середу, 30 квітня 2014 р.

Моилтва на постриг бороди BAR-336

Цікава молитва з найдавнішого візантійського євхологіону :) 
210. 1) Молитва на постриг бороди: Господи Боже сил, Отче Господа нашого Ісуса Христа, твоїм промислом вибрав ти нас смиренних і грішних на служіння твоєму священству, щоб через нас вірний народ почитав благоговійно твоє ім’я, молимся тобі і благаємо, Господи Боже наш вседержителю, благослови діло рук наших, і як благословення, яке зійшло на голову Аарона і на бороду його, і як роса Єрмонська, що сходить на гори Сіонські, так і твоє благословення хай зійде на голову твого раба ім’ярек і на його бороду. Бо подобає тобі всяка слава, честь і поклоніння, Отцю і Сину…

пʼятницю, 25 квітня 2014 р.

Досвід - лом проти стереотипа

Євангельський уривок Світлої Середи цікавий потрійним ламанням стереотипів. Передусім стереотипу вчителя. Насправді дуже важко змінити того, кому ти довірився, хто став для тебе авторитетом. Цінність Йоана як авторитета полягала у відв'язаності від нього як авторитета. Йоан готував своїх учнів до приходу Агнця. Його авторитет як вчителя полягав у тому, що справжнім Вчителем є не він. Він вчив своїх учнів прислухатися до голосу Вчителя. Тому Андрієві було легко відв'язатись від Йоана і пристати до Христа на вказівку вчителя слідувати Вчителю.
Другим стереотипом є стереотип "молодшого брата". Молодший брат є той, яким опікуються, займаються. Він - ідеаліст, якому не дуже довіряють старші, які вже "бачили життя". Але саме вони, молодші брати, ідеалісти і легковіри, приводять до Ісуса старших. Вони здатні піти за покликом серця, побачити і засвідчити Христа там, де "старші" капітулюють перед розумом, перед "життєвим досвідом". Петро - тверда скеля, на якій Христос будує свою церкву, незламну перед воротами аду, але до Христа цю твердість приводить молодший брат, учень упокореного вчителя.

вівторок, 22 квітня 2014 р.

Емауська подорож літургії


Євангеліє Світлого вівторка радує оповіданням про подорожуючих в Емаус учнів Ісуса.
У цьому євангельському уривку, який читаємо кожну 11 неділю всього літургійного року, є кілька ключових думок.
Передовсім подорож. Подорож є рухом, своєрідним пошуком. Подорож - життя. Не дарма вдавнину кожне літургійне богослужіння передбачало рух-подорож. Вірні збирались і притворі, очікуючи предстоятеля. Тоді разом із ним входили у храм вірних, де разом слухали Слова Святого Писання. Далі, предстоятель з клиром входив у святилище, являючи образ небесної церкви, яка завершила свою подорож і предстоїть Богові за світ подорожуючих. На жаль в більшості сучасних богослужінь тепер залишились лише так звані "входи", які є радше обходами лівої частини іконостасу. Все ж, кілька богослужінь, зокрема таїнства Втаємничення і Вінчання все ще зберегли автентичний літургійний рух-подорож. Його вартує відновити також у інших богослужіннях. 
Чим важлива літургійна подорож? Саме тим, що дає нам усвідомлення, що Христос долучається до нас у нашій подорожі кожного разу, коли ми зустрічаємось і обговорюємо наші сподівання на Нього, навіть тоді, коли вони песимістичні: "А ми думали, що Він відбудує..."

понеділок, 21 квітня 2014 р.

Невидимий Бог у видимому тілі Церкви

 Євангеліє Світлого Понеділка ставить перед нами дві основних ідеї.
Передовсім ідею Бога. Його ніхто ніколи не бачив і єдиним джерелом знання про Нього є єдинородний Син Божий - воплочене Слово Христос. Ніякі видіння, ніякі дослідження природи, ніякі пости, богомудрствування не зрівняються з цим єдиним і остаточним об'явленням. Бог не охоплюється нашими можливостями, але об'являється нам з власної волі через власного Сина. Найкращий і певний досвід Бога - впущення в серце Слова Божого і життя Ним.

Чин часів святої Пасхи

Чин Часів Святої Пасхи
Перший, третій, шостий та дев’ятий часи, а також Повечер’я та Північна від Світлої Неділі Пасхи до Світлої Суботи включно відправляються за таким чином:
Ієрей: Благословен Бог наш завжди нині і повсякчас, і на віки віків. Лик: Амінь. І тропар Пасхи тричі: Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що в гробах, життя дарував.  
Тоді промовляємо тричі: Воскресіння Христове видівши,* поклонімся Святому Господу Ісусу,* єдиному безгрішному.* Хресту Твоєму поклоняємося, Христе,* і святеє Воскресіння Твоє оспівуємо і славимо,* Ти бо єси Бог наш,* крім Тебе, іншого не знаємо,* Ім’я Твоє іменуємо.* Прийдіте, всі вірнії,* поклонімся святому Христовому воскресінню,* ось бо прийшла через Хрест радість усьому світові.* Завжди благословляючи Господа,* оспівуємо воскресіння Його,* бо, перетерпівши розп’яття,* Він смертю смерть зруйнував.

Пасхальні думки

Три думки з пасхальнго євангелія.
Христос приходить в цей світ, щоб просвітити кожну людину і дає нам в принципі три непоганих можливості "просвітитися" Ним.
Передусім він приходить як Слово, як Бог звіщаючий і промовляючий до людини. Промовляючий через різні способи - видіння, ангелів, природу, людей, але передусім через Святе Письмо, яке є Його "прямою мовою". Святе Письмо не для інформації, воно - таїнственним способом "входить" у серця тих, які мають вуха, щоб слухати і очі, щоб бачити. Переконайтесь в цьому, почніть вслухатися і вдивлятися в Слово Святого Письма і відчуєте, як в душі вимальовується образ Христа. Слова Святого Письма не є спасінням, вони свідчать про Христа.

