Притча про митаря і фарисея у текстах четвертого тижня посту

У своїх попередніх дописах я вже вказував на те, що наша літургійна традиція періоду великого посту пережила певні зміни, які вплинули на розуміння літургійних структур  подекуди аж до невпізнання.

Зокрема, ідеться про дублювання двох пам’ятей неділь на початку великого посту – неділі про митаря і фарисея та неділі про блудного сина, які у давній традиції Єрусалиму містились у четвертій та третій неділі посту відповідно. Це і досі можна прослідкувати у літургійних текстах постової тріоді, якщо уважно спостерігати за темами, які озвучуються у молитовних текстах. Щодня, починаючи від «третьої» неділі посту та впродовж усього четвертого тижня посту існує принаймні один літургійний текст, який заохочує молільника пригадати собі євангельський уривок притчі про митаря і фарисея, та, поставивши себе у контекст цієї притчі, стати на шлях покаяння і навернення.

МОЛИТВИ ТРЕТЬО-ШОСТОГО ЧАСУ У ВЕЛИКОМУ ПОСТІ

Сучасна літургійна традиція у великому пості передбачає моління третього і шостого часів разом і при цьому приписує на шостому часі читання із старозавітних пророчих книг. Як і у багатьох інших випадках нашої літургійної традиції історично тут сталось певне непорозуміння через відсутність серйозного осмислення цієї традиції. Передусім, дивним є саме поєднання двох чинів молитов (у третій та у шостий час), кожне з яких має визначене богослов'я, прив'язане до того чи іншого часу. При чому, події не обов'язково богословськи пов'язані між собою. У третій час святкуємо Зіслання Святого Духа, у шостий - Розп'яття Христа. Що ж тоді означає ця традиція? Насправді у традиції молитов ттретьошостого часу ідеться про абсолютно інший тип моління не пов'язаний із звичними для нас часами. Третьошостий час - молитва, яка походить із того періоду візантійської літургійної історії, коли ще не існувало поділу денних на третій, шостий і дев'ятий. Натомість існував особливий чин моління перед полуднем, основним завданням якого було щоденне читання Святого Письма. Якщо дивитись на поватиканську реформу часолова у Римокатолицькій церкві, то цей час відповідав би Часу Читання. Не дуже відомо, як він виглядав поза постом, але у час Великої Чотиридесятниці Третьошостий час разом із Літургією Передшеосвячених Дарів були богослужіннями із особливим каехитичним акцентом. На них читали старозавітні читання із П'ятикнижжя, Книг Мудрості і Пророків. У той спосіб вірні та ті, які готувалися до хрещення могли пройти серйозну біблійну катехизу переплетену співом прокіменів із псалтиря від першого до останнього псалма. У молитвах давнього Третьошостого часу присутні моління якраз за тих, які намагаються вникнути у глибини біблійного богослв'я: "Хай прийде благодать Твоя на нас, слуг Твоїх, і хай скріпить нас благовість навчання Твого. Отче милосердя, просвіти нутро наше і всі наші члени волею Твоєю, і очисти нас від усякого зла і гріха". У контексті відновлення катедрального обряду в УГКЦ було б дуже добрим і в наших катедрах повернутись до давніх джерел нашої традиції (бо саме такими їх ми прийняли із Володимировим хрещенням) і відновити цей забутий, але прекрасний чин читання Святого Письма. Особливо у рік молитви він міг би стати молитовним супроводом тим, хто прагнув би читати і вглиблюватись у таїнства Божественного об'явлення.
У 9-му столітті у Константинополі такий порядок богослужінь зберігався лише у час Великого посту. Тут подаємо реконструкцію цього чину за давніми грецькими джерелами. Детальнішу інформацію щодо третьошостого часу можна почерпнути із поданої вкінці допису бібліографії. Протопсалту Андрієві Шкраб'юку величезна вдяка за літературну редакцію тексту.

МОЛИТВИ ТРЕТЬО-ШОСТОГО ЧАСУ

У ВЕЛИКОМУ ПОСТІ

[Священик і диякон починають на середині храму,

не входять у святилище.

Священик одягає єпітрахиль, якщо бажає – то й фелон.]

Диякон: Благослови, владико.

Священик: Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Антифон 1

Диякон: Господеві помолімся.

