ЧИН ЛІТУРГІЇ СВЯТОГО АПОСТОЛА І ЄВАНГЕЛИСТА МАРКА

Святий апостол і євангелист Марко, як виявляється був не лише євангелистом, а й літургістом. Принаймні, церковна традиція приписує йому текст однієї із грецьких Божественних Літургій, а також і Літургії Передшеосвячених дарів.

*******************************

ЧИН ЛІТУРГІЇ СВЯТОГО АПОСТОЛА І
ЄВАНГЕЛИСТА МАРКА

Священик: Мир всім.

Народ: І духові твоєму.

Диякон: Молітеся.

Народ: Господи, помилуй. тричі

Священик же молиться: Благодаримо Тебе і преблагодаримо, Господи Бoжe наш, Отче Господа і Бога, і Спаса нашого Ісуса Христа, за все і через все, і у всьому, бо Ти зберіг, допоміг, захищав і провадив нас у минулий час життя нашого і допровадив нас до цього часу, удостоїв знову предстати Тобі у святому місці Твоєму, щоб молитись за відпущення гріхів наших і за помилування всього народу Твого. Молимось і просимо Тебе, Людинолюбче благий, дай нам провести святий день цей і весь час життя нашого безгрішно, з усякою радістю, здоров’ям, спасінням і усякою святістю і страхом Твоїм. А всяку ненависть, хворобу всяку, всяку спокусу, сатанинську дію всяку, всякі нападки злих людей віджени від нас, Боже, і від святої Твоєї соборної і апостольської церкви. Подай нам добре і пожиточне; якщо в чомусь согрішили ми словом, чи ділом, чи помислом, Ти, як благий і людинолюбний, зволь недоглянути і не покинь нас, Боже, бо на Тебе уповаємо, і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого і від діл його благодаттю і милосердям, і людинолюб’ям єдинородного Твого Сина, через якого і з яким Тобі слава і влада у всесвятому, благому і животворящому Твоєму Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Народ: Амінь.      

Архиєрейська Літургія св.Василія за списком 10-го ст

Існують надзвичайно цінні богослужбові джерела візантійської традиції, які збереглись лише завдяки працям середньовічних гуманістів, які з тих чи інших причин вирішили зробити їх доступними для своїх сучасників. Як можна довідатись із передмови, середньовічний німецький гуманіст Ґеорґ Вітцель у 1546 році вирішив опублікувати переклад Літургії св. Василія Великого із одного древнього кодексу (перед 10 ст.) для того, щоб німецькі християни мали змогу надихнутися богослов’ям древньої церкви, на противагу «новому богослов’ю», яке почало ширитись західним світом із початком Реформації. Заради цього він відвідав кілька монастирських бібліотек, зокрема й бенедиктинський монастир Йоганнісберґ біля Майнцу, у бібліотеці якого віднайшов цей цінний, нині, на жаль, втрачений кодекс. Ось кілька зауважених мною літургійних цікавинок із чину цієї Літургії св.Василія:

- У надписі Літургії вказано, що ця Літургія «перша». Це є вказівкою на древність джерела - Літургія Василія все ще є першою, тобто недільною, Літургією. Такий порядок розміщення Літургії св.Василія в євхологіонах та літургіконах був приблизно до 10 ст. Згодом її місце займе Літургія св.Йоана, а Літургії св.Василія призначать «почесне» 2-е місце і 10 разів служіння впродовж року.

- Хоча Патріарх присутній в захристії на приготуванні Дарів (проскомидія, як і годиться, складається лише з однієї молитви), в храм він приходить аж на трисвяте. Це надзвичайно цікава замітка, оскільки вона пояснює, що богослужіння може починатись без присутності єпископа, а відтак, вхід єпископа жодним чином не вказує на початок богослужіння. Подібно, як і вечірня в Етерії не починається з приходом єпископа, він приходить вже тоді, коли частина богослужіння минула. Тобто: а) «Мир всім!» перед читаннями жодним чином не мусить означати, що саме від цього часу починається Літургія; б) Три антифони є цілком інтергальним елементом євхаристійного богослужіння. в) Пресвітер мовить молитви антифонів «перед перегородкою», тобто не входячи у святилище; г) Амвон був кількаступеневим, бо диякон, для виголошення прошень виходив на другу сходинку амвону.

Літургія Йоана Золотоустого за списком 10-11 ст.

Ми часто, можливо надто часто, схильні сприймати наші богослужбові практики через призму 'офіційних' літургійних видань, які стали можливими аж після винайдення друкарського верстату і утвердження ним, так-так, саме ним, друкарським верстатом, певного типу літургійної практики, який не є ані найдавнішим, ані найкращим. 

У бібліотеках монастирів, університетів, приватних осіб, на щастя, збереглись часто давніші і кращі зразки наших богослужінь, які можуть дати нам суттєво краще розуміння не лише його витоків, а й розуміння його структур і поодиноких елементів.

