Великий піст в річнім церковнім уставі нашої Церкви

 о. А. Лошній

Великий піст в річнім церковнім уставі нашої Церкви

(Часопис Нива за 1936)

1. Поділ річного церковного уставу

Наш церковний рік, подібно, як і горожанський, обіймає 365, зглядно 366 днів, які є так поділені в науці церковного річного уставу, що перший піврік, від вересня до лютого, обіймає одну половину року, а другий від лютого, зглядно березня до серпня, другу. Границя між одним і другим церковним курсом може кождого року пересуватись, в найбільшій ріжниці о 35 днів, так що цілий лютий, а навіть кілька днів березня припаде на зимні мясниці i тим самим той час буде зачислений до першого курсу. Зимні мясниці в залежности від найближчої пасхи скорочуються, або продовжуються на більше, або менше днів. Цю зміну доповнює устав вставними рядовими неділями від XXVI - XXXI. В кождім разі перед великим постом кожного року мусять мати своє місце чотири тижні вступних тріодних неділь від ХХХІІ до ХХХѴІ, які закінчують перший піврік церк. науки, а рівночасно розпочинають нову науку і приготовляють до практичного життя другого курсу. Так як місяць серпень від першого свойого дня, себто „Проісхожденія Ч. Хреста" закінчує річну науку другого курсу, а рівночасно наново розпочинає і приготовляє до теоретичної науки нового року[1].

Ось так цілий наш церк. рік був би поділений на два курси, які обіймали би по три научні періоди і по чотири перехідні тижні. Кождий період обіймав би пересічно по сім тижнів. Після такого поділу церковний рік був би вичерпаний в цей спосіб, що три періоди по 7 тижнів заповнили би собою 21 тижнів. Коли додамо до цього 4 періодичні тижні в зимних мясницях, то будемо мати 25 тижнів, що робить 175 днів. А тілько само днів другого курсу робить 350 днів. Та, як розумного і свобідного життя не можна замкнути в наперед усталені, докладні границі, так і наш устав, як такий, що приналежний для ідеального проводу такого життя, не можна замкнути докладно, з математичною точністю в означені періоди, тим більше, що кождого року інакше стрічається Минея з Тріодю, тому і тими бракуючими до цілости в році 15, зглядно 16 днями розсіваються, або заповнюються поодинокі, означені періоди в цілім році.

Після цього поділу перший період першого курсу науки нашого річного уставу обіймав би час від початку церк. року (1. ІХ.) до неділі св. Отців (11. Х.)[2]. В цім періоді рядова катавасія, що лучить гадку цього періоду, є ірмоси празника Воздвиження Ч. Хреста, "Хрест начертав Мойсей..." В суботу і неділі читаються тут євангелія св. Євангелиста Матея, а в інші дні св. Марка, якому призначений у нас час посту. Такий порядок євангелій є від XI рядової неділі до XVII рядового тижня.

Другий період був би від неділі св. Отців до Свята Введення в храм Преч. Діви Марії (4. ХІІ) Тут рядовою катавасією є загально Богородичні ірмоси, „Отверзу уста моя...", а всі рядові євангелія від св. Луки. Третій період є Різдвяно-Богоявленський, в якім рядова катавасія це ірмоси Різдва і Богоявлення, євангелія в пятьох днях тижня знов від св. Марка, а в суботи і неділі від св. Луки. Той порядок рядових неділь і їх євангельських чтеній кождого року міняється з Минеєю після дня минулорічної пасхи і тому научну перевагу у цім першім курсі має Минея зі своїми неподвижними празниками.

Виразніше означені періоди другого курсу річного уставу нашої Церкви. Тут виразну перевагу над Минейними празниками бере Тріодь. Першим научним періодом другого курсу є тут сім тижнів великого посту. Рядовою катавасією у вел. пості є загально Богородична „Отверзу уста моя...", з виїмком першої і третьої неділі вел. посту, Лазаревої суботи, цвітної неділі і страсного тижня, де приходять катавасії тріоди денного канона. Євангелія вел. посту в суботи і неділі є всі від св. Марка, крім першої неділі посту, Лазаревої суботи і цвітної неділі, де є євангеліє св. Йоана.

Другим періодом другого курсу є дальших сім тижнів св. Пятьдесятниці. Катавасією цього часу є ірмоси пасхи, крім середи Переполовлення і його віддання, а також в неділю 6 по пасці (Про сліпородженого) і на віддання Пасхи, де катавасією є вже ірмоси Вознесення. Рівнож у крузі празника Вознесення є катавасією ірмоси того празника, а в четвер Вознесення і в 7 неділю по пасці (св. ОО. Hiкейського Собору), приходять вже ірмоси Сошествія. В цім періоді св. Пятьдесятниці читаються євангелія від св. Йоана, а апостольські чтенія заповняють діянія апостольські, які в цім періоді висуваються на перший плян, бо тут після діяльности самих апостолів усталює устав наші обовязки до Церкви.

Коптійський піснеспів на Різдво Ісуса Христа

 Коптійський піснеспів Різдва, 29 кіяка

1 Дівственне народження і болі родові духовні — чудо дивне, згідно з пророчими словами.
Паралакс.

2 Дивне Різдво: невидимий народжується; Посередником є Архізиждитель,
Господь і Людина.

3 Небесна вагітність, подружня, але без чоловіка; та Він не обмежений місцем — істинний Син Божий.

4 Гусляр промовив у Псалтирі про Істинного, Який прийшов і нас спас.

5 Усі вчителі Риму і мудреці Антіохії зібралися разом у Кесарії та говорили про честь Марії, Святої.

6 У своїй мудрості вони споглядали й говорили про честь її споріднення, про її молитви й пости; і назвали її Всесвятою.

7 Усі вчителі Церкви бачили красу її способу життя і чистоту її дівицтва; і назвали її ім’я — Марія.

8 Усі мудреці Старого Завіту і всі чини Церкви співали піснеспів і алилуя, як подобає їй, аж до кінця світу.

9 Припадаю до ніг твоїх, Владичице наша, Богородице; умоли Господа, Якого зродила єси, щоб Він простив нам наші гріхи.

10 Заступайся за нас, Владичице наша, Богородице Маріє, Мати Спаса нашого, щоб Він простив нам наші гріхи.

