Святителя Василія Великого Слово про піст

Серед великої кількості святоотцівських творів про піст мені завжди найбільше подобалась проповідь Василія Великого. Не тому, що я ношу його ім’я, але за її лаконічність і людськість. Як і в часи Василія сьогодні люди потребують таких заохочень у часі посту, можливо саме тому цілі уривки з цієї проповіді стали літургійними текстами і слугують молитовною поживою вірним донині.

Раніше мені не потрапляли до рук давні українські переклади творів цього отця, а нові якось не промовляли до серця. Текст цієї гомілії був перекладений о.Йосифом Чепілем ЧСВВ ще у 1935 році. У перекладі дуже добре передано поетичність мови святого Василія. Мовну редакцію перекладача збережено.

У святих отця нашого Василія Великого архиєпископа Кесарії Кападокійської Про Піст Слово І.

„Затрубіть, каже псальмопівець, коли настане новий місяць, трубою в прегарний день вашого празника!" (Пс. 80, 4). Такий приказ пророка. Але нам голосніше, як будьяка труба й дзвінкіше, як будьякий музичний прилад, звіщають празник прочитані слова св. Письма, празник, що попереджає ці дні. Від Ісаї довідалися ми лро милість посту. Він, як зганив жидівський спосіб посту, так показав нам на правдивий піст: „Не в осудах і сварках постіть, але усувайте всяке братання з неправдою" (58, 4-6). І Господь каже: „Не будьте сумовиті, але лице своє умий і намасти свою голову!" (Мт. 6, 16). Отже покажімся такими, як нас навчено й наступні дні зачинаймо не пригноблені, але веселі, як це годиться святим. На боягуза не вкладаємо вінця й ніхто малодушний не здобуває лаврів побіди. Не сумуй, коли тебе лікують! Це глупота не тішитися здоровям душі й сумувати задля зміни страв та показувати, що нам більше ходить про розкоші шлунку, ніж про добро душі! Ситість приносить приємність для черева, а піст дає користь для душі! Тішся, що лікар подав тобі успішний лік, який усуває гріх. Як глисти, що виростають у кишках дітей, проганяємо деякими дуже терпкими й гіркими ліками, так і піст, який справді є постом, як тільки ввійде аж до душі, зараз убиває глибоко вкорінений гріх!

Архиєрейська Літургія св.Василія за списком 10-го ст

Існують надзвичайно цінні богослужбові джерела візантійської традиції, які збереглись лише завдяки працям середньовічних гуманістів, які з тих чи інших причин вирішили зробити їх доступними для своїх сучасників. Як можна довідатись із передмови, середньовічний німецький гуманіст Ґеорґ Вітцель у 1546 році вирішив опублікувати переклад Літургії св. Василія Великого із одного древнього кодексу (перед 10 ст.) для того, щоб німецькі християни мали змогу надихнутися богослов’ям древньої церкви, на противагу «новому богослов’ю», яке почало ширитись західним світом із початком Реформації. Заради цього він відвідав кілька монастирських бібліотек, зокрема й бенедиктинський монастир Йоганнісберґ біля Майнцу, у бібліотеці якого віднайшов цей цінний, нині, на жаль, втрачений кодекс. Ось кілька зауважених мною літургійних цікавинок із чину цієї Літургії св.Василія:

- У надписі Літургії вказано, що ця Літургія «перша». Це є вказівкою на древність джерела - Літургія Василія все ще є першою, тобто недільною, Літургією. Такий порядок розміщення Літургії св.Василія в євхологіонах та літургіконах був приблизно до 10 ст. Згодом її місце займе Літургія св.Йоана, а Літургії св.Василія призначать «почесне» 2-е місце і 10 разів служіння впродовж року.

