субота, 3 червня 2017 р.

Третій час (давня вірменська традиція)

ТРЕТІЙ ЧАС
Спільнотна молитва, призначена на третій час, яка звершується на честь сходження Духа і на згадку про перше куштування плоду і звільнення Христом.
Благословен єси Душе Святий, Боже істинний, Амінь.
Псалом 50: Поми́луй мене́, Бо́же, по вели́кій ми́лості Твоїй, і по мно́жеству щедро́т Твоїх загла́дь беззако́ння моє́.
Упо́вні обми́й мене́ від беззако́ння мого́, і від гріха́ мого́ очи́сть мене́.
Бо беззако́ння моє́ я зна́ю, і гріх мій пе́редо мно́ю за́вжди.
Про́ти Те́бе, Єди́ного, я згріши́в і лука́ве пе́ред Тобо́ю вчини́в, тож опра́вданий Ти бу́деш у слова́х Твоїх і перемо́жеш, коли́ всту́пиш у суд.
Ось бо, в беззако́ннях я зача́тий, і в гріха́х породи́ла мене́ ма́ти моя́.
Ось бо, істину возлюби́в єси́, незвідане і тає́мне му́дрости Своє́ї яви́в Ти мені.
Окро́пиш мене́ іссо́пом – і буду очи́щений; обми́єш мене́ – і ста́ну біліший від снігу,
даси́ мені відчу́ти ра́дість і весе́лість – возра́дуються ко́сті упоко́рені.
Відверни́ лице́ Твоє́ від гріхів моїх і всі беззако́ння мої зітри́.
Се́рце чи́сте сотвори́ в мені, Бо́же, і дух пра́вий обнови́ в нутрі моїм.
Не відки́нь мене́ від лиця́ Твого́ і Ду́ха Твого́ Свято́го не відійми́ від ме́не.
Поверни́ мені ра́дість спасіння Твого́ і ду́хом владу́щим утверди́ мене́.
Навчу́ беззако́нників доріг Твоїх, і нечести́ві до Те́бе наве́рнуться.
Звільни́ мене́ від вини́ кро́ви, Бо́же, Бо́же спасіння мого́, возра́дується язи́к мій пра́вді Твоїй.
Го́споди, гу́би мої відкри́єш, і уста́ мої сповістя́ть хвалу́ Твою́.
Бо якби́ Ти же́ртви захотів, я дав би її, – та всепа́лення Тобі не до вподо́би.
Же́ртва Бо́гові – дух сокруше́нний, се́рцем сокруше́нним і смире́нним Бог не погорди́ть.
Облагодій, Го́споди, благоволінням Твоїм Сіо́н, і хай відбуду́ються стіни єрусали́мські, –
тоді вподо́баєш Собі же́ртву пра́вди, возно́шення і всепа́лення, тоді покладу́ть на вівта́р Твій тельців.

понеділок, 29 травня 2017 р.

Коліноприклонні молитви

Проблема цієї літургійної традиції, як і у багатьох інших випадках - технічна накладка древньої та пізніших традицій без того, щоб синхронізувати змісти. Отож. Коліноприклонні молитви - древня традиція завершення періоду П'ятдесятниці у який, згідно із приписом Першого Вселенського Собору не можна було постити і приклоняти коліна "радости Воскресенія ради". Відтак, після завершення періоду пасхальноі радості, перша понеділкова вечірня носила покаянний характер і містила кілька молитов, які знову відкривали період можливості посту і моління із схиленими колінами і вказували на їх духовну користь. Зрозуміло, що у час встановлення цієї традиції ані свято Зіслання не святкували так як зараз із восьмиденним посвяттям і з коротким постовим періодом перед ним, ані свято Вознесіння не святкували окремо від нього. Все змінилося тоді коли свята Вознесіння, Зіслання Святого Духа та Понеділок Святого Духа вокремились в окремі свята із передсвяттями і посвяттями і в цьому уподібнились до решти Господніх свят. Передусім, зник період П'ятдесятниці, як період посвяття Воскресіння. Він із 50-ох днів скоротився до 40, щоб забезпечити "історичність" свята - у 40 день після Воскресіння. Відтак віддання свята Воскресіння звершується у переддень Вознесіння. Другою зміною, було уподібнення свята Зішестя Святого Духа до великих Господніх свят таких як Пасхи і Різдва. Існують навіть особливі Великі часи П'ятдесятниці, щоб уподібнити це свято до Пасхи. І звичайно ж є піст у п'ятницю перед Зішестям, а субота, яка слідує після цього є т.зв. "задушною" тобто вселенським поминанням усопших і вона теж має нотки посту. В принципі, період П'ятдесятниці, як особливий період святкування Воскресіння було втрачено і через виокремлення Світлого тижня як восьмиденного "посвяття" свята Воскресіння після звершення якого п'ятниці у літургійних календарях зараз вже позначають як легкий піст. Третьою зміною було додавання восьмиденного посвяття свята Зіслання, яке у візантійській традиції має особливий статус "загальниці" - періоду, в який не можна постити. Самі по собі ці зміни кожна зокрема зрозумілі і, можливо, навіть додоречні, але усі вкупі вони ставлять серйозні питання: - що означають ці молитви, якщо піст вже був, принаймні у передсвяття Зіслання Святого Духа? - що означають ці молитви на початку другого дня свята Зіслання Святого Духа, який, згідно із усією решта традицією треба святкувати так само як і сам день свята? - що означають ці молитви на початку загальниці - періоду, коли, згідно із рештою взантійської традиції постити не можна? Відповідь на них дуже проста: у цих молитвах ми, як і у випадку багатьох інших літургійних обрядів (напр. входів і виходів на Літургії), маємо до діла із древньою традицією, яка, не будучи осмисленою і синхронізованою із пізнішими змінами, втратила свій первинний зміст і є лише вказівкою на "добрі старі часи", коли все було логічним. Якими можуть бути виходи із цієї ситуації? У нинішній традиції найменш болючою зміною було б перенести ці молитви на один тиждень, тобто молитись їх на понеділковій вечірні після неділі всіх святих, коли завершиться період П'ятдесятниці та посвяття свята Зіслання Святого Духа. І, звичайно ж, необхідно наголосити на тому що у весь цей період від свята Воскресіння аж до Неділі Всіх Святих, згідно із постановою святого першого вселенського собору, немає жодного посту ані коліноприклонень. Докладніше про історичні осбливості згаданих літургійний розвитків див. тут: Patrick Regan, Fifty Days and the Fiftieth Day // Worship 55 (1981), 194-218.