 

Кондак св. Романа на Різдво Господа нашого Ісуса Христа

 Кондак св. Романа на Різдво Господа нашого Ісуса Христа, глас 3

Діва днесь Понадсущого родить, а земля вертеп неприступному приносить; ангели із пастирями славословлять, мудреці ж за зорею подорожують: бо для нас зродилось Немовля нове – Предвічний Бог.

Ікоси

1) Вифлеєм відкрив нам Едем – прийдіте, узримо; блаженство укрите знайшли ми – прийдіте, радість райську всередині печери приймімо: там Корінь явився, не зволожений, що вирощує прощення; там Джерело Криниці некопаної явилося, з якого Давид колись вельми пити волів; там Діва, Немовля зродивши, одразу втамувала спрагу Адама і Давида. Тож прийдімо до місця цього, де зродилось Немовля нове – Предвічний Бог!

2) Отець Матері з благовоління Сином став; Спаситель дітей як Дитя у яслах возліг. Пізнавши Його, Мати промовляє: «Що ж це таке, Дитя Моє? Скажи Мені, як в Мене вселився Єси і як зріс в Мені? Бачу Тебе, Лоно Моє, і жахаюся; бо годую молоком — неневісная; і хоча Тебе у пеленах зрю, дівицтво Своє споглядаю запечатаним; Ти бо зберіг його, від Мене зволивши зродитись Немовлям малим – Предвічний Бог».

3) «Що, Царю вишній, із убогими спільного маєш Єси? Нащо до земних прийшов, в печері звеселився і зрадів у яслах, о Небес Зиждителю? Раба Твоя не має місця в домі цім; навіть не те, що місця, а й вертепу, бо і цей — чужий. Воістину, коли дитя зродила Сарра, широку землю в спадщину отримала, а я й тісного ложа не отримала, лише вертеп цей, у якому перебуваєш Єси волею Своєю, Немовля нове – Предвічний Бог».

4) Слова ці таїнственно промовляючи і щиро молячись всі таїнства Відущому, про мудреців, що Немовля шукають, Діва чує й мовить: «Хто ви?» Вони ж у відповідь: «А Ти хто єси, Родителько? І як Такого породила єси? Хто Твій Отець і хто єси, Родителько, — Матір’ю бо і Кормителькою Сина явилася, отцю земному непричетного? Його зорю побачивши, зрозуміли ми, що явилось Немовля нове – Предвічний Бог».

«Херувимська пісня» та її паралелі — жанр ранньохристиянських співів Сходу

«Херувимська пісня» та її паралелі —
жанр ранньохристиянських співів Сходу

А. Баумштарк, д-р філос.

Той, кому бодай раз пощастило бути присутнім на богослужінні Божественної Літургії грецького обряду, ніколи не забуде цього моменту — величного й драматичного «Великого входу».

Євангеліє вже прочитане. Давня, ще мучеником-філософом Юстином засвідчена вселенська молитва за всі потреби Церкви, яка на Заході збереглася лише у вигляді урочистих молінь Великої п’ятниці, пролунала у ритмічному чергуванні диякона й народу. Прозвучали й слова, якими колись наказувалося оглашенним залишити храм — після завершення богослужіння Слова, єдиного доступного для них. Священик тихим голосом прочитав дві перші молитви, участь у яких дозволено лише хрещеним — «вірним». І ось відчиняються двері іконостасу, що досі закривали від людей святиню вівтаря; виходить увесь клир, який бере участь у Святій Жертві, і урочисто, повільним кроком проходить через храм. Із бічної каплиці, де перед початком Літургії були приготовлені Дари — проскомидія, — він з благоговінням несе до вівтаря хліб і вино та всі посудини, потрібні для євхаристійної трапези. Це — велична процесія, яку візантійське мистецтво зображало як небесне видіння Христа — Первосвященика, Який звершує Жертву серед ангельських хорів.

Те, що спонукало до цього образу, безперечно, пов’язане з дивовижним співом, який вінчає цей момент — своєю могутньою звуковою силою, глибиною змісту та простою красою стародавньої мелодії він довершує ефект «Великого входу». Сміливо передбачаючи те, що має здійснитися у Чині освячення Дарів, спів уже зараз вітає хліб і вино як самого прославленого Христа, що входить, супроводжуваний ангельськими силами:

Херувимів таїнственно зображаючи і Животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відложім печаль, щоб і Царя всіх ми прийняли, що Його в славі невидимо супроводять ангельські чини. Алилуя, алилуя, алилуя.

Цей текст, за своїми першими словами, у літургійній мові грецької Церкви називається «Херувимською піснею» (Ὁ χερουβικὸς ὕμνος). За словами візантійського історика Кедрена, її автором був імператор-поет Юстин II (565–578). У будь-якому разі, з варіантом «Царя слави» її вже в VI столітті засвідчив патріарх Євтихій Константинопольський. Взагалі, текст цієї, безперечно, автентично ранньохристиянської строфи в найдавніший час мав чимало варіантів. В одній вірменській версії, де вона з’являється як очевидне запозичення з візантійської у вірменську Літургію, бракує триразового «Алилуя», а фінал подано так:

«Щоб прийняти Царя всіх і урочисто явити хори ангелів».

Анафора святого апостола Томи

Якщо ти вже насмілився впхати пальця в бік Христа, то богословом стаєш по замовчуванню. А справжній богослов, звичайно ж, молиться. І саме євхаристійну молитву апостола Томи зберегли у своїй літургійній традиції християни західно-сирійського обряду. 

Лаконічність і смиренність молитов цієї Літургії дуже пасує учневі Христа, засоромленому своїм невірством і удостоєному знаку віри від воскреслого Господа. Його молитвами хай спасуться душі наші. Амінь.   

Ось її текст:  

АНАФОРА АПОСТОЛА ТОМИ

Перша молитва перед поцілунком миру:  Вічне і приховане Єство, Ти, що перебуваєш у Своїй сутності і від усіх людей та творінь поклоніння і прославу приймаєш, очисти й освяти і нині душі та тіла всіх нас, щоб ми в однодушній любові до Тебе і між собою сподобилися славити Тебе і Єдинородного Сина Твого, через Якого і з Яким належить Тобі слава, честь і влада з Пресвятим і Благим Твоїм Духом.
Народ: Амінь.
Диякон: Нехай кожен подасть мир своєму ближньому святим і божественним поцілунком у любові Господа Бога нашого.
Народ: Удостой нас, Господи Боже наш.
Диякон: Голови ваші Господеві приклоніте.
Народ: Тобі, Господи.

