Великий піст в річнім церковнім уставі нашої Церкви

 о. А. Лошній

Великий піст в річнім церковнім уставі нашої Церкви

(Часопис Нива за 1936)

1. Поділ річного церковного уставу

Наш церковний рік, подібно, як і горожанський, обіймає 365, зглядно 366 днів, які є так поділені в науці церковного річного уставу, що перший піврік, від вересня до лютого, обіймає одну половину року, а другий від лютого, зглядно березня до серпня, другу. Границя між одним і другим церковним курсом може кождого року пересуватись, в найбільшій ріжниці о 35 днів, так що цілий лютий, а навіть кілька днів березня припаде на зимні мясниці i тим самим той час буде зачислений до першого курсу. Зимні мясниці в залежности від найближчої пасхи скорочуються, або продовжуються на більше, або менше днів. Цю зміну доповнює устав вставними рядовими неділями від XXVI - XXXI. В кождім разі перед великим постом кожного року мусять мати своє місце чотири тижні вступних тріодних неділь від ХХХІІ до ХХХѴІ, які закінчують перший піврік церк. науки, а рівночасно розпочинають нову науку і приготовляють до практичного життя другого курсу. Так як місяць серпень від першого свойого дня, себто „Проісхожденія Ч. Хреста" закінчує річну науку другого курсу, а рівночасно наново розпочинає і приготовляє до теоретичної науки нового року[1].

Ось так цілий наш церк. рік був би поділений на два курси, які обіймали би по три научні періоди і по чотири перехідні тижні. Кождий період обіймав би пересічно по сім тижнів. Після такого поділу церковний рік був би вичерпаний в цей спосіб, що три періоди по 7 тижнів заповнили би собою 21 тижнів. Коли додамо до цього 4 періодичні тижні в зимних мясницях, то будемо мати 25 тижнів, що робить 175 днів. А тілько само днів другого курсу робить 350 днів. Та, як розумного і свобідного життя не можна замкнути в наперед усталені, докладні границі, так і наш устав, як такий, що приналежний для ідеального проводу такого життя, не можна замкнути докладно, з математичною точністю в означені періоди, тим більше, що кождого року інакше стрічається Минея з Тріодю, тому і тими бракуючими до цілости в році 15, зглядно 16 днями розсіваються, або заповнюються поодинокі, означені періоди в цілім році.

Після цього поділу перший період першого курсу науки нашого річного уставу обіймав би час від початку церк. року (1. ІХ.) до неділі св. Отців (11. Х.)[2]. В цім періоді рядова катавасія, що лучить гадку цього періоду, є ірмоси празника Воздвиження Ч. Хреста, "Хрест начертав Мойсей..." В суботу і неділі читаються тут євангелія св. Євангелиста Матея, а в інші дні св. Марка, якому призначений у нас час посту. Такий порядок євангелій є від XI рядової неділі до XVII рядового тижня.

Другий період був би від неділі св. Отців до Свята Введення в храм Преч. Діви Марії (4. ХІІ) Тут рядовою катавасією є загально Богородичні ірмоси, „Отверзу уста моя...", а всі рядові євангелія від св. Луки. Третій період є Різдвяно-Богоявленський, в якім рядова катавасія це ірмоси Різдва і Богоявлення, євангелія в пятьох днях тижня знов від св. Марка, а в суботи і неділі від св. Луки. Той порядок рядових неділь і їх євангельських чтеній кождого року міняється з Минеєю після дня минулорічної пасхи і тому научну перевагу у цім першім курсі має Минея зі своїми неподвижними празниками.

Виразніше означені періоди другого курсу річного уставу нашої Церкви. Тут виразну перевагу над Минейними празниками бере Тріодь. Першим научним періодом другого курсу є тут сім тижнів великого посту. Рядовою катавасією у вел. пості є загально Богородична „Отверзу уста моя...", з виїмком першої і третьої неділі вел. посту, Лазаревої суботи, цвітної неділі і страсного тижня, де приходять катавасії тріоди денного канона. Євангелія вел. посту в суботи і неділі є всі від св. Марка, крім першої неділі посту, Лазаревої суботи і цвітної неділі, де є євангеліє св. Йоана.

