Воскресна Утреня з рукопису 13-го століття Vat. gr. 2325

Мене в цій утрені 13-го століття, окрім спроби поставити 'світильні молитви' на якесь логічне для них місце (хоч і не завжди вдало), вразили кілька особливостей.

Передусім, прошення в мирній ектенії за тих, хто прийшов її молитися :) :  "За тих, що приходять удосвіта й співають на славу та хвалу Богові, Господу помолімось." Це мило!

Цікавий вибір псалмічних стихів до піснеспіву "Свят Господь Бог наш". 

А також її завершення з цікавими молитовними текстами перед еніґматичним виголосом: 'Сущий благословененний Бог наш завжди нині і повсякчас і на віки віків'.

 

Андре Жакоб

Воскресна Утреня з рукопису 13-го століття Vat. gr. 2325.

25 пергаментних аркушів, що становлять другу частину Vat. gr. 2325, — усі палімпсести, розміром приблизно 192 × 140/145 мм; текст на них переписано в один стовпець на всю сторінку, на площі письма 130/135 × 95 мм; кожна сторінка містить від 17 до 19 рядків, за винятком арк. 7–8r, де їхня кількість сягає 20/21. Кожен подвійний аркуш становить половину аркуша первісного рукопису, розрізаного впоперек. Чорнило досить блідого коричневого кольору; переписувач використовує кіновар для ініціалів, а також для підкреслення або заповнення окремих літер чи їхніх частин. Письмо (пор. табл. II і III) виявляє безсумнівну спорідненість із письмом копії типікона Казоле, що зберігається в Barber. gr. 350 (1205 р.)[1], і це дозволяє датувати його XIII століттям без значного ризику помилки. Нижній шар письма — гарний мінускул XI століття, розташований на лінії лініювання; на перший погляд, ніщо не вказує на його італо-грецьке походження[2].

Під час оправлення аркуші Vat. gr. 2325 B було розміщено в неправильному порядку, тож нині їх слід читати в такій послідовності: 7–12, лакуна в кілька аркушів (імовірно, три), 26–31, 15–20, 13–14, 21–25. Ці аркуші походять із трьох зошитів: двох кватерніонів і одного сенiона. Від першого кватерніона збереглися два перші одинарні аркуші (арк. 7–8), а також два внутрішні подвійні аркуші (арк. 9–12); два останні аркуші відсутні. У другому кватерніоні бракує лише першого аркуша, тоді як три внутрішні подвійні аркуші (арк. 26–31) та останній аркуш (арк. 15) збереглися. Третій зошит — сенiон, у якому арк. 13–14 становлять середній подвійний аркуш; арк. 16/21, 17/22, 18/23, 19/24 і 20/25 утворюють п’ять інших подвійних аркушів сенiона. Насамкінець зазначимо напис про зміст на арк. 7r, повторений на арк. 26: μέρος ἐκ τοῦ εὐχολογίου — «частина Євхологія».

Vat. gr. 2325 B — це фрагмент Євхологія, що містить два тексти, обидва неповні: недільну утреню та освячення води на Богоявлення.

Нещодавнє дослідження о. М. Арранца про молитви візантійської утрені[3] дозволяє легко визначити місце утрені з Vat. gr. 2325 B (арк. 7–12, 26–30) у традиції цього богослужіння. Це, вочевидь, представник типу D, тобто системи, у якій молитви утрені включено у відповідну структуру монастирського богослужіння[4]. Через лакуну після арк. 12 ми не маємо центральної частини утрені, а саме молитов 7–8[5].

Чин недільної утрені

Диякон: Благослови, владико.

Священник: Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині, і повсякчас, і на віки віків.

Чин на початок індикту 1 вересня

У сучасній літургійній практиці священники з душпастирських міркувань зазвичай моляться кілька Божественних Літургій в один день. А у давній літургійній традиції Константинополя такими 'душпастирськими міркуваннями' втішалися богослужіння добового кола. У день початку нового року (1 вересня), наприклад, патріарх столичного міста брав участь у трьох вечірнях. І, що цікаво, хоча ці богослужіння відбувалися в межах одного міста, їх чини не поєднували кілька служб (як це приписують сучасні устави), а звершувались відповідно до тих акцентів, які були важливими для кожної із цих церков. Прокімен Великої церкви, наприклад, був щоденним, а в Халкопратії - богородичним. Стихи тропаря теж відрізнялися, так само як і святкові читання. І все це жодним чином не ламало літургійної єдності константинопольської церкви. Є чого повчитись і сучасним церквам, які вважають себе спадкоємницями 'візантійської' традиції :)

Про давню візантійську вечірню кілька слів можна почитати тут.

Чин на початок індикту 1 вересня

Порядок богослужіння на індикт відбувається так.

[Велика Церква]

Увечері, напередодні, співають Прихили, Господи (Пс. 85), потім останній (το τελευταῖον) антифон, після цього Господи, взивав я (Пс. 140), і здійснюється вхід. Прокімен – той, що відповідає дню. Диякон виголошує велику ектенію, а після виголосу, за давнім звичаєм, у Великій церкві залишаються тижневі священнослужителі, а патріарх виходить із вівтаря і прямує до Халкопратії разом із клиром, співаючи Богородице Діво, радуйся, благодатна.

[У Великій Церкві співають три антифони й читають три читання. Перше — з книги Премудрості Соломона, початок: Душі праведних у руці Божій, кінець: і опіка над його вибраними (3,1-9). Друге — також із Соломона, початок: Праведник, навіть якщо вмре передчасно, кінець: бо благодать Божа — над преподобними його, і опіка — над його вибраними (4,7-15). Третє — теж із Соломона, початок: Праведні навіки, кінець: бо дана від Господа нам міць, і влада — від Всевишнього (5,15-6,3).

Після цього співці на амвоні виголошують такий тропар, глас 1: Стовпом терпіння став єси, наслідуючи праотців, преподобний: Йова — у стражданнях, Йосифа — у спокусах, і спосіб життя безтілесних, перебуваючи в тілі. Моли Господа спасти нас.

Стих 1: Покладав надію, … і будуть уповати на Господа (39,2-4).
Стих 2: Сповістив правду… щоб завжди підтримував (10-12).
Стих 3: Нехай звеселяться й зрадіють… не зволікай і даруй достаток (17-18).

