середу, 13 березня 2024 р.

Як молились Літургію Передшеосвячених Дарів у катедральних храмах Константинополя 9-10 стт.

Як молились Літургію Передшеосвячених Дарів у катедральних храмах Константинополя 9-10 стт.

На соборах, які Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький проводив у 30-х роках минулого століття було випрацьовано певні методологічні принципи, які мали б лягти в основу майбутнього літургійного оновлення нашої літургійної традиції. Перший із них звучить наступним чином: «Необхідно віддавати перевагу тим літургійним обрядам, котрі максимально відповідають їх старовинним формам, в даному випадку ― обрядовим формам, які існували ще до Берестейської Унії 1596 року, або ж іще давнішим їх відповідникам древньої доби Київської Церкви, чи найкращим зразкам первісного східного обряду».

Дослідження джерел нашої літургійної традиції передбачає також і заохочення Інструкції застосування літургійних приписів ККСЦ, зазначаючи, що «…східні літургійні тексти … сьогодні, у світлі студій і богословського поступу, потребують перегляду в сенсі повернення до прадавніх традицій» (п.24).

Сучасний доступ до джерел давньої візантійської традиції дає можливість побачити як звершувались богослужіння в Константинополі у часи хрещення київської Русі. Зокрема, завдяки віднайденим у 1975 році рукописам бібліотеки синайського монастиря святої Катерини, можна отримати досить чітке уявлення про те, як молились Літургію Передшеосвячених Дарів у ті часи.

пʼятницю, 22 грудня 2023 р.

Бог рождається для тебе ...

 Бог ся рождає, хто ж то може знати?

В цьому народному, може, трохи наївному, різвяному піснеспіві насправді розкрита головна суть різдвяних святкувань. Подія Різдва Христового є парадоксальною. Безмежний Бог народжується як обмежена людина; Той, словом Якого твориться світ і все у світі, стає Немовлям (тим, який ще мусить навчитись говорити слова); Той, який охоплює все, в Кому все існує, не має власного місця для народження; в печері ховається Той, хто створив найглибші безодні; теплом тварин зігріваєтьмя Той, хто посилає сонце зігрівати все, що живе. Справді, хто ж то може осягнути своїм розумом? Хто ж то може знати? Ніхто! Саме тому подивитись на це диво збігається все творіння: ангели, мудреці, пастирі, тварини і навіть нутро землі - печера-вертеп. 'Вселенная веселися, Бог від Діви днесь родився!' - в один голос співають вони. Святкування Різдва неможливе без цього відчуття дива, дива, яке перевищує нашу уяву, дива, яке захоплює, дива, яке, перетворюючи Бога у дитину Ісуса, запрошує і нас віднайти свою властивість дитячого захоплення усім довкола. Без цього Різдво - не Різдво і Бог є лише гарною художньою історією, яка не має нічого спільного із нашим 'реальним' життям.

суботу, 21 жовтня 2023 р.

Благоговіння у Страсі Божому

Дискусії довкола церкви, дзвони якої, за легендою, спасли Львів від нападників, оголили проблему кількох важливих релігійних феноменів, на жаль, занедбаних, якщо не цілком забутих у релігійному середовищі побожної Галичини. Вони ховаються під чудернацькими старовинними  церковними назвами, доступними далеко не кожній 'людині з вулиці', про  яку хочуть подбати всі, кому не лінь, і заради якої у жертву пасторальним зусиллям приноситься все, що було таким цінним і бажаним ретроградним церковним людям середньовіччя, кілька недобитків з яких все ще блукають вулицями левового міста. 

От взяти хоча б 'благоговіння'. Хто ще пам'ятає значення цього дивоглядного слова? А для древніх воно було чи не найважливішим релігійним терміном, без знання і розуміння якого ніхто навіть близько не підходив ані до храму, ані до якого іншого святого місця. Благоговіння ж, насправді, є досить простим словом, яке дослівно означає 'тривання у доброму', дбання про те, щоб все, що ти робиш, було добрим. Особливо тоді, коли ти стоїш перед лицем Всемогутнього і доброго Бога, в якого ти віруєш. Бога, який сам триває в добрі, через що ти захоплюєшся Ним, висловлюєш вдячність за те, що Він такий є, і що ти, принаймні в Його присутності, хочеш і можеш бути подібним до Нього - бути добрим, благоговіти - тривати в добрі. З огляду на це благоговіння релігійна людина творила багато доброго - вона зводила прекрасні храми, красою яких ми донині захоплюємося, віршувала прекрасні чудернацькі, а все ж захоплююче хитросплетені молитви, творила музику, живопис, літургійний одяг, та й сама людина намагалася 'удобритися' - випрати одяг, привести себе до порядку, очистити думки, слова і діла, бо ж не свині годувати вона збиралася на своїх релігійних зборах, а благоговіти - стояти перед лицем незбагненно доброго Бога, який так полюбив її, що віддав на смерть замість неї Свого улюбленого Сина. З огляду на благоговіння релігійна людина також відповідно поводилася у храмах - місцях зустрічі із благоговійним Богом. Цю поведінку можна порівняти із поведінкою закоханого хлопця, який у присутності коханої дівчини із благоговіння перед нею не впивається, не забруднює свої уста смердючим тютюном, не лихословить (хоч в житті, можливо, і мав час до часу такий гріх), а навпаки, намагається бути при ній якнайдобрішим, бо і її бачить він як певний ідеал усякого добра, євангельську перлину, заради якої варто позбутися всього, що маєш. 

понеділок, 25 вересня 2023 р.