- Хоча Патріарх присутній в захристії на приготуванні Дарів (проскомидія, як і годиться, складається лише з однієї молитви), в храм він приходить аж на трисвяте. Це надзвичайно цікава замітка, оскільки вона пояснює, що богослужіння може починатись без присутності єпископа, а відтак, вхід єпископа жодним чином не вказує на початок богослужіння. Подібно, як і вечірня в Етерії не починається з приходом єпископа, він приходить вже тоді, коли частина богослужіння минула. Тобто: а) «Мир всім!» перед читаннями жодним чином не мусить означати, що саме від цього часу починається Літургія; б) Три антифони є цілком інтергальним елементом євхаристійного богослужіння. в) Пресвітер мовить молитви антифонів «перед перегородкою», тобто не входячи у святилище; г) Амвон був кількаступеневим, бо диякон, для виголошення прошень виходив на другу сходинку амвону.

ДО ЮНАКІВ ПРО ТЕ, ЯК НАЛЕЖИТЬ КОРИСТАТИ З ГЕЛЛЕНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

СВ.ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ

ДО ЮНАКІВ ПРО ТЕ, ЯК НАЛЕЖИТЬ КОРИСТАТИ З ГЕЛЛЕНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Багато маю спонук, мої юнаки, подати вам такі ради, що їх уважаю за найкращі. І я певний, що вони стануть вам у пригоді, коли тільки послухаєте мене. До цього ж і мій вік і те, що я обізнаний з багатьома ре­чами та й те, що я сам на собі зазнав лихої і доброї долі, яка всього навчить, все це наділило мене досвідом у людських справах.

Тому чейже я й можу вказати найбезпечніший шлях тим, які щойно вступають на життєвий поріг. Крім того, вузлом споріднення лучуся з вами зараз по бать­ках. Тож обіймаю вас не меншою любов’ю, ніж ваші батьки. І кажу вам, якщо не помиляюсь, що ані на думці не будуть вам батьки, коли з увагою дивитиме­теся на мене.

Отже, коли з щирим серцем приймете мої слова, то станете в другому ряді, між тими, що їх звеличив Гезіод. Коли ж ні, то — щоб я не сказав дечого немилого, самі, очевидно, пригадайте собі його писання, в яких він каже: «Найкращий є той, що сам від себе знає, що лицює; а добрий той, що іде за вказівками інших; той же, що не надається ні до цього, ні до того, такий до всього нездара» (Діла і дні, 291 і проч.).

Василій Великий про подяку

У святих отця нашого Василія Великого

архиєпископа Кесарії Кападокійської

слово ПРО ПОДЯКУ

Ви чули слова апостола, що ними він промовляє до Солунян, даючи заповідь для всього життя. Наука була справді для тих, що до нього сходилися звідусіль, але користь із неї випливає для людей усіх часів! „Завсігди радуйтеся, каже, без перестанку моліться, за все благодаріть!" (1 Сол. 5,16). Що значить це „радуйтеся" та яка з нього користь і як то можливо раз-по-раз молитися і за все віддавати Богові подяку, це по силі своїй пояснимо трохи пізніше. Наперед же мусимо збити закиди наших противників, які нам закидають неможливість цієї заповіді! Бо що ж то за чеснота, кажуть, день і ніч переводити весело й радісно в піднесенні духа? І як це може бути, коли ми оточені несчисленними, від нас незалежними злиднями, які з конечности наводять сум на нашу душу! Серед них тішитися і веселитися ще більше неможливе, як смажитися на костирі й не відчувати болю, або простріленому не чути терпіння! Може тут між тими, що нас обманюють, є хтось такий, що хворий на цю душевну хворобу, оправдується тими закидами з гріхів і в своїй недбалості в додержуванні заповідей може важиться ще робити закиди самому Законодавцеві, що Він приписує неможливе! Бо й каже: це неможливе, щоб я завсіди тішився, як у мене нема причини до радости! Те, що дає нам радість, знаходиться ззовні нас, а не в нас, як напр., прихід приятеля, довге життя з батьками, найдені багатства, почесті в людей, видужання з тяжкої недуги, та інші життєві приємності: дім, що має всього подостатком, багатий стіл, бажані товариші радости; все те, що веселить наше вухо й око, здоровя домашніх і інші приємності їхнього життя. Бо ж нам не тільки болюче те, що на нас самих упаде, але також і те, що -спадає на наших приятелів і рідних.