А після цього диякон мовить: Премудрість, і відразу читають уривок із Приповідок. А коли минає година і вже наближається захід сонця, читають Житіє святого Симеона. Потім, коли настає час всенічної, звершується вона за чином.]

[Халкопратія]

Там розпочинається вечірня, співають Прихили, Господи (Пс 85), і останній (το τελευταῖον) Господи, взивав я (Пс 140), творять вхід, а як прокімен співають пісню Богородиці: Величає душа моя (Лк. 1:46). Стих: Бо зглянувся на смирення (Лк. 1:48). Потім виголошується ектенія та три малі антифони, тобто Возлюбив я (Пс. 114:1), Увірував (Пс. 115:1) і Хваліте (Пс. 116) разом із Трисвятим.

Після цього читають три читання на честь Богородиці: Вийшов Яків (Бут. 28), Буде від того дня (Іс. 7), Премудрість збудувала (Прип. 9).

Хор співає катавасію, тропар, глас важкий: Радуйся, благодатна Богородице Діво.  Після завершення тропаря та відпусту патріарх прямує до шанованого храму Святої Богородиці в Урвікіях, де кадить і запалює свічки (καὶ ἐθυμία καὶ  ἧπτε κηρούς), оскільки це день освячення цього храму, а потім повертається.

[Урвікії]

Нині ж це не виконується, а лише в церкві звершується Вечірня, читання та решта порядку катавасії так (καὶ ἡ λοιπὴ τῆς καταβασίας ἀκολουθία οὕτως): після ектенії та трьох малих антифонів читаються читання: Душі праведних (Прем. 3,1-9), Праведник, якщо й помре передчасно (Прем. 4,7-15), Праведні вовіки (Прем. 5,15-6,3).

Одразу хор співає тропар, глас 1: Стовпом терпіння став єси, наслідуючи праотців, преподобний: Йова — у стражданнях, Йосифа — у спокусах, і спосіб життя безтілесних, перебуваючи в тілі. Моли Господа спасти нас.

Стих 1: Терплячи, я терпів Господа (Пс. 39:2).

Стих 2: І Він вивів мене з ями страждань (Пс. 39:3).

Вірш 3: І поставив на скелі ноги мої (Пс. 39:3).

Потім виголошується велика ектенія.

Архидиякон виголошує: Премудрість, а з амвона відповідає диякон, який перед тим читав: Благослови, владико.

Інший диякон відповідає: Будьмо уважні, і після цього відбувається відпуст, а потім всенічна за порядком.

Слово святого владики Якова про переставлення Богородиці Марії

Слово того ж святого владики Якова про переставлення Богородиці Марії, виголошене, коли його запитували про неї на соборі, під час його перебування в храмі святого владики мученика Киріяка в місті Нісібіні, у середу, чотирнадцятого дня місяця серпня.

Ти, що з любові Своєї висоту прихилив і на землю зійшов, в тіло зодягнувся і людиною став від дочки Давида, таїнственно Народжений, чиї висоти й глибини сповнені повноти, — сповни мене вченням, Ти, чия мудрість таїнственна світ створила.

Єдинородний Сину, що Адама з небуття сотворив, утвори слово в моєму смиренному розумі, щоб я оспівував Тебе. Сину, що у смертному тілі десять чуттів насадив, помисли мої приборкай і їх до оселі Отця Твого приведи.

Христе, що вдихнув дух життя в Адама, якого сотворив Єси, влий у мене сповнене подиву слово пізнання Твого. Сокровенний, таїнственніший за все, так що навіть невсипущі ангели Тебе не бачать, возсіяй у мені, смиренному, щоб я відкрито виголошував про Твою Матір.

Ти прокаженого, приведеного до Тебе зцілив, вилікуй і зціли тіло й душу тих, які очікують Тебе. Світло, Христе, що просвітило очі, огорнуті темрявою, хай засяє Твоє світло над моєю неміччю, щоб я ним просвітився.

Господи людей, що захотів людиною в тілі стати, оселився в Діві-Матері, дочці славного роду, і опанував її; Ти дев’ять місяців у ній перебував, аж поки не настав час народження, – хай розум мій дари слави Різдву Твоєму таїнственному принесе.

Ти, кого з великою любов’ю колисковими піснями пестила обрана Тобою Мати, вчини, щоб мій язик рясно виливав усі хвали солодкості Твоєї. Ти нас навідав і увесь шлях життя Свого звершив, дай мені промовляти про похорон Благословенної.

Багато страждань Мати Твоя витерпіла заради Тебе, і всі скорботи оточили її під час Твого розп’яття. Скільки жалібних ридань і сліз страждання пролили її очі, коли Тебе оплакували, вносили до гробу й покладали в ньому!

До майнцьких прелатів: про богослужіння добового кола

Свята Гільдегарда з Бінґен 

Лист до майнцьких прелатів

Через видіння, яке Бог, Великий Митець, вклав у мою душу ще перед моїм народженням, я була змушена написати ці слова через інтердикт, яким наші начальники зв'язали нас через одного померлого, похованого в нашому монастирі. Його було поховано без жодних заперечень, за участю його власного священника. Проте лише через кілька днів після поховання ці люди наказали нам перенести його з нашого цвинтаря. Охоплена немалим страхом, я, як завжди, звернулася до Істинного Світла і пильними очима духа побачила, що якщо цього чоловіка буде викопано згідно з їхнім наказом, то на нас зійде страшна й жахлива небезпека, подібна до темної хмари перед грізною бурею.

Тому ми не насмілилися вийняти тіло померлого, оскільки він висповідав свої гріхи, прийняв єлеопомазання та Святе Причастя і був похований без жодного заперечення. Крім того, ми не послухали тих, хто радив або навіть наказував нам так чинити. Не тому, звичайно, що ми легковажно ставимося до порад праведних людей чи до наказів наших начальників, а тому, що не хотіли, аби виглядало, ніби через жіночу суворість ми зневажили таїнства Христові, якими цей чоловік був укріплений ще за життя. Але щоб не виявитися цілковито неслухняними, ми, відповідно до їхнього розпорядження, припинили співати божественні славослов'я та брати участь у Святій Месі, як це було нашим звичаєм щомісяця.