Світло таїнств Христових

 Цим дописом завдячую моєму аспіранту і колезі Едуарду Берднику, який вчергове нагадав мені про текст, що мав з’явитись набагато давніше, але до якого ніяк не доходили руки.

У тиждень святкування свята Воздвиження хреста Господнього у львівській катедрі святого Юрія на тетраподі разом із викладеним хрестом можна було зауважити ще одну цікаву деталь - семисвічник. Його і зараз можна там побачити. Зауважу відразу, що, з огляду на сучасну традицію організації храмового простору, таке позиціонування семисвічника є дещо незвичним. Якщо семисвічники і присутні у візантійських храмах, то їх ‘звичне’ місце є радше у святилищі - за престолом, - ніж у храмі вірних. 

Мені достеменно не відомо, коли саме і з якої нагоди настоятель вирішив зробити цю літургійну зміну, але вона заслуговує окремого допису. Отож, семисвічник - що це і яке його основне призначення.


понеділок, 1 травня 2023 р.

Чин жінок-мироносиць

Господи, жона, що у многі гріхи впала, Твоє відчула Божество і, прийнявши чин мироносиці, ридаючи, приносить Тобі ще до погребення миро, – «Горе мені! – промовляючи, – бо ніччю є для мене жага розпусти і пітьмою безмісячною – пожадання гріха! Прийми мої джерела сліз, Ти, що з хмар виводиш воду моря. Прихились до моїх стогонів сердечних, Ти, що прихилив Небеса невимовним Твоїм умалінням. Обцілую пречисті Твої ноги, ще й обітру їх голови моєї волоссям – ті, шум од яких Єва в Раю пополудні почувши у вухах, зі страху сховалася. Гріхів моїх множества і судів Твоїх безодню – хто дослідить? Душеспасителю, Спасе мій, не погордуй же мною, Твоєю рабою, Ти, що маєш безмірну милість!» (Стихира Великої Середи, Твір інокині Кассії)

 

Серед літургійних текстів Великої Середи є один прекрасний твір, написаний жінкою – монахинею Кассією, – текст якого містить загадкову фразу «Господи, жона … Твоє відчула божество і, прийнявши чин мироносиці (μυροφόρου ἀναλαβοῦσα τάξιν), приносить тобі ще до погребення миро…». Її можна було б протрактувати чисто символічно – як це дуже часто в нас і трапляється з не надто зрозумілими фразами – якби не кілька джерел, які насправді засвідчують існування в Єрусалимі та Константинополі ІХ-ХІІ стт. особливого типу літургійного служіння – мироносиць, які, поряд із дияконісами, становлять призабуту традицію жіночого клиру у цих, безсумнівно, важливих християнських літургійних центрах. Історичну замітку про них написав ще у позаминулому столітті один із великих літургістів Алексій Дмітрієвський. Подаю її нижче українською мовою для усіх, хто цікавиться не лише історією, а й глибшою суттю християнського богослужіння, яке, як можна побачити із древніх документів, було суттєво гнучкішим і відкритішим до активної участі жінок у літургійних служіннях, ніж наш сучасний афонський (тому й не надто прихильний до жінок) варіант, «канонізований» не надто осмисленим вибором джерел венеційськими друкарями ХVI століття.

суботу, 22 квітня 2023 р.

До історії обряду святого вогню, який звершують у Велику Суботу в Єрусалимі

                                                                  Ніколай Успенський

До історії обряду святого вогню, який звершують у Велику Суботу в Єрусалимі

Вибрана мною тема в основному торкатиметься історичних витоків священнодії, відомої ще як роздавання благодатного вогню від Гробу Господнього.

Заледве можна вказати на ще якийсь інший християнський обряд, який створив би довкола себе таку обширну літературу, як єрусалимський обряд святого вогню. «У всіх паломників, які побували в Єрусалимі і мали нагоду провести тут день Великої Суботи, пише проф. Дмітрієвський, до якого віросповідання вони б не належали, якого би світогляду не дотримувалися, неодмінно одне з перших місць в їх записках відведено описові релігійного обряду цього святого дня».[1]

За описом проф. Дмітрієвського,[2] нині цей обряд звершують таким чином. Наприкінці утрені, коли архідиякон завершує читати Євангеліє і мовить слова «Вони ж пішли і замкнули гріб, запечатавши камінь печаттю», в каплицю Св. Гробу входять запалювачі світильників, які гасять в ньому вогні і наливають в лампади нової оливи. Головний воротар Святогробського храму запечатує двері каплиці чотирма восковими печатями на шнурах. Близько 2 години дня грецький патріарх в супроводі єпископів і решти клиру урочистим чином входить у Святогробський храм. Тут він південними дверима входить у вівтар церкви св. Воскресіння. За православним патріархом таким самим урочистим чином вступають у храм патріарх вірменський і митрополит коптійський (абун), які займають належні їм місця у храмі. Численний грецький клир, зодягшись у блискучі ризи, процесійно виходить з вівтаря з хрестом, 12-ма хоругвами, рипідами, два диякони несуть пучки свічок «для зручного передавання св. вогню в народ», і за ними крокує патріарх з посохом у правій руці. Зі співом стихири «Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели оспівують на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе оспівувати і славити» вони виходять із церкви Воскресіння перед каплицею Гробу Господнього і тричі обходять її. Відтак, зупинившись перед дверима, які ведуть у каплицю, співають «Світло тихе». Завершивши спів цього піснеспіву, все духовенство повертається у вівтар храму Воскресіння, а патріарх, залишившись перед каплицею, знімає з себе мітру, саккос, омофор і палицю, і залишається у стихарі, епітрахилі з поясом і в нарукавниках. Патріарший драгоман (відповідальна особа для офіційних відносин між патріархом і турецькою державною адміністрацією) знімає з дверей каплиці печаті і впускає туди патріарха, за яким входить і вірменський патріарх, також з пучками свічок. Двері каплиці закривають. Вірменський патріарх залишається у притворі Ангела, а грецький патріарх підходить до ложа Спасителя і, схиливши коліна, молиться за те, щоб Бог «світлом пізнання Свого просвітив язичників, які перебувають у пітьмі, і через Своє зішестя в ад небесних, земних і підземних сповнив світлом; щоб це світло, яке роздають від світлоносного Його Гробу вірним, послужило даром просвічення, зціленням від хвороб, жахом для демонів, і щоб Спаситель благословив і освятив тих, які благочестиво торкаються його. і дарував їм ходити у світлі заповідей Його як синів світла». Молитва патріарха триває чверть години або 20 хвилин. 