Святий Василій Великий на слова "Уважай на себе!"

У святих отця нашого Василія Великого архиєпископа Кесарії Кападокійської

гомілія на слова

УВАЖАЙ НА СЕБЕ! (Втрзк. 15, 9)

Бог, що нас сотворив, на те дав нам уживання бесіди, щоб ми могли один одному відкривати задуми серця й завдяки спільній нам природі передавали собі взаємно думки, що їх видобуваємо з глибин серця, неначе з якого засіку. Як би ми були сотворені з самою тільки душею, наші думки сходилися б безпосередньо самі з собою. Але що наша душа творить нам думки під заслоною тіла, потребує слів і назв, щоб наверх виявити те, що криється в глибині душі. Отже, коли наш ум винайшов який влучний вислів, тоді пливе на слові, неначе на якім човні, до того, хто його слухає. І коли застане він глибоку тишу й спокій, тоді бесіда доходить до вух учнів, неначе до спокійної й певної пристані. Коли ж, немов яка страшна буря, віє проти нього гамір слухачів, тоді, розбиваючися в повітрі, тоне. Отже мовчанкою зробіть місце для бесіди моєї, бо може в ній знайдеться щось корисне, що заберете з собою!

Святого Василія Великого Про піст слово друге

У святих отця нашого Василія Великого архиєпископа Кесарії Кападокійської

Про Піст Слово ІІ.

Каже св. Письмо: „Священики, напоминайте народ, промовляйте до вух Єрусалиму”. Природа мови є така, що й у ревних потрапить скріпити запал і в оспалих та лінивих розбудити охоту. Тому, коли проводирі уставлять військо в боєву лаву, тоді перед зударом із ворогом, звичайно, звертаються до нього з словами заохоти. А та заохота має в собі таку силу, що в багатьох викликує вона погорду для смерти. Так само провідники фізичних вправ для старших і вчителі руханки для молодших, коли виводять своїх змагунів на стадіони, то звертають їм увагу на те, що поки осягнеться вінок, треба спершу зазнати багато трудів. Так то вони бажанням перемоги нахиляють чимало учнів до того, що ті погорджують власним тілом.

І мені, коли уставляю Христових вояків до бою з невидимими ворогами, коли підготовляю змагунів у побожності, треба вжити бесіди, яка поривала б, щоб вони при помочі посту могли здобути собі вінки праведности.

Слово Святого Василія на свято 40 мучеників

Переклад о.С.Фединяк ЧСВВ(1954)

У святих отця нашого Василія Великого слово

НА СОРОК СВ. МУЧЕНИКІВ

1. Чи можливе для почитателя сорока св. Мучеників насолодитись доволі споминами про цих страдників, коли честь, що її ми віддаємо добрим слугам, є рівночасно виявом нашої зичливости для спільного нам Володаря? Ясна це річ, хто величає героїв, той не занехає й наслідувати їх у подібних обставинах. Тому, щиро звеличаймо тих, що потерпіли мучеництво, щоб завдяки свому бажанню ми теж стали мучениками, ми теж, без переслідування, без вогню, без бичів заслужили собі на ту саму нагороду, що й вони.

Сьогодні беремося подивляти не одного мученика, ані не двох, та й не стільки, щоб число тих щасливців сягало десяти! Сьогодні беремося величати аж сорок чоловіка, в яких, немов одна душа лучить з одне різні тіла. Вони в своїй однозгідності й однаковому переконанні щодо віри показали й однакову витривалість у муках і однакову постійність в обороні правди. Всі вони подібні до себе, всі однозгідні в переконанні, всі рівні в боротьбі. Тому вони й заслужили собі на однакові вінки (слави).

Отже, який бесідник міг би гідно звеличати їх? І сорока уст не вистало б, щоб гідно прославити чесноту стількох мужів! Бо коли б тільки один із них був сьогодні предметом нашого подиву, то це вистарчало б, щоб вичерпати всю силу вимови. А що допіру така численність, бойовий ряд воїнів, непереможна гвардія — вони ж, як у війнах — непереможні, так і в похвалах — недосяжні.