Приватна і літургійна молитва

Дискусії про молитву "Царю небесний" у час П'ятдесятниці, чи радше відсутність її у цей час, породил и дискусії про приватну та літургійну молитву. Виявилось, що багато християн, традиція яких забороняє молитись цю молитву у час П'ятдесятниці, мовляв, не молимось, бо чекаємо на Духа, все ж знайшли вихід - вони моляться цю молитву "приватно". Взагалі, це логічний вихід тоді, коли "логіка" традиції не дотягує до загальної логіки. Бо й справді, що може бути кращим приготуванням до святкування Зіслання Святого Духа, як молитва про Його прихід до нас (прийди і вселися в нас), чи радше про актуалізацію Його в нас, бо насправді ми Його вже отримали у Таїнстві Миропомазання. Сумніваюсь, що апостоли мовчки очікували приходу Утішителя. Насправді вони так сильно молились про Його прихід і пам'ять про цю молитву була такою сильною, що у свідмості їх наступників третій час (час приходу Духа Святого у день П'ятдесятниці) став часом щоденної молитви саме про прихід Духа (Господи, Пресвятого Духа Твого на апостолів Твоїх зіслав єси, Його, Благий, не відійми від нас, але онови Його в нас, молимо Тебе!). Більше того, навіть коли інші щоденні молитовні часи під тиском уподобань змінили свої тематичні акценти на розважання над стражданнями і смертю Спасителя, молитва про щоденне оновлення Духа Святого зберігалась аж донині. До речі, набагато дієвішим міг би бути припис у час П'ятдесятниці молитись третій час за "постовим" уставом!!! Але повернімось до антагонізму "приватна" - "літургійна" молитва. Чому літургійна молитва мала б бути "табу" для її осмислення? Чому літургійна молитва мусить мати якусь особливу "алогічну" логіку? Хіба літургія церкви не мала б бути "школою молитви"? Якщо так, то школа мала б навчати певної логіки, якою вірні мали б керуватися у їх реальному житті. Вона не мала б спонукати вірних до подвійності "церква" - "життя". Вона не мала б перетворювати приватну молитву у дійсність в якій можна те, чого не можна в церкві. Навпаки, суть у тому, щоб наша особиста молитва була у суголоссі із молитвою літургійною чи то пак молитвою церкви, щоб вона із неї вихожила і до неї провадила. Інакше наша "приватна молитва стане своєрідною сублімацією, як вона у багатьох і є зараз: в церкві не можна, але "для приватного вжитку" можна всьо, навіть молитва до 4-ї особи божої. Це духовна шизофренія. І боротись із нею можна лише осмислюючи літургійну традицію, яка дісталась нам у спадок. При потребі, цю традицію необхідно реставрувати, подібно до древніх ікон, реставруючи які і шар за шаром знімаючи недолугі спроби "домалювати їх, можна побачити справжній шедевр. Шедевр, який, навіть напівзнищений, дає можливість побачити цілість і який, з огляду на його шедевральність, вартує наслідувати і, вдосконалюючись, творити нові шедеври поклоніння Богові.

субота, 27 травня 2017 р.

Третій час згідно із коптійською традицією

Третій час
Вступні молитви
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога. Амінь.
Господи, помилуй (тричі), Господи, благослови. Амінь.
Слава Отцю і Сину і Святому Духові і нині і повсякчасі на віки віків. Амінь.
Господи наш, удостой нас молитись із благодаренням:
Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.
Молитва благодарення
Благодарімо благодітеля і милостивого Бога, Отця Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, бо Він покрив нас, допоміг нам, охоронив нас, присвоїв нас, змилувався над нами, підтримав нас і привів нас до цього часу. Просімо Його також, Господа Бога, Вседержителя, щоб охороняв Він усіх нас у мирі в день цей святий і у всі дні життя нашого.
Владико, Господи, Вседержителю, Отче Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, благодаримо Тебе за всіх, і за все, і у всьому, бо Ти покрив нас, допоміг нам, охоронив нас, присвоїв нас, змилувався над нами, підтримав нас і привів до часу цього. Тому благаємо і умоляємо благість Твою, Чоловіколюбче. Сподоби нас звершити день цей святий і всі дні життя нашого у всякому мирі у страсі Твоєму. Всіляке зло, спокуси всілякі, усяке діяння сатанине, задуми лихих людей і повстання ворогів явне і неявне, відійми їх від нас і від людей Твоїх і від цього святого місця, яке є Твоїм. А все, що є добрим і пожиточним, подай нам, Бо Ти єси Той, який дав нам владу наступати на змій і скорпіонів і на усю силу ворожу.
І не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого, благодаттю, милістю і чоловіколюб’ям єдинородного Твого Сина, Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, через Якого Тобі належить слава, честь, влада і поклоніння із Ним і з Духом Святим, Життєдавцем, єдиносущним Тобі нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

четвер, 13 квітня 2017 р.

Канон Великого Четверга


КАНОН
Творіння кир Косми. Акростих у первотворі:
Τ μακρὰ πέμπτη μακρόν ὕμνον ξδω.
Ірмоси по двічі, тропарі на 6. Глас 6.

Пісня 1
[Τ] Ірмос: Врозсіч розсікається море Червоне і хвиль кормителька висушується – глибина; для беззбройних стала вона переходом і воднораз для всеозброєних – гробом; і пісня богокрасна співалася: «Славно прославився Христос Бог наш!»
Приспів: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
[Η] Всього Причина і життя Подателька, безмежна Мудрість Божа збудувала дім Собі від Чистої Матері, що не пізнала мужа; у храм бо тілесний зодягнувшися, славно прославився Христос, Бог наш!
[Μ] Вводячи в тайну Своїх друзів, душепоживну трапезу готує Суща Мудрість Божа і чашу безсмертя розчиняє вірним. Приступімо благочесно і закличмо: славно прославився Христос Бог наш!
[Α] Прислухаймося, всі вірні, до нествореної і вродженої Мудрости Божої, що скликає високомовною проповіддю; Вона бо взиває: «Вкусіте, і спізнавши, що Благий я, воскликніте: славно прославився Христос Бог наш!» 

пʼятниця, 7 квітня 2017 р.

Логіка пасхальних богослужінь у нас абсолютно заламана

Розмовляла Іванка Рудакевич



З наближенням свята Пасхи в розкладі богослужінь “з’являються” нові назви: Утреня страстей, Царські часи, Єрусалимська утреня, Вечірня з Літургією Василія Великого. Хтось на ці богослужіння ходить, а хтось навіть не знає, що такі існують. Про значення тих богослужінь у передпасхальний час говоримо з отцем Василем Рудейком, доктором богослов’я, заступником голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священиком храму священномученика Климентія Шептицького у Львові.

– Коли починається пасхальне тридення, у Велику п’ятницю?
– Пасхальне тридення – це п’ятниця, субота, неділя. Літургійно це тридення починається у четвер ввечері Вечірнею з Літургією Василія Великого, яка є спомином Тайної вечері. Тільки у нас усі богослужіння зсунені на півдня, і ця вечірня тепер відбувається у четвер зранку.
Тридення святкуємо як одне свято, під час якого йдемо крок за кроком: спочатку Тайна вечеря, потім схоплення Ісуса, хрестовий хід до Голготи, розп’яття, покладення в гріб. І як завершення – воскресіння. Ці три дні богослужбово дуже насичені. Богослужіння, які тоді звершуємо, є дуже давніми, вони походять з Єрусалиму, зародилися у IV ст. Подібно святкують і вірмени, і копти, і сирійці, і римо-католики.

четвер, 23 березня 2017 р.

Творець чи супротивник?


 У всій цій дисусії довкола львівського сміття дуже мало звучить основного, а саме кількості продукованого нами всіма і кожним зокрема сміття. Сміття надто дешеве, щоб навчитись заощаджувати на ньому. Деякі європейські країни вже дійшли до того, щоб не лише сортувати сміття, а й платити за нього. І платити немалі гроші. Хочеш викинути папір - плати, хочеш утилізувати поліетиленові пакети - плати, хочеш вживати одноразовий посуд - плати. 
І справді, до сміття ми вже настільки звикли, що не уявляємо собі без нього нашого життя. І це стосується не лише сміття фізичного, хоча зараз саме воно смердить найбільше у Львові, та й глобально в цілому світі. Є сміття словесне. Задумаймося на хвилинку, скільки непотребу ми продукуємо нашими словами. Скільки непотрібних слів, речень, суджень виходить з нас, ізсередини наших сердець. Треба вчитись утилізувати ці відходи нашої духовної життєдіяльності. Думати більше перед тим як сказати. "Положи, Господи, охорону губам моїм і двері огорожі устам моїм" - це ми співаємо щодня на вечірніх богослужіннях, які розпочинають новий літургійний день.
Скільки непотребу, жовтої преси, неперевірених фактів, сфальсифікованих образів і подій проходить щоденно через нашу свідомість при перегляді соціальних мереж. "Не схили серця мого до слів лукавства, щоб вигадувати оправдання для гріхів" - нагадує нам знову літургія церкви. Воістину, нині криза слова і криза істини.
І відповідь не в тому, щоб знайшовся хтось, хто вироблене нами сміття утилізуватиме. Відповідь передусім у тому, щоб навчитись робити це самим. 
Господь, творячи цей світ, усі "відходи життєдіяльності" своїх творінь влаштував так, що вони не знищують, а помножують життя. Наскільки ми уподібнюємося Творцеві у нашій творчості? Чи може навпаки, ми протиставляємося Творцеві, створюючи непотріб і сміття і таким чином свідчимо про те, що ми на боці Його супротивника - сатани, який від початку свого падіння дбав лише про те, щоб суттю життя була смерть?
Сморід сміття - нагода поставити собі запитання, пора посту - знайти відповідь і силу навернутися і уподібнитися Творцеві.