ІНДІЙСЬКА ЄВХАРИСТІЙНА МОЛИТВА 1976

ІНДІЙСЬКА ЄВХАРИСТІЙНА МОЛИТВА

З книги An Indian Liturgy Д. С. Амалорпавадасса, Національний біблійно‑катехитичний та літургійний центр, Бангалор, 1976

Священник: Верховний Владико Всесвіту, Ти наповнюєш і підтримуєш усе довкола нас, Ти дотиком своєї руки перетворив хаос на порядок, темряву на світло. Незнані енергії Ти сховав у серці матерії. Від Тебе спалахує велич сонця і лагідне сяйво місяця. Зірки й планети без числа Ти поставив у впорядкований рух. Ти Єси джерелом жару вогню і сили вітру, прохолоди води й стійкості землі.  

Глибокі й дивовижні таїнства творіння Твого.

Вірні: Поклоняємося Тобі, що перебуваєш поза всякою формою! Ти формуєш усе, Господи всього творіння!  

Славимо Тебе, благодаримо Тебе, славу Твою звіщаємо!

Священник: Боже всього живого, крізь незліченні віки Ти наповнив моря й ріки, гори й рівнини безліччю істот.

Силою, що від Тебе, насіння проростає і розквітає, ніжний пагін виростає у могутнє дерево, птахи й звірі розмножуються і наповнюють землю.

Ти Єси життя всього живого.

Вірні: Поклоняємося Тобі, джерело життя! Усе створіння поглядає на Тебе, Господи сил!

Славимо Тебе, благодаримо Тебе, славу Твою звіщаємо!

Воскресенє Слова

 Воскресенє Слова.

Й слово плоть бысть, и вселися в ни і выдѣхомъ славу Єrо, аки єдинороднаго отъ Oтца. (Io. 1, 14).

Дидактична сторона всякого празничного богослуженя находить кульмінацийну точку у літургічнім євангелию. Вдохновенне Слово Боже божим блеском окружає всї молитви і піснї і зливає у собі всі ідеї празничного богослуженя, щоби на тім божім тлї піднести душу до безпосередного зближеня ся з Христом, осередком всякого богослуженя. Так ділає Церква сьв. у кождий празник. Годило би ся проте, щоби богослуженє і звеличенє найбільшого празника у церкві, Воскресеня Христового, сю ідею віддало в як найвеличавійший спосіб. Годило би ся, щоби факт воскресеня Христового, основа нашої віри і нашого євангелия, був темою пасхальних євангелий.

Тимчасом на пасхальній утрени не читає ся анї одного з одинайцяти воскресних євангелий, а літургійне євангелиє першого і другого сьвітлого дня Пасхи не оповідає про подію Христового воскресеня, але викладає високу науку о Бозі Слові, яка становить прольог до євангелия Йоана і початок рядових читань.

Само собою насуває ся питанє, чому наша церква в день так великого сьвята не читає так природно вижиданого, історичного оповіданя о воскресеню Христовім, - а місто него поклала читане науки о Бозї-Слові із прольога сьв. Йоана?

Розвиток і уклад всякої празничної служби, єї читань, молитов, пісний і обрядів є випливом одної внутреної сили жерела: богословскої основи історичної події. Богослуженє без богословя було би случайним сплетенєм думок без внутрішної основи і ціли. З другої знова сторони богословє празника є в силї вияснити нам неодно загадочне питанє обрядового характеру.

Божественна Літургія - реферат доповіді о.С.Рудя

 Божественна Літургія

(Протокол устного реферату о. Духовника С. Рудя, професора обрядів на Богосл. Академії у Львові на соборчику Львівського Деканату 19. березня і 10. мая 1932. р. на підставі рубрик Літургікона,виданого з повагою усего Епископату україн. гр. кат. Церкви 1930. р.)

Літургія складається з трьох частей. Найстарша є часть Евхаристійна (анафора, канон). Найпізніша Проскомидія, усталена щойно в ХѴ ст. Є вона приготуванням Дарів до жертви і самого священослужителя і мала місце по Великім Вході, як свідчить "молитва проскомидії" в ектенії Ісполнім молитви" і обряд при архиєрейській Літургії.

 

Приготування.

Сам початок приготування Літургії подекуди часто з недбальства опускається. Є се покаянні молитви перед іконостасом, поклін іконам, зображуючим господарів храму. Єрей повинен входити головними дверми і перед іконостасом три рази поклонитися і змовити на місци приписані молитви. З закристії виходити перед іконостас менше відповідно.

Руки при моленнях мають бути зложені навхрест на грудях. Знак св. хреста робиться гідно без згіршення для окруження ось так: ліва рука на грудях, а правою (три пальці зложені до купи, два останні на долоні) хреститься, дотикаючи чола, грудей, правого і лівого рамени при словах: Во імя Отця і тд. Амінь без дотикання грудей другий раз. Метанії перед іконами є малі (рука до колін), перед трапезою (чи є Найсвятіші Тайни, чи ні) великі (рука до землі). Знак хреста робиться по поклоні, наперед поклін відтак хрест.

Вхід у святилище при молитві: Боже, милостив буди... три великі метанії перед трапезою і цілується Євангеліє. Зійшовши, робиться поклін і йдеться, до закристії. Миття рук по убранню в ризи, з псальмом 25. Кожду одежу благословиться і цілується до ужитку.

 

Проскомидия.

Богословські аспекти Літургії Передшеосвячених Дарів

 Священик Стефан Алексопулос

БОГОСЛОВСЬКІ АСПЕКТИ ЛІТУРГІЇ ПЕРЕДШЕОСВЯЧЕНИХ ДАРІВ[1]

ВСТУП

У межах сучасної православної практики звершення Літургії Передшеосвячених Дарів співіснують дві різні традиції: «грецька», згідно з якою вино з водою, що містяться у Святій Чаші, перетворюються на Кров Христову через дотик до Святої Крові, якою був просякнутий Агнець; і «російська», згідно з якою вміст Чаші під час Літургії Передшеосвячених Дарів не перетворюється на Кров Христову (хоча й освячується певним чином[2]). Пізніше походження російської практики добре досліджене та описане[3], тому ми не будемо його тут розглядати. Натомість ми звернемося до актуального для обох традицій питання: чи стає вміст Чаші під час Літургії Передшеосвячених Дарів Кров’ю Христовою (і якщо так, то як), а також до пов’язаного з цим питання про те, як мають готуватися та зберігатися Передшеосвячені Дари – під одним чи двома видами. Щоб знайти відповіді на ці питання, ми насамперед з’ясуємо, що відомо про способи зберігання Святих Дарів у давній Церкві, а також розглянемо прямі та непрямі свідчення про Передшеосвячену Літургію. Після цього я коротко представлю для порівняння подібні місця з інших літургій, матеріали порівняльної літургіки та в кінці запропоную свої висновки. Слід зазначити, що формат цього виступу не дозволяє згадати всі відомі джерела, тому я зупинюся лише на деяких – найважливіших, на мій погляд.