Одним із надзвичайно цікавих свідчень служіння Божественної Літургії св.Йоана Золотоустого є документ 10-11 століття, палестинського походження, який зберігся завдяки латинському перекладу і публікації його середньовічним гуманістом Амброзієм Пеларго Ніддано у 1541.

- Перше, що можна зауважити у цьому чині Літургії є помноження числа 'мирних' ектеній, кожна з яких повторює попередню. У цьому помноженні можна прослідкувати їх рух від їх оригінального місця перед поцілунком миру, аж до трисвятого. Те, що мирна ектенія оригінально була перед поцілунком миру, можна побачити із Літургії Апостольських постанов. Там вона передує поцілункові миру, який, своєю чергою передує перенесенню Дарів з 'проскомидійника' на жертовник, молінню предстоятеля за себе і співслужителів і одяганню предстоятеля в літургійний одяг. 

Літургія потребує переосмислення і зростання у вірі

З огляду на дискусії навколо літургійної молитви і традиції назагал нагадав собі, що колись писав для Патріархату кілька своїх міркувань щодо цього. Звісно, я не претендую тут ні на вичерпність у цих міркуваннях, ані на остаточну істину. Все ж мене все більше зачіпає естетична краса богослужіння чи навіть радше останньо зачіпає її скорочення. Богослужіння зараз все частіше сприймається у перспективі 'канонічності', 'дозволів', 'однообразності', якоїсь навіть штучної 'правильності'.

Натомість, що більше молюся і досліджую цей феномен - християнського богослужіння - то більше мене вражає той факт, що будь-яке перенесення в площину 'канонічної традиції', насправді вбиває його, душить законницьким постулатом 'в нас є закон і за законом Він мусить вмерти'.
Все більше переконуюсь у тому, що більша багатоманітність є ключем до ширшого пізнання і поглиблення літургійного досвіду Христа, а зростаюча контрольованість і шаблонність провадить до перетворення молитви вірних у літургію церкви, причому 'церкви', яка швидко перетворює вірних у 'мирян' - тих, без яких літургія може і обійтись, бо ж є 'фахівці', які зроблять це 'правильно' і 'канонічно'. А це вже тоді є констатацією смерті літургії і пошуку вірними власного молитовного досвіду - паралітургійного - , додаткового до літургії, яка для них стає лише даниною традиції і милостинею для клиру.
'Правильна' і 'канонічна' літургія тяжіє до примітивізації, бо ж її позбавляється всього, що 'може звучати 'неправильно' і 'неканонічно'', всього, що 'може бути 'неправильно' зрозумілим 'мирянами', 'людьми з вулиці', тощо'. Поетичний політ ісповідання віри у анафорах заміняється вивіреними соборами постулатами символу віри. Кількість анафор обмежується церковним законом і стишується, щоб часом вірні не зрозуміли щось 'не так'.
За якийсь час вже не таїнственного, а просто тихого шаблоного повторення 'канонічно затверджених текстів' і сам клир перестає розуміти для чого всі ці традиційні 'манси', 'складнощі', 'поезія', 'музика'. Єдиним порятунком стає 'реформа', яка полягає не стільки в пошуку розуміння того, що робиш (це суттєво складніше), а в тому, що ще можна скоротити, щоб швидше 'здихатися' тої літургії і нарешті ПОМОЛИТИСЯ.
У нас це, наприклад, скорочення другого антифону і виголосу другої молитви вірних :) або служіння архиєреями літургії 'пресвітерським' чином, замість того, щоб впорядкувати свої знання про літургію і, провівши необхідні оновлення, осмислено молитися її саме як літургійну молитву вірних - народу Божого. Бо ж це для них служать диякони, священники, єпископи, а передусім сам Христос. Христос часто 'нешаблонний' і 'неканонічний', не 'правильний' і не 'політкоректний', але завжди живий і життєдайний. Христос, який не 'вмістився' в одне євангеліє, але зволив 'передаватися' чотирма, які не завжди на 100% однообразно, але завжди на 100% достойно і праведно і гарно, як годиться, передають звістку про любов Бога до людей і надію на спасіння. Христос, який навіть молитву Отченаш передав у двох варіантах (і який з них канонічніший так і не сказав).
Читати євангелія складніше, ніж читати короткий катехизм так само як читати євхаристійну анафору складніше за символ віри. В євангеліях і анафорах більше шансів зрозуміти щось 'не так', ніж в катехизмах чи символах віри, але 'вростання у віру' відбувається якраз через читання Євангелій та реалізації прочитаного у піснеспіві (саме так називали анафору і Василій Великий і Йоан Золотоустий) анафори. Слід наново відкрити для себе основоположну істину будь-якої віри - вона складна і потребує вростання у неї і вона страждає і слабне від будь-якої поверховості і шаблонності.