вівторок, 21 березня 2017 р.

Німа церква


Для мене завжди це було дикістю, але зараз це набуває особливого поширення - німі церковні спільноти. З одного боку, люди ніби і приходять до церкви і відчувають потребу бути в церкві, відчувають необхідність перебувати в присутності Бога, а все ж ця присутність не є літургійною, такою, де усі присутні є присутніми активно, беручи повну участь у таїнстві, яке звершує Церква, тобто увесь люд Божий. 
Нині все частіше церковні зібрання є мовчазними. Священики, дяки, хори є учасниками літургійного дійства, а переважна більшість просто стоїть і чекає не звершення, а радше завершення літургійного богослужіння. 
Сказати, що така "літургія" не відповідає її задумові - не сказати нічого. Насправді, така літургія перестає бути літургією. Це радше літургійна драма. Навіть дуже мистецько виконана, ця драма не те що не будує церкву, насправді, вона нищить її. Навчившись бути спостерігачами, а не ісповідниками в церкві, вірні (а в лексиконі клерикалізованої церковної спільноти - миряни) вчаться бути мовчазними шодо церковних справ і поза мурами церковної будівлі. Не навчившись ісповідувати Бога і Його Істину в церкві, вони просто нездатні ісповідувати її поза нею. Не навчившись молитись в церкві, вони черпають натхнення для особистого молитовного життя поза нею або й взагалі не відчувають спромоги молитися. 
Як і у випадку церковної молитви, яку вони чують чи за якою спостерігають у виконанні "спеціалістів", так само вони не наважуються ісповідувати Христа поза церквою, очікуючи, що це зроблять саме "спеціалісти".
Покликання літургії, натомість, є зворотнім - робити спеціалістів з усіх, хто приходить до церкви. Заохочувати, навчившись прославляти та ісповідувати Христа в церкві, так само прославляти і ісповідувати Його "на всякому місці володіння Його", а передусім вдома з родиною, на роботі з співробітниками, в колі друзів з однодумцями.
Якщо літургія не виконує цього свого первинного завдання, вона є мертвою, навіть звершена досконало з естетичного боку, навіть з найкраще складеними текстами і обрядами, навіть із найбагатше оздобленими церквами. Я жодним чином не проти того, щоб літургія була простацькою. Аж ніяк. Вона має бути високомистецькою і почасти складною, але водночас зрозумілою, такою у якій церква впізнаватиме свою віру, своє ісповідання, в якій вона немов у дзеркалі пізнаватиме саму себе перед обличчям Бога, у якій вона впізнаватиме свій діалог з Ним, проситиме Його і чутиме Його, відчуватиме на собі досвід Його присутності.
Саме тому основним завданням тих, які провадять літургію, є самим зрозуміти те, що відбувається, і розкривати таїнство іншим. Спостерігати за тим, чи відкликається церква на те, чим вони їй служать. Є її "Амінь" реальним підтвердженням усім церковним тілом того, що сказав предстоятель чи виконали співці і хори церковні чи просто "символічним" актом, даниною древності традиції, приписом уставу монастиря, який уже давно не існує, страхом втратити щось неосмислено цінне?
Іншими словами чи є наше літургісання подібним до читання Святого Письма етіопським вельможею, який не користав з нього аж поки не зустрівся з Филипом? Це питання на які треба відповідати собі перед спробами осмислення нашого літургійного благочестя чи його реформування.
Німі церкви наших міських парохій кажуть нам про те, що час осмислення настав. Німі церкви кричать про те, що наше літургійне життя у глибокій кризі. А відсутність чітких християнських позицій у суспільстві волає про те, що якщо нічого не зміниться, церква, а відтак християнство перестане відігравати будь яку роль у побудові нашого майбутнього, як найближчого так і остаточного.

субота, 11 березня 2017 р.

Літургійне vs паралітургійне

Мій друг і соратник на поприщі боротьби за відновлення літургійного благочестя співець церковний і просто добра людина Андрій Шкраб'юк у одному з дописів заторкнув архиважливу тему параліургійних практик і разом із ними тему т.зв. латинізації. Ми з ним часто про це говоримо і часто ламаємо списи на тлі цієї, передусім культурної, проблеми.
Насправді, питання це є в рази більше складним, ніж просте протиставлення "латинського" "східному" чи "уніатського" "православному", що б ми не розуміли під цими, складними для означення, термінами. Тому хочу сказати кілька слів про них як я їх розумію. 

понеділок, 6 лютого 2017 р.

Постові передпостові неділі

Це відбувається щороку. Щороку ми починаємо пасхальний піст т.зв. «передпостовими» неділями. До них належать Неділя митаря і фарисея, Неділя блудного сина, М'ясопусна і Сиропусна неділі. Якщо із двома останніми питань не виникає, їх суть чітко окреслена - поступове впровадження у період посту, відмова спочатку від вживання м'яса, потім від молочних страв для того, щоб відійшовши від святкового і пишного, зосередитись на буденному й простому, для співстраждання із Христом в Його упокоренні, у Його сходженні від пишноти божества до убогості неприйнятого своїми ж людства, то з першими двома виникають певні питання. Особливо для вдумливих, для тих, хто молиться літургійними текстами церкви і намагається пропустити їх через себе.
З одного боку, в літургійних текстах цих «передпостових» неділь вже повним ходом іде мова про важливі постові максими - піст, упокорення, слідуванню євангельським приписам, з іншого - заборона постити, бо самі вони і період між ними є загальницею. З одного боку спів «на вавилонських ріках», «покаяння двері відкрий мені» та інше, з іншого боку заохочення до святкування. Тексти стихир, канону цих неділь сповнені закликів до оплакування гріхів, прохань до Господа про очищення та й взагалі тем, які більше пов'язані із суто постовим періодом. Більше того, ті, хто молиться вдумливо літургійною молитвою церкви, дуже легко може зауважити, що теми цих двох неділь повторюються у третій (про блудного) і четвертий (про митаря і фарисея) тижні посту. Не лише тексти цих тижнів, а й тексти передуючих їм неділь, присвячені роздумуванню над темами цих притч. 

субота, 10 грудня 2016 р.

На боці Істини ...

Календарне питання стоїть насправді в набагато ширшому контексті відношення церков до зауважених очевидних помилок. Стояти на боці правди, визнати помилку помилкою і намагатися знайти способи її виправлення або ж відкинути навіть можливість помилки, не визнавати їх, а оправдати очевидною неправдою, захищаючи нібито непохитну і спасительну традицію.
Це так, коли б святий Петро намагався оправдати своє триразове відречення від Христа в символічний спосіб, нібито це він задля спасіння душ наших відрікся і то не від Христа, а від спокуси зробити Його слова - "ти до світанку тричі відречешся Мене" - неправдивими.
Церква буде гідною довіри тоді, коли сама не робитиме очевидні помилки (астрономічні, філологічні, історичні) частиною власної "традиційної" ідентичності. Лише безкомпромісне свідчення Істини робитиме її іконою Істини. Будь-яка, навіть маленька, неправда "в ім'я Істини" є лжесвідченням і тим самим не-Істиною.
Християнство не може бути 99%-ковим ані 101%. Воно потребує 100% ні більше ні менше. Тоді це справжнє свідчення Христа, якого так чекає світ. Для того, щоб не впасти у спокусу помилкової непомильності, християнин, а відтак і спільнота Християн - церква - мають бути завжди готовими до покаяння, до переосмислення способу життя і життєвих принципів. Ніяка традиція не може бути настільки цінною, щоб задля неї можна було б дозволити собі відвернутись від світла Істини.