І. ДЖЕРЕЛА

Зберігання освячених Дарів згідно з ранніми джерелами

Вечірня частина візантійської Літургії Передшеосвячених

 Вечірня частина візантійської Літургії Передшеосвячених

Відомо, що візантійський обряд, як і інші східні літургійні традиції, звершує Літургію Передшеосвячених Дарів у середу та п’ятницю Великого посту, подібно до того, як римський обряд і досі здійснює богослужіння у Страсну П’ятницю, хоча його назву було змінено. Ця Літургія становить, по суті, особливий чин євхаристійного причастя наприкінці вечірні. Однак у ті дні, коли звершується Літургія Передшеосвячених Дарів, вечірня має низку специфічних рис, що породжують окремі богословсько-літургійні питання. Саме вечірня частина цього богослужіння є предметом даного дослідження. На відміну від власне євхаристійної (причасної) частини, яка вже неодноразово ставала об’єктом наукового аналізу, вона досі не була розглянута докладно[1].

Почнемо з опису елементів, що формують сучасний чин.

Сучасний обряд

Вечірня розпочинається як звичайне вечірнє богослужіння: початковими молитвами та вступним псалмом (103), під час співу якого священик тихо читає вечірні молитви; далі слідує дияконська єктенія з виголосом священика. Після цього звершується псалмодія — катизма XVIII, що відповідає степенним псалмам (119–133), поділеним на три статії. Потім, як і у звичайній вечірні, співають «Господи, взиваю» (Κύριε ἐκέκραξα) з псалмами, що його супроводжують (140, 141, 129, 116); до останніх стихів додаються тропарі дня. Відбувається також малий вхід із співом світильного піснеспіву «Світло тихе» (Φῶς ἱλαρόν). Після входу читають два біблійні уривки: перший — із П’ятикнижжя (Буття або Вихід), другий — із книг мудрості (Приповідки або Йов). Між цими двома читаннями, після прокімена, священик виходить із святилища при відчинених дверях, обертаючись до вірних, і, тримаючи запалену свічку та кадильницю, знаменує хрестоподібно, співаючи: «Премудрість! Прості! Світло Христове просвічує всіх!» (Φῶς Χριστοῦ φαίνει πᾶσι)[2].

Після читання з Книги Приповідок священик разом із дияконом урочисто кадить престол під спів «Нехай направиться» (Κατευθυνθήτω) — вибраних віршів псалма 140, що виконуються почергово священнослужителем і хором або солістом і хором.

У святкові дні — 9 і 25 березня — додаються читання Апостола та Євангелія. У перші три дні Страсного тижня читають лише Євангеліє. Далі слідує низка дияконських єктеній: сугуба єктенія, єктенії оглашенних і тих, хто готується до «просвітлення» (остання виголошується лише після середини посту), разом з відповідним відпустом, а також єктенії вірних. Після завершення цих молитов відбувається перенесення Передшеосвячених Дарів, що знаменує початок власне причасного обряду.

Ось схема вечірньої частини до обряду «великого входу»:

«Світло Христове просвічує всіх» і «Хай возноситься» у Літургії Передшеосвячених Дарів

 Панайотіс І. Скальцис

«Світло Христове просвічує всіх» і «Хай возноситься» у Літургії Передшеосвячених Дарів

Одним із найпрекрасніших елементів Літургії Передшеосвячених Дарів, характерним для цієї Літургії як вечірнього зібрання, є хрестовидне просвічення (σταυροειδής φωτισμός) — благословення[1] народу світлом із відповідним виголосом: «Світло Христове просвічує всіх», а також спів «Хай возноситься молитва моя, як кадило перед Тобою…»[2] після читань.

Перше (виголошення) вимовляється священником разом зі словами «Премудрість, прості»[3] після старозавітного читання з Буття, після наступного прокімена, а також після виголосу «Повеліте» (Κέλευσον), який промовляє читець[4]. Тоді священник, тримаючи кадило в правій руці та свічку — восковий мануалій — у лівій, стає перед Святим Престолом і хрестовидно благословляє світлом народ, промовляючи «Премудрість — прості». Потім знову знаменує народ хрестовидно, промовляючи: «Світло Христове просвічує всіх»[5].

Щодо літургійного та богословського значення цього благословення були висловлені різні погляди. Згідно з одним із тлумачень, вислів «Світло Христове…» стосується читань зі Старого Завіту, автори яких були просвітлені та натхнені світлом Христа. Отже, їх потрібно пов’язувати з істинним світлом богопізнання, яке походить від Христа, і тлумачити в перспективі євангельського світла.[6]

Шмеман говорить про здійснення пророцтв у особі Христа[7], а святий Симеон Солунський пояснює включення цього вислову між двома читаннями так: «Буття розповідає про початок, про створення істот і про падіння Адама. А Книга Притч таїнственним чином навчає про Сина Божого та наставляє тих, хто через Нього був усиновлений, як дітей; і називає Сина — Премудрістю, і каже, що Вона збудувала Собі дім, тобто пречисте Його тіло, … і Він є світло, що просвітлює горішнє і долішнє.»[8]

Отже, видиме світло, яке благословляється й запалюється в цей момент, стає образом Христа — Премудрости Божої, про яку у загадках говорить книга Притч.[9] Це світло означає образ істинного Світла – Ісуса Христа.[10]

Богослужебні канони

Цілком зрозуміло, що з багатьма, особливо історичними, твердженнями автора можна сперечатися, все ж ця коротка стаття в церковнім часописі 'Нива' у періоді перед ІІ світовою війною показує нам як зацікавлення літургійною спадщиною, так і цікавою спробою її богословського осмислення. 

