимо - порох земний, а зосереджуємось на тому, до чого ми покликані: "Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба" (1Кор 15:47).
Христос виділяє час для молитви. Це не просто Отченаш-БогородицеДіво. Не завчені з дитинства фрази "Шеми". Він вибирає нічний час для молитви, бо це час упокоєння і упокорення. Час, коли людина потребує захисту і додаткового світла. Час, коли темрява огортає і сон обтяжує повіки. Він триває в молитві всю ніч. Дає можливість Отцеві промовити до нього. Він серйозно ставиться до розмови з Отцем. Його молитва - приклад для молитви Його учнів. Молитись неспішно. Витратити час на молитву.
Христос вибирає учнів "яких назвав апостолами". Для того, щоб бути Христовим учнем не вистачає бути лише "покликаним", треба бути також "післаним". Бути післанцем Христа, означає знати Його і вміти "пояснити" Його іншим. Не вистачить лише бути з Ним, спілкуватись з Ним, визнати Його своїм Спасителем. Треба свідчити Його, ісповідувати Його, творити відповідно до Його слів. Тоді покликаний стає післаним.
Христос обирає того, "який потім став зрадником". Він не обирає зрадника, Він обирає людину, яка стає зрадником з власної волі. Але якщо подивитись на інших апостолів, то й вони не були завжди "ті, що вірні". Петро зрадив Христа тричі з малодушності, і навіть після Воскресіння не до кінця позбувся своєї малодушності (Гал 2:12), як свідчить про це Павло. Тим не менше, він вставав і йшов далі і, як післанець Христа, свідчив Його наскільки зміг аж до мученичої смерті. Це заохота для нас не зневірюватись, усвідомивши себе зрадником. Головне, не змиритись із цим остаточно (Дії 1:25).
Христос завжди збирає довкола себе силу народу, оскільки з Нього виходить сила зціляюча. Ця "зціляюча сила" творить церкву - збір покликаних, які прагнуть пережити на собі цю силу, намагаючись торкнутися Христа. В цьому суть літургії церкви. Літургії не лише у вузькому, євхаристійному значенні. Літургії, у значенні усієї молитви церкви - євхаристії, таїнств, богослужінь добового кола. Кожне із них - нагода торкнутись Христа і відчути на собі Його зціляючу силу.

Вино Христа в бурдюках Його учнів: Лк 5:33-39

 Євангельський уривок несподівано зазвучав новими сенсами нині. Вирішив записати, щоб не забути.

Христа запитують про те, чого Його учні їдять і п'ють, тоді як учні Івана Хрестителя постять і моляться? Воістину важливе запитання! Його можна чути в наших церквах повсюдно. Ми ж мусимо прагнути до однозгідності у духовних практиках. Хіба не один в нас Господь заради Якого ми все це робимо? Але відповідь Христа ставить все на свої місця. У гонитві за правильним способом молитви і посту часто втрачається їх справжня суть! Той, кого у пості і молитві прагнемо осягнути стоїть серед нас, а ми Його не бачимо! Наша зацикленість на методах зробила невидимою Ціль. Дуже часто нікому не відомо чому наші молитви чи пости виглядають таким чином, яким ми їх практикуємо. "Як" жодним чином не співвідноситься із "Чому". Думаю, якщо б Христос знову прийшов у плоті, ми змусили б Його молитись канон Андрея критського з поклонами. За всіма нашими традиціями ми Його не помітили б так само як не помітили Його учні Йоана Хрестителя, та й навіть Його власні учні. Добрі традиції добре засліплюють!
Чи є до цього протидія? Є, звичайно ж. Христос розкрив її у притчі. Протидією є життя у постійному оновленні. Оновленні, яке полягає у свідомості необхідності постійно оглядатись довкола і шукати живого Христа, який їсть і п'є з Своїми учнями. Христа, Який настільки близький до нас, що розпізнати Його можна лише зодягнувшись у одежу благодаті, яку дарує Дух Святий. Шукати не для того, щоб "пришити" Його до власної традиції, а щоб змінити традицію так, щоб вона відповідала новій "латці" Христа.
Притча Христа має суттєво глибший сенс, ніж просте порівняння із житейськими ситуаціями про рихтування одежі чи зберігання вина. Клаптик благодатної одежі хрещення неможливо пришити до фігових листків закону, яким Господь закрив наготу закам'янілості наших сердець (Мр 10:5)!
Старе вино Ноя можна вливати у шкіряні бурдюки людської тваринності, а вино Крові Господньої здатні втримати в собі лише бурдюки, даровані помазанням Духа Святого.
Господь кличе своїх учнів до латання одежі благодаті таїнством покаяння, бо лише той, хто нічого не робить "не помиляється". Господь кличе до постійного вливання в себе нового вина благодарення, яке, оскільки є Кров'ю Христа є новим завжди (Євр 13:8), і потребує щоразу нових бурдюків.
Священні літургійні традиції лише тому є священними, що дають нам можливість розпізнати Христа. Якщо вони не дають цієї можливості, їх необхідно змінювати, бо вони закостеніли, втратили свою молодість і здатність жити, бродити, дозрівати.
Це неможливо зрозуміти тим, для яких старе вино традиційності смачніше за традицію (передання) "нового пиття" - живого вина, яким є сам Христос. Христос живий, який не вміщається навіть у книги чотирьох євангелій. Христос живий, Який, даючи апостолам молитву Отченаш, не наполягав на однозгідності її тексту (він різниться в євангеліях Матея і Луки), а на щирості моління нею до небесного Отця.