неділя, 13 листопада 2016 р.

Лк 8:5:15 - Закони життя духовного

Притча про сіяча може засмутити тих, які говорять про справедливість Божу. Чим винні "погані" землі, у які сіяч кидає зерно? Констатація духовних станів, у які потрапляє кинуте сіячем зерно є лише половиною історії. Свого роду природний стан речей. Природним є те, що добра земля приносить добрий плід, а менш добра - гірший. Для мене притча ідеально доповнюється читанням апостола. Св.Павло у посланні до Галатів 2: 16-20 говорить якраз про природні закони. Навіть добра земля потребує ідеальних умов для приношення плоду. І навпаки, менш досконала земля принесе плід, якщо створити для неї надприродні умови. Цією надприродною умовою для духовного життя є Христос. Ним апостол Павло міг зроджувати плоди перетворившись з переслідувача Істини на Її найактивнішого проповідника. Ним апостоли, які були рибалками, стали премудрими євангелистами. Ним святі могли перемогти різноманітні нападки диявола і зростити плоди святості. Ним перелякані жінки-мироносиці стали мужніми апостолками апостолів. Його прийняти і жити Ним запрошує вірних церква щоразу, коли збирається на кожне своє літургійне богослужіння. Бо літургія церкви має ніщо інше на меті ніж провадження своїх вірних до об'явлення, про яке апостол Павло пише до Галатів: "Вже не я живу, а живе у мені Христос". Завдання кожного християнина - стати іконою Христа, таїнством Його присутності у цьому світі. Завданням кожного християнина є зростити у собі Христа - досконалу людину, зерно якої далось їм у Таїнстві Хрещення. Привілеєм кожного християнина є можливість приходити в церкву і черпати силу для культивування досконалої людини у літургійному зібранні Його таїнственного Тіла - церкви. У Його присутності навіть з каміння можуть прорости діти обітниці (Лк 3:8) і прославити Його, Який гряде во ім'я Господнє (Лк 19:39-40).

вівторок, 4 жовтня 2016 р.

Благослови наші входи і виходи

Одна із молитов священика на вечірні - першому богослужінні у візантійському обряді - звучить наступним чином: "Благий чоловіколюбче Царю, який благословив усе, молимося Тобі ревно серцем сокрушенним і духом смиренним, благослови входи наші і виходи, Христе, істинний Боже наш, бо пришестя Твоє і возшестя, і прожиття з людьми благословенне завжди, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь." 
Ця молитва ставить літургійну молитву церкви у контекст життя Ісуса Христа, Його благословенного і благодатного перебування між людьми. І справді, уся, а зокрема, візантійська літургія не має іншого призначення ніж свідчення про прихід у світ Христа, Його "ходіння" з людьми, про Його відхід, який уприсутнив Його ж навіки через сходження Святого Духа на церкву у день П'ятдесятниці. Літургійні входи і виходи церкви на чолі із літургійним предстоятелем є реальним символом приходу Христа в світ і Його "ходіння" з людьми тут і тепер. 

середа, 8 червня 2016 р.

Кілька думок про богослов'я Майдану

Ми часто пишемо про богослов'я чогось так, ніби всі вже знають про те, що саме є богослов'ям.  Тому часто богослов'я стає придатком до чогось основного. На мою думку, треба пояснити, що богослов'я є осмисленням і спробою висловлення божественної присутності у якійсь конкретній ситуації чи у феномені. Відтак, богослов'я Майдану є не стільки тим, що відбулось на Майдані, а тим, як Бог явив Себе у людях, які вірують в Нього і внаслідок цієї віри чи навпаки попередньої невіри, а відтак увірування в Нього, стають знаками Його присутності.
Друге - це треба напевно теж сказати, що явління Бога на Майдані, передусім, було явлінням Його як Істини, яка виступила проти брехні. Ми про це дуже часто забуваємо, одягаючи термін "брехня" в різного роду сурогати типу "корупція", "безвідповідальність" тощо. Майдан почався з того, що людей надурили, а вони виступили проти цієї брехні і, можливо, вперше назвали брехню брехнею. Коли я згадую перші дні Майдану і свої проповіді на молитовних вартах, більшість з них були про істину. про потребу говорити правду, свідчити правду.
Третє, це напевно страждання. Свідчення (гр. μαρτυρια) породжує свідків, іншими словами мучеників та ісповідників. В них Христос переміг світ і його силу. Те саме сталося і тут. Побиття студентів спричинило потребу визначитись чи ти на боці істини (в цьому випадку кволої і страждаючої) чи на боці брехні (сильної і торжествуючої. згадайте єхидність міліції). І це визначення співпало із запрошенням священиків до молитви. Співпало не випадково. Співпало тому, що справжнє свідчення істини неможливе без спілкування з нею і без прохання її (Істини) про силу для свідчення (згадайте літургійний діалог священика з дияконом перед читанням євангелія, а також молитву анафори, де говориться про предстоятелів церкви щоб вони "право правили Слово Його Істини").
І вкінці - суто християнське на Майдані. Від початків Майдану серед його учасників відчувались надто чіткі євангельські паралелі - побиття студентів, як побиття младенців, Янукович як Ірод ітд. Хто б що там говорив, а все ж Майдан у своїй суті був дуже християнським явищем. І в цьому була також його європейськість. Дух Європи створений християнською культурою, те, що зробило "просвітництво" є привласненням світом гуманістичних (антропологічних) аспектів наслідків християнської культури. По-суті дехристиянізація християнської моральності, розмиття лику Христа у проявах людськості. Майдан цього не мав.  Лик Христа там був видимий дуже чітко. Люди на Майдані не були лише гуманістами, вони прийшли туди в ім'я Христа і під натхненням Святого Духа. І це вони щоденно висловлювали усильними молитвами (каплиця ніколи не була порожньою), участю у Євхаристії (понадконфесійній), проханням про благословення перед заступанням на варту (самооборона Майдану), створенням молитовних наметів ітд.
Тобто богослов'я Майдану, на мою думку не є стільки як люди явили себе у конкретній ситуації, яка була їх релігійна, соціальна, тощо поведінка (це - феноменологія і релігієзнавство), а радше як Бог явив себе в цих людях в Україні тут і тепер. І як Бог втрутився в нашу ситуацію. І як Він з любов'ю поставився до нашого стражденного народу. І як Він і надалі буде підтримувати нас у наших змаганнях не за свободу України, гендерну рівність ітд, а саме за стояння на боці Його, як єдиної і остаточної Дороги, Правди і Життя. Бо змістом Божих явлінь і, відтак, богослов'я є надія на те, що наше стояння на боці Бога є правильним і Він як і колись залишиться вірним.

вівторок, 15 березня 2016 р.

Щоб ми з'єдналися з самим Христом Твоїм



Період Великої Чотиридесятниці сповнений особливих богослужінь, якими Церква Христова віками провадить вірних до пережиття свята Воскресіння Христового - Пасхи, визволення нас із гріховного служіння у велич дітей Божих. Усі богослужіння у часі Великого посту мають особливий вигляд, відрізняються від щоденних, вже добре відомих нам служб, та одне із них є особливо знаковим для постового періоду - це Літургія Передшеосвячених Дарів.

Богослужіння є одним з найдавніших у нашій традиції і сягає своїми коренями 5-го століття. Відтоді є перші згадки про нього. Правдоподібно, воно прийшло у Константинополь із Александрії, а відтак поширилось у цілому візантійському світі. З огляду на це Літургія Передшеосвячених Дарів зберегла у своєму чині багато древніх елементів, які в інших богослужіннях з різних причин затратились.

понеділок, 8 лютого 2016 р.