Другим періодом другого курсу є дальших сім тижнів св. Пятьдесятниці. Катавасією цього часу є ірмоси пасхи, крім середи Переполовлення і його віддання, а також в неділю 6 по пасці (Про сліпородженого) і на віддання Пасхи, де катавасією є вже ірмоси Вознесення. Рівнож у крузі празника Вознесення є катавасією ірмоси того празника, а в четвер Вознесення і в 7 неділю по пасці (св. ОО. Hiкейського Собору), приходять вже ірмоси Сошествія. В цім періоді св. Пятьдесятниці читаються євангелія від св. Йоана, а апостольські чтенія заповняють діянія апостольські, які в цім періоді висуваються на перший плян, бо тут після діяльности самих апостолів усталює устав наші обовязки до Церкви.

Один давній синаксар і канон св.Миколаю

Пам’ять преподобного отця нашого Миколая, архієпископа Мир Лікійських

Цей святий жив у часи імператорів-тиранів Діоклетіана і Максиміана. Спочатку він досягав досконалості у монашому житті та, завдяки своїй надзвичайній чесноті, прийняв архієрейський сан. Оскільки він відкрито захищав християн і проповідував благочестя, його було схоплено правителями міста. Його піддали побоям і катуванням, а потім кинули до в’язниці разом з іншими християнами.

Згодом, коли великий Костянтин, за Божою волею, став імператором Римської імперії, ув’язнених християн звільнили. Серед них був і великий Миколай, який повернувся до Мир Лікійських. Невдовзі після цього відбувся Нікейський собор, скликаний великим Костянтином, на якій присутнім був і чудотворець Миколай.

Цей святий здійснив багато чудес, як це засвідчують його життєписці. Досягнувши глибокої старості, він відійшов до Господа, залишивши своє тіло вірним. Воно виточувало миро і приносило зцілення, причому і за його життя, і після смерті він отримав благодать творити чуда.

Його пам’ять святкується у великій святій церкві.

Початок форми

Канон, який у богородичних має ‘Василія’, глас 1.

Анафора для неділь Великої Чотиридесятниці

Ми звикли до того, що православні церкви назагал досить консервативні, коли йдеться про створення нових літургійних текстів, особливо, коли йдеться про центральне християнське богослужіння - Божественну Літургію. Цей стереотип пробує зламати своїми літургійними новотворами доктор богослов'я, диякон Православної Церкви Америки Микола Денисенко. Він наважився створити кілька нових анафор, одну з яких - на неділі Великої чотиридесятниці - ставлю тут в українському перекладі для ознайомлення. 

Те, що такі тексти знову, після майже півтори тисячі років, знову починають з'являтися в богословському надбанні православної церкви, є свідченням живої віри церкви і вказівкою на те, що богослов'я виходить поза межі суто академічної дисципліни, а стає тим, чим воно і покликане бути - молитвою, перед лицем Господа, зродженою любов'ю до Нього і бажанням ісповідувати віру в Нього тут і тепер. 

 

Анафора для неділь Великої Чотиридесятниці

Диякон: Станьмо прості! Станьмо зі страхом! Будьмо уважні, щоб святе возношення в мирі приносити.

Вірні: Милість, мир, жертву хвали.

Священник: Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога Отця і сопричастя Духа Святого хай буде з вами.

Вірні: І з духом твоїм!

Священник: Вгору піднесім серця!

Вірні: Піднесли до Господа.

Священник: Благодарім Господа.

Вірні: Достойно і праведно єсть поклонятися Отцю, і Сину, і Святому Духові – Тройці єдиносущній і нероздільній!

Священник: Достойно і праведно Тебе благодарити Творця вселенної, Ти бо сформував людину на образ Твій і подобу, назвавши добрим усе творіння. Ти уклав завіт з отцем нашим Авраамом, утворюючи народ святий із зів’ялої утроби Сари. Великий пророк Твій Мойсей - свідок правиці Твоєї кріпкої в переможної – провадив народ Твій вибраний від рабства до свободи у їх власному краю. Як і Мойсей, Ісус Навин стояв на святій землі у присутності архангела Твого. Разом із ними й ми, долучаючись до херувимів і серафимів, співаємо пісню переможну викликуючи, проголошуючи і мовлячи:

Вірні: Свят, свят, свят, Господь Саваот! Повне небо і земля слави Твоєї! Осанна в вишніх! Благословен, Хто гряде в ім’я Господнє! Осанна в вишніх!