о. Андрій Лошній

Богослужебні канони

(Нива 1931)

Наші богослуження ставлять нам перед очі найбільш займаючі, бо життєві питання, не лиш своїм змислом, що обіймає проповідь Апостолів і науку Отців, але й своїми зверхніми обрядами, котрі є наче ризою,[1] вимережаною з тої самої богословії. Богослуження зі всіми своїми обрядами є не лиш обявом релігійного чуства, але вони також будять і оживляють ті чуства, а передовсім учать і то не лиш теоретично, але ще більше практично у всіх життєвих і актуальних питаннях людського життя. Наука всіх наших богослужень в крузі літургічного року - без огляду на се, чи переважають мотиви научні, покаянні, чи славословні зводиться до одної ціли, до служення Богови. А та богослужебна ціль є ідентична з ангельською, так що у послів св. Володимира В. затерлась ріжниця понять між одною другою службою, коли вони ввійшли в суть грецького богослуження і заявили, що не знали, чи були в небі чи на землі[2]. Як знаємо з обявлення, ангельська служба зводиться до одного безнастанного прославлювання Божої святости.[3] Так само в наших богослуженнях той мотив творить кульмінаційну точку богослужебної акції. А се діється через богослужебні канони.

Грецьке слово κανών в найширшім змислі зн. порядок, норма. Звідси повстали такі назви: канонізація, канонічний (право, книги), каноніст, канони (правила, молитви, пісні). Богослужебні канони – се та часть богослуження, котра є уложена після певної норми і в котрій прославляється Божу святість. В такім значінню богослужебні канони приходять у наших богослуженнях.

Святість у Бога - се вірність, відданість волі Бога для вічно-незмінного ним самим установленого порядку, закону. Як предмет так понятої Божої святости лягли в основу девятьох пісень канону дивні події Божого Провидіння, переказані в св. Письмі. І так:

«Тижні тайн» Халдейського посту

Вже давно хотів перекласти цю коротеньку статтю о.Хуана Матеоса, але все ніяк не доходили руки. Написана цим великим літургістом ще в далекому 1959-му році, вона розглядає певну особливість постових богослужінь Великого посту халдейської церкви, пов'язаних із практикою причастя. У статті наголошується на двох древніх практиках, які збереглися у приписах щодо періоду Великого посту цієї традиції, а саме: а) на практиці щоденного причастя у цей період і б) на способах щоденного причастя у контексті Літургії Передшеосвячених Дарів та у контексті короткого причастительного чину після Вечірні. Матеос зазначає, що факт присутності таких приписів у контексті богослужінь Великого посту не є чимось особливо постовим, а просто збереженням давнього щоденного чину звершення євхаристійних богослужінь, які збереглися у пості згідно із законом збереження древніх способів служіння у літургійно важливих періодах (вітання всім від Баумштарка).

Ця праця зацікавила мене вже давніше у зв'язку з подібною практикою, яка збереглася у постовому (розумій давньому щоденному) чині богослужінь Великого посту у візантійській традиції. Тут також є (навіть якщо ми про це не здогадуємося відразу) передбачене щоденне причастя або в контексті Літургії Передшеосвячених Дарів - чи то, у  вечірнях за саваїтським способом, в середу і п'ятницю увечір чи, за більш давнім студитським, увечір від понеділка до п'ятниці - або у контексті причастительного чину наприкінці постових вечірень. Ось як виглядають рештки цього причастительного чину: 

«... Трисвяте з малими поклонами, Пресвятая Тройце, і по Отче наш – Господи, помилуй (12). І молитву:

Всесвята́я Тро́йце, єдиносу́щна Вла́до, нероздільне Ца́рство, вся́кого добра́ Причи́но! Благоволи́ ж і до ме́не, грішного; утверди́, врозуми́ се́рце моє́, і вся́ку віддали́ від ме́не скве́рну; просвіти́ мій ро́зум, щоб я постійно сла́вив, співа́в, поклоня́вся і промовля́в: Єди́н Свят, Єди́н Госпо́дь, Ісу́с Христо́с, на сла́ву Бо́га Отця́. Амінь.

Після того: Будь Ім’я́ Госпо́днє благослове́нне від ни́ні і до віку. Тричі.

І псалом 33:

Благословлю́ Го́спода на вся́кий час, завжди́ хвала́ Йому́ – в уста́х моїх. У Го́споді похва́литься душа́ моя́, – хай почу́ють ла́гідні і возвеселя́ться. Возвели́чте Го́спода зо мно́ю і вознесімо Ім’я́ Його́ спільно. Шука́в я Го́спода – і Він почу́в мене́, і від усіх поневіря́нь моїх звільни́в мене́. Приступіте до Ньо́го і просвітітеся, і ли́ця ва́ші не осоро́мляться. Сей убо́гий візва́в – і Госпо́дь почу́в його́, і від усіх скорбо́т його́ спас його́. Ополчи́ться Ангел Госпо́дній довкру́г тих, що боя́ться Його́, і ви́зволить їх. Скушту́йте і спізна́йте, що благи́й Госпо́дь, – блаже́н муж, що упова́є на Ньо́го. Бійтеся Го́спода, всі святі Його́, бо нема́ неста́тку в тих, що боя́ться Його́. Бага́ті зубожіли й голоду́ють, а тим, що шука́ють Го́спода, не забра́кне нія́кого добра́. Прийдіте, ча́да, послу́хайте мене́: стра́ху Госпо́днього навчу́ вас. Хто та люди́на, що пра́гне життя́, що лю́бить ви́діти дні благі? Стри́муй язика́ твого́ від зла і гу́би твої – аби́ не говори́ли облу́ди. Ухиля́йся від зла і твори́ добро́, шука́й ми́ру і біжи́ за ним. Очі Госпо́дні – на пра́ведних і ву́ха Його́ – до моли́тви їх. Лице́ ж Госпо́днє – про́ти тих, що тво́рять зло, щоб ви́нищити із землі па́м’ять про них. Візва́ли пра́ведні – і Госпо́дь почу́в їх, і від усіх скорбо́т їхніх ви́зволив їх. Бли́зько Госпо́дь до сокру́шених се́рцем, і смире́нних ду́хом спасе́. Бага́то скорбо́т у пра́ведних, та од усіх них ви́зволить їх Госпо́дь. Береже́ Госпо́дь усі ко́сті їх, жо́дна з них не сокруши́ться. Смерть грішників лю́та, і ті, що нена́видять пра́ведного, обма́нуться. Ізба́вить Госпо́дь ду́ші слуг Своїх, і не обма́нуться всі, що упова́ють на Ньо́го.