Прозріння як покликання: 18:35-43


Три цікавих аспекти у цьому євангельському уривку дають можливість подумати над власним життям і спробувати переосмислити його. 
Христос іде попри Єрихон - місто, яке не вартує того, щоб увійти в нього, місто, яке Господь зруйнував молитвою Своїх священиків і голосом літургійних труб, містом, яке є образом кінця - приходу Господньої слави, можна сказати місто, яке є образом минущого світу, приреченого на кінець, світу у якому багато хто сидить сліпим і просить милостині, як неспроможний у сліпоті своїй творити щось цінного. 

пʼятниця, 29 січня 2016 р.

Еволюція негідності

Те, шо ми спостерігаємо зараз не є продовженням Революції Гідності. Насправді ми надто часто стаємо свідками радше еволюції негідності. На якийсь момент на два-три місяці нам вдалося пережити своєрідне преображення - видіння ідеального світу, ідеальної країни, ідеальних людських відносин. Люди з усіх сил намагались показати те, що вони здатні бути чесними, ввічливими, готовими на діалог навіть із ворогами. Це був євангельський образ і світ його вжахнувся. Вжахнувся трепетним жахом, жахом надприродного, такого, про який всі давно вже забули.
І відразу, щоб часом Гідність не стала надто очевидною, досяжною, гідною уваги, світ розв'язав війну. Війну криваву і підлу, війну, в якій важко побачити хто свій, а хто ворог, війну без правил, в якій Гідність відходить на інший план. План менш важливий, план, на який "зараз не час". 
І люди частково погодились на це. Погодились "об'єктивно", "обґрунтовано". Ввічливість змінила агресія, патріоти заговорили матюками, патріоти не змогли самоорганізуватись і переконати загал в тому, що їм можна довірити країну, патріоти почали битись у парламенті, патріоти поїхали на "розборки". На Майдані карали за пияцтво вигнанням, на війні ж толерують цілі гарнізони аватарів. Все це вкупі взяте малює доволі сумний образ патріота, який не має багато спільного із ідеалом Гідності, явленим на Майдані. 
Країну заливає деструктивна злоба і медії відробляють юдин гріш за вбивство Гідності.
У час війни нібито немає часу на культуру. А все ж, війна ця не за території, а саме за неї, за культуру. Від усвідомлення того, що війна за культуру, за унікальну українську культуру, яка явилась як видіння преображення на Майдані Гідності, залежатиме те, чи встоїмо і дійдемо "Разом до Перемоги!"

субота, 2 січня 2016 р.

Пропозиція щодо співу антифонів на літургіях св. Василія Великого у навечір’я Різдва та Богоявлення

Пропозиція щодо співу антифонів на літургіях св. Василія Великого у навечір’я Різдва та Богоявлення
Літургії у навечір’я свят Різдва Христового та Богоявлення належать до  найбільш урочистіших богослужінь літургійного року у візантійській традиції. У ці дні збережено давній спосіб святкування Божественної літургії, поєднуючи її із вечірнім богослужінням. Згідно із задумом отців-літургістів, які створили наш сучасний обряд, у навечір’я особливо великих свят, таких як Пасха та Богоявлення, а згодом також Різдва та Богоявлення звершують чування, яке розпочинається вечірнею, поєднаною із Божественною Літургією, а в сам день свята звершують ще одну літургію, цього разу св. Йоана Золотоустого вже звичайним чином, без поєднання її із іншими богослужіннями. Останній звичайно передує святкова утреня. Особливістю свят Богоявлення, Різдва та Благовіщення є відділення частини вечірнього богослужіння – литії – від чину вечірні та поєднання її із повечір’ям. Така традиція є дещо дивною для сучасного уставу, згідно із яким у навечір’я великих свят прийнято звершувати чування – поєднання вечірні та утрені, після яких вже не мало б звершуватися ні повечір’я, ані опівнічної. Свято Пасхи, натомість все ще зберегло давню традицію литійного богослужіння на чуванні із літургією св.Василія Великого. Там все ще, згідно із уставом, належить освячувати хліби, пшеницю, вино та єлей так як це є на звичайній вечірні із литією. У кожному випадку, основна логіка цієї традиції була наступною, після вечірні із Літургією св.Василія завершувався піст, тому після причастя благословляли їжу, ділились нею в храмі або йшли додому і снідали там спільно. Тоді повертались до храму вже на утреню і на Божественну літургію св.Йоана Золотоустого.
Іншою особливістю цих святкових чувань була традиція хрещення катехуменів. Зазвичай це відбувалося під час читання старозавітніх уривків між чинами вечірні та божественної літургії. Їх число могло бути різним відповідно до кількості хрещеників.

неділя, 20 грудня 2015 р.

Жага благодарення: Лк 17:12-19

Історія про десятьох прокаженних цікава під багатьма оглядами. Вона цікава під самого її початку. Христос не зцілює прокаженних звичним для Нього способом - наказом хворобі чи причині хвороби (бісам, наприклад) відступити від хворого. Він не торкає прокажених, не готує цілющої мазі на їх рани. Він робить щось неочікуване для всіх - відсилає їх до священиків храму. Це вони і без Нього знали, бо у Законі потверджувати наявність прокази чи зцілення від неї було прямим завданням храмових священиків. Іншими словами, Христос зробив лише те, що міг би зробити і кожен з нас - відіслав людей "за і так відомою адресою". Це дійсне і нині. І нині дорога зцілення є дорогою, яка веде до храму, туди, де б'ють живою рікою таїнства Христа, передусім таїнства покаяння і єлеопомазання. Що при цьому відчували ці прокаженні, євангеліє не говорить. Чи їх дорога до храму була виконанням наказу Христа, чи просто виконанням припису Закону теж невідомо. Відомо лише, що зцілились вони у дорозі, перш ніж священики змогли оглянути їх. Чи той факт, що вони очистились мусить вказувати на пряму дію Христа? З огляду на розум - ні. Він просто їх відіслав до храму, вони просто зцілились. Немає доказів того, що все сталося завдяки Його слову чи дії. Врешті, можливо вони продовжили свою дорогу до храму, щоб отримати остаточне ствердження їх зцілення від священиків. У справах віри розуму недостатньо, так само, як недостатньо бути "православним", "католиком" чи "протестантом" для того, щоб упізнати Христа на дорозі свого життя. З десяти, серед яких точно були "правильні" члени Божого люду навернувся один, який точно був "неправильним". Його віра, саме та, яка спасає, не була основана на "правильних догмах". Її осердям була любов, яка завжди викликає жагу благодарення. Саме жага благодарення відкрила "єретичному" самарянину очі на Христа. Жага благодарення за те, що Бог зробив йому через Христа Свого стала причиною його повернення чи радше навернення. Благодарення (гр.євхаристія), тому і є джерелом і вершиною всього життя церкви. Благодаренням за світло Христа починає кожна літургійна традиція свій літургійний день, а завершує його Євхаристією - найвищим Благодаренням, яке є бажанням бути єдиним із Тим, який є джерелом зцілення і істинним Життям.

четвер, 10 грудня 2015 р.

Народ і натовп

Народ від натовпу відрізняється народженням. Створити народ неможливо. Натовп можна зібрати гарними словами та ідеями, але ідеї зникають разом із розходженням натовпу по хатах. Народ, натомість, народжується тоді, коли ідеї навколо яких зібралися люди стають їх власними, народжуються з-поміж людей. Народ - люди, які живуть ідеями, ідентифікуються, самовиражаються ідеями, визнають ідеї частиною себе - родинними ідеями.
Натовпом можна керувати, оскільки натовп не здатний до осмислення. Натовп керується емоціями "героя", "ідола". Народом керувати можна лише настільки, наскільки це відповідатиме "традиції". Народна традиція є тим, що не дає можливості зробити з провідника "ідола".
Мойсей вивів з Єгипту натовп євреїв і 40 років формував традицію народу Бога живого.
Небезпекою сучасного світу є розмивання поняття "народ". Людей, які ідентифікуються, вважають відсталими традиціоналістами. Натомість людей, які "відкриті" до всього, позбавлених роду вважають прогресивними. Сучасна культура є культурою спеціалізованих узалежнень, культурою, де все настільки спеціалізоване, що навіть такі природні нахили людини як спів, танець ітд. стають уділом лише професіоналів. Люди із різних народів стають людьми планети Земля, істотами із неозначеною, незавершеною сутністю. Насправді ж це просто намагання перетворити народ у натовп. Народ, який знає для чого він тут і має що запропонувати намагаються перетворити у натовп, який хтось кудись провадить і уділом якого є споживання того, що йому подадуть.