Священик: У множестві милості Твоєї, Господи, благослови цих слуг і поклонників Твоїх, які ось перед Тобою схиляються й очікують Твого небесного дару, благодаттю, милосердям і людинолюб’ям Єдинородного Сина Твого, через Якого і з Яким Тобі належить слава.
Народ: Амінь.

Священик: Спрямуй уми наші до найдосконалішого світла богослов’я, яке споглядає Твої найвищі блаженні сяйва, Господи, і даруй нам непорочно звершити це чисте й таїнственне служіння благодаттю, милосердям і людинолюб’ям Єдинородного Сина Твого, через Якого і з Яким належить Тобі слава.
Народ: Амінь.
Диякон: Станьмо добре, станьмо зі страхом, станьмо зі скромністю, станьмо з чистотою, станьмо зі святістю; станьмо, отже, всі, брати мої, в любові та в правдивій вірі. А духовно, зі страхом Божим, погляньмо на цю страшну й святу жертву, поставлену перед нами, що її через руки чесного священника приносять Богові Отцю, Владиці всього сущого, як живу жертву за всіх нас.
Народ: Милість, мир, жертва хвали.

Обряд входу Вечірні у давньому східносирійському літургійному коментарі

У сучасній святковій вечірні візантійського обряду передбачено вхід священника із свічками і кадилом (інколи із євангелієм, якщо передбачено читання із нього), який виглядає дуже незрозуміло. Після вечірньої псалмодії процесія виходить із святилища, обходить ліву сторону іконостасу і заходить знову у святилище, після чого співають піснеспів "Світло Тихе" і відбувається загальне кадження престолу, вівтаря та всього храму. 

У давнньому східносирійському коментарі, ця процесія описана набагато зрозуміліше. Там вона пов'язана із виходом клиру на середину храму - на віму (від якої в нас залишився лише тетрапод) - де власне і відбувалась уся  Вечірня, аж до завершальних ектеній та кінцевого благословення вірних (подібно як зараз в нас вона відбувається на т.зв. 'Єрусалимській Утрені'). 

Звершення Богослужінь священником разом із вірними в тому самому просторі може суттєво оживити відчуття спільної молитви. І сенс самих обрядів - і запалення світла, і приношення кадила, і спільного співу -  перестане бути незрозумілим танцем чи театральною сценкою, а перетвориться в осмислене святкування присутності Христа у Його церкві тут і тепер. 

А ось і сам текст коментаря:

Подивися, скільки всього приготовано для кадильного антифону «Тебе, Господи, ісповідуємо, що Месію Єси, Ти бо Воскреситель тіл наших і Відкупитель душ наших Єси», який співаємо п’ять разів: усі лампади запалюються,— тоді як раніше горіло їх менше … Тепер відчиняються ворота апсиди (вівтаря), яка є небом, і виходять разом із священником, несучи хрест та Євангеліє; а перед ним ідуть ряди піддияконів і дияконів зі світильниками та кадильницями. І першими виходять піддиякони, оскільки вони ближчі до нас. Світильники, які вони несуть, вказують на те, що вони є управителями зір. Диякони ж, які означають вищу церкву ангелів, виходять за ними, несучи кадильниці, вони ближчі до хреста, бо стоять ближче до престолу. Кадильниці, які вони несуть, — це пахощі хвали Господу, якими є виголоси «Свят» і «Алилуя». Хрест уособлює нашого Господа — як у Його першому, так і в майбутньому об’явленні; тут же означає Його об’явлення при Йордані.

Щоденні богослужіння у анонімному східносирійському літургійному коментарі 9-го століття

Чому отці постановили, щоб ми щодня мовили три молитви: Вечірню, Опівнічну та Утреню? І чому вони веліли служити Таїнства в недільні й святкові дні, а під час посту й страстей — у третій, шостий і дев’ятий Часи, а також на Повечір’ї?

Отці веліли, щоб у Церкві вживалися три молитви: Вечірня, Опівнічна й Утреня. І так вони передають: вечірнє й утреннє богослужіння взяті з закону Мойсея, який наказав, щоб священики щодня приносили агнця вечірнього й агнця ранкового. Нічне ж богослужіння походить зі слів Господа нашого і Давида. Давид сказав: «Опівночі вставав я, щоб прославляти Тебе за праведні суди Твої, Праведний» (Пс. 118, 62). Господь же сказав: «Чувайте, бо не знаєте, о котрій годині прийде Господь ваш: увечері, чи опівночі, чи при співі півня» (Мт. 13, 35). Це Опівнічне чування, яке Він для нас установив, Він заповідав як обов’язок. Також Він сказав Своїм учням: «Отож, не змогли ви бодай одну годину чувати зі Мною? Чувайте й моліться, щоб не ввійшли у спокусу» (Мт. 26, 40–41). А ще: «Раб, який знає наказ свого господаря», — уночі чекає на його прихід. І те, що ми воскреснемо опівночі в останній день, видно з того, що Він знову каже: «Опівночі пролунав крик: Ось жених іде, виходьте Йому назустріч» (Мт. 25, 6). Адже й наше воскресіння з мертвих буде в останню ніч, коли очікується Його прихід. Отож ми цим знаменуємо наше воскресіння з мертвих і наш вхід у небо.

Опис храму в анонімному східносирійському літургійному коментарі

Можливо цей анонімний східно-сирійський коментар 9-го століття був би одним із багатьох 'чергових' коментарів на пояснення частин храму, але він цікавий тим, що вказує на певні особливості, притаманні архітектурі наших храмів: 

а) престол і місце для клиру посеред храму = тетрапод; 

б) вхід з південного боку; 

в) бабинець (= храм жінок) в західній частині храму.

Особливо цікавим є тетрапод, інколи з двома пультами праворуч і ліворуч, які нині служать аналоями для ікон. Цікаво, що це 'місце для клиру' посеред церкви зображається на наших іконах Воздвиження хреста, Стрітення та Покрови пресвятої Богородиці.

Мені, принаймні, було надзвичайно цікаво його почитати. 