Анафора для неділь Великої Чотиридесятниці

Ми звикли до того, що православні церкви назагал досить консервативні, коли йдеться про створення нових літургійних текстів, особливо, коли йдеться про центральне християнське богослужіння - Божественну Літургію. Цей стереотип пробує зламати своїми літургійними новотворами доктор богослов'я, диякон Православної Церкви Америки Микола Денисенко. Він наважився створити кілька нових анафор, одну з яких - на неділі Великої чотиридесятниці - ставлю тут в українському перекладі для ознайомлення. 

Те, що такі тексти знову, після майже півтори тисячі років, знову починають з'являтися в богословському надбанні православної церкви, є свідченням живої віри церкви і вказівкою на те, що богослов'я виходить поза межі суто академічної дисципліни, а стає тим, чим воно і покликане бути - молитвою, перед лицем Господа, зродженою любов'ю до Нього і бажанням ісповідувати віру в Нього тут і тепер. 

 

Анафора для неділь Великої Чотиридесятниці

Диякон: Станьмо прості! Станьмо зі страхом! Будьмо уважні, щоб святе возношення в мирі приносити.

Вірні: Милість, мир, жертву хвали.

Священник: Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і сопричастя Духа Святого хай буде з вами.

Вірні: І з духом твоїм!

Священник: Вгору піднесім серця!

Вірні: Піднесли до Господа.

Священник: Благодарім Господа.

Вірні: Достойно і праведно єсть поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові – Тройці єдиносущній і нероздільній!

Священник: Достойно і праведно Тебе благодарити Творця вселенної, Ти бо сформував людину на образ Твій і подобу, назвавши добрим усе творіння. Ти уклав завіт з отцем нашим Авраамом, утворюючи народ святий із зів’ялої утроби Сари. Великий пророк Твій Мойсей - свідок правиці Твоєї кріпкої в переможної – провадив народ Твій вибраний від рабства до свободи у їх власному краю. Як і Мойсей, Ісус Навин стояв на святій землі у присутності архангела Твого. Разом із ними й ми, долучаючись до херувимів і серафимів, співаємо пісню переможну викликуючи, проголошуючи і мовлячи:

Вірні: Свят, свят, свят, Господь Саваот! Повне небо і земля слави Твоєї! Осанна в вишніх! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх!

Священник: Боже, праотці наші співали, ‘хто як Ти, Господи, серед богів? Хто як Ти, величний у святості, дивний у славі, твориш чудеса?’ Святий народ Твій подорожував пустелею і взивав до Тебе, аж доки ти втамував спрагу їх. Як Бог неописанний, безначальний, ніколи не зримий ніким, Ти сотворив життя із небуття. Ти створив народ святий з лона Сари, послав святого Предтечу і Хрестителя Йоана з Єлизавети, а нам послав Марію Богоматір з лона Анни. Марія ж зродила Христа Бога нашого, якого всесвятим Духом Твоїм у пустелю на сорокаденний піст і молитву попровадив Єси. У послуху Тобі Він, відмовившись від хліба лихим пропонованого, Сам пожертвував Себе нам як Хліб Життя з любові за життя світу. Він заповідаючи ученикам Своїм чинити вечерю на Його спомин, взяв хліб, благословив, розламав його і дав його своїм святим ученикам, мовлячи:

Прийміть, їжте, це єсть Тіло моє, що за вас і за багатьох ламається на відпущення гріхів.

Вірні: Амінь.

Священник: І подібним чином після вечері Він взяв чашу, мовлячи: 

Пийте з неї всі, це єсть Кров Моя, Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Вірні: Амінь.

Священник: Благодаримо Тебе за пасху, за хрещення в Йордані, за сорок днів у пустелі і перемогу над лихим, за страсті, хрест, смерть, погребення, сходження до аду і звільнення в’язнів його, за тридневне воскресіння, вознесіння, праворуч Отця сидіння, всесвятого Духа зіслання і за друге і славне пришестя. Жертвуючи Тобі Твоє від Твоїх за всіх і за все,

Вірні: Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тебе благодаримо, Боже наш.

Священник: Милосердний і співчутливий Боже, як праотець наш Яків, ми боремось, щоб бути вірними Тобі. Кволі духовно і струджені тілесно стоїмо перед Тобою на землі святій з смиренням покладаючи перед Тобою ці жертовні дари наші. Освяти нас і дари ці сходженням Святого Духа Твого і яви їх (+) Тілом і Кров’ю Господа нашого, Бога і Спаса Ісуса Христа. Боже отців і матерів наших, так як Ти живив святих праотців наших водою чистою і манною в пустелі, сподоби нас, стати синами і доньками Твоїми, народом святим і священством царським через участь у святому Тілі і Крові Сина Твого Господа нашого Ісуса Христа.