вівторок, 8 грудня 2015 р.

Закон законників і діти Авраама: Лк 13:10-17

Луки 13:10-17
Історія оздоровлення жінки в суботу передає притаманне сучасному світові тяжіння до законництва, до того моменту, коли закон, його виконання, дотримання, збереження стає самоціллю. Це той момент, коли хранителі закону забувають причину дару закону людині Богом. Закон покликаний бути дороговказом на шляху спасіння, опорою при небезпеці падіння, милицями для знесиленої світом людини, які дають їй можливість йти далі, коли фізика її тіла тиснучи на свідомість відмовляється працювати. Закон для того, щоб людина могла йти далі, його завдання звільняти, а не в'язати, випрямляти, а не корчити сотворіння Боже. Закон для того, щоб провадити людину до щастя, спонукати до прослави, оберігати від падіння.
Законництво не має багато спільного з законом. Воно навіть не прослава закону, воно - спотворення закону, зловживання ним на користь не життя, а смерті. Виконання закону може стати ціллю життя людини, тоді як справжньою ціллю є саме життя.
Законники часто мімішні. Вони готові принести в жертву людину в той сам час змилосерджуючись над тваринами в тих же ситуаціях. Законництво радіє тому, що закон було сповнено, незалежно від того принесло це сповнення смерть чи життя. Законництво жертвує дитиною "в ім'я отців". Саме тому Христос осуджує не закон, а законників, тих, які Слово Життя перетворили у Слово Смерті.
Христос понад закон ставить благодарення. Для Нього дякуюча жінка цінніша від невдячних і безрадісних мужів.Для нього вона "донька Авраама" на відміну від годувальників тварин. Уділ законників - тваринне, уділ дітей Божих - спасіння.

понеділок, 30 листопада 2015 р.

Літургійні святкування Різдва Христового


Святкування Різдва Христового починається із своєрідного підготовчого періоду. Сорокаденний піст перед святкуванням Різдва Господа повинен підготувати наші душу і тіло для прийняття Слова, що йде родитися, щоб визволити людину від безсловесся — у літургійній мові це відповідник тваринності — і піднести її на рівень божества.
Оскільки довгий сорокаденний піст перед Різдвом формувався дуже довго, годі очікувати від нього літургійних текстів, подібних до тріодей Великого посту. Перші “різдвяні” тексти з’являються на свято Введення в храм пресвятої Богородиці на каноні утрені: «Христос раждається! Славіте!» - звучатиме кожного дня наприкінці першої пісні канону. Ці ірмоси відтепер будуть присутні у кожній утрені аж до свята Різдва Христового.

неділя, 22 листопада 2015 р.

Притча про літургію: Лк. 10, 25-37

Притчу про милосердного самарянина можна бачити у різних перспективах. Передусім, як історію з життя кількох людей, кожен з яких має свою особисту історію, пов'язану і навіть залежну із його покликанням, соціальним, релігійним та духовним аспектами життя. У цьому випадку все виглядає дуже зрозумілим і воно було таким для слухачів Христа. Всі погоджувались, що дорога милосердя є центральною дорогою до якої мають спрямовувати всі інші наші стежки - особисті, релігійні і суспільні - на які ми щодня ступаємо, щоб осягти нашої цілі - небесних обителей Отця Милосердя. 

субота, 21 листопада 2015 р.

Хто як Бог? Післаництво свідчення перемоги життя: Лк 10:16-21

Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.” Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: “Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени.”Він же сказав їм: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба.  Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить.  Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі."  Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Євангеліє, яке церква читає у день свв.архангелів Михаїла, Гавриїла і всіх небесних сил прекрасне і насправді воно про свідчення.

неділя, 18 жовтня 2015 р.

Господь - надія безнадії нашого життя: Лк 7:11-16

Розповідь про воскресіння сина вдови з Наїну прекрасна під багатьма оглядами. Передусім своєю лаконічністю. В коротких шести стихах сказане основне з євангелія. У цій історії зустрічаються дві процесії. Одна славна - Христос та люд навколо Нього захоплений недавнім уздоровленням у Капернаумі. Інша печальна - вдова ховає єдиного сина. Одна - сповнена надії приходу месії, спасителя. Інша - відходу останньої надії. Одна - сповнена присутності Бога. Інша - позбавлена навіть людської присутності. Цікавим при цьому є той факт, що на відміну від багатьох інших випадків, вдова і інші з жалобної процесії смерті навіть не помічають процесії Життя. Вони настільки зайняті своїм горем, своїм жалем, своєю покинутістю, своєю безнадією, що не помічають воплочення надії на Бога - Христа. Йдучи ховати свою останню надію людську, вони не звертають уваги на присутню там надію Божу. Це так багато говорить про нас, людей, які часто не бачать далі своєї родини, дому, носа. Водночас ця історія говорить багато про Бога. Він не зважає на непоміченість Себе людиною. Він - Життя всіх - зупиняє ходу смерті. У крайній безнадії Він дарує надію. Господь милосердиться над людьми, незважаючи на те, що вони не помічають Його у вирі власних проблем. Він так часто робить перший крок, являє ініціативу у історії нашого спасіння. Господь торкається носіїв смерті. Він не бридиться тим, чим бридимось ми. Для Нього - Життєдавця - не існує смертності. Він - Господь Життя. На Його слово - не заклинання і не довгі моління, а на просте слово "Встань!" - смерть відступає, надія повертається, син починає говорити. Господь не висловлює умови надання зцілення. Він зціляє і віддає нам нашу надію. Він не претендує на "вдячність за послугу". Наша належність Йому, добровільне рабство через визнання Його Господом - розпорядником нашого життя - є цінрим для Нього саме як добровільне рішення. Наше життя і знаки діяльності Його у ньому є цінним для Христа тоді, коли воно стає свідченням про милосердя Боже і Його любов до людства, видиму у конкретній людині. Ця історія може мати і інший вимір - духовний. Він говорить про кожного з людей. Часто, овдовівши через втрату Господа як чоловіка - голову жінки-душі ми втрачаємо і породження її - справи, вчинені талантом, закладеним у нас Богом і прямуємо закопати їх. У такі хвилини важливо згадати про Того, хто здатен надати їм нового життя для прослави Господа всіх і для спасіння народу Його.

пʼятниця, 9 жовтня 2015 р.