Аж ось із дзвіниці церкви Воскресіння лунає голосний передзвін на повну, і з отворів північної і південної стін каплиці з’являються перші пучки свічок з яскраво палаючим вогнем. Кожен з паломників, тримаючи у своїй руці в’язку із 33 свічок, за числом років життя Спасителя, спішить запалити їх від вогню клириків, які стоять ззовні північної і південної сторін каплиці, і першими отримують вогонь зі Св. Гробу. З каплиці з’являється патріарх, який тримає в руках по пучкy запалених свічок. Він іде у вівтар, де знімає ризи, і відтак у супроводі свити відходить в патріархію на відпочинок.

Видавалося б зухвалістю очікувати з висот вогню у певний день, годину і хвилини; видавалося б недостойним християнського звання з року в рік шукати знамення від Гробу Христа, божественне достоїнство Якого засвідчили своєю кров’ю апостоли і незліченна кількість мучеників; нарешті, здається, було б святотатством вимагати надприродного вогню для лампад від Того, Який для величного таїнства Євхаристії взяв природні плоди землі – хліб і вино; однак серед християн східних обрядів – православного, вірмено-григоріанського, яковітського і коптійського – дуже поширеним є вірування у надприродне чудесне походження «благодатного вогню». 

четвер, 13 квітня 2023 р.

Меса св.Мира: Свято священства. Але якого?

Патрік Реґан

Меса св.Мира: Свято священства. Але якого?

РОЗВИТОК СУЧАСНОЇ МЕСИ СВ.МИРА

До реформи Страсної седмиці Пієм XII, проголошеної 16 листопада 1955 р. і запровадженої в 1956 р., єпископ благословляв єлей хворих і єлей катехуменів і освячував св.Миро в катедрі під час Меси в Cena Domini або Меси Вечері Господньої, яку всюди святкували зранку у Великий четвер. Пій XII проголосив, щоб віднині Месу Вечері Господньої звершували увечір, а освячення єлею залишилося вранці, але вже не під час Меси Вечері Господньої, а під час укладеної окремо для цієї мети — Меси св.Мира. Тайні молитви та ппрефація були взяті з давно забутої Missa Chrismalis із древнього Геласіанського Сакраментаря.[1] Відсутній у геласіанському списку попричастен, було вибрано з веронської збірки папських мес.[2] До молитов було додано два читання. Апостольське послання узяте з Якова 5:13-16. Воно радить церкві молитися над хворими, «помазуючи їх єлеєм», додаючи, що «молитва віри спасе хворих і Господь підійме їх».[3] Євангеліє від Марка 6:7-13 звіщає про те, що дванадцять [апостолів] «виганяли багатьох бісів і багатьох недужих помазували єлеєм та зцілювали їх». Причасним антифоном слугують два вірші з уривку Марка 6:12-13.[4]

середу, 1 березня 2023 р.

Таїнство Літургії Передшеосвячених Дарів

Літургія Передшеосвячених Дарів є одним із


найдивовижніших богослужінь у всіх класичних християнських традиціях. Її початки сягають часів, коли євхаристійне богослужіння, центром якого є велична ісповідь віри - Анафора, була зарезервована лише для неділь і великих свят. Анафора, як про неї висловлювались великі мужі церкви і творці нинішніх євхаристійних текстів Божественних Літургій, свв.Василій Великий та св.Йоан Золотоуст, вимагає від служителя особливого приготування і уваги, щоб мовлене молитовне слово (до речі, саме тому апостоли і вибрали дияконів для служіння при столах, щоб могти служити Слову євхаристійної молитви) торкалося сердець присутніх на Літургії вірних і відкривало їх для дії Духа Святого (зішли Духа Твого Святого на нас і на ці дари). Звідси зрозуміло, що щоденний подвиг такого богослужіння є надзвичайно складним. Тим більше, що в давні часи молитви Анафори не були записаними текстами, а мовленим Словом, яке очільник спільноти готував і виголошував, щоразу наново.

вівторок, 3 січня 2023 р.

СЛУЖБА БОЖА св. Іоанна Золотоустого 1878

Один із перших перекладів текстів Літургії святого Йоана Золотоустого українською мовою. Щиро вдячний п.Тарасу Шмігеру за оцифрування тексту

Народный рускій молитвеникъ 

Львів 1878 

(митр.Йосиф Сембратович)


СЛУЖБА БОЖА

св. Іоанна Золотоустого.


По Проскомидії.


Священник стає с Дияконом перед святим престолом і поклонившися знаменується хрестом святим і молится потиху.

Благословений Бог наш завсігди нині і безперестанно і во віки вічні, амінь.

Царю небеснийый, Утішителю, Духу правды, що всюды єси і всьо наповняєш, скарбе всего добра и життя подателю, прийди и всели ся в нас и очисти нас од всякои скверни, и спаси, о Благий, душі наші.

