Слово про те, як день Різдва Христового стрічати подобає

Відомо вам, якою великою є радість, яким численним є зібрання народу у день, коли святкують народження царя земного. Як вожді і начальники, так і всі воїни, одягшись в шовкові одежі, опоясавшись дорогими, золотом сяючими, поясами, поспішають тоді в осяйній величі з'явитись перед лицем царя свого. Бо вони знають, що радість царя збільшиться, коли він побачить особливу красу їх зовнішнього вигляду, і що він тим більше звеселиться, чим більше вони виявлять зусиль у час урочистості його (цар, як людина, не дивисься у серце, і судить про відношення до себе за самою лише зовнішністю: і тому той, хто більше любить царя, одягається тоді у найсвітліші одежі). Понад це, оскільки вони знають, що цар у день свого народження є щедрим, — і роздає багатство милостей чи вельможам своїм, чи тим, кого в домі його вважають людьми приниженими і зневаженими; то попередньо намагаються наповнити скарбниці його різним багатством, щоб він, бажаючи роздати милостині, міг роздавати їх щедро, так, щоб радше вичерпалось в ньому бажання роздавати милостиню, ніж змаліло його багатство. Все це вони роблять із запалом, бо й самі сподівваються отримати за це велику нагороду.

Браття, якщо сини віку сього, задля честі проминаючої, зустрічають із таким приготуванням день народження земного царя свого, то як належить нам зустрічати день народження вічного Царя нашого Ісуса Христа, який за наше для Нього зусилля нагородить нас не дочасною, а вічною славою і сподобить нас честі не земного урядування, яке переходить до спадкоємця, але небесного царства, яке не має спадкоємця? Яким же буде наше воздаяння, про це говорить пророк: те, що око не бачило, і вухо не чуло, і на серце людині не спадало, це приготував Бог, тим, які Його люблять (Іс. 64, 4; 1 Кор. 2, 9).

Якими ж одежами нам прикрасити себе? Я мовлю: себе, тобто душі наші, оскільки Цар наш Христос не потребує прекрасності одеж, за прив'язаністю душі, не дивиться на прикраси тіла, а зрить на сердце тих, які Йому слугують, не блиску тлінного пояса дивується, що опоясують ним крижі, а захоплюється непоборним ціломудрієм, яке соромом зв'язує пожадливості. Тож потрудімося явитись перед Ним у вірі вправними, милосердям зодягненими, у способі життя нашого упорядкованими. Хто справді Христа любить, хай світліше прикрасить себе дотримуванням Його заповідей, щоб бачив Він, що істинно ми віруємо в Нього, являючись в такій красі в час святкувань Його і щоб щобілше радувався, чим більше бачив би у нас духовної чистоти. Уціломудрімо ж завчасу серця наші, очистьмо совість, освятімо дух, і в чистоті і непорочності пришестя всесвятого Господа стрічаймо, щоб день народження Того, Хто від пречистої родився Діви, Його рабами непорочними святкувався. Хто ж явиться в цей день нечистим і оскверненим, той Рождества Христового не почитає, — той хочби тілом і присутній на Господнім святкуванні, все ж від Спасителя далекий своїм духом. Нечистий бо не може спілкуватись із святим, скупий із милосердним, з дівственним розпусник, якщо ж він, недостойний, і вступає в таке спілкування, тим більшої образи завдає, бо сам себе не знає. Бажаючи вдавати ревного, насправді наглим виглядає, як той, в євангелії згаданий, чоловік, який, покликаний на весільний бенкет, осмілився ввійти у збір святих, весільною одежею не вбравшись, і тоді як один сяяв правдою, інший блищав вірою, третій світив ціломудрієм, він сам, нечисту совість маючи, при сяянні усіх, лише відразу викликав жахливим своїм трепетом. І щобільше блищала святість праведників, возлежавших тут, тим очевиднішою була скверна грішника, який, можливо й не зродив би подібної відрази, якщо б не появився в соньмі святих. Тому цареві слуги, зв'язавши йому руки й ноги, в тьму непроглядну кинули його, не лиш за те, що грішником він був, а й за те, що, грішником будучи, присвоїв собі нагороду, відведену святості (Мт. 22, 11–13).