Подай нам єдність віри, спільність Духа Святого, відпущення гріхів, оздоровлення душ і тіл, звільнення від пристрастей і спокус та примирення у спільнотах наших.

Подай нам божественну благодать Твою і укріпи нас для годування голодних, зодягання нагих, відвідування хворих та ув’язнених, надавання прихистку для бездомних, милостині для вдів і сиріт, проповіді євангелія Твого, утішення упосліджених, щоб ми були свідкими воскресіння Твого і носіями Твоєї благодаті.

Пом’яни, Господи, всіх усопших в очікуванні воскресіння до життя вічного: отців, матерів, патріархів, пророків, апостолів, проповідників, євангелистів, мучеників, ісповідників, подвижників і всіх праведників, звершених у вірі.

Особливо нашу всесвяту, пречисту, благословенну владичицю Богородицю і приснодіву Марію.

Вірні співають відповідний богородичний.

Священник: Святого Йоана, Предтечу і Хрестителя, святих славних і всехвальних апостолів, святого ім’я, пам’ять якого ми звершуємо нині і всіх святих Твоїх.

Пом’яни, Господи, всіх, хто відійшов з життя цього перед нами, які тут в по всьому світі уснули у Господі: [священник поминає відповідні імена. Диякон, завершивши кадити престіл теж поминає імена живих і мертвих]

Пом’яни всіх єпископів православних, пресвітерів, дияконів і вірних;

Пом’яни тих, які терплять хворобу, депресію чи узалежнення; пом’яни рабів, тих, кого експлуатують, утиснених, переслідуваних і всіх в’язнів;

Пом’яни всіх вдів, вдівців, сиріт, втікачів, бездомних, приходьків, чужинців, вбогих і даруй їм прихисток, захист, утвердження і мир;

Пом’яни всіх подорожуючих і всіх відсутніх з оправданої причини. Пом’яни наше воїнство і всю владу нашу.

Пом’яни, Господи, всіх тих за кого ми приносимо тиху молитву нашу:

Всі на хвилю стишуються.

Священник: Передусім пом’яни, Господи, архієпископа (митрополита) нашого ім’я, і єпископа нашого ім’я. Даруй їх святим церквам Твоїм у мирі, безпеці, пошані, здоров’ї і довголітті для правильного голошення істини Твоєї у світі.

Вірні: І всіх, і все!

Священник: І дай нам єдиним серцем і устами славити пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа нині і повсякчас і на віки віків.

Вірні: Амінь.

 

 

Микола Денисенко

Микола Денисенко є професором і завідувачем кафедри Еміля та Ельфріди Йохум в Університеті Вальпараїсо. До цього він викладав в Університеті Лойоли Мерімаунт в Лос-Анджелесі (2010-2017). Денисенко закінчив Університет Міннесоти (бакалавр бізнесу, 1994), Свято-Володимирську православну духовну семінарію (магістр богослов'я, 2000) та Католицький університет Америки (доктор філософії, 2008). Його останні книги: "Віра народу: Літургія вірних у православ'ї" (Rowman and Littlefield) та "Православна Церква в Україні: Століття розділення" (Видавництво Університету Північного Іллінойсу). Він є дияконом Православної Церкви в Америці, висвячений у 2003 році.

---

[1] https://praytellblog.com/index.php/2020/09/23/anaphora-for-the-great-forty-days/

Як молились Літургію Передшеосвячених Дарів у катедральних храмах Константинополя 9-10 стт.

Як молились Літургію Передшеосвячених Дарів у катедральних храмах Константинополя 9-10 стт.

На соборах, які Слуга Божий митрополит Андрей Шептицький проводив у 30-х роках минулого століття було випрацьовано певні методологічні принципи, які мали б лягти в основу майбутнього літургійного оновлення нашої літургійної традиції. Перший із них звучить наступним чином: «Необхідно віддавати перевагу тим літургійним обрядам, котрі максимально відповідають їх старовинним формам, в даному випадку ― обрядовим формам, які існували ще до Берестейської Унії 1596 року, або ж іще давнішим їх відповідникам древньої доби Київської Церкви, чи найкращим зразкам первісного східного обряду».

Дослідження джерел нашої літургійної традиції передбачає також і заохочення Інструкції застосування літургійних приписів ККСЦ, зазначаючи, що «…східні літургійні тексти … сьогодні, у світлі студій і богословського поступу, потребують перегляду в сенсі повернення до прадавніх традицій» (п.24).

Сучасний доступ до джерел давньої візантійської традиції дає можливість побачити як звершувались богослужіння в Константинополі у часи хрещення київської Русі. Зокрема, завдяки віднайденим у 1975 році рукописам бібліотеки синайського монастиря святої Катерини, можна отримати досить чітке уявлення про те, як молились Літургію Передшеосвячених Дарів у ті часи.