І потім: Досто́йно є воістину велича́ти блаже́нною Тебе́, Богоро́дицю, присноблаже́нну і пренепоро́чну, і Ма́тір Бо́га на́шого. Чеснішу від Херуви́мів і незрівня́нно славнішу від Серафи́мів, що без зотління Бо́га Сло́во породи́ла, су́щу Богоро́дицю, Тебе́ велича́ємо.

Слава, і нині: Господи, помилуй тричі. Благослови. І відпуст.  ... »

Причина цих двох різних способів (Літургія Передшеосвячених Дарів та Звичайний причастительний чин) щоденного причастя полягає у двох джерелах їх походження - одне із парохіяльних церков, де завжди був священник для того, щоб звершити Літургію Передшеосвячених Дарів та монастирських спільнот, які часто були безсвященичими, а інколи і самітницькими і, як такі, не передбачали присутності священника, а відтак і звершення Літургії.

З цього огляду існувало і два способи зберігання Святих Дарів: а) лише освяченого Хліба для Літургії Передшеосвячених Дарів, та б) Хліба напоєного чи просто 'позначеного' святою Кров'ю для причастя самітників, що досить добре засвідчено у візатнійських джерелах.

Як бачимо, такою була практика не лише у візантійців, а й у християн східно-сирійської традиції, про що і розповідає прекрасна джерельна розвідка о.Хуана Матеоса.

Щоденне (не лише у Великому пості) звершення Літургії Передшеосвячених Дарів засвідчене також у коптійському рукописному євхологіоні Vatican Copt. 17 (AD 1288), де зустрічаємо такий заголовок: “Це є Сповнення Чаші, коли Тіло було освячене і це було необхідним з певної причини. Бо у давніх часах Тіло освячували лише один раз у тиждень, а це Сповнення звершували щоденно. Але коли ця традиція занепала і від неї відмовились, воно перестало бути необхідним за винятком рідких причин.”

Бажаю благословенного і плідного читання :) 

Великий піст в річнім церковнім уставі нашої Церкви

 о. А. Лошній

Великий піст в річнім церковнім уставі нашої Церкви

(Часопис Нива за 1936)

1. Поділ річного церковного уставу

Наш церковний рік, подібно, як і горожанський, обіймає 365, зглядно 366 днів, які є так поділені в науці церковного річного уставу, що перший піврік, від вересня до лютого, обіймає одну половину року, а другий від лютого, зглядно березня до серпня, другу. Границя між одним і другим церковним курсом може кождого року пересуватись, в найбільшій ріжниці о 35 днів, так що цілий лютий, а навіть кілька днів березня припаде на зимні мясниці i тим самим той час буде зачислений до першого курсу. Зимні мясниці в залежности від найближчої пасхи скорочуються, або продовжуються на більше, або менше днів. Цю зміну доповнює устав вставними рядовими неділями від XXVI - XXXI. В кождім разі перед великим постом кожного року мусять мати своє місце чотири тижні вступних тріодних неділь від ХХХІІ до ХХХѴІ, які закінчують перший піврік церк. науки, а рівночасно розпочинають нову науку і приготовляють до практичного життя другого курсу. Так як місяць серпень від першого свойого дня, себто „Проісхожденія Ч. Хреста" закінчує річну науку другого курсу, а рівночасно наново розпочинає і приготовляє до теоретичної науки нового року[1].

Ось так цілий наш церк. рік був би поділений на два курси, які обіймали би по три научні періоди і по чотири перехідні тижні. Кождий період обіймав би пересічно по сім тижнів. Після такого поділу церковний рік був би вичерпаний в цей спосіб, що три періоди по 7 тижнів заповнили би собою 21 тижнів. Коли додамо до цього 4 періодичні тижні в зимних мясницях, то будемо мати 25 тижнів, що робить 175 днів. А тілько само днів другого курсу робить 350 днів. Та, як розумного і свобідного життя не можна замкнути в наперед усталені, докладні границі, так і наш устав, як такий, що приналежний для ідеального проводу такого життя, не можна замкнути докладно, з математичною точністю в означені періоди, тим більше, що кождого року інакше стрічається Минея з Тріодю, тому і тими бракуючими до цілости в році 15, зглядно 16 днями розсіваються, або заповнюються поодинокі, означені періоди в цілім році.

Після цього поділу перший період першого курсу науки нашого річного уставу обіймав би час від початку церк. року (1. ІХ.) до неділі св. Отців (11. Х.)[2]. В цім періоді рядова катавасія, що лучить гадку цього періоду, є ірмоси празника Воздвиження Ч. Хреста, "Хрест начертав Мойсей..." В суботу і неділі читаються тут євангелія св. Євангелиста Матея, а в інші дні св. Марка, якому призначений у нас час посту. Такий порядок євангелій є від XI рядової неділі до XVII рядового тижня.

Другий період був би від неділі св. Отців до Свята Введення в храм Преч. Діви Марії (4. ХІІ) Тут рядовою катавасією є загально Богородичні ірмоси, „Отверзу уста моя...", а всі рядові євангелія від св. Луки. Третій період є Різдвяно-Богоявленський, в якім рядова катавасія це ірмоси Різдва і Богоявлення, євангелія в пятьох днях тижня знов від св. Марка, а в суботи і неділі від св. Луки. Той порядок рядових неділь і їх євангельських чтеній кождого року міняється з Минеєю після дня минулорічної пасхи і тому научну перевагу у цім першім курсі має Минея зі своїми неподвижними празниками.