СЛУЖБА БОЖА СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

СЛУЖБА БОЖА

СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

ЗІ СЛУЖБАМИ

НАМІРЕНЬ.

ЛЬВІВ, 1927.

 

СЛУЖБА БОЖА

СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

ЗІ СЛУЖБАМИ РІЖНИХ НАМІРЕНЬ.

ПЕРЕКЛАВ

Свщ. Д-р ЯРОСЛАВ ЛЕВИЦЬКИЙ.

 

ЛЬВІВ, 1927.

НАКЛАДОМ МИХАЙЛА ГАРУХА.

З ДРУКАРНІ ВИД. СП. ,.ДІЛО“, РИНОК 10.

 

Ч. 302/1927.

Позваляється печатати і приватно уживати.

Від гр. кат. Митрополичого Ординаріяту.

Львів, дня 15. січня 1927.

+ АНДРЕЙ, Митрополит.

З гр. кат. Митрополичої Консисторії.

Львів, дня 15. січня 1927.

А. БАЧИНСЬКИЙ,.

Ґєн. Вік.

 

ПЕРЕДНЕ СЛОВО.

Службу Божу св. Йоана Золотоустого перекладано вже кілька разів на українську мову. Найновійший переклад се проф. І. Огієнка. Мій переклад узглядняє всі ті переклади, а крім того переклад Я. Головацького (на німецьку й польську мову). При перекладі придержувався я передовсім текстів грецьких і старословянських. Очевидно, що міродатним для мене був все таки апробований і уживаний у нас текст старословянський.

Деякі архаїзми в мові і оригінальна складня пісень, задержані в перекладі зі зрозумілих причин — нарочно.

ПЕРЕКЛАДЧИК.

Трипіснець Передсвяття Преображення ГНІХ

Трипіснець Передсвяття Преображення ГНІХ, глас 4.

ПІСНЯ 1.

Ірмос: Заспіва́ю Тобі, Го́споди Бо́же мій, Ти бо ви́вів єси́ наро́д із ра́бства єги́петського і покри́в єси́ колісни́ці фарао́нові і си́лу.

Сей передсвятко́вий день преобра́ження Христа́, Відкупи́теля на́шого, зве́ршуючи, вірні, заплещімо у пісня́х рука́ми.

Зустрівши вхід свято́го преобра́ження Христо́вого, і ми, віта́ючи його́, зася́ймо боже́ственними перемінами.

По ни́нішньому дні Христо́с, узя́вши у́чнів, на го́ру зійде і, там преобрази́вшись, заясніє Божество́м.

Дося́гши умогля́дно гори́ Таво́рської, прийдіте всі, Христа́ поба́чмо, що пе́ред у́чнями Своїми вража́юче преобража́ється.

Як проро́к Дави́д, взива́ємо до Те́бе: «Таво́р і Ермо́н Твоїм Іменем возра́дуються у преобра́женні Твоє́му!»

Го́ру превисо́ку – се́рце очи́щене від при́страстей ма́ючи, у́зримо Христо́ве преобра́ження, яке́ просвічує ум наш.

Троїчний: Тро́йці – в Осо́бах розділеній, Одини́ці – по приро́ді Божества́, всі поклонімся: Отцю́ безнача́льному, Си́нові і Ду́хові Свято́му.