вівторок, 15 квітня 2014 р.

Літургійне воскресіння

Написати про необхідність літургійного оновлення чи радше оновлення візантійської літургійної традицій мене надихає багато чого. Передовсім купа різноманітних досліджень, серед яких і сам присвятив багато дечого саме оновленню літургійної реформи. Останньо ж мені про стан нашої літургії та необхідність її воскресіння щоденно (бо більше співаю у крилосі) нагадує одна із чудесних ікон у нашій церкві сщмч.Климентія на вул. Кривоноса 1. 
Лише реставратор може сказати, що у цій іконі до чого. Тут переплелись чудесні мистецькі надбання багатьох поколінь. Ікона втратила своє обрамлення, про красу якого лише можна здогадуватися. Вона також має кілька пластів - знизу написана в одному стилі, зверху в іншому. Частина іконопису взагалі знищена. Звичайно, якщо добрий богослов сяде на кілька днів на хліб і воду і почне богомудрствувати, він за якийсь час знайде всьому цьому певне "оправдання" і "значення", але навіть неозброєним оком можна побачити, що ця ікона не є цілісною і, як наслідок, не дуже придатною до її основного призначення - провадження вірних до Бога через споглядання. Така ікона є радше добрим цінним музейним експонатом та прекрасним об'єктом для наукових досліджень, ніж справді іконою Богоматері.

вівторок, 8 квітня 2014 р.

Відчуття вини - зародок відчуття відповідальності

Говорив нині про духовний майдан з працівниками львівського Музею Історії Релігії. В дискусії пролунало запитання чи було відчуття вини за смерть героїв Небесної сотні?
Було. Було відчуття, шо ми не все зробили для того, щоб врятувати їх життя. Не знайшли слів і аргументів для того, щоб вивести на Майдан мільйони людей, яких би злякались провладні боягузи.
Все ж, для того, щоб відчуття вини не стало причиною деструктивних депресій, воно має перерости у відчуття конструктивної відповідальності робити все, щоб такі жертви більше не були потрібні.
Відчуття вини пов'язане з історією, відчуття ж відповідальності із сьогоденням. Відчуття вини - зерно, з якого може вирости щось прекрасне, якщо над ним відповідально працювати. Жертва Небесної сотні варта цієї відповідальної праці!

P.S. На знимці могила героя небесної сотні Віталія Коцюби. Слава Укріїні! Героям слава!

пʼятницю, 4 квітня 2014 р.

Беззаконня задля меншого зла

Написав я в ФБ пост про стихійний ринок піля привокзального у Львові. Суть полчгала в тому, що з 1-го квітня міліціонери не дозволяли перекупкам і бабулькам блокувати тротуар своєю "підприємницькою" діяльністю. Якщо чесно, був вражений тим, що міліціонери, виконуючи свою роботу поводились досить кулькурно, чого не можна сказати про "підприємців". Переважна кількість ФБ-дискутантів відразу стали на захист бабульок, мовляв, а шо їм робити, жити треба. Тут хочу підсумувати передусім для себе, шоб не забути.
Написав я про всі ці розгони ось чому. Хто не помітив, у нас відбулась революція, яку називають революцією гідності. На цій революції загинули люди, дехто став калікою, дехто просто добряче дістав, втратив роботу, родину ітд. Вони це зробили не для того, шоб ми залишили в спокої все як було. Вони хотіли якісних змін. Вони хотіли і хочуть, шоб закони діяли для ВСІХ, включно з бабульками! Вони вийшли боротися і закликали до боротьби всіх нас. Якшо б ми всі відкликнулись, можливо, вони не мусіли б загинути. Але ми вибрали легший шлях, негідний шлях. Ми далі готові переходити на червоне і радше виходити на автошлях, наражаючись на небезпеку ніж боротись за те, шоб бабульки є мусіли принижуватись, стоячи на тротуарах і продаючи в антисанітарних умовах, недолугі продукти свого виробництва, шоб "якось" вижити. Ми готові захищати беззаконня заради меншого зла. Це для мене є страшним у цій дискусії. Ми, номінальні християни, миряни, які разом із цим світом "полюбили темряву більше, ніж світло", яке "прийшло просвітити кожну людину, яка приходить у світ". Боротись із зауваженим злом можна лише через пропозицію радикального добра. Революція гідності є вибір радикального добра більшими зусиллями, тоді, коли є можливість вибору меншого зла меншими зусиллями.
Самоокупним виглядає лише добре замасковане зло. Добро завжди дотується, передусім нашою любов'ю. Добро взагалі можливе через зусилля "відтепер Царство Боже здобувається силою і лише ті, які докладають зусилля, здобувають його".

вівторок, 1 квітня 2014 р.

Лице зла

Зло як і добро не буває безликим. Воно має лице і лише наївна людина може вважати, що це лице "цапоподібне і з ріжками". Лице зла як і добра може мати різний вигляд інколи навіть дуже привабливий. І в тому немає нічого нового. Перший гріх був вчинений якраз за допомогою плоду, який був "приємний на вигляд". Піст дає нам можливість стриматись від осуду зовнішності, яка є поверховою і дається порівняно легко. Піст означає затриматись на лише на зовнішності, але й заглянути всередину. Передусім всередину себе. І якщо, не дай Боже, там повно нечистоти, то піст є якраз найкращим способом позбутися її, очистити внутрішність гробів нашого тіла, щоб вони були свідченням воскресіння, а не смерті.