Виразніше означені періоди другого курсу річного уставу нашої Церкви. Тут виразну перевагу над Минейними празниками бере Тріодь. Першим научним періодом другого курсу є тут сім тижнів великого посту. Рядовою катавасією у вел. пості є загально Богородична „Отверзу уста моя...", з виїмком першої і третьої неділі вел. посту, Лазаревої суботи, цвітної неділі і страсного тижня, де приходять катавасії тріоди денного канона. Євангелія вел. посту в суботи і неділі є всі від св. Марка, крім першої неділі посту, Лазаревої суботи і цвітної неділі, де є євангеліє св. Йоана.

Другим періодом другого курсу є дальших сім тижнів св. Пятьдесятниці. Катавасією цього часу є ірмоси пасхи, крім середи Переполовлення і його віддання, а також в неділю 6 по пасці (Про сліпородженого) і на віддання Пасхи, де катавасією є вже ірмоси Вознесення. Рівнож у крузі празника Вознесення є катавасією ірмоси того празника, а в четвер Вознесення і в 7 неділю по пасці (св. ОО. Hiкейського Собору), приходять вже ірмоси Сошествія. В цім періоді св. Пятьдесятниці читаються євангелія від св. Йоана, а апостольські чтенія заповняють діянія апостольські, які в цім періоді висуваються на перший плян, бо тут після діяльности самих апостолів усталює устав наші обовязки до Церкви.

Святителя Василія Великого Слово про піст

Серед великої кількості святоотцівських творів про піст мені завжди найбільше подобалась проповідь Василія Великого. Не тому, що я ношу його ім’я, але за її лаконічність і людськість. Як і в часи Василія сьогодні люди потребують таких заохочень у часі посту, можливо саме тому цілі уривки з цієї проповіді стали літургійними текстами і слугують молитовною поживою вірним донині.

Раніше мені не потрапляли до рук давні українські переклади творів цього отця, а нові якось не промовляли до серця. Текст цієї гомілії був перекладений о.Йосифом Чепілем ЧСВВ ще у 1935 році. У перекладі дуже добре передано поетичність мови святого Василія. Мовну редакцію перекладача збережено.

У святих отця нашого Василія Великого архиєпископа Кесарії Кападокійської Про Піст Слово І.

„Затрубіть, каже псальмопівець, коли настане новий місяць, трубою в прегарний день вашого празника!" (Пс. 80, 4). Такий приказ пророка. Але нам голосніше, як будьяка труба й дзвінкіше, як будьякий музичний прилад, звіщають празник прочитані слова св. Письма, празник, що попереджає ці дні. Від Ісаї довідалися ми лро милість посту. Він, як зганив жидівський спосіб посту, так показав нам на правдивий піст: „Не в осудах і сварках постіть, але усувайте всяке братання з неправдою" (58, 4-6). І Господь каже: „Не будьте сумовиті, але лице своє умий і намасти свою голову!" (Мт. 6, 16). Отже покажімся такими, як нас навчено й наступні дні зачинаймо не пригноблені, але веселі, як це годиться святим. На боягуза не вкладаємо вінця й ніхто малодушний не здобуває лаврів побіди. Не сумуй, коли тебе лікують! Це глупота не тішитися здоровям душі й сумувати задля зміни страв та показувати, що нам більше ходить про розкоші шлунку, ніж про добро душі! Ситість приносить приємність для черева, а піст дає користь для душі! Тішся, що лікар подав тобі успішний лік, який усуває гріх. Як глисти, що виростають у кишках дітей, проганяємо деякими дуже терпкими й гіркими ліками, так і піст, який справді є постом, як тільки ввійде аж до душі, зараз убиває глибоко вкорінений гріх!

Коптійський піснеспів на Різдво Ісуса Христа

 Коптійський піснеспів Різдва, 29 кіяка

1 Дівственне народження і болі родові духовні — чудо дивне, згідно з пророчими словами.
Паралакс.

2 Дивне Різдво: невидимий народжується; Посередником є Архізиждитель,
Господь і Людина.

3 Небесна вагітність, подружня, але без чоловіка; та Він не обмежений місцем — істинний Син Божий.

4 Гусляр промовив у Псалтирі про Істинного, Який прийшов і нас спас.

5 Усі вчителі Риму і мудреці Антіохії зібралися разом у Кесарії та говорили про честь Марії, Святої.

6 У своїй мудрості вони споглядали й говорили про честь її споріднення, про її молитви й пости; і назвали її Всесвятою.

7 Усі вчителі Церкви бачили красу її способу життя і чистоту її дівицтва; і назвали її ім’я — Марія.

8 Усі мудреці Старого Завіту і всі чини Церкви співали піснеспів і алилуя, як подобає їй, аж до кінця світу.

9 Припадаю до ніг твоїх, Владичице наша, Богородице; умоли Господа, Якого зродила єси, щоб Він простив нам наші гріхи.

10 Заступайся за нас, Владичице наша, Богородице Маріє, Мати Спаса нашого, щоб Він простив нам наші гріхи.

 

Кондак св. Романа на Різдво Господа нашого Ісуса Христа

 Кондак св. Романа на Різдво Господа нашого Ісуса Христа, глас 3

Діва днесь Понадсущого родить, а земля вертеп неприступному приносить; ангели із пастирями славословлять, мудреці ж за зорею подорожують: бо для нас зродилось Немовля нове – Предвічний Бог.

Ікоси

1) Вифлеєм відкрив нам Едем – прийдіте, узримо; блаженство укрите знайшли ми – прийдіте, радість райську всередині печери приймімо: там Корінь явився, не зволожений, що вирощує прощення; там Джерело Криниці некопаної явилося, з якого Давид колись вельми пити волів; там Діва, Немовля зродивши, одразу втамувала спрагу Адама і Давида. Тож прийдімо до місця цього, де зродилось Немовля нове – Предвічний Бог!

2) Отець Матері з благовоління Сином став; Спаситель дітей як Дитя у яслах возліг. Пізнавши Його, Мати промовляє: «Що ж це таке, Дитя Моє? Скажи Мені, як в Мене вселився Єси і як зріс в Мені? Бачу Тебе, Лоно Моє, і жахаюся; бо годую молоком — неневісная; і хоча Тебе у пеленах зрю, дівицтво Своє споглядаю запечатаним; Ти бо зберіг його, від Мене зволивши зродитись Немовлям малим – Предвічний Бог».