Богородичний: Непоро́чну Отрокови́цю, із Яко́ї ви́йшов з пло́ттю без переміни Христо́с Бог наш, просла́вмо всі пісня́ми, вірні, як су́щу Богоро́дицю.

ПІСНЯ 8.

Ірмос: Царя́ Христа́ – Його́ ісповідали полоне́ні о́троки, в печі промовля́ючи си́льним го́лосом: «Всі діла́, оспівуйте Го́спода!»

Прийшо́вши і зася́явши, день світлого Госпо́днього преобра́ження повеліва́є світові взива́ти: «Всі діла́, оспівуйте і превозносіте Христа́ повіки!»

Вірні, прийдіте, ду́мкою підімо до гори́ свято́ї ви́діти Христо́ве преобра́ження всесвітле; Він бо просвічує всіх, що славосло́влять се та́їнство повіки.

Днесь преобра́женню Христа́ чи́стим се́рцем учинімо попере́дню зу́стріч і світло закли́чмо: «Всі діла́, Го́спода оспівуйте, і превозносіте Його́ повіки!»

Троїчний: У Трьох Осо́бах Єди́не Божество́ богосло́вимо, спільно Отця́, Си́на і Ду́ха Всесвято́го: «Всі діла́, оспівуйте і превозносіте Його́ повіки!»

Богородичний: О по́див і тре́пет! Як Ти, дівствуючи утро́бою, Дитя́ породи́ла: не́ба і землі Влади́ку, Бо́га? – Яко́го, всі діла́, оспівуймо і превозносімо по всі віки!

ПІСНЯ 9.

Ірмос: Тебе́, що не зна́ла подру́жжя, Богоро́дицю, небе́сну Світли́цю, що зроди́ла Нача́льника спасіння на́шого, в пісня́х велича́ємо.

Сей первовхідний день Твого́, Хри́сте, всесла́вного і всесвітлого преобра́ження зве́ршуючи, пісня́ми Тебе́ велича́ємо.

До́брою зміною зміни́вшись – Христо́вим преобра́женням, знайдімо себе́ як світлоя́влених у до́брих вчи́нках на́ших, його́ велича́ючи.

Стоячи́ напередо́дні сла́вного преобра́ження Госпо́днього, просвітім духо́вно на́ші по́мисли, його́ велича́ючи.

Троїчний: Тебе́, Тро́йцю й Одини́цю, всемогу́тню су́щність, Отця́, і Си́на, і Ду́ха Свято́го, пісня́ми велича́ємо.

Богородичний: Тебе́, Пресвяту́ю Богоро́дицю, ви́щу від ви́шніх полків і єди́ну Чи́стую в усьо́му творінні, пісня́ми велича́ємо.

Переклад протопсалта Андрія Шкраб'юка 

 

Божественна Літургія у святих отця нашого Йоана Золотоустого

 Божественна Літургія

у святих отця нашого Йоана Золотоустого

Бажаючи звершити Божественну Літургію, священник мовить цю молитву: Го́споди, простягни́ ру́ку Твою́ з висоти́ свято́ї осе́лі Твоє́ї й укріпи́ мене́ на служіння Твоє́, яке́ пе́редо мно́ю: щоб неосу́дно ста́вши пе́ред страшни́м престо́лом Твоїм, безкро́вне священнодійство зверши́в я. Бо Твоя́ єсть си́ла і сла́ва на віки віків. Амінь.

Відтак зодягається у всі ризи, готує із принесених вірними Дарів хліб і вино для звершення Євхаристії, ставить їх на тетраподі та покриває покрівцями.

Диякон: Го́сподеві помолімся.

Священник мовить цю молитву: Бо́же, Бо́же наш, Ти посла́в небе́сний хліб, пожи́ву всьо́му світові – Го́спода на́шого і Бо́га Ісу́са Христа́ як Спаси́теля і Відкупи́теля і Благодійника, що благословля́є і освя́чує нас; Сам благослови́ Предло́ження оце́ і прийми́ його́ в наднебе́сний Твій жерто́вник. Пом’яни́, як благи́й і чоловіколю́бець, тих, що принесли́, і тих, за ко́го прине́сено, і нас неосу́дними збережи́ в священнодіянні боже́ственних Твоїх Таїн.

Бо святи́ться і прославля́ється всечесне́ і вели́чне Ім’я Твоє́, Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків.

Вірні: Амінь.