Слава в висоті Богу, а на землі супокій, в людях (боже) уподобаннє.

Господи, губи мої отвори, а уста мої звістят хвалу твою. 1.

                                                        Голосно.

Диякон: Благослови, Владико!

Священик: Благословенне царство Отця і Сина і святого Духа нині і безперестанно і во віки вічні.

Хор: Амінь.

Єктенія велика.

Диякон або Священик:

В супокою Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

О супокій небесний і о спасеніє душ наших Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

О супокій всього світа, о добро святих божих церквей та й о з'єднанні всіх Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

За святу сю церков і за тих, що с вірою, побожностю і страхом божим входят в ню, Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

За преосвященного Архиепископа нашого Митрополита Кир (Н.), і за боголюбивого Епископа нашого Кир (Н.), за чесне Священство, во Христі Дияконство, за всю церковну службу і за народ Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

За благовірного Цісаря нашого (Н.), за весь двір і войско його Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

Щоб йому помагав і покорив під ноги його всякого ворога і супротивника Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

За місто се (село се або монастир сей), і за всяке місто, село і сторону, і за тих, що в них в вірі живут Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

О здоровий воздух, о помноженє плодів земних і о часи супокійні Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

За подорожуючі по морю і по суші, за недужих, трудящихся, взятих в неволю, і о спасеніє їх Господеві помолімся.

Хор: Господи помилуй.

 

(тут вставляются після потреби і инші молення) 

понеділок, 5 грудня 2022 р.

Світло знання Христового

Різдво́ Твоє́, Хри́сте Бо́же наш, возсія́ло світові світлом знання́, в ньо́му бо ті, що звізда́м служи́ли, од звізди́ навчи́лися поклоня́тися Тобі – Со́нцю пра́вди, і пізнава́ти Тебе́ – Схід з висоти́. Го́споди, сла́ва Тобі!

Такими є слова основного піснеспіву свята Різдва Христового у церквах візантійського обряду. Центральною ідеєю не лише цього свята, а й усього християнства є те, що Христос приходить у цей світ для того, щоб дати нам ЗНАННЯ про Бога, про людину, про Себе і про те, як нам від забобонів і напівправд навернутись до Нього - Дороги, Істини і Життя (Ів 14:6).
Чому ж тоді саме у церковних колах є таке залюбування у напівправди - усі ці "духовні" пояснення очевидних перекручень, банальних історичних чи церковно-політичних помилок? Очевидне небажання їх вирішувати?
Передусім тому, що визнати помилки є важкою справою. Інколи думається про те, що внаслідок того впаде імідж, довіра суспільства, тощо. Насправді ж, усвідомлення помилок і їх усунення і є тою суттю християнства, до якої неустанно кличе Христос від самих початків: Пізнайте правду і вона визволить вас (пор. Ів 8:32).
У передсвяткових приготуваннях до Різдва Христового саме основними питаннями мають бути такі: А що я ЗНАЮ про Різдво Христове? Звідки я ЗНАЮ це? Чи мої ЗНАННЯ базуються на перевірених джерелах? Чи істинні ці ЗНАННЯ? І найголовніше - Що ці ЗНАННЯ дають мені як християнинові? Чи змінюють вони моє особисте ставлення до Бога, Церкви, ближнього, до себе самого?
Можливо тоді питання "Коли святкувати Різдво?" перетвориться на "Навіщо святкувати Різдво?" і відповідь на нього дасть нам ідеї щодо того "коли" і, головне, "як" його святкувати.
Різдвом не завершується питання святкувань. Насправді, Різдво лише дає поштовх до кожного нашого святкування. Святкувати не для того, щоб приготувати вечерю і запросити гостей на "християнізовані поганські колядки", а для того, щоб ЗНАТИ зміст і суть вечері і коляд. РОЗУМІТИ, що церковні богослужіння не для "поставити свічку", а для того, що там, через слухання Священного Писання (самого Христа) і спів священних піснеспівів та мовлення священних молитов, передається ЗНАННЯ про Різдво, Богородицю, Стефана, Василія, Миколая і всіх інших свят і святих, які мали б мати ЗНАЧЕННЯ для нас, для нашої віри, для щоденного життя.
ЗНАННЯ - відповідальність. Можливо саме тому легше є святкувати "традиційно", "попростіше", "без всіх тих заморочок"? Але ж Різдво Христове засвічує саме це - світло ЗНАННЯ. Для того, щоб заморочити нас. Для того, щоб вивести нас з темряви омани (наприклад про те, що суть Різдва - правильно приготувати 12 страв). Для того, щоб навчити думати, осмислювати, засвоювати і передавати ці ЗНАННЯ. Саме це і є ТРАДИЦІЄЮ в повному сенсі цього слова. Осмислити, ЗНАТИ і ПЕРЕДАТИ. І то не сумніви своєї бабці про те, що "незнати, чиє Благовіщенє, Різдво, Богоявління важніше", але ЗНАННЯ про те, що людині і навіть церкві властиво помилятись, але також і виправляти свої помилки силою світла ЗНАННЯ, засвіченого Різдвом Христовим, розкритого у Його Житті і звершеного у Страстях і Воскресінні.

суботу, 26 листопада 2022 р.

ЙОАН ЗОЛОТОУСТИЙ ТА ЛІТУРГІЯ ЙОГО ЧАСІВ

 Є випадки, коли священник не відрізняється від підданого,
наприклад, коли слід причащатись страшних Таїнств. Ми всі однаково удостоюємось їх; не так, як у старому завіті, де одне споживав священник, а інше народ, і де народові не можна було причащатись того, чого причащався священник. Нині не так, але всім пропонується одне Тіло і одна Чаша. І в молитвах, як кожен може бачити, народ суттєво співдіє. Так, напр., за одержимих і за каяників звершують спільні молитви священник і народ, і всі мовлять одну молитву – молитву, сповнену милосердя.