А ось і сам текст:  

Чому ми розподіляємо церкву на апсиду, храм і жіночу частину? І чому Ішо’яб постановив, щоб хрестильниця була на південному боці?

Дехто каже, що так само був у Єрусалимі влаштований дім [Божий], тобто скинія свідоцтва: частково як «святе святих», частково як «скинія свідоцтва», частково як дім перед скинією. Його брами, кажуть, відчинялися на південь, у напрямку Йордану. Це вони доводять тим, що ізраїльтяни, перейшовши Йордан, здобули землю обітовану; звідси й вийшло, що брами дому відчинялися до Йордану, тобто на південний бік Єрусалима.

Інші ж заперечують, що це є обов’язковим, й твердять, що немає різниці, куди саме відчинятимуться брами або де стоятиме хрестильниця. І наводять приклад деяких церков, які облаштовані інакше й не засуджуються за це. Але блаженний Ішо’яб постановив це так, щоб воно виражало певне таїнство, а не тому, що так необхідно має бути. Подібно як, говорячи про начиння церкви, він звелів, щоб диякони та піддиякони йшли до церкви в обід, хоча різниці не було б, чи вони пішли б уранці чи напередодні,— так і тут він говорив.

Однак давні люди кажуть, що колись частини церков не були так упорядковані: жінки, кажуть, також входили в апсиду й там приймали Таїнство. Це особливо відбувалося в землі Ромейській. Але після того, як блаженний Несторій був обраний у Константинополь, він зі своїм релігійним завзяттям звернув увагу на таїнства, що їх здійснює Церква. І, побачивши, які вони, він упорядкував церкву відповідно до таїнств, які в ній звершуються.

Свято Оновлення Храму в Єрусалимі

… у вересні Оновлення (свято освячення храму).

[Вечірня]

Господи, візвав.

На скелі Євангелія утверди Церкву Твою, Христе, обгороди її і скажи: «Врата аду не здолають її».  І хай буде вона міцною й непохитною вовіки, бо воплоченням створив Єси її, Спасе наш, помилуй нас.

Свято освячення, Господи, святості подателя, святкуючи, славимо і благаємо: освяти це наше моління за душі й тіла наші за посередництвом Богородиці та славних апостолів Твоїх, Благодійнику і Людинолюбче.

Духа Святого Твого зішли, Людинолюбче, на храм цей. Освяти його і місцем зцілення яви для тих, що приходять до слави Твоєї, освячення звершують і взивають: Спаси нас, Боже наш, бо Ти єдиний Свят єси і освячуєш усіх.

Інші.

Жертву вечірню приносимо Тобі, Христе Боже, що апостолам з небес послав Духа Святого і благодаттю наповнив Церкву соборну, в якій нам дарується відпущення гріхів воскресінням Твоїм.

Жертву вечірню приносимо Тобі, Христе Боже, що апостолів освітив божественними дарами і ними на скелі утвердив Церкву славну, в якій нам дарується відпущення гріхів воскресінням Твоїм.

Давнє освячення храму звершив Соломон, приносячи тварин як жертву цілопалення. Але коли надійшов час, Спасе, той образ Ти усунув і істину явив —жертву безкровну, яку приносять Тобі в поклонінні всі краї землі, вигукуючи:  «Усіх освяти, усіх очисти Святим Духом Твоїм».  Помилуй нас.

Прийдіте, народи, племена і язики, не на поле мирське, щоб слухати шум тілесних розваг, ані до образа золотого, щоб поклонитися ідольськими вустами, але у храмі святому духовними устами однодушно співаймо і взиваймо до Христа Бога: щоб мир у світ послав і на душі наші вилив велику милість.

 Псалом: Уся земля нехай поклоняється Тобі, понад усіх синів людських (Пс. 65, 4–5).

 Приспів: Воскликніть Богові, усі землі (Пс. 65, 1).

Молитва ἄνες, ἄφες, συγχώρησον

 Ігумен Андрій (Wade)

Молитва ἄνες, ἄφες, συγχώρησον

Палестинська практика прохання відпусту для самостійного й щоденного причастя lex orandi для втрченої ортопраксії?

Молитва, яку ми тут розглядаємо, міститься в православному чині Ізобразительних.
Ось переклад:

«Прости, відпусти, даруй прощення, Боже, наші провини — вільні й невільні,
учинені ділом і словом, свідомо чи несвідомо, удень і вночі,
у намірі чи і думці; прости нам усе,
як Благий і Людинолюбець».

У деяких виданнях слов’янського служебника[1] ця молитва подається безпосередньо перед причастям духовенства. Тут відсутні фрази «удень і вночі, за наміром чи за думкою».

Ця молитва, що просить про всеосяжне прощення, починається трьома дієсловами в наказовому способі, які відповідають єврейським slḥ, mḥl, kpr. Перші два дієслова (slḥ, mḥl) містяться в шостій berâkhâh молитви tephillâh, а третє (kpr) нагадує про день Великого Прощення — ywm kpwr. До того ж у сучасному ашкеназькому чині Йом Кіпуру ми знаходимо ці три дієслова, що співаються як приспів. У сучасному сефардському чині збереглися лише два перші дієслова[2]. Усі три дієслова зустрічаються наприкінці анафори євхаристійної літургії святого Якова, що відображає давню палестинську традицію.

Інше місце в православних богослужіннях, де з’являються ці три дієслова, — це сьома молитва утрені:

«...Отож просимо Тебе: якщо ми до цієї години вчинили якусь провину —
словом чи ділом, чи помислом, добровільно чи недобровільно,
прости, відпусти, даруй прощення;
бо якщо будеш зважати на беззаконня, Господи, Господи,
хто встоїть? Адже в Тебе — визволення: ...»

Відомо, що сім молитов вечірні та дванадцять молитов утрені були включені до палестинського Часослова з константинопольського чину ασματικὸς. Молитва, яку ми щойно навели, містить цілий вірш із псалтиря (Пс. 129), що зазвичай вважається ознакою пізнішого укладання. Тож видається, що тут ми маємо цитату з молитви Ізобразительних.

