понеділок, 30 червня 2014 р.

Бременські музики. УкрДзен


Долі кращої не відшукати,
Як по світу білому блукати.
В дружнім гурті не страшні тривоги,
Манять, манять нас нові дороги.
 
Наш килим — заквітчана поляна,
Наші стіни — сосен горді стани,
Синє небо — дах над головою,
Любо мандрувати нам з тобою.
 
Поклик свого серця не забудем.
Сміх і радість ми приносим людям.
Нам палаци кришталеві зроду
Не замінять гордої свободи.

неділя, 29 червня 2014 р.

Ікона як зцілення духовного бачення

Рим.5. 1-10/Мт 6. 22-33
Храмове свято в ц.Ікони матері Божої Неустанної Помочі на Погулянці.
Кілька слів до літургійних читань. Євангеліє цієї неділі подає кількашарову перспективу. Передусім Христос вказує на Боже творіння. Воно зберегло свою божественну довіру до Бога. Він одягає лілії польові і дає можливість існуванню всього. Сотворене Богом як добре, воно живе несвідомою довірою до Нього і навіть найбагатші люди не рівняються своїм скарбом із однією ж польових лілій.
Перед людиною лежить дві дороги - а) довіри до Бога і б) надії на можливість збагачення "власною силою". Людина, яка обирає дорогу "б" є сліпою, бо не зауважуючи божественної опіки підпадає служінню мамоні - наживі. Людина з дороги "б" ігнорує свідчення природи і привласнює собі чуже тим самим руйнуючи її.

четвер, 26 червня 2014 р.

Жертва причастя

Жертвування причастя пов'язане із строгими передпричасними правилами і в тому контексті то треба сприймати. Люди вже від часів Йоана Золотоустого сприймали причастя як своєрідну духовну "цукерку" за те, шо були чемні. Тому і жертвування причастя пов'язане не стільки із самим причастям, але із своєрідним духовним подвигом, завершенням якого було причастя. Нині воно досить спростилося, бо причастя не вимагає аж такого строгого подвигу.

четвер, 19 червня 2014 р.

Святість як благодарення

Кілька слів з неділі всіх святих з перспективою на свято Євхаристії:
У неділю всіх святих церква кличе нас подумати про святість. Святість християни розуміють передусім не як моральну, а як онтологічну величину. Святим є лише Бог, святість є лише Його прикметою. Бути святим означає бути причасником Бога. Святість не те саме що праведність, її неможливо набути чеснотливим життям. Святість є даром, яким ми отримуємо у відповідь на згоду стати християнами - "всі ви, що в Христа хрестилися у Христа зодягнулися". Нашою святістю є Христос. Ми святі тому, що носимо нетлінного Христа, одягненого поверх нашої тлінної природи. Святі святістю Христа, ми йдемо дорогою святості (тобто дорогою Христа/хреста), взявши свій хрест і носячи його як свідчення любові Бога до людини. В цьому і полягає наслідок святості - правдиве свідчення нашого спасіння. 'Тому, улюбленi, пiдперезав­ши стегна розуму вашого, пильну­ючи, майте досконалу надiю на благодать, що подається вам у яв­леннi Iсуса Христа. Як слухнянi дiти, не потурайте похотям, що бу­ли в час вашого невiдання, але, за прикладом Святого, Який покликав вас, i самi будьте святi в усiх вчинках. Бо написано: “Будьте святi – Я бо святий”'. (1Пт 1. 13-16)

Дещиця правди не обов'язково є Дещицею гідності

Інтернет вибухнув після співу очільником МЗС фанатської пісеньки про очільника держави окупанта. Як наслідок, очільник нашої держави, зажадав звільнення міністра. Інтернет вибухнув знову. На захист міністра. Тому кілька думок щодо цього.
Міністр, який представляє Україну у світі, не може, не повинен опускатись до негідних висловів навіть якщо натовп 100 разів вважає, шо саме так треба зробити. Він піддався на провокацію задля розрядки обставин. Чи мав він на це право? Вважаю, що ні. Ми прямуємо до Європи? Там за таке звільняються самі. Пртблема наша в тому, що ми просто звикли до того, що політики поводяться негідно і навіть не обов'язково задля 'спасіння' ситуації. Це правильно? Ні, неправльно. В нас вже був негідний президент. Нічим добрим його негідність не завершилась ні для кого. Майдан назвали Майданом Гідності тому, що ми на ньому намагались змінити систему негідності. Не захищати її, а змінити повністю. Взагалі було б вершиною дипломатії і культури якшо б Дещиця сам подав у відставку. Тоді він відповідав би ідеалові Революції Гідності. Кажете, Дещиця професіонал? Погоджуюсь. Дід Панас теж був професіоналом, але один раз негідно завершивши казку, перестав ним бути.