Священник: Боже, праотці наші співали, ‘хто як Ти, Господи, серед богів? Хто як Ти, величний у святості, дивний у славі, твориш чудеса?’ Святий народ Твій подорожував пустелею і взивав до Тебе, аж доки ти втамував спрагу їх. Як Бог неописанний, безначальний, ніколи не зримий ніким, Ти сотворив життя із небуття. Ти створив народ святий з лона Сари, послав святого Предтечу і Хрестителя Йоана з Єлизавети, а нам послав Марію Богоматір з лона Анни. Марія ж зродила Христа Бога нашого, якого всесвятим Духом Твоїм у пустелю на сорокаденний піст і молитву попровадив Єси. У послуху Тобі Він, відмовившись від хліба лихим пропонованого, Сам пожертвував Себе нам як Хліб Життя з любові за життя світу. Він заповідаючи ученикам Своїм чинити вечерю на Його спомин, взяв хліб, благословив, розламав його і дав його своїм святим ученикам, мовлячи:

Прийміть, їжте, це єсть Тіло моє, що за вас і за багатьох ламається на відпущення гріхів.

Вірні: Амінь.

Священник: І подібним чином після вечері Він взяв чашу, мовлячи: 

Пийте з неї всі, це єсть Кров Моя, Нового Завіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів.

Вірні: Амінь.

Священник: Благодаримо Тебе за пасху, за хрещення в Йордані, за сорок днів у пустелі і перемогу над лихим, за страсті, хрест, смерть, погребення, сходження до аду і звільнення в’язнів його, за тридневне воскресіння, вознесіння, праворуч Отця сидіння, всесвятого Духа зіслання і за друге і славне пришестя. Жертвуючи Тобі Твоє від Твоїх за всіх і за все,

Вірні: Тебе оспівуємо, Тебе благословимо, Тебе благодаримо, Боже наш.

Священник: Милосердний і співчутливий Боже, як праотець наш Яків, ми боремось, щоб бути вірними Тобі. Кволі духовно і струджені тілесно стоїмо перед Тобою на землі святій з смиренням покладаючи перед Тобою ці жертовні дари наші. Освяти нас і дари ці сходженням Святого Духа Твого і яви їх (+) Тілом і Кров’ю Господа нашого, Бога і Спаса Ісуса Христа. Боже отців і матерів наших, так як Ти живив святих праотців наших водою чистою і манною в пустелі, сподоби нас, стати синами і доньками Твоїми, народом святим і священством царським через участь у святому Тілі і Крові Сина Твого Господа нашого Ісуса Христа.

Подай нам єдність віри, спільність Духа Святого, відпущення гріхів, оздоровлення душ і тіл, звільнення від пристрастей і спокус та примирення у спільнотах наших.

Подай нам божественну благодать Твою і укріпи нас для годування голодних, зодягання нагих, відвідування хворих та ув’язнених, надавання прихистку для бездомних, милостині для вдів і сиріт, проповіді євангелія Твого, утішення упосліджених, щоб ми були свідкими воскресіння Твого і носіями Твоєї благодаті.

Пом’яни, Господи, всіх усопших в очікуванні воскресіння до життя вічного: отців, матерів, патріархів, пророків, апостолів, проповідників, євангелистів, мучеників, ісповідників, подвижників і всіх праведників, звершених у вірі.

Особливо нашу всесвяту, пречисту, благословенну владичицю Богородицю і приснодіву Марію.

Вірні співають відповідний богородичний.

Священник: Святого Йоана, Предтечу і Хрестителя, святих славних і всехвальних апостолів, святого ім’я, пам’ять якого ми звершуємо нині і всіх святих Твоїх.

Пом’яни, Господи, всіх, хто відійшов з життя цього перед нами, які тут в по всьому світі уснули у Господі: [священник поминає відповідні імена. Диякон, завершивши кадити престіл теж поминає імена живих і мертвих]

Пом’яни всіх єпископів православних, пресвітерів, дияконів і вірних;

Пом’яни тих, які терплять хворобу, депресію чи узалежнення; пом’яни рабів, тих, кого експлуатують, утиснених, переслідуваних і всіх в’язнів;

Пом’яни всіх вдів, вдівців, сиріт, втікачів, бездомних, приходьків, чужинців, вбогих і даруй їм прихисток, захист, утвердження і мир;

Пом’яни всіх подорожуючих і всіх відсутніх з оправданої причини. Пом’яни наше воїнство і всю владу нашу.

Пом’яни, Господи, всіх тих за кого ми приносимо тиху молитву нашу:

Всі на хвилю стишуються.