відповідальний пост

дивлячись на те, шо робиться у ФБ, я дуже часто згадую собі тих кілька днів, які я провів на Майдані. там теж спостерігалась подібна ситуація. хтось крикнув на Грушевського "Майдан розганяють!" і потоки людей бігли в напрямку Майдану на якому спокійно грала музика і люди грілись підстрибуючи в ритм пісеньки "Сонце нам сяє, сяє-сяє-сяє".
вкінці, кожен повертався до своїх позицій. і з часом люди навчилися відловлювати таких "свідомих інформаторів" і інколи вони діставали тягла. в ФБ тягла дати важко, окрім того, що послати "френда" в бан. чого треба вчитись у ФБ та й взагалі у інтернуті це намагатися взяти собі час на перевірку інформації, яку ситаєш і під якою ставиш "лайк".
спитай себе "ким є 'прогресивна молодь/еліта/громада/тощо Львова'?" перед тим як поширити відверту дурню. спитай себе "а шо конкретно зробила/сказала/намагалась зробити чи сказати людина про яку пишуть шо вона зробила 'багато доброго і важливого, і корисного'?"
воно займає час, якого в нас часто немає, бо хочеться "скролити" далі, щоб побачити інші "важливі" для нас інформації наших "френдів". 
наш "лайк" під брехнею робить нас підбріхувачами, а "лайк" під дурнею - придурками, бо часто "лайкаючи" чи "коментячи" ми навіть не вникаємо в написаний текст, не перевіряємо чи заголовок відповідає змістові.
треба навчитись відповідально вподобляти і поширювати інформацію. частіше питати себе "чи справді я думаю так, як автор, думки якого я вподобляю і ширю. 
можливо це і є найважливішим постом перед святкуванням Воплочення Христа - Слова Божого. можливо (а я сам переконаний у тому), саме тому приготування святкування Воплочення Слова починається від свята св.Филипа, з уст якого пролунало: "Чи розумієш те, що читаєш?"/Дії 8:30/

понеділок, 5 жовтня 2015 р.

Світлі сіті антизахланності Лк 5:1-11

Христос наказує учням ловити рибу проти законів ловитви риби. Не вночі, в темряві, у неможливості бачення, треба ловити рибу, каже Христос, а вдень при світлі, в істині, в повній свідомості. Не підступом і обманом надбавати вірних - багатство царства небесного, а проповідуванням істини і світла. Не забобонним страхом вогню пекельного і особистих бід, а благоговійним страхом відчуття присутності царства небесного ловлять людей рибалки Христа. Тоді вступає у дію закон життя у Бозі, який завжди є законом повноти. У Бозі навіть при світлі, тобто всупереч законам ловитви риби, її буде більше ніж вдосталь. Тоді вона буде уловлена любов'ю, а не пристрастю, знанням, а не невіданням, всасновільно, а не невільно. Сіті рвуться - клич на допомогу. Цей євангельський образ мав би стати для християнських церков іконою екуменізму. Інколи це не дуже видимо, але сіті проповіді Христової повні риб-людей. Вони такі повні, що рвуться, відповідей на питання віри ще треба створити дуже багато, і, якщо церкви не гукатимуть одна одну про допомогу, сіті порвуться, весь улов буде втрачено і нам не буде що сказати Господеві, на наказ якого ми ці сіті закидаємо. Це Він ловить, це Його сіті і Його риба. Ми просто ловці, яким цілу ніч нашої гордості за приналежність до "істинної церкви" не щастило (і щастити не буде), бо ми ловили у темряві нерозуміння того, що улов належить Христу, ми ловили для себе, для своєї східної, західної, святоотцівської схоластичної, лишеєвангельської церкви. Час вийти на сонце і закидати сіті євангелія за закликом Христа, там де Він каже і так як Він каже. Треба навчитися кликати один одних на допомогу при ловитві риб Христових. Покаяння у цьому євангелії представлене в одному з найгарніших образів. Не "відійди від мене, Господи", а "не бійся, віднині будеш ловити людей" - ось справжність прощення Господнього. Не всежиттєве оплакування своїх гріхів, а навернення і праця для Господа у наверненні інших до Нього. Ось чого хоче Христос. Навернувся - навертай інших, покаявся - вкажи дорогу покаяння іншим. Веди їх до Христа. Ось що означає "віднині будеш ловити людей".

пʼятниця, 25 вересня 2015 р.

Святкові рокіровки

Нині, завдяки Андрієві Шкраб'юку, який нагадав мені про феномен передсвяття, нарешті зрозумів чому на свято Воздвиження чесного хреста ГНІХ строгий піст.
Справа у тому, що на початках свято Воздвиження було передсвяттям до свята Оновлення храму Воскресіння Господнього в Єрусалимі, свого роду навечір'ям свята Оновлення. А навечір'я, як відомо, часто пов'язані із строгим постом. Ця традиція походить від свята Пасхи, навечір'ям якого є Велика Субота - єдиним днем у літургійному році, коли не можна було причащатися Тіла Христового (бо воно у гробі). Відсутність Хліба Небесного спонукала вірних відмовлятися також і від хліба земного.
З свята Пасхи ця традиція поширилась також і на інші свята літургійного року, зокрема на свята Богоявлення і Різдва. Так само, правдоподібно, було і з святом Оновлення храму Воскресіння. Логічною передумовою Оновлення Воскресіння було Воздвиження чесного хреста.
Згодом важливість свята Оновлення храму Воскресіння уступила місце святу Воздвиження не в останню чергу через вплив Константинополядля якого хрест Господній був однією із ключових реліквій. Святкування Оновлення храму Воскресіння не було аж таким великим святом, позаяк центральною святинею Константинополябула церква Прпмудрості Божої.

понеділок, 14 вересня 2015 р.

Не спокушай підсумками, досліджуй деталі

Мт 22:35-46 
Євангельський уривок вдало поєднує два аспекти духовного життя - знання основного і знання деталей. Фарисейський спокусник хоче підловити Христа на вмінні узагальнювати Святе Письмо. Яка заповідь найбільша в Законі? - це питання мінімаліста. Що виокремити із Закону, щоб, додержуючи цю заповідь, мати спокій з рештою? Яке богослужіння найважливіше? Скільки разів на рік ходити до сповіді? Що обов'язково молитись в літургії, щоб "влізти" в годину недільного обов'язку? Хіба це не питання, які цікавлять сучасних фарисеїв? Чи не спокушають вони нині Христа подібними питаннями? 
Христос відповідає на це імперативом любові: Люби Бога і люби ближнього! Ось весь Закон і Пророки. Христос відповідає максимально неконкретно. Заповідь любові? Що конкретно означає це узагальнення Закону і Пророків? Відповідь на це в другій частині уривку. Хто є Христос? Якщо він - син Давида, чого Давид кличе його Господом? Відповідь на це питання неможливо дати жонглюючи завченими підсумками Закону і Пророків. Треба всебічно вивчати Святе Письмо, досліджувати дрібниці, відкриватись на дію Духа Святого у молитві при вивченні Слова Божого. Інакше ми приречені на мовчанку і боязнь спитати. 
Христос не вимагає знання підсумків, якими можна допитувати Його спокушаючи. Христос вимагає знання деталей віри для того, щоб спілкування з Ним ставало все глибшим пізнанням Його. Саме тоді Його імператив любові не буде лише підсумком Закону і Пророків, а життям у любові, сповнюючим Закон і перевершуючим його. Тоді, згідно із словами апостола Павла до коринтян (ІІ 4:6-15), віднайдемо світло Христа в наших серцях і зможемо, віруючи, говорити на сповнення слів писання: "Я вірував, тому й говорив".

вівторок, 8 вересня 2015 р.

Чудо не відбудеться без нас

Мр 6:7-13 Євангеліє нинішнього дня - чудесне. І вражає воно передусім скупістю чуд. Христос приходить на батьківщину і саме там, де всі Його знають Він - Господь Бог і Спаситель душ наших - не може чудотворити настільки, що аж Сам дивується з цього. Що передає нам це євангеліє? Передусім, помилковість певності, що ми щось/когось дуже добре знаємо. Люди дуже легко ставлять крапку саме на тому, кого знають давніше. Минуле стає на заваді сучасному і майбутньому. Минуле може стати перепоною для чуда: Цього ми знаємо і не лише його, але і його родину. Що він може? Хтось сказав геніальну фразу: Святі мали б мати купу друзів, але хто погодиться з тим, що його друг - святий. "Знання людини" часто є перепоною до того, щоб побачити у ній чудо Господнє. Інша істина, яку євангеліє хоче передати нам - чудо Господнє неможливе без нашої співпраці. Господь не гвалтує людей своєю любов'ю. Він пропонує її, але шанує наш вибір відмовитись від чуда Його любові. Дане має бути прийнятим. Більше того, даване має бути жадано очікуваним. Господь чудотворить у тих, які чекають Його чуд. Не буде миру в Україні, якщо ми не жадатимемо його у спільній молитві. Не буде доброго президента, уряду, родини, якщо вже на їх старті в наших серцях пануватиме скептицизм. Не буде чуда в родині, уряді, країні, якщо ревність очікування вимірюватиметься відсутністю. Господь не зможе створити чуда, якщо час присутності у Фейсбуку буде пропорційним до часу відсутності на молитві.