3) «Що, Царю вишній, із убогими спільного маєш Єси? Нащо до земних прийшов, в печері звеселився і зрадів у яслах, о Небес Зиждителю? Раба Твоя не має місця в домі цім; навіть не те, що місця, а й вертепу, бо і цей — чужий. Воістину, коли дитя зродила Сарра, широку землю в спадщину отримала, а я й тісного ложа не отримала, лише вертеп цей, у якому перебуваєш Єси волею Своєю, Немовля нове – Предвічний Бог».

4) Слова ці таїнственно промовляючи і щиро молячись всі таїнства Відущому, про мудреців, що Немовля шукають, Діва чує й мовить: «Хто ви?» Вони ж у відповідь: «А Ти хто єси, Родителько? І як Такого породила єси? Хто Твій Отець і хто єси, Родителько, — Матір’ю бо і Кормителькою Сина явилася, отцю земному непричетного? Його зорю побачивши, зрозуміли ми, що явилось Немовля нове – Предвічний Бог».

«Херувимська пісня» та її паралелі — жанр ранньохристиянських співів Сходу

«Херувимська пісня» та її паралелі —
жанр ранньохристиянських співів Сходу

А. Баумштарк, д-р філос.

Той, кому бодай раз пощастило бути присутнім на богослужінні Божественної Літургії грецького обряду, ніколи не забуде цього моменту — величного й драматичного «Великого входу».

Євангеліє вже прочитане. Давня, ще мучеником-філософом Юстином засвідчена вселенська молитва за всі потреби Церкви, яка на Заході збереглася лише у вигляді урочистих молінь Великої п’ятниці, пролунала у ритмічному чергуванні диякона й народу. Прозвучали й слова, якими колись наказувалося оглашенним залишити храм — після завершення богослужіння Слова, єдиного доступного для них. Священик тихим голосом прочитав дві перші молитви, участь у яких дозволено лише хрещеним — «вірним». І ось відчиняються двері іконостасу, що досі закривали від людей святиню вівтаря; виходить увесь клир, який бере участь у Святій Жертві, і урочисто, повільним кроком проходить через храм. Із бічної каплиці, де перед початком Літургії були приготовлені Дари — проскомидія, — він з благоговінням несе до вівтаря хліб і вино та всі посудини, потрібні для євхаристійної трапези. Це — велична процесія, яку візантійське мистецтво зображало як небесне видіння Христа — Первосвященика, Який звершує Жертву серед ангельських хорів.

Те, що спонукало до цього образу, безперечно, пов’язане з дивовижним співом, який вінчає цей момент — своєю могутньою звуковою силою, глибиною змісту та простою красою стародавньої мелодії він довершує ефект «Великого входу». Сміливо передбачаючи те, що має здійснитися у Чині освячення Дарів, спів уже зараз вітає хліб і вино як самого прославленого Христа, що входить, супроводжуваний ангельськими силами:

Херувимів таїнственно зображаючи і Животворящій Тройці трисвятую пісню співаючи, всяку нині житейську відложім печаль, щоб і Царя всіх ми прийняли, що Його в славі невидимо супроводять ангельські чини. Алилуя, алилуя, алилуя.

Цей текст, за своїми першими словами, у літургійній мові грецької Церкви називається «Херувимською піснею» (Ὁ χερουβικὸς ὕμνος). За словами візантійського історика Кедрена, її автором був імператор-поет Юстин II (565–578). У будь-якому разі, з варіантом «Царя слави» її вже в VI столітті засвідчив патріарх Євтихій Константинопольський. Взагалі, текст цієї, безперечно, автентично ранньохристиянської строфи в найдавніший час мав чимало варіантів. В одній вірменській версії, де вона з’являється як очевидне запозичення з візантійської у вірменську Літургію, бракує триразового «Алилуя», а фінал подано так:

«Щоб прийняти Царя всіх і урочисто явити хори ангелів».

Анафора святого апостола Томи

Якщо ти вже насмілився впхати пальця в бік Христа, то богословом стаєш по замовчуванню. А справжній богослов, звичайно ж, молиться. І саме євхаристійну молитву апостола Томи зберегли у своїй літургійній традиції християни західно-сирійського обряду. 

Лаконічність і смиренність молитов цієї Літургії дуже пасує учневі Христа, засоромленому своїм невірством і удостоєному знаку віри від воскреслого Господа. Його молитвами хай спасуться душі наші. Амінь.   

Ось її текст:  

АНАФОРА АПОСТОЛА ТОМИ

Перша молитва перед поцілунком миру:  Вічне і приховане Єство, Ти, що перебуваєш у Своїй сутності і від усіх людей та творінь поклоніння і прославу приймаєш, очисти й освяти і нині душі та тіла всіх нас, щоб ми в однодушній любові до Тебе і між собою сподобилися славити Тебе і Єдинородного Сина Твого, через Якого і з Яким належить Тобі слава, честь і влада з Пресвятим і Благим Твоїм Духом.
Народ: Амінь.
Диякон: Нехай кожен подасть мир своєму ближньому святим і божественним поцілунком у любові Господа Бога нашого.
Народ: Удостой нас, Господи Боже наш.
Диякон: Голови ваші Господеві приклоніте.
Народ: Тобі, Господи.

Священик: У множестві милості Твоєї, Господи, благослови цих слуг і поклонників Твоїх, які ось перед Тобою схиляються й очікують Твого небесного дару, благодаттю, милосердям і людинолюб’ям Єдинородного Сина Твого, через Якого і з Яким Тобі належить слава.
Народ: Амінь.

Священик: Спрямуй уми наші до найдосконалішого світла богослов’я, яке споглядає Твої найвищі блаженні сяйва, Господи, і даруй нам непорочно звершити це чисте й таїнственне служіння благодаттю, милосердям і людинолюб’ям Єдинородного Сина Твого, через Якого і з Яким належить Тобі слава.
Народ: Амінь.
Диякон: Станьмо добре, станьмо зі страхом, станьмо зі скромністю, станьмо з чистотою, станьмо зі святістю; станьмо, отже, всі, брати мої, в любові та в правдивій вірі. А духовно, зі страхом Божим, погляньмо на цю страшну й святу жертву, поставлену перед нами, що її через руки чесного священника приносять Богові Отцю, Владиці всього сущого, як живу жертву за всіх нас.
Народ: Милість, мир, жертва хвали.