Літургія Слова

Священник кадить Дари, храм та вірних і, віддавши кадильницю, стає перед тетраподом і виголошує: Благослове́нне Ца́рство Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків.

Диякон: Го́сподеві помолімся.

Священник мовить молитву першого антифону: Го́споди Бо́же наш, чия́ вла́да незрівня́нна і сла́ва неося́жна, чия́ ми́лість безмірна і чоловіколю́біє невимо́вне; Сам, Влади́ко, з благосе́рдя Твого́ спогля́нь на нас і на святи́й храм сей, і вчини́ з на́ми і співмолільниками на́шими ба́гаті ми́лості Твої і щедро́ти Твої. Бо подоба́є Тобі вся́ка сла́ва, честь і поклоніння, Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків.

Вірні: Амінь.

І співають перший антифон: 

Стих: Бла́го єсть ісповідувати Го́спода, і співа́ти Імені Твоє́му, Всеви́шній.

Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.

Стих: Звіща́ти вдо́світа ми́лість Твою́ і вірність Твою́ – на вся́ку ніч.

Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.

Стих: Бо пра́вий Госпо́дь Бог наш, і нема́є непра́вди в Нім.

Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.

Стих: Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.

Христос-реформатор: Йо 2: 12-22

Нинішнє євангеліє є криком Бога до тих, які вважають, що правдиво Йому служать і правдиво почитають. Слава і дії Христа в храмі перед Його страстями не є чимось новим у релігійній традиції. Перед ним багато пророків зверталось до релігійних очільників (власне, передусім до очільників!!!) Ізраїля із критикою їх релігійного "православ'я". І суть звернень була зовсім не в тому, що вони "неправославно" звершують богослужіння. В цьому не було жодних проблем і в часи Ісуса Христа. Все відбувалось у строгій відповідності до "рубрик", "згідно з Законом", там панувала літургійна однозгідність.

Храмова критика пророків і Христа не стосується ані пишності богослужінь, ані стилю літургійного одягу. Вони не говорять про тривалість богослужінь, ані про їх змістове наповнення. Проблемою не було навіть те, що у храмі міняли і продавали. Цього вимагала "зручність" звершення богослужінь. Всі - паломники, перекупки, священики - були, в принципі, задоволені. Все "працювало".
В чому ж тоді "проблема" пророків і Христа?
Їх проблема чи радше сказати ПРОБЛЕМА полягала і донині полягає в тому, що за богослужіннями не видно Бога. Богослужіння стали важливішими за МОЛИТВУ. Ризи важливіші за те, заради чого їх вбирають. Титули важливіші за те, що вони лише іконічно являють. "Правильність", "чистота", "кошерність" жертви важливіша за саму жертву. Можливість "купити правильну жертву" є проблемою Христа і пророків. Спроби "змусити" Бога діяти через "правильні" жертви, які приносяться в "правильному" місці, "правильними" священниками за "правильним" уставом - ось у чому ПРОБЛЕМА Христа. Проблема настільки велика, що Він злиться, Його ревність палає, Його руки здіймаються на биття (привіт всім, які вірять в те, що Христос завжди підставляв щоку) людей, на нищення "приватної власності", Його дії спонукають до заколоту в народі, вони "ображають релігійні почуття вірних".

ЧИН МОЛЕБНЮ В ЧАСІ ВІЙНИ, КОЛИ ВОРОГ ЙДЕ НА НАС

 ЧИН МОЛЕБНЮ В ЧАСІ ВІЙНИ, КОЛИ ВОРОГ ЙДЕ НА НАС

Священник: Благослове́н (†) Бог наш завжди, нині, повсякчас і на віки віків.

Вірні: Амінь.

Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

Ца́рю Небе́сний, Утіши́телю, Ду́ше істини, що всю́ди єси́ і все наповня́єш, Скарбни́це благ і життя́ Пода́телю, прийди́ і всели́ся в нас, і очи́сти нас від уся́кої скве́рни, і спаси́, Благи́й, ду́ші на́ші.

(†) Святи́й Бо́же, Святи́й Кріпкий, Святи́й Безсме́ртний, поми́луй нас. (тричі).

Сла́ва (†) Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Пресвята́я Тро́йце, поми́луй нас; Го́споди, очи́сти гріхи́ на́ші; Влади́ко, прости́ беззако́ння на́ші; Святи́й, навідай і зціли́ не́мочі на́ші, Імені Твого́ ра́ди.

Го́споди, поми́луй. (тричі).