Ми знаходимо ще одну подібну цитату (і ще одну варіацію), включену до другої молитви третьої групи довгих молитов, що читаються навколішки на вечірні П’ятдесятниці:

«…Тому, Боже благий і Людинолюбче, прости, відпусти, даруй прощення нашим і їхнім [покійних] падінням у гріх, вільним і невільним, свідомим і несвідомим, явним і забутим, у ділі, в думці, у слові, у всій нашій поведінці та рухах. Померлим даруй свободу, відпущення, а нас усіх, що перебуваємо тут, благослови…»

Вечірня на початок індикту 1 вересня

 Вечірня на початок індикту 1 вересня

(у Константинополі в першій половині ХІ ст. Dres.A104) 

Порядок богослужіння на індикт відбувається так.

[Велика Церква]

Увечері, напередодні, співають «Прихили, Господи» (Пс. 85), потім останній (το τελευταῖον) антифон, після цього «Господи, візвав» (Пс. 140), і творять вхід. Прокімен – той, що відповідає дню. Диякон виголошує велику ектенію, а після виголосу, за давнім звичаєм, у Великій церкві залишаються тижневі священнослужителі, а патріарх виходить із вівтаря і прямує до Халкопратії разом із клиром, співаючи «Радуйся, благодатная Богородице Діво, пристане й заступнице роду людського, бо з тебе воплотився Ізбавитель світу; ти бо єдина єси Мати і Діва, присноблагословенна і препрославлена. Моли Христа Бога, щоб мир дарував усій вселенній».

[У Великій Церкві співають три антифони й читають три читання. Перше — з книги Премудрості Соломона, початок: «Душі праведних у руці Божій», кінець: «і опіка над його вибраними» (3,1-9). Друге — також із Соломона, початок: «Праведник, навіть якщо рано помирає», кінець: «бо благодать Божа — над преподобними його, і опіка — над його вибраними» (4,7-15). Третє — теж із Соломона, початок: «Праведні навіки», кінець: «бо дана від Господа нам міць, і влада — від Всевишнього» (5,15-6,3).

Після цього співаки на амвоні виголошують такий тропар, глас 1: «Стовпом терпіння став єси, наслідуючи праотців, преподобний: Йова — у стражданнях, Йосифа — у спокусах, і спосіб життя безтілесних, перебуваючи в тілі. Моли Господа спасти нас».

Стих 1: «Покладав надію, і поклав — аж доки… і будуть уповати на Господа» (39,2-4).
Стих 2: «Сповістив правду… щоб завжди підтримував» (10-12).
Стих 3: «Нехай звеселяться й зрадіють… не зволікай і даруй достаток» (17-18).

А після цього диякон промовляє: «Премудрість», і відразу читається уривок із Приповідок. А коли минає година і вже наближається захід сонця, читають Житіє святого Симеона. Потім, коли настає час всенічної, звершується вона за чином.]

Літургія на честь Владичиці нашої Марії

Христова церква славиться служінням слова, тобто великою кількістю свідчень живого передання богословського осмислення віри християнами передусім у літургійних зібраннях - у молитвах перед лицем небесного Отця за спасіння світу. 

Одним із особливо цікавих молитовних текстів є текст етіопської анафори на честь пресвятої Богородиці, укладений для святкування євхаристійної літургії у цій церкві саме на богородичні свята.

Ця молитва є не лише свідченням глибокого богородичного благочестя етіопської церкви, а й джерелом троїчного богослов'я, викладених у формі молитви. Адже справжнім богословом є той, хто молиться.

Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас!

*******    

Літургія на честь Владичиці нашої Марії, укладена Аббою Хєрякосом, Митрополитом міста Бєхнеса.

1. Серце моє виточує слова добрі, і прагну проголосити славослов’я Марії, не в багатослів’ї, а в простоті; прагну хвалу проголосити Марії, не в розлогій мові, а в стислості; проголосити прагну велич Діви (Святої).

2. І днесь, у день цей, в покорі та любові стоятиму перед страшним таїнством цим, перед престолом цим і жертвою. Воістину, жертва це, яку вкусити якої не можуть, душею осквернені. Не схожа вона на жертву праотців, що з крові овець, козлів і биків складалася, але вогонь це (і то який вогонь), що оживляє чистих серцем і виконавців волі Його; вогонь, що безбожників спалює, ім’я Його відкидаючих. Воістину, вогонь це, якого торкнутися не можуть навіть вогненні істоти, що самі є полум’ям, херувими та серафими.

3. І тому любимо тебе, Маріє, і прославляємо тебе; ти бо народила нам їжу істинну праведності та напій життяістинний.

4. Праотці наші, через покладання рук на спадкоємство апостолів поставлені; вас ми отримали як наших заступників перед Богом, і в дні наші отримали заступниками нашими перед Господом, Богом нашим, цих двох маємо, яких поминаємо: Патріарха нашого Авву Н. Н. Олександрії міста великого та главу міста нашого, блаженного Митрополита Авву Н. Н.

5. Диякон: За блаженного...[1]

6. Священик: Свята Трійця, Отець, Син і Святий Дух...[2]

7. Священик: За них і за всіх заступайся перед Сином твоїм, Заступнице, щоб Він дарував мир душам усіх патріархів, митрополитів, єпископів, священників, дияконів і читців, які прокладали шлях істинного Слова; царів, князів, начальників, правителів, юнаків, дів, ченців, багатих і бідних, великих і малих, вдів і сиріт, чужинців і нужденних, і всього народу, що відійшов із громади християнської церкви; особливо ж за тих, які спочивають у цьому місці, гаряче заступайся, щоб душі їх усіх освіжилися.

8. У кожному місці, яке б ми назвали, чи то місце переможних мучеників, чи місце обраних праведників, чи місце святих ангелів: у кожному місці ти (Маріє) є главою, і твоє ім’я має силу перед Богом.

9. Диякон: Ви, що сидите, встаньте!

10. Встаємо у страсі Божому, щоб вознести і прославити благодаті повну, промовляючи: Благодаті повна, потоку радості, ти маєш гідність явління, що значно перевищує гідність многооких херувимів і шестикрилих серафимів.

11. Диякон: Дивіться на схід!

12. Воістину, Бог Отець дивився з небес на землю, на схід і захід, на північ і південь, і на всі межі (землі), вдихав повітря і нюхав; але Він не знайшов тобі подібної, і сподобався Йому аромат твій, і твою красу полюбив Він, і послав до тебе Сина Свого, возлюбленого.

13. Диякон: Будьте уважні!

