неділя, 20 грудня 2015 р.

Жага благодарення: Лк 17:12-19

Історія про десятьох прокаженних цікава під багатьма оглядами. Вона цікава під самого її початку. Христос не зцілює прокаженних звичним для Нього способом - наказом хворобі чи причині хвороби (бісам, наприклад) відступити від хворого. Він не торкає прокажених, не готує цілющої мазі на їх рани. Він робить щось неочікуване для всіх - відсилає їх до священиків храму. Це вони і без Нього знали, бо у Законі потверджувати наявність прокази чи зцілення від неї було прямим завданням храмових священиків. Іншими словами, Христос зробив лише те, що міг би зробити і кожен з нас - відіслав людей "за і так відомою адресою". Це дійсне і нині. І нині дорога зцілення є дорогою, яка веде до храму, туди, де б'ють живою рікою таїнства Христа, передусім таїнства покаяння і єлеопомазання. Що при цьому відчували ці прокаженні, євангеліє не говорить. Чи їх дорога до храму була виконанням наказу Христа, чи просто виконанням припису Закону теж невідомо. Відомо лише, що зцілились вони у дорозі, перш ніж священики змогли оглянути їх. Чи той факт, що вони очистились мусить вказувати на пряму дію Христа? З огляду на розум - ні. Він просто їх відіслав до храму, вони просто зцілились. Немає доказів того, що все сталося завдяки Його слову чи дії. Врешті, можливо вони продовжили свою дорогу до храму, щоб отримати остаточне ствердження їх зцілення від священиків. У справах віри розуму недостатньо, так само, як недостатньо бути "православним", "католиком" чи "протестантом" для того, щоб упізнати Христа на дорозі свого життя. З десяти, серед яких точно були "правильні" члени Божого люду навернувся один, який точно був "неправильним". Його віра, саме та, яка спасає, не була основана на "правильних догмах". Її осердям була любов, яка завжди викликає жагу благодарення. Саме жага благодарення відкрила "єретичному" самарянину очі на Христа. Жага благодарення за те, що Бог зробив йому через Христа Свого стала причиною його повернення чи радше навернення. Благодарення (гр.євхаристія), тому і є джерелом і вершиною всього життя церкви. Благодаренням за світло Христа починає кожна літургійна традиція свій літургійний день, а завершує його Євхаристією - найвищим Благодаренням, яке є бажанням бути єдиним із Тим, який є джерелом зцілення і істинним Життям.

четвер, 10 грудня 2015 р.

Народ і натовп

Народ від натовпу відрізняється народженням. Створити народ неможливо. Натовп можна зібрати гарними словами та ідеями, але ідеї зникають разом із розходженням натовпу по хатах. Народ, натомість, народжується тоді, коли ідеї навколо яких зібралися люди стають їх власними, народжуються з-поміж людей. Народ - люди, які живуть ідеями, ідентифікуються, самовиражаються ідеями, визнають ідеї частиною себе - родинними ідеями.
Натовпом можна керувати, оскільки натовп не здатний до осмислення. Натовп керується емоціями "героя", "ідола". Народом керувати можна лише настільки, наскільки це відповідатиме "традиції". Народна традиція є тим, що не дає можливості зробити з провідника "ідола".
Мойсей вивів з Єгипту натовп євреїв і 40 років формував традицію народу Бога живого.
Небезпекою сучасного світу є розмивання поняття "народ". Людей, які ідентифікуються, вважають відсталими традиціоналістами. Натомість людей, які "відкриті" до всього, позбавлених роду вважають прогресивними. Сучасна культура є культурою спеціалізованих узалежнень, культурою, де все настільки спеціалізоване, що навіть такі природні нахили людини як спів, танець ітд. стають уділом лише професіоналів. Люди із різних народів стають людьми планети Земля, істотами із неозначеною, незавершеною сутністю. Насправді ж це просто намагання перетворити народ у натовп. Народ, який знає для чого він тут і має що запропонувати намагаються перетворити у натовп, який хтось кудись провадить і уділом якого є споживання того, що йому подадуть.

вівторок, 8 грудня 2015 р.

Закон законників і діти Авраама: Лк 13:10-17

Луки 13:10-17
Історія оздоровлення жінки в суботу передає притаманне сучасному світові тяжіння до законництва, до того моменту, коли закон, його виконання, дотримання, збереження стає самоціллю. Це той момент, коли хранителі закону забувають причину дару закону людині Богом. Закон покликаний бути дороговказом на шляху спасіння, опорою при небезпеці падіння, милицями для знесиленої світом людини, які дають їй можливість йти далі, коли фізика її тіла тиснучи на свідомість відмовляється працювати. Закон для того, щоб людина могла йти далі, його завдання звільняти, а не в'язати, випрямляти, а не корчити сотворіння Боже. Закон для того, щоб провадити людину до щастя, спонукати до прослави, оберігати від падіння.
Законництво не має багато спільного з законом. Воно навіть не прослава закону, воно - спотворення закону, зловживання ним на користь не життя, а смерті. Виконання закону може стати ціллю життя людини, тоді як справжньою ціллю є саме життя.
Законники часто мімішні. Вони готові принести в жертву людину в той сам час змилосерджуючись над тваринами в тих же ситуаціях. Законництво радіє тому, що закон було сповнено, незалежно від того принесло це сповнення смерть чи життя. Законництво жертвує дитиною "в ім'я отців". Саме тому Христос осуджує не закон, а законників, тих, які Слово Життя перетворили у Слово Смерті.
Христос понад закон ставить благодарення. Для Нього дякуюча жінка цінніша від невдячних і безрадісних мужів.Для нього вона "донька Авраама" на відміну від годувальників тварин. Уділ законників - тваринне, уділ дітей Божих - спасіння.