Вірні: Господи, помилуй.

Священик (молитва 1-го антифону): Боже, Ти царюєш на Херувимах, Тебе прославляють Серафими; споглянь на нас, смиренних і недостойних слуг Твоїх, і вознеси ум наш до прославлення Твоєї благости, ізбав нас від усякого ворожого нападу, щоб ми, просвічені Твоїм світлом і волею Твоєю до всякого доброго діла проваджені, удостоїлися Царства Твого небесного і були причислені до лику всіх вибраних Твоїх,

бо Ти Бог наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.

Вірні: Амінь.

І співають пcалом 24 з приспівом Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас після кожного стиха:

Богослужіння Великого посту як засіб євангелізації

На основі доповіді, виголошеної на Науковій конференції "Liturgia hodín ako prostriedok novej evanjelizácie" у Прешові (Словаччина) 25.03.2014

свящ.В.Рудейко, доктор богослов’я

Богослужіння Великого посту як засіб євангелізації

Справжня літургія стала можливою завдяки Воплоченню Божого Слова. Сáме Воплочення Ісуса Христа надало остаточного значення всім спробам Бога спасти упалу людину (Євр. 1.1-3). Народження в тілі, життя з людьми, страждання, смерть, похорон, воскресіння, вознесіння і сидіння праворуч Отця стало центром християнського святкування і жодна християнська літургія не має на меті нічого іншого окрім радісного проголошення радісної новини (євангелія) спасіння людини через участь у житті Воплоченого Слова.[1] Саме зараз, у час, коли Церква закликає до нової євангелізації, не зайвим буде подивитись на те, як відбувалась євангелізація вдавнину і чи не можемо ми запозичити певних «євангелізаційних» методів давнини для їх використання у сучасному контексті.

Літургійні традиції церков візантійського обряду особливо наповнені біблійною і проповідницькою складовою у час Великого посту – період, коли зазвичай готували до хрещення катехуменів - , тому вартує глянути саме на великопосні традиції під оглядом євангелізації. 

Лице зла

Зло як і добро не буває безликим. Воно має лице і лише наївна людина може вважати, що це лице "цапоподібне і з ріжками". Лице зла як і добра може мати різний вигляд інколи навіть дуже привабливий. І в тому немає нічого нового. Перший гріх був вчинений якраз за допомогою плоду, який був "приємний на вигляд". Піст дає нам можливість стриматись від осуду зовнішності, яка є поверховою і дається порівняно легко. Піст означає затриматись на лише на зовнішності, але й заглянути всередину. Передусім всередину себе. І якщо, не дай Боже, там повно нечистоти, то піст є якраз найкращим способом позбутися її, очистити внутрішність гробів нашого тіла, щоб вони були свідченням воскресіння, а не смерті.

Піст - анамнеза хрещення

Не задумувався над тим серйозніше донині. Піст всюди представляється як період підготування до таїнства хрещення. Все ж масові хрещення давно перестали бути частиною літургійного життя церкви, а богослужіння залишлись. Більше того, ті які робили остаточну версію нашого обряду не змінили їх на нібито більш підходящі. Тема хрещення і надалі залишається центральною. Здається це не просто так. Не просто так кожної вечірні лунають читання з історичних книг та книг мудрості. Не просто так в шостий час надалі віщають пророки. Вони нагадують, що справді вільною є людина, яка відмовилась від світу задля одягнення в Христа. Вона стала на дорогу світла і дня, щоб не ходити в темряві. Вона унезалежнилась від навколишнього середовища, не звертає увагу на те, що робить хтось. Це людина на голову вища духовно від апостола Петра, яка не питає "Господи, а цей що?", а вдягшись у Христа не дбає про справи світу.
Піст закликає пробудитись від сну темряви, щоб озброївшись світлом зануритись у день невечірній - пасху Христа. Особливо зараз корисно мати перед очима кінцеву зупинку подорожі - входженння в воскресіння Христове, тісніше поєднуватись із Ним у невечірньому дні Цого Царства. До цього кличе основна молитва посту "Господи і Владико життя мого!" - пасхальне визнання апостола Томи, здобуте дотиком до відкритого списом для ділення любов'ю серця Христового.