14. Святий Бог Отець, який у тобі уподобання мав; Святий Єдинородний Син, Ісус Христос, який у лоні твоєму перебував; святий Утішитель, який освятив і очистив тебе. Хвали повна Діво, з чим, з яким порівнянням мені порівняти тебе?

16. Ти ткацький верстат єси; від тебе Еммануїл одягнув невимовну одежу плоті. Для основи Він узяв первісну плоть Адама; плоть твоя була вплетена, Його Слово було човником, Його ткацьке приладдя — осінення найвищого Бога згори, а ткач Його —Дух Святий. О, яке це чудо і річ дивовижна яка! О брамо! Через тебе наші праотці перейшли від смерті до життя. Сходи від землі до неба! Через тебе первістки творіння оновилися.

«Молитвами святих отців наших...»

свящ.Стефанос Алексопулос

«Молитвами святих отців наших...»

Коротка молитва: «Молитвами святих отців наших, Господи Ісусе Христе, Боже наш, помилуй і спаси нас. Амінь» у сучасній літургійній практиці позначає завершальну частину відпусту та кінець кожної священнодії. Крім того, її використовують замість священичих виголосів у богослужіннях добового кола, коли останні звершуються без присутності священика.

Ця коротка молитва походить із відпусту добових богослужінь монастирської традиції, саме там її спочатку було додано і до відпусту Божественної Літургії. Цю особливу додаткову частину довго не приймали у літургійній практиці парафіяльних храмів, про що свідчить її відсутність майже в усіх рукописних кодексах Божественної Літургії, хоча вона передбачена у чині Літургії, яку приписують патріарху Філотею Коккіну, коли він був ігуменом монастиря Великої Лаври на Святій Горі Афон. У небагатьох кодексах монастирського походження, де вона згадується, цю молитву виголошує не священик, а диякон, як звернення до молитов присутніх монахів.

Цей факт пояснює, до яких «святих отців» звертається ця молитва. Очевидно, що принаймні у первісному її вживанні під «святими отцями» малися на увазі присутні отці монастиря, а не святі Церкви, чиї заступництва вже згадувалися у відпусті. Таким чином, ця коротка молитва пов’язана із сучасною практикою в монастирях, де молодший монах промовляє, звертаючись «по молитви» до старшого. З цієї ж причини, коли звершується архієрейська Божественна Літургія, після того, як єпископ-літург промовляє «молитвами...», перший священик додає: «Молитвами святого владики нашого...». Ця нова практика є необґрунтованою, оскільки Божественну Літургію звершив сам єпископ.

Поширення короткої молитви «молитвами святих отців наших...» як завершальної частини відпусту всіх богослужінь, включно з Божественною Літургією, у парафіяльних храмах змінило значення фрази «молитвами святих отців наших». Через відсутність монастирської спільноти та для надання сенсу цій фразі зазвичай розуміють великих святих Отців Церкви, визнаних Церквою.

Бібліографія: Тремпелас, П., Три Літургії за афінськими кодексами, Афіни, 1935.

 

ЛІТУРГІЯ СВ. ЙОАНА ЄВАНГЕЛИСТА

 ЛІТУРГІЯ СВ. ЙОАНА ЄВАНГЕЛИСТА

Молитва перед поцілунком миру

Священник: Господи Боже, кріпкий, істинна Любове, Мире непорушний і Надіє, яка не посоромить. Сам, Господи Боже, Отче, даруй цим рабам Твоїм, які стоять перед Твоєю величчю, любов, доброту, спокій і вічний мир, і даруй нам усім, щоб із чистотою серця і святістю душі ми подали мир один одному у святому і духовному поцілунку, який буде угодний святому імені Твоєму і ми воздамо Тобі славу, і т.д.

Народ: Амінь.

Диякон мовить «середню».

Священник підвищує голос: І нині перед Твоєю величчю, Господи, схиляємо шиї наших душ і тіл: повели і зішли нам із висот славної святині Твоєї благодать величну і благословення незмінне та невгасиме, щоб ми славили й возносили Тебе, Твого Єдинородного Сина і Твого Пресвятого і Благого Духа.

Народ: Амінь.

Священник: Ти послав Твого Сина наприкінці часів для нашого спасіння. Він же передав нам ці святі й животворящі таїнства. Не зроби, Господи, нас чужими цьому служінню і не відверни лиця Твого від нас через безліч наших гріхів, бо Ти єдин святий, з Твоїм Єдинородним Сином і Твоїм Пресвятим і Благим Духом.

Народ: Амінь.

Диякон: Подайте мир.

Люди: Милості Божі.

Священник: Любов Отця і т.д.

Народ: Амінь.

Священник: Піднесіть серця.

Народ: Піднесли до Господа.

Священник: Благодарім Господа Бога нашого.

Народ: Достойно і праведно.

Священник схиляється: Достойна похвала подобає Тобі, Господи небесних і земних. Підвищуючи голос: Бо Тебе прославляють і хвалять небесні сили, і небо, в якому вони перебувають, вогненні Тебе зі страхом величають, Херувими з трепетом благословляють Тебе і святі Серафими освячують Твою велич, швидкими рухами своїх крил і пір'я, літаючи один до одного, взивають, виголошують і мовлять:

Народ: Свят.

Пасхальні богослужіння в Єрусалимі ХІ-ІХ стт.

У другий час (= 14:00) цього святого дня (= Великої Суботи) приходять мироносиці та починають мити лампади, готувати їх і розміщувати всередині пресвятого і животворящого Гробу у присутності патріарха, архидиякона, другого диякона, парамонаря, трьох дияконів і співаків. Під час виконання цієї роботи мироносиці співають канон і коротко звершують службу часів. Коли вони завершують миття лампад і їх підготовку, починають Слава, глас пл. 2: Дне́шній день та́йно вели́кий Мойсе́й прообразува́в, сказа́вши: «І благослови́в Бог день сьо́мий», бо се єсть благослове́нна субо́та, се єсть день спочи́нку, в яки́й спочи́в од усіх діл Своїх Єдиноро́дний Син Бо́жий. По Про́мислу на смерть пішо́в і пло́ттю спочива́в, і знов поверну́вся до того, чим був, Воскресінням, і дарува́в нам життя́ вічне, як єди́ний Благи́й і Людинолю́бець.

Диякон виголошує просительну і відпускає.