Священник: Передусім пом’яни, Господи, архієпископа (митрополита) нашого ім’я, і єпископа нашого ім’я. Даруй їх святим церквам Твоїм у мирі, безпеці, пошані, здоров’ї і довголітті для правильного голошення істини Твоєї у світі.

Вірні: І всіх, і все!

Священник: І дай нам єдиним серцем і устами славити пречесне і величне ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа нині і повсякчас і на віки віків.

Вірні: Амінь.

 

 

Микола Денисенко

Микола Денисенко є професором і завідувачем кафедри Еміля та Ельфріди Йохум в Університеті Вальпараїсо. До цього він викладав в Університеті Лойоли Мерімаунт в Лос-Анджелесі (2010-2017). Денисенко закінчив Університет Міннесоти (бакалавр бізнесу, 1994), Свято-Володимирську православну духовну семінарію (магістр богослов'я, 2000) та Католицький університет Америки (доктор філософії, 2008). Його останні книги: "Віра народу: Літургія вірних у православ'ї" (Rowman and Littlefield) та "Православна Церква в Україні: Століття розділення" (Видавництво Університету Північного Іллінойсу). Він є дияконом Православної Церкви в Америці, висвячений у 2003 році.

---

[1] https://praytellblog.com/index.php/2020/09/23/anaphora-for-the-great-forty-days/

Бог рождається для тебе ...

 Бог ся рождає, хто ж то може знати?

В цьому народному, може, трохи наївному, різвяному піснеспіві насправді розкрита головна суть різдвяних святкувань. Подія Різдва Христового є парадоксальною. Безмежний Бог народжується як обмежена людина; Той, словом Якого твориться світ і все у світі, стає Немовлям (тим, який ще мусить навчитись говорити слова); Той, який охоплює все, в Кому все існує, не має власного місця для народження; в печері ховається Той, хто створив найглибші безодні; теплом тварин зігріваєтьмя Той, хто посилає сонце зігрівати все, що живе. Справді, хто ж то може осягнути своїм розумом? Хто ж то може знати? Ніхто! Саме тому подивитись на це диво збігається все творіння: ангели, мудреці, пастирі, тварини і навіть нутро землі - печера-вертеп. 'Вселенная веселися, Бог від Діви днесь родився!' - в один голос співають вони. Святкування Різдва неможливе без цього відчуття дива, дива, яке перевищує нашу уяву, дива, яке захоплює, дива, яке, перетворюючи Бога у дитину Ісуса, запрошує і нас віднайти свою властивість дитячого захоплення усім довкола. Без цього Різдво - не Різдво і Бог є лише гарною художньою історією, яка не має нічого спільного із нашим 'реальним' життям.

Світло знання Христового

Різдво́ Твоє́, Хри́сте Бо́же наш, возсія́ло світові світлом знання́, в ньо́му бо ті, що звізда́м служи́ли, од звізди́ навчи́лися поклоня́тися Тобі – Со́нцю пра́вди, і пізнава́ти Тебе́ – Схід з висоти́. Го́споди, сла́ва Тобі!

Такими є слова основного піснеспіву свята Різдва Христового у церквах візантійського обряду. Центральною ідеєю не лише цього свята, а й усього християнства є те, що Христос приходить у цей світ для того, щоб дати нам ЗНАННЯ про Бога, про людину, про Себе і про те, як нам від забобонів і напівправд навернутись до Нього - Дороги, Істини і Життя (Ів 14:6).
Чому ж тоді саме у церковних колах є таке залюбування у напівправди - усі ці "духовні" пояснення очевидних перекручень, банальних історичних чи церковно-політичних помилок? Очевидне небажання їх вирішувати?
Передусім тому, що визнати помилки є важкою справою. Інколи думається про те, що внаслідок того впаде імідж, довіра суспільства, тощо. Насправді ж, усвідомлення помилок і їх усунення і є тою суттю християнства, до якої неустанно кличе Христос від самих початків: Пізнайте правду і вона визволить вас (пор. Ів 8:32).
У передсвяткових приготуваннях до Різдва Христового саме основними питаннями мають бути такі: А що я ЗНАЮ про Різдво Христове? Звідки я ЗНАЮ це? Чи мої ЗНАННЯ базуються на перевірених джерелах? Чи істинні ці ЗНАННЯ? І найголовніше - Що ці ЗНАННЯ дають мені як християнинові