Сла́ва (†) Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, Ти, що єси́ на небеса́х, неха́й святи́ться Ім’я́ Твоє́, неха́й при́йде Ца́рство Твоє́, неха́й бу́де во́ля Твоя́, як на не́бі, так і на землі. Хліб наш насу́щний дай нам днесь; і прости́ нам довги́ на́ші, як і ми проща́ємо довжника́м на́шим; і не введи́ нас у споку́су, але́ ізба́в нас від лука́вого.

Священник: Бо Твоє́ єсть Ца́рство, і си́ла, і сла́ва ...

Вірні: Амінь.

Го́споди, поми́луй. (дванадцять разів)

Сла́ва (†) Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Прийдіте, (†) поклонімся Царе́ві на́шому Бо́гу.

Прийдіте, (†) поклонімся Христо́ві, Царе́ві на́шому Бо́гу.

Прийдіте, (†)поклонімся і припадім до само́го Го́спода Ісу́са Христа́, Царя́ і Бо́га на́шого. 

ПСАЛОМЪ 22

ПСАЛОМЪ 22

Господь пастыръ мôй; пригоды 

Не знавати менѣ зъ Нимъ;

Вôнъ жене на тихѝ воды,

 Вôнъ веде къ полямъ травнимъ;

И душі моêй одрада

 Неcказáнна одъ Ёго;

Вóдить Вôнъ путями правды 

 Ради имени Свого.

Хоть бы темнымъ доломъ смерти 

 Довелось менѣ итти:

Зла и тамъ я не вбоюся,

 Бо зо мною будешъ Ты;

Твоя палиця и жезлъ Твôй 

 Оборонять одъ бѣди.

Мені страву Ты поставивъ 

 Пôдъ очима ворогôвъ;

Мені голову єлеємъ

 Благовоннимъ умастивъ;

Мені чашу мою повну

 Питіємъ Твоѝмъ наливъ.

Такъ Твоя, о Боже, милость

 Проважа всѣ днѝ моѝ;

У Твою святу госпóду

 Я вселюсь на довгѝ диѝ.

ПСАЛОМЪ 14

ПСАЛОМЪ 14.

Хто-жъ, о Господи, тамъ буде 

Въ дому Твоêмъ жити?

Хто въ Твою святую гору

 Може доступити?

Той, хто честно пробуває:

 Все по правдѣ робить,

И святую правду людямъ

 Зъ щирымь сердцемъ мовить

Языкомъ своѝмъ не сіє 

 Клеветы лихоѝ;

Своѝмъ ближнѝмъ зла не коѝть

 И ѝхъ не злословить;

Хто одъ всѣхъ богопротивныхъ 

 Очѝ одвертає,

А людей благочестивыхъ

 Добре поважає;

Хто, поклявшись свому другу,

 Ёго не зражає;

Срêбла въ ростъ не позычає;

 Взятокъ не пріймає.

Хто такъ дѣяти пойметься,

 Повѣкъ не звихнеться.

ПСАЛОМЪ 13

ПСАЛОМЪ 13.

Отъ, безумный въ своêмъ сердцѣ 

Сказавъ: «нема Бога!»

Такъ, змерзѣли, споганѣли 

 Одъ нечестя злого;

Нема дѣющого благо,

 Нема ні одного.— 

Придивився Господь зъ неба 

 На сыны людьськîѝ

Щобъ узрѣти промêжъ ѝми:

 Чи е ще такîи,

А щобъ Бога розумѣли 

 И знайти хотѣли?

Всѣ змерзѣли, всѣ звратились 

 Изъ пути правого;

Нема дѣющого благо,

 Нема ни одного. —

Чи вже-жъ тыи нечестивці,

 Що въ грѣхахъ втопають. 

Що ѣдять якъ хлѣбъ народъ мôй, 

 Бога не благають,

Чи й повѣкъ не схаменуться 

 Тыѝ злыѝ люди?

Тамъ одъ страху затрясуться,

 Де й страху не буде;

Бо у праведному родѣ

 Господь Богъ пребуде. —

Насмѣхаєтесь надь тѣмъ вы,

 Що вбогій гадає;

А убогій, неимущій

 На Бога вповає.

Хто-жъ Израилю спасêннє 

 Подастъ одъ Сіона?

Коли Богъ святый поверне 

 Свôй народъ съ полона:

О, Іяковъ звеселѣє,

Израиль зрадѣє!