Тоді патріарх замикає Святий Гріб і забирає ключі з собою, після чого гасять усі лампади в храмі. Патріарх підіймається до Катехуменів, щоб співати свої часи. Коли настає дев’ятий час, дзвонять, і він сходить, щоб звершити службу, як належить для вечірні та літургії.

Служба ввечері відбувається так.

Коли настає дев’ятий час (= 15:00), патріарх із кліром, зодягнені в біле, сходить до Святого Воскресіння без світла і кадіння. Тоді починають вечірню позаду Святого Гробу в тиші. «Благослови, душе моя». Виголошують «Блажен муж», «Господи, взиваю», глас 1.

Воскресні стихири на «Господи, взиваю», глас 1:

Вечірні на́ші моли́тви прийми́, Святи́й Го́споди, і пода́й нам відпу́щення гріхів, Ти бо єси́ Єди́ний, Хто яви́в у світі Воскресіння.

Глас 1:

Обійдіте, лю́ди, Сіо́н і обійміте його́, і відда́йте в ньо́му сла́ву Воскре́слому із ме́ртвих, Він бо єсть Бог наш, що відкупи́в нас від беззако́нь на́ших.

Глас 1:

Прийдіте, лю́ди, заспіва́ймо і поклонімся Христо́ві, сла́влячи Воскресіння Його́ із ме́ртвих, Він бо єсть Бог наш, що від облу́ди во́рога світ відкупи́в.

УСТАВ ЗА БОЖОЮ ВОЛЕЮ ТА ЧИН ОМИВАННЯ НІГ

 УСТАВ ЗА БОЖОЮ ВОЛЕЮ ТА ЧИН ОМИВАННЯ НІГ

Після вечері патріарха, клиру та народу в Святому Сіоні, після святого причастя, патріарх і клир входять до горниці Святого Сіону, де відбувалося омивання Господом нашоим Ісусом Христом. Одразу патріарх і клир переодягаються, ставлять умивальницю посередині, два ослони по обидва боки, дві свічки по обидва боки, і всі стають двома великими хорами, з чотирма свічниками. Диякон, після освячення та обкадження всіх, мовить: «Благослови, владико». Патріарх: «Благословенне Царство Отця». Відразу починають: «Прийдіть, поклонімся», «Благослови, душе моя, Господа». Патріарх мовить молитви над водою в умивальниці.

Молитва перша:

«Господи Христе, Боже наш, Ти, з великої Своєї благості і людинолюб’я не погордував омивати стопи святих Твоїх учнів і апостолів, але, готуючись до спасительних і животворящих страждань, опоясавшись рушником і наливши воду в умивальницю, омив їхні стопи, щоб привести їх і тих, хто через них слідує Твоєму прикладу, до висоти смирення Твого! Ти й нині, Господи, будь із нами, недостойними рабами Твоїми, у цій умивальниці, освяти її і через видиме омивання водою даруй нам невидиме зішестя Святого Твого Духа. Захисти наші душі й тіла від усякої диявольської дії та від гадини підступної, що жалить у п’яту, щоб за Твоїм наказом ми мали силу й владу наступати на змій, скорпіонів і на всю силу вражу. Бо Ти єси Цар миру, Бог наш, і Тобі славу возсилаємо разом із безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим, Благим і Животворящим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків».

Молитва друга над водою перед тим, як налити її:

«Господи Христе, Боже наш, єдиний, Хто знає Отця і Отцем пізнаний, і достойним велич Його сповіщаєш, Посереднику між Отцем і створінням, Цілителю душ наших, що дарував роду людському духовні й небесні Твої дари, Ти освячуєш створіння, просвічені Тобою! Ти благодаттю Своєю осяй цю воду, щоб вона стала для всіх нас поминанням Твого святого омиття, яке святим і блаженним Твоїм учням і апостолам передав Єси, омивши їхні стопи й показавши межі смиренномудрості та любові, сказавши: «Як Я вчинив вам, так і ви чиніть один одному». Благаємо Твою непорочну велич: сподоби нас із вірою істинною і розумінням приступити до цього таїнства і укріпи нас, щоб достойно виконували ми Твої святі заповіді, щоб, змивши прилиплий до нас пил провин, ми очистилися від гріхів, що ведуть до смерті, і рушником любові обтирали один одного. Бо Ти єси Той, Хто освячує і очищає нас від гріхів наших, і Тобі славу і благодарення возсилаємо разом із безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим, Благим і Животворящим Твоїм Духом, нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь».

Сідальні Утрені Великого Четверга

Утреня Великого Четверга у більшості наших храмів - богослужіння невідоме. Передусім тому, що порядок богослужінь Великого Тижня 'зсунувся' на півдоби і 'традиційно' (= неправильно) зранку служать не Утреню, а Вечірню з Літургією св.Василія Великого - пам'ять Тайної Вечері (чи то пак тепер сніданку) Христа з Його учнями. 

Але навіть якщо її і служать якісь останні з могікан, то, згідно із сучасним уставом, ця утреня не передбачає сідальних (тобто передбачає деякі з них після 3-ї пісні канону, де вони, зазвичай, губляться). Тим не менше вдавнину вони були і тексти їх дуже гарні і сповнені євангельських богословських ноток, яких так бракує решті текстів нашого Великого Тижня,  перенасичених прокляттями на адресу Юди і юдеїв. Ось їх швидкий переклад: 

У СВЯТИЙ І ВЕЛИКИЙ ЧЕТВЕР

На утрені

Патріарх разом із кліром звершує богослужіння у Святому Воскресінні, а святосіонці у горниці Святого Сіону проводять всенічну. Чин у Святому Воскресінні такий:

Тропар, що співають на «Алилуя», глас плагальний четвертий:

Коли славні учні під час умивання на вечері просвіщалися, тоді Юда нечестивий, на сріблолюбство хворіючи, затьмарювався і беззаконним суддям Тебе, праведного Суддю, видає; горе тобі, любителю грошей, що через них зашморг собі набув! Горе тобі, ненаситна душе, що проти Вчителя так вчинити наважилася! До всіх благий, Господи, слава Тобі.

Той же на «Слава».

Стихослов’я: «Блаженні непорочні».

Тропарі до «Непорочних»:

Ангельський собор здивувався, бачачи Тебе в світлиці Сіону разом із друзями на вечері і як Ти ноги умивав, а учень беззаконним і ворогам видати Тебе на смерть поспішав.