Так само, коли виганяємо із священної кошари недостойних брати участь в святій трапезі, є потрібна інша молитва, – і ми всі разом падаємо на землю, і всі разом встаємо. Коли ж настає час давання і прийняття навзаєм [поцілунку] миру, всі так само цілуємо один одного. І при самому звершенні страшних Таїнств священник молиться за народ, а народ молиться за священника, бо слова «Із духом твоїм» не що інше як це означають. І молитви благодарення також спільні, бо не один священник возносить благодарення, а й весь народ. Отримавши спочатку відповідь від народу, а відтак і згоду, що достойним і праведним є звершуване, священник починає благодарення. І що дивного, якщо разом зі священником взиває і народ, коли він возносить ці священні пісні разом з самими херувимами і вишніми силами? Все ж це сказане мною для того, щоб кожен і із підданих чував, щоб ми знали, що всі ми – єдине тіло, і настільки різнимося один від одного, як один член тіла від іншого члена; і щоб ми не все покладали на самих священників, а й самі дбали про всю церкву, як про тіло, спільне для всіх нас. Це слугуватиме і більшому утвердженню, і нас спонукає до більшого поступу (в чесноті).

Послухай, як колись апостоли залучали до участі в своїх рішеннях підданих їм. Так, коли вони поставляли сім дияконів, то передше звістили про це народові. Коли Петро вибирав Матея, то запропонував це тоді всім тих, хто був з ним – і чоловікам, і жінкам. І це тому, що тут (в церкві) немає ані надимання керівників, ані підлабузництва підданих, а є влада духовна, яка знаходить для себе понад усе надбання в тому, щоб приймати більше праці і турботи за вас, а не в тому, щоб шукати більших почестей. В церкві служ жити, як в одному домі; як складові одного тіла, – всі мають бути прихильними один до одного, оскільки і хрещення одне, і трапеза одна, і джерело одне, і творіння одне, і Отець один. Відтак, для чого ж розділяємось, якщо так багато зв’язків, які нас єднають? Для чого розриваємося? Ось знову ми мусимо оплакувати те, над чим я вже багаторазово плакав. Наш нинішній стан достойний сліз. Ми так далеко віддалились один від одного, тоді як нам належало б являти собою союз одного тіла.

(св.Йоан Золотоустий, 18-а гомілія на 2-е послання до Коринтян)

тексти чину Антіохійської літургії 4-го століття тут

четвер, 20 жовтня 2022 р.

покликані і післані свідчити про можливість торкнутись Христа: Лк 6:12-19

 Напишу ще й нині, бо увага впала на те, чого якось не зауважував попередньо.

Перед важливими рішеннями Христос проводив час із Отцем. Лука підкреслює два важливих аспекти цього часопроведення: а) Христос виходив на гору, б) Його молитва тривала всю ніч.

Ходіння в гори, так само як і возношення очей чи рук вгору під час молитви має надзвичайно важливе значення - нагадування передусім собі, що батьківщина наша вгорі, наша ціль - во вишніх. Там - слава Божа. Заради цього ми "відкладаєм всяку житейську метушню". Перестаємо дивитись на те, з чого ми походимо - порох земний, а зосереджуємось на тому, до чого ми покликані: "Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба" (1Кор 15:47).
Христос виділяє час для молитви. Це не просто Отченаш-БогородицеДіво. Не завчені з дитинства фрази "Шеми". Він вибирає нічний час для молитви, бо це час упокоєння і упокорення. Час, коли людина потребує захисту і додаткового світла. Час, коли темрява огортає і сон обтяжує повіки. Він триває в молитві всю ніч. Дає можливість Отцеві промовити до нього. Він серйозно ставиться до розмови з Отцем. Його молитва - приклад для молитви Його учнів. Молитись неспішно. Витратити час на молитву.
Христос вибирає учнів "яких назвав апостолами". Для того, щоб бути Христовим учнем не вистачає бути лише "покликаним", треба бути також "післаним". Бути післанцем Христа, означає знати Його і вміти "пояснити" Його іншим. Не вистачить лише бути з Ним, спілкуватись з Ним, визнати Його своїм Спасителем. Треба свідчити Його, ісповідувати Його, творити відповідно до Його слів. Тоді покликаний стає післаним.
Христос обирає того, "який потім став зрадником". Він не обирає зрадника, Він обирає людину, яка стає зрадником з власної волі. Але якщо подивитись на інших апостолів, то й вони не були завжди "ті, що вірні". Петро зрадив Христа тричі з малодушності, і навіть після Воскресіння не до кінця позбувся своєї малодушності (Гал 2:12), як свідчить про це Павло. Тим не менше, він вставав і йшов далі і, як післанець Христа, свідчив Його наскільки зміг аж до мученичої смерті. Це заохота для нас не зневірюватись, усвідомивши себе зрадником. Головне, не змиритись із цим остаточно (Дії 1:25).
Христос завжди збирає довкола себе силу народу, оскільки з Нього виходить сила зціляюча. Ця "зціляюча сила" творить церкву - збір покликаних, які прагнуть пережити на собі цю силу, намагаючись торкнутися Христа. В цьому суть літургії церкви. Літургії не лише у вузькому, євхаристійному значенні. Літургії, у значенні усієї молитви церкви - євхаристії, таїнств, богослужінь добового кола. Кожне із них - нагода торкнутись Христа і відчути на собі Його зціляючу силу.