неділя, 6 вересня 2015 р.

Свідчення вибраності

Мт 22: 1-14 У цій притчі Христос ставить перед очі слухачів подвійно негативний образ. Передусім негативний образ близьких до царства небесного людей. Людей, яких запрошено по замовчуванню. РодИну. Христос являє нам три типи родинних людей - ігнорантів, насмішників та шкідників. Це ті , які належать до родини, але не вникають у родинні відносини, не живуть життям родини. Їх не цікавить продовження роду - весілля. Кожен з них має свої зацікавлення і вони (ці дріб'язкові, псевдожиттєві зацікавлення) породжують у душах цих людей байдужість, кепкування, агресію. Комусь із християн байдуже питання абортів чи хабарництва, хтось вважає їх сміхотенними пережитками минулого, а хтось вбиває тих, які свідчать християнство відстоюючи право на життя та істину. Ті побутові гріхи, ха-ха-ха. Таких християн не спасе сама приналежність до родини, говорить Господь. Господь царства небесного воздає за ділами, а не за родинними зв'язками. Тому вкінці він відкидає запрошену, але негідну бенкету родину і збирає неродинних чужинців, тих, які стоять на роздоріжжях віри чи на майданах її пошуків. Але й тут діє те саме правило - ти з неродинного став родичем, отримав права члена родини, то мусиш бути гідним її - одягтися у весільну одіж. Ніхто не має права просто паразитувати на званні весільного гостя. Із правом бути родичем і їсти з весільного столу пов'язані теж родинні обов'язки - бути гостем небесного царя. Господь кличе на весілля і дає у хрещенні нове вбрання - ризу спасіння. Носити його означає бути видимим членом весілля господнього. Жодних анонімних християн! Християнство мусить бути видимим (саме тому Христа підносять на хресті), інакше нам нема що робити у весільній світлиці. Мусиш ЗНАТИ відповідь на питання царя: чому ти є християнином. Нині Господь кличе всіх до трапези щоразу, коли у храмі відбувається літургія, коли треба захистити життя, взяти у часть у обоженні цього світу через голошення християнських засад власною громадянською поставою. Весільна одіж не в останню чергу є також і знанням Святого Письма. Від того наскільки ми знаємо його залежить і те, наскільки ми зможемо явитись гідно вбраними на бенкеті небесного царя. Хай для всіх весілля царевого сина стане моментом вибрання і нагодою свідчення приналежності до родини Бога.

субота, 29 серпня 2015 р.

Успіння Вчительки Присутності

Лк 10:38-42; 11:27-28 
"Проблемою" богородичних свят є те, що Святе Письмо дуже скупо подає історії з участю Богородиці. Нинішнє свято не виняток. Ми вкотре чуємо уривок з життя іншої Марії і вказівку на те, що справді блаженні ті, які слухають Слово Боже і зберігають його. 
Про що нинішнє євангеліє? Христос приходить в життя двох сестер - Марти і Марії - діяння і споглядання. Одна огортає увагою Його фізичні потреби - їжа, гостинність, інша розкриває перед Ним своє серце - істинну причину приходу Христа. Христос приходить в наше життя не для того, щоб ми Йому служили, Він приходить послужити нам. Марта відсутня при Христі, вболіваючи за обов'язок гостинності, Марія присутня при Христі ніби нічого не роблячи. Одна краще за Христа знає, що Йому потрібно, інша прислухається до бажань Христа, до того, що Він хоче висловити. 
Надто часто наше родинне, церковне суспільне життя є життям Марти. Ми охоплюємо своєю любов'ю тих, кому хочемо зробити приємність, бажаючи їм добра звалюємо на них те, що ми вважаємо мало б їх зробити щасливими. Але в цих клопотах за гонитвою "щастя для когось" ми часто відсутні. Відсутні в родині, в церкві, в суспільстві. Витрачаючи час на роблення добра для тих, кого ми любимо ми не маємо часу для них самих. Ми як добра галицька господиня, яка сідає за стіл тоді, коли гості починають розходитись. 

понеділок, 24 серпня 2015 р.

Серйозність спасительних намірів

Мт 19:16-26 
У цьому євангельському уривку йдеться зовсім не про гроші. Навіть якщо купа екзегетів списали купу книг на цю тему і святі отці написали трактати на тему "Чи можуть багаті спастися". Христос говорить про серйозність. Вже на початку апостол ставить перед наші очі юнака-зухвальця, який недбало розкидається титулами. Учителю благий? А ти хоч знаєш, що це означає? А якщо знаєш, чи готовий слідувати учителю благому? Чи те, що визнаєш Мене благим змінює твоє життя настільки, щоб слухати Мене? Що робити, щоб спастися? Виконуй половину декалогу. Мінімум - міжлюдські відносини. Справишся - спасешся! 

неділя, 23 серпня 2015 р.

Світло Христа у тунелі життя

(Мт. 17:1–6; Мк. 9:1–8; Лк. 9:28–36) 
Перед початком своїх спасительних Страстей Христос бере з собою своїх довірених учнів Петра, Якова та Івана на гору і переображається перед ними. Євангелист Лука зауважує те, що преображення сталося тоді, коли Христос молився. Це надзвичайно важлива вказівка саме для нас, для нашого розуміння християнської і зокрема спільної християнської молитви. Не лише особистий контакт з Богом, інтимний, якого ніхто окрім нас не має досвідчити. Християнська молитва є свідченням нашого стояння перед лицем Божим. У нашому молитовному стоянні перед Богом інші можуть побачити відблиск слави Отця. У нашому стоянні перед Господом ми можемо постати для когось так само, як Христос постав перед своїми апостолами. Наше молитовне стояння у світлі Божого лиця може стати для когось утвердженням у спокусах, які проходитимемо ми і вони. Відблиск Божого Лиця на наших обличчях під час літургійної молитви дасть розуміння про те, чому ми діємо всупереч логіці світу, всупереч поширеному переконанню, що власне земне благо є тим за що можна змагати. Іншою вказівкою на саме літургійний контекст преображення є слова Отця: "Це Син мій улюблений, його слухайте". Ніде інакше як у літургійній молитві Христос не являється так "видимо" як Син небесного Отця, слово якого слухає і досвідчує на собі церква. 

середа, 29 липня 2015 р.

Ruta (english)

Just admit it to me. 
You’re controlling my feelings. 
Though my heart was in pain 
With your spell it is healing. 
In the forest you knew 
Of the midsummer flower 
That when kissed by the sun 
Has a magical power. 

Please don’t go searching 
For the red bloom this evening 
For the love that I have for you 
Is true and free. 
Just as the rivers 
Of the mountains are givers 
Of clean water; 
You’ve given life to me. 

As you visit my dreams 
In the green glades of summer 
You are coming to me 
As you would to a lover 
And you don’t need to give 
Me a flower or a potion 
I shall always be here 
You have all my devotion. 

Please don’t go searching 
For the red bloom this evening 
For the love that I have for you 
Is true and free. 
Just as the rivers 
Of the mountains are givers 
Of clean water; 
You’ve given life to me. 

©Volodymyr Ivasiuk 1949 -1979 RIP. 
Composer, & pop icon in Soviet pre independence Ukraine. 
Murdered by the KGB for “being too Ukrainian” 
Killers never brought to justice. 

English adaptation / translation 
Stepan “Ludwig” Pasicznyk 
England 24/07/2007