Подібний:

Ангельський собор здивувався, бачачи Тебе з учнями на вечері, тіло Твоє як їжу таїнственно подавшого і ноги умиваючого слуг Твоїх, Спасе, проданий другом на смерть.

Троїчний:

Трисяйнісь єдиного божества благочестиво прославмо, взиваючи: «Свят єси, Отче безначальний, Сину і божественний Душе; охороняй нас, що з любов’ю Тобі служимо, і від вічного вогню визволи».

Богородичний:

Безначального і Сина Твого, Владичице, Бога нашого, якого Ти породила, неустанно благай, пречиста, материнською Твоєю сміливістю, щоб сподобилися ми праворуч Нього стати і вічної насолоди зазнати.

Сідальний, глас перший, на «Гріб Твій»:

Хто озе́ра, і джере́ла,* і моря́ сотвори́в,* Той, навча́ючи нас благоро́дної поко́ри,* рушнико́м опереза́вшись, у́чням но́ги оми́в,* упоко́рюючись із бе́зміру добросе́рдя* і підно́сячи нас із прірви зло́би,* Єди́ний Людинолю́бець.

Інший, глас другий, на «Коли зійшов Ти»:

Ти, що передбаченням утвердив Петра, а потім, коли він упав через відречення, підніс його, коли він заплакав, Господи, укріпи наш розум, який хитається через примари ворога, щоб ми берегли Твої богонатхненні повчання і взивали до Тебе: «Поспішись, спаси, святий, рабів Твоїх!»

Інший, глас третій, на «Божественної віри»:

Упоко́рюючись по добросе́рдю,* оми́в єси́ но́ги у́чнів Твоїх* і верста́ти путь боже́ственний їх спрямува́в;* Петро́ ж, яки́й від омива́ння відмовля́вся,* враз підкоря́ється боже́ственному повелінню,* омива́ння прийма́ючи і Тебе́ ре́вно блага́ючи* дарува́ти нам вели́ку ми́лість.

Інший, глас четвертий, на «Явився Єси днесь»:

Трапезу́ючи, Влади́ко, з у́чнями Твоїми,* яви́в єси́ та́їнственно всесвяте́ Твоє́ зако́лення,* яки́м від тліну ізба́вилися* ми, що свяще́нні Твої Стра́сті почита́ємо.

Слава: «Одвіку утаєнне і ангелам незнане таїнство».

І одразу читання про хліб і зраду Юди, а після цього п’ятидесятий псалом.

Тропар, що співається до «Помилуй мене, Боже», глас плагальний другий, на «Укріпи»:

Зглянься, Господи, помилуй мене, змилуйся надо мною; дай мені сльози, як струмені Йордану, щоб я плакав і сповідався за вчинки мої.

Подібний:

Життя ганебне, очі осквернені, уста і руки, груди і все тіло звідусіль заплямоване маю, тож обмий і мене Твоїм милосердям.

Слава. Богородичний:

Зачала єси, непорочна, Того, Хто весь світ держить; тому благаю Тебе, визволи мене від усякого тривалого покарання.

Вітайте одне одного святим поцілунком

о.Олександр Шмеман 

Вітайте одне одного святим поцілунком. 1 Кор. 16, 20

У сучасному чині Літургії виголос «Возлюбім один одного!" займає так мало часу, що ми майже не маємо можливості по-справжньому почути його, почути не лише зовнішнім, а й внутрішнім слухом. Тепер для нас це лише один із виголосів, які передують Символові віри. Однак раніше було не так. Із літургійних пам'яток древньої Церкви ми дізнаємося, що після цього виголосу справді звершували поцілунок миру, в якому брала участь уся Церква, все зібрання. «Коли настає час виявити одне одному взаємний знак миру, - каже св. Йоан Золотустий, - ми всі одне одного цілуємо». І «вітають клирики єпископа, віряни-чоловіки - чоловіків, жінки - жінок...». Цей обряд аж до нині зберігся в літургійній практиці несторіян, коптів, вірмен, практиці, яка не зазнала пізньовізантійських впливів і тому часто відображає більш ранню форму євхаристійної священнодії. І не лише - євхаристійної, оскільки поцілунок миру був важливою і невід'ємною частиною всього християнського богослуження. Так, наприклад, цей обряд звершували після хрещення: єпископ цілував того, кого миропомазав зі словами «Господь з тобою». Під час рукоположення нового єпископа усе зібрання, як клир, так і віряни, також вітало його «святим поцілунком», після чого він уперше очолював євхаристійне приношення.

З історії цього моменту Літургії ми, відповідно, бачимо, що він зазнав значних змін, як ото: з дії, і до того ж дії спільної, він перетворився у виголос. А у зв'язку з цією зміною змінився почасти й зміст заклику. Сучасний виголос «возлюбім один одного..." - це заклик до якогось стану, а в його найдревніших формах він закликає до певної дії: «вітайте одне одного...». І, як свідчать деякі пам'ятки, дію цю звершували навіть без будь-якого виголосу: там, за поданням знаку миру, йде вказівка на поцілунок, який звершували в цей момент. Отже, зрозуміло, що, як це не раз траплялося в історії богослуження, виголос, який сам виріс із дії, згодом поступово витіснив її, або ж, точніше, звузив її до самого вівтаря, де її й донині звершують між собою священики й диякони, які служать разом.

З першого погляду ця поступова заміна спільної дії виголосомі всі ті технічні деталі не є чимось особливо цікавим. Не потребує начебто пояснення і сам виголос, оскільки всі знають, що любов - це найголовніша християнська заповідь, а тому і нагадування про неї також доречне перед найважливішою із усіх церковних священнодій. Оскільки так, то чи не все одно - в заклику до любови чи в символі любови (а в поцілунку миру коментатори вбачають, звичайно, ще один «символ») виражатиметься це нагадування? До того ж, можна припустити, що зникнення дії було пов'язане з ростом церкви, появою багатолюдних зібрань у величезних храмах, де ніхто одне одного не знав і де цей обряд, був би простою формальністю.

Однак все це так є тільки «на перший погляд», доти, поки ми не вдумаємося в справжній і власне літургійний зміст тих слів і дій. І, передусім, у зміст самого словосполучення «християнська любов».