Отож, стрічаючи день рождества Господа нашого, очистьмо себе, браття, від усякої скверни грехів, наповнім скарбниці Його різноманіттям дарів, щоб в той святий день було чим утішити подорожніх, облегчити скорботи вдовиць і одягти вбогих. Чи добре бо буде, якщо в одному й тому ж домі, між рабами одного пана один буде веселитись, носячи шовкові одежі, а другий нудьгувати, ходячи в веретищі, той напихатиметься їжею, а сей терпіти голод і холод? І якою буде дія нашої молитви, коли ми просимо ізбавити нас від лукавого, а самі не хочемо бути милостивми до своих братів? Наслідуймо Господа нашого. Якшо Йому вгодно було бідних, разом с нами, учинити учасниками небесної благодаті, то чому ж їм не бути учасниками з нами ж у багатстві зесному? Як браття у таїнствах, ми не маємо бути чужими один одному щодо  маєтншстей. Ми справді придбаваємо заступників за себе перед Господом, коли своїм надбанням годуємо тих, хто приносить благодарення Богу. Бідний, благословляючи Господа, приносить користь тому, за допомогою кого благословляється Господь. Бо як Писання мовить: горе людині тій, через яку поганиться Господнєє ім'я; а мир людині тій, через яку ім'я Господа Спасителя нашого благословляється. Заслуга добродія така, що він в домі своєму один виявляє милість, а в церкві устами багатьох умоляє Господа, і чого сам би не осмілився колись просити в Бога, то, за заступництвом багатьох, отримає нежданно. Прославляючи таку допомогу нашу блаженний апостол мовить: щоб за дароване нам за заступництвом багатьох многі поблагодарили за нас (2 Кор. 1, 11); і в іншому місці: хай буде приношення благоприємним і освяченим Духом Святим (Рим. 15, 16)! Амінь.

Святитель Амврозій Міланський

https://telegra.ph/Slovo-pro-te-yak-den-Rіzdva-Hristovogo-strіchati-podobaye-12-25

Христос - молільник досконалий

У час пригтування до Різдва Христового варто замислитись над тим, що ми маємо на увазі, коли молимось Богові. Особливо, коли думаємо про молитву передусім як про звертання до Бога. Наскільки ми знаємо Його, щоб достойним чином сформулювати наше звернення до Нього? Святі отці знали, що єдиним, хто достойно зміг би сформулювати молитовне звернення до Отця є Його Єдинородний Син - Слово, суще у надрах Отця від початку. Слово, завданням якого власне і є являти нам Отця, відкривати Його природу і нашу, Його волю щодо нас. Недарма церква від самих початків ісповідувала, що справжня молитва може відбуватись лише через Христа, тоді, коли ми узгодимо свою похвалу з Його похвалою, своє благодарення з Його одвічним благодаренням, своє прохання із вічним Його заступництвом за всіх і за кожного зокрема. Ось як це сформулював у похвальному слові для свого вчителя святий Григорій Чудотворець:

св.Григорій Чудотворець, Подяка Орігену

До Царя хвали свої зверну і піснеспіви до Хранителя вселенної,
до усяких благатей джерела невичерпного,
Він мою в усьому зцілить неміч й недостатнє кріпкий надолужити єдин,

до душ наших Спаса і Предстателя, Слова Його первородного, Создателя вселенної і Управителя.

Він єдиний кріпкий благодарення постійні і невмовкні Отцю возсилати

як за Себе, так само й за всіх, за кожного окремо і за всіх разом.
Він бо Істина, і Мудрість, й Сила самого Отця всього,
а до того, Він у Ньому сущий й досконало з Ним з'єдинений.

Тому неможливо, щоби через забуття, чи то з нестачі мудрості,
чи із немочі якої-будь, як той, який від Нього є відчуженим,
а чи сили необхідної не осягнув, щоб скласти похвали Йому,
або й осягнув, та добровільно без возхвалення лишив Отця свого.

Він єдиний кріпкий похвалу, Йому достойну, досконало сповнити.
Той, Кого Отець всього єдиним із Собою учинив, у Ньому Себе майже перевершивши,
досконало Його має вшанувати так, як Сам від Нього був вшанований.
Це Його Єдинородний, перший і єдиний з сущого всього, внаслідував, у Ньому сущий Слово Бог;

інші ж всі лише тоді благоговійними і благодарними зробитись зможемо
як на Нього перенесемо і покладемо силу благодарення усю достойного
за благодіяння всі нам від Отця даровані, при цьому ісповідуючи,
що благодіянням справжнім є в усьому споминати Ним Причину всесвіту.

І тому, належить визнати, що для хвали і вдяки промислу постійному про все,
який за нас дбає в найвеличнішому, як і в найнікчемнішому й нас сюди привів,
справді досить і достойно того слова, досконалого й живого,
і духовно оживляючого Слова першого Ума.