середу, 19 жовтня 2022 р.

Вино Христа в бурдюках Його учнів: Лк 5:33-39

 Євангельський уривок несподівано зазвучав новими сенсами нині. Вирішив записати, щоб не забути.

Христа запитують про те, чого Його учні їдять і п'ють, тоді як учні Івана Хрестителя постять і моляться? Воістину важливе запитання! Його можна чути в наших церквах повсюдно. Ми ж мусимо прагнути до однозгідності у духовних практиках. Хіба не один в нас Господь заради Якого ми все це робимо? Але відповідь Христа ставить все на свої місця. У гонитві за правильним способом молитви і посту часто втрачається їх справжня суть! Той, кого у пості і молитві прагнемо осягнути стоїть серед нас, а ми Його не бачимо! Наша зацикленість на методах зробила невидимою Ціль. Дуже часто нікому не відомо чому наші молитви чи пости виглядають таким чином, яким ми їх практикуємо. "Як" жодним чином не співвідноситься із "Чому". Думаю, якщо б Христос знову прийшов у плоті, ми змусили б Його молитись канон Андрея критського з поклонами. За всіма нашими традиціями ми Його не помітили б так само як не помітили Його учні Йоана Хрестителя, та й навіть Його власні учні. Добрі традиції добре засліплюють!

Чи є до цього протидія? Є, звичайно ж. Христос розкрив її у притчі. Протидією є життя у постійному оновленні. Оновленні, яке полягає у свідомості необхідності постійно оглядатись довкола і шукати живого Христа, який їсть і п'є з Своїми учнями. Христа, Який настільки близький до нас, що розпізнати Його можна лише зодягнувшись у одежу благодаті, яку дарує Дух Святий. Шукати не для того, щоб "пришити" Його до власної традиції, а щоб змінити традицію так, щоб вона відповідала новій "латці" Христа.
Притча Христа має суттєво глибший сенс, ніж просте порівняння із житейськими ситуаціями про рихтування одежі чи зберігання вина. Клаптик благодатної одежі хрещення неможливо пришити до фігових листків закону, яким Господь закрив наготу закам'янілості наших сердець (Мр 10:5)!
Старе вино Ноя можна вливати у шкіряні бурдюки людської тваринності, а вино Крові Господньої здатні втримати в собі лише бурдюки, даровані помазанням Духа Святого.
Господь кличе своїх учнів до латання одежі благодаті таїнством покаяння, бо лише той, хто нічого не робить "не помиляється". Господь кличе до постійного вливання в себе нового вина благодарення, яке, оскільки є Кров'ю Христа є новим завжди (Євр 13:8), і потребує щоразу нових бурдюків.
Священні літургійні традиції лише тому є священними, що дають нам можливість розпізнати Христа. Якщо вони не дають цієї можливості, їх необхідно змінювати, бо вони закостеніли, втратили свою молодість і здатність жити, бродити, дозрівати.
Це неможливо зрозуміти тим, для яких старе вино традиційності смачніше за традицію (передання) "нового пиття" - живого вина, яким є сам Христос. Христос живий, який не вміщається навіть у книги чотирьох євангелій. Христос живий, Який, даючи апостолам молитву Отченаш, не наполягав на однозгідності її тексту (він різниться в євангеліях Матея і Луки), а на щирості моління нею до небесного Отця.

середу, 12 жовтня 2022 р.

СЛУЖБА БОЖА СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

СЛУЖБА БОЖА


СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

ЗІ СЛУЖБАМИ

НАМІРЕНЬ.

ЛЬВІВ, 1927.

 




СЛУЖБА БОЖА

СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

ЗІ СЛУЖБАМИ РІЖНИХ НАМІРЕНЬ.

ПЕРЕКЛАВ

Свщ. Д-р ЯРОСЛАВ ЛЕВИЦЬКИЙ.

 

ЛЬВІВ, 1927.

НАКЛАДОМ МИХАЙЛА ГАРУХА.

З ДРУКАРНІ ВИД. СП. ,.ДІЛО“, РИНОК 10.

 

Ч. 302/1927.

Позваляється печатати і приватно уживати.

Від гр. кат. Митрополичого Ординаріяту.

Львів, дня 15. січня 1927.

+ АНДРЕЙ, Митрополит.

З гр. кат. Митрополичої Консисторії.

Львів, дня 15. січня 1927.

А. БАЧИНСЬКИЙ,.

Ґєн. Вік.

 

ПЕРЕДНЕ СЛОВО.

Службу Божу св. Йоана Золотоустого перекладано вже кілька разів на українську мову. Найновійший переклад се проф. І. Огієнка. Мій переклад узглядняє всі ті переклади, а крім того переклад Я. Головацького (на німецьку й польську мову). При перекладі придержувався я передовсім текстів грецьких і старословянських. Очевидно, що міродатним для мене був все таки апробований і уживаний у нас текст старословянський.

Деякі архаїзми в мові і оригінальна складня пісень, задержані в перекладі зі зрозумілих причин — нарочно.

ПЕРЕКЛАДЧИК.

четвер, 18 серпня 2022 р.

Трипіснець Передсвяття Преображення ГНІХ


Трипіснець Передсвяття Преображення ГНІХ, глас 4.

ПІСНЯ 1.

Ірмос: Заспіва́ю Тобі, Го́споди Бо́же мій, Ти бо ви́вів єси́ наро́д із ра́бства єги́петського і покри́в єси́ колісни́ці фарао́нові і си́лу.

Сей передсвятко́вий день преобра́ження Христа́, Відкупи́теля на́шого, зве́ршуючи, вірні, заплещімо у пісня́х рука́ми.