неділя, 15 червня 2014 р.

Самостійність задля Христа

Мт 10, 32-33.37-38. 19, 27-30
Кожний, отже, хто визнає мене перед людьми, того і я визнаю перед моїм Отцем небесним.
Хто ж мене зречеться перед людьми, того й я зречусь перед Отцем моїм небесним.
Хто любить батька або матір більше, ніж мене, той недостойний мене. І хто любить сина або дочку більше, ніж мене, той недостойний мене.
Хто не бере свого хреста й не йде слідом за мною, той недостойний мене.
Тоді озвався Петро і сказав до нього: “Ось ми покинули все й пішли за тобою; що будемо за те мати?”
Ісус відповів їм: “Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля.
І кожний, хто задля імени мого покине дім, братів, сестер, батька, матір, жінку, дітей, поля, в сто раз більше одержить і життя вічне матиме в спадщину.
Багато з перших будуть останніми, а останні – першими.”

понеділок, 9 червня 2014 р.

"Традиційність" християнства

Проблема "традиційного" ходіння до церкви - дохристиянський поділ на сакральне і профанне. Є сфери духовного і сфери, де духовне майже не присутнє. Вони у сучасному християнстві настільки поляризовані, шо майже втратили точку дотику. Духовенство через надмір "вправляння" у духовному тратить дотик до мирян і мирського, миряни у свою чергу сприймають духовенство як тих, які "професійно" виконають за них спілкування з Богом. Духовенство у вівтарі, миряни в наві.
Десь читав вже не пам'ятаю, здається в Барклі: Коли Христос помер на хресті завіса храму роздерлася надвоє, а перше, шо зробила новостворена церква - зшила її докупи.
Насправді ж те, що в храмі і те, шо поза ним - рівноцінне і взаємодоповнююче. Як євхаристія і богослужіння добового кола. Одне не може існувати без іншого і лише у повноті зрозумілий цілісний зміст.
Христос кличе нас у церкву, щоб ми, співаючи разом з Ним піснеспів його життя (літургію) набрались Духа святого і перетворили світ із п'янства і іншого різноманіття "тайних" діл у спільноту, яка ходить у світлі і не боїться лиця Божого, бо діла її - узгоджений у молитві в ім'я Христа дар небесного Отця.
Літургія і життя не є протиставленнями. Літургія є життям Христа, вростаючи у яке наше життя стає Літургією.

"Але" церковне

Коли церква стає демократичною, вона перестає розуміти своє покликання як Царство Бога. В царстві немає "але". В царстві є "об'явлення" волі Царя. І незалежно від того, що думає чи висловлює народ, церква має бути вірною волі Бога за прикладом Христа - свідчення євангелія навіть тоді, коли весь народ проти настільки, що готовий вбити тебе.
Воля християн як народу Бога висловлюється в їх основній молитві - "хай прийде Царство Твоє, хай буде воля Твоя ..." і єдине "але" у цій молитві стосується лише до "ізбави нас від лукавого".

понеділок, 2 червня 2014 р.

Чи було традиційним для ранньої Церкви читання вголос літургійних молитов?

Чи було традиційним для ранньої Церкви читання вголос літургійних молитов?

Питання: о. Роберте, чи було традиційним для ранньої Церкви читання вголос євхаристійних молитов, таких, як Євхаристійна Анафора? Якщо так, то що сталося з древньою традицією? І що нам робити тепер?
Відповідь: Так співпало, що мені довелось готувати статтю на таку ж тему для Конгресу Вірменської Літургії, присвяченого 1700-літтю Хрещення Вірменії, який мав відбутись в Нью-Йорку в вересні 2002 року. Я дам відповідь на три частини питання так, як вони були поставлені, в історичній послідовності.
1. Рання традиція. Еволюція літургійної молитви в ранній Церкві, як її описує Ален Боулі, OSB, у фундаментальній праці, із назвою «Від свободи до формули. Еволюція євхаристійної молитви від словесної імпровізації до записаного тексту» (Catholic University of America Studies in Christian Antiquity 21, Washington DC 1981), можна розділити на три стадії: 1) Перші два століття християнської історії були періодом творчості і спонтанності, коли ще не існувало сталих літургійних текстів. 2) Протягом IIIV стт. починають з'являтися записані тексти, існуючи паралельно з текстами, які мовили експромтом. 3) Вкінці, під кінець IV ст. бачимо поступове розповсюдження письмових, сталих формул, які з часом стають для всіх обов'язковими до використання. Ці три періоди накладаються один на одного, і вказані дати є досить приблизними.