Піст - створення умов для плодоносіння

Святі отці церкви час посту ілюструють образом весни. Весна постова. У чому вона полягає? Передусім в тому, що робимо прибирання після неймовірно чистої і красивої (але, на жаль, мертвотної) зими. З землі сповзає гарний сніговий покров, оголюється все те, що було скрите під ним, під цими багаторазовими покривалами, кожен з яких містить також багато неприбраного щоденного сміття. Саме його треба зібрати і спалити.
Весна є часом перегляду дерев, передусім плодових дерев. Весна - час для застосування методології з євангелія від Луки 13.6-9. Зробити зусилля над обкопуванням нашої духовної смоковниці і передусім тої, яка, на перший погляд, не приносить плоду і підлягає викоріненню. Чи не час глянути що з тими кореняи? Чи необхідне добриво для плодоносіння було застосоване? Чи може ця смоковниця занедбала своє плодоносіння якраз через те, що сама цілком занедбана? Чи маємо садівників - друзів, з якими можемо поговорити про духовне життя, тих, які підкажуть як бути з неплідною смоковницею?

Чистота для чесноти

Постовий заклик до очищення починаєш розуміти тоді, коли робиш прибирання, особливо на робочому столі. Купа паперів, невиконаних справ, нездійснених ідей або навпаки, вже виконаних завдань, які просто хламом лежать і не дають сконцентруваися на тому, шо мав би робити конкретно в цю хвилину. Багаторазово беремось до здійснення цього прибирання, але завжди з'являються різноманітні "важливіші" причини чому не робити це зараз. Результат - захламлений стіл. Щойно розбираючи хлам, впорядковуючи його починаєш розуміти скільки речей, які здавались важливими насправді такими не є. Дещо переплановуєш, дещо відправляєш у смітник, дещо з усмішкою відкладаєш на потім, про дещо нагадуєш з сумом. 

Діло посту

Абсолютно нехристиянські терміни "неділя" (неробочий) і "празник" (пόрожнень) на означення церковних святкувань породили у свідомості згубне для душі розуміння духовного життя як чогось притишеного, недіяльного, ненаповненого. Духовість являється як щось в'яле, нединамічне, сонно-котяче.

Натомість літургійна традиція підштовхує до дієвості, до духовної праці. Свято, церковне святкування це передусім справа. Більше того це - спільна справа, спільна настільки, що з неї користають всі. Духовне життя кожного спрямоване на користь всієї спільноти і дуже добрим є не втрачати саме цього виміру духовного діяння. Працюючи духовно над своїм вдосконаленням, над своїми відносинами з Богом стаємо місцем Богоявління у світі, точкою дотику Бога із світом.

Постити словом

В останні місяці особливо відчув важливість слова. У час медійних просторів, можливостей висловлюватись, існує величезна небезпека гріху словоблуддя. Є велика спокуса сказати, висловити, проявитися, витиснути з себе максимальну кількість слів, поділитися όбразами, явитися світові мислячою компетентною людиною. 

У поспіху, у відсутності часу на ґрунтовне осмислення сприйнятого, почутого, побаченого у світ ллються потоки легковажної (а тому й не дуже то вартої уваги) інформації. Бездумні перепости недочитаних і неосмислених писанин у соцмережах, поширення "незлісної" неправдивої інформації чи навіть помноження злісної брехні, яка ранить серця і затуманює очі - ось найбільші гріхи, з якими слід боротися цілий піст, а відтак, усе життя, починаючи з нинішнього дня. 

Таким чином станемо слухачами і виконавцями Слова у яке ми зодяглися у день хрещення. Відкрити у собі Слово, дати Йому відкритись у серці - ось справжній подвиг Великого посту. Зробити це можна лише тоді, коли ми даватимемо можливість Слову осмислюватись у нас і, таким чином, осмислювати нас, робити із безсловесних словесними.

Піст - подвиг свідчення справжнього покаяння і єдності

"Роздуми" щодо врегулювання кризи в Криму та призначення Сех за "квотою" "Свободи" у Львові, всупереч думки громадськості, показують, що до президентських та парламентських виборів треба дуже добре готуватись. Старий уряд може бути лише технічним урядом. Справжній український уряд нам ще належить вибрати. Важливим зараз є єдність народу України. Це і повинно стати нашим постовим подвигом, який починаємо нині.