Зустрівши вхід свято́го преобра́ження Христо́вого, і ми, віта́ючи його́, зася́ймо боже́ственними перемінами.

По ни́нішньому дні Христо́с, узя́вши у́чнів, на го́ру зійде і, там преобрази́вшись, заясніє Божество́м.

Дося́гши умогля́дно гори́ Таво́рської, прийдіте всі, Христа́ поба́чмо, що пе́ред у́чнями Своїми вража́юче преобража́ється.

Як проро́к Дави́д, взива́ємо до Те́бе: «Таво́р і Ермо́н Твоїм Іменем возра́дуються у преобра́женні Твоє́му!»

Го́ру превисо́ку – се́рце очи́щене від при́страстей ма́ючи, у́зримо Христо́ве преобра́ження, яке́ просвічує ум наш.

Троїчний: Тро́йці – в Осо́бах розділеній, Одини́ці – по приро́ді Божества́, всі поклонімся: Отцю́ безнача́льному, Си́нові і Ду́хові Свято́му.

Богородичний: Непоро́чну Отрокови́цю, із Яко́ї ви́йшов з пло́ттю без переміни Христо́с Бог наш, просла́вмо всі пісня́ми, вірні, як су́щу Богоро́дицю.

ПІСНЯ 8.

Ірмос: Царя́ Христа́ – Його́ ісповідали полоне́ні о́троки, в печі промовля́ючи си́льним го́лосом: «Всі діла́, оспівуйте Го́спода!»

Прийшо́вши і зася́явши, день світлого Госпо́днього преобра́ження повеліва́є світові взива́ти: «Всі діла́, оспівуйте і превозносіте Христа́ повіки!»

Вірні, прийдіте, ду́мкою підімо до гори́ свято́ї ви́діти Христо́ве преобра́ження всесвітле; Він бо просвічує всіх, що славосло́влять се та́їнство повіки.

Днесь преобра́женню Христа́ чи́стим се́рцем учинімо попере́дню зу́стріч і світло закли́чмо: «Всі діла́, Го́спода оспівуйте, і превозносіте Його́ повіки!»

Троїчний: У Трьох Осо́бах Єди́не Божество́ богосло́вимо, спільно Отця́, Си́на і Ду́ха Всесвято́го: «Всі діла́, оспівуйте і превозносіте Його́ повіки!»

Богородичний: О по́див і тре́пет! Як Ти, дівствуючи утро́бою, Дитя́ породи́ла: не́ба і землі Влади́ку, Бо́га? – Яко́го, всі діла́, оспівуймо і превозносімо по всі віки!

ПІСНЯ 9.

Ірмос: Тебе́, що не зна́ла подру́жжя, Богоро́дицю, небе́сну Світли́цю, що зроди́ла Нача́льника спасіння на́шого, в пісня́х велича́ємо.

Сей первовхідний день Твого́, Хри́сте, всесла́вного і всесвітлого преобра́ження зве́ршуючи, пісня́ми Тебе́ велича́ємо.

До́брою зміною зміни́вшись – Христо́вим преобра́женням, знайдімо себе́ як світлоя́влених у до́брих вчи́нках на́ших, його́ велича́ючи.

Стоячи́ напередо́дні сла́вного преобра́ження Госпо́днього, просвітім духо́вно на́ші по́мисли, його́ велича́ючи.

Троїчний: Тебе́, Тро́йцю й Одини́цю, всемогу́тню су́щність, Отця́, і Си́на, і Ду́ха Свято́го, пісня́ми велича́ємо.

Богородичний: Тебе́, Пресвяту́ю Богоро́дицю, ви́щу від ви́шніх полків і єди́ну Чи́стую в усьо́му творінні, пісня́ми велича́ємо.


Переклад протопсалта Андрія Шкраб'юка 

 

понеділок, 2 травня 2022 р.

Божественна Літургія у святих отця нашого Йоана Золотоустого

 Божественна Літургія

у святих отця нашого Йоана Золотоустого

Бажаючи звершити Божественну Літургію, священник мовить цю молитву: Го́споди, простягни́ ру́ку Твою́ з висоти́ свято́ї осе́лі Твоє́ї й укріпи́ мене́ на служіння Твоє́, яке́ пе́редо мно́ю: щоб неосу́дно ста́вши пе́ред страшни́м престо́лом Твоїм, безкро́вне священнодійство зверши́в я. Бо Твоя́ єсть си́ла і сла́ва на віки віків. Амінь.

Відтак зодягається у всі ризи, готує із принесених вірними Дарів хліб і вино для звершення Євхаристії, ставить їх на тетраподі та покриває покрівцями.

Диякон: Го́сподеві помолімся.

Священник мовить цю молитву: Бо́же, Бо́же наш, Ти посла́в небе́сний хліб, пожи́ву всьо́му світові – Го́спода на́шого і Бо́га Ісу́са Христа́ як Спаси́теля і Відкупи́теля і Благодійника, що благословля́є і освя́чує нас; Сам благослови́ Предло́ження оце́ і прийми́ його́ в наднебе́сний Твій жерто́вник. Пом’яни́, як благи́й і чоловіколю́бець, тих, що принесли́, і тих, за ко́го прине́сено, і нас неосу́дними збережи́ в священнодіянні боже́ственних Твоїх Таїн.

Бо святи́ться і прославля́ється всечесне́ і вели́чне Ім’я Твоє́, Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків.

Вірні: Амінь.

Літургія Слова

Священник кадить Дари, храм та вірних і, віддавши кадильницю, стає перед тетраподом і виголошує: Благослове́нне Ца́рство Отця́, і Си́на, і Свято́го Ду́ха, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків.

Диякон: Го́сподеві помолімся.

Священник мовить молитву першого антифону: Го́споди Бо́же наш, чия́ вла́да незрівня́нна і сла́ва неося́жна, чия́ ми́лість безмірна і чоловіколю́біє невимо́вне; Сам, Влади́ко, з благосе́рдя Твого́ спогля́нь на нас і на святи́й храм сей, і вчини́ з на́ми і співмолільниками на́шими ба́гаті ми́лості Твої і щедро́ти Твої. Бо подоба́є Тобі вся́ка сла́ва, честь і поклоніння, Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків.

Вірні: Амінь.

І співають перший антифон: 

Стих: Бла́го єсть ісповідувати Го́спода, і співа́ти Імені Твоє́му, Всеви́шній.

Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.

Стих: Звіща́ти вдо́світа ми́лість Твою́ і вірність Твою́ – на вся́ку ніч.

Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.

Стих: Бо пра́вий Госпо́дь Бог наш, і нема́є непра́вди в Нім.

Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.

Стих: Сла́ва Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Приспів: Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас.

пʼятницю, 29 квітня 2022 р.

Христос-реформатор: Йо 2: 12-22

Нинішнє євангеліє є криком Бога до тих, які вважають, що правдиво Йому служать і правдиво почитають. Слава і дії Христа в храмі перед Його страстями не є чимось новим у релігійній традиції. Перед ним багато пророків зверталось до релігійних очільників (власне, передусім до очільників!!!) Ізраїля із критикою їх релігійного "православ'я". І суть звернень була зовсім не в тому, що вони "неправославно" звершують богослужіння. В цьому не було жодних проблем і в часи Ісуса Христа. Все відбувалось у строгій відповідності до "рубрик", "згідно з Законом", там панувала літургійна однозгідність.

Храмова критика пророків і Христа не стосується ані пишності богослужінь, ані стилю літургійного одягу. Вони не говорять про тривалість богослужінь, ані про їх змістове наповнення. Проблемою не було навіть те, що у храмі міняли і продавали. Цього вимагала "зручність" звершення богослужінь. Всі - паломники, перекупки, священики - були, в принципі, задоволені. Все "працювало".
В чому ж тоді "проблема" пророків і Христа?
Їх проблема чи радше сказати ПРОБЛЕМА полягала і донині полягає в тому, що за богослужіннями не видно Бога. Богослужіння стали важливішими за МОЛИТВУ. Ризи важливіші за те, заради чого їх вбирають. Титули важливіші за те, що вони лише іконічно являють. "Правильність", "чистота", "кошерність" жертви важливіша за саму жертву. Можливість "купити правильну жертву" є проблемою Христа і пророків. Спроби "змусити" Бога діяти через "правильні" жертви, які приносяться в "правильному" місці, "правильними" священниками за "правильним" уставом - ось у чому ПРОБЛЕМА Христа. Проблема настільки велика, що Він злиться, Його ревність палає, Його руки здіймаються на биття (привіт всім, які вірять в те, що Христос завжди підставляв щоку) людей, на нищення "приватної власності", Його дії спонукають до заколоту в народі, вони "ображають релігійні почуття вірних".

вівторок, 26 квітня 2022 р.

ЧИН МОЛЕБНЮ В ЧАСІ ВІЙНИ, КОЛИ ВОРОГ ЙДЕ НА НАС

 ЧИН МОЛЕБНЮ В ЧАСІ ВІЙНИ, КОЛИ ВОРОГ ЙДЕ НА НАС











Священник:
 
Благослове́н () Бог наш завжди, нині, повсякчас і на віки віків.

Вірні: Амінь.

Сла́ва Тобі, Бо́же наш, сла́ва Тобі.

Ца́рю Небе́сний, Утіши́телю, Ду́ше істини, що всю́ди єси́ і все наповня́єш, Скарбни́це благ і життя́ Пода́телю, прийди́ і всели́ся в нас, і очи́сти нас від уся́кої скве́рни, і спаси́, Благи́й, ду́ші на́ші.

(Святи́й Бо́же, Святи́й Кріпкий, Святи́й Безсме́ртний, поми́луй нас. (тричі).

Сла́ва () Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Пресвята́я Тро́йце, поми́луй нас; Го́споди, очи́сти гріхи́ на́ші; Влади́ко, прости́ беззако́ння на́ші; Святи́й, навідай і зціли́ не́мочі на́ші, Імені Твого́ ра́ди.

Го́споди, поми́луй. (тричі).

Сла́ва () Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Отче наш, Ти, що єси́ на небеса́х, неха́й святи́ться Ім’я́ Твоє́, неха́й при́йде Ца́рство Твоє́, неха́й бу́де во́ля Твоя́, як на не́бі, так і на землі. Хліб наш насу́щний дай нам днесь; і прости́ нам довги́ на́ші, як і ми проща́ємо довжника́м на́шим; і не введи́ нас у споку́су, але́ ізба́в нас від лука́вого.

Священник: Бо Твоє́ єсть Ца́рство, і си́ла, і сла́ва ...

Вірні: Амінь.

Го́споди, поми́луй. (дванадцять разів)

Сла́ва () Отцю́, і Си́ну, і Свято́му Ду́хові, ни́ні і повсякча́с, і на віки віків. Амінь.

Прийдіте, () поклонімся Царе́ві на́шому Бо́гу.

Прийдіте, () поклонімся Христо́ві, Царе́ві на́шому Бо́гу.

Прийдіте, ()поклонімся і припадім до само́го Го́спода Ісу́са Христа́, Царя́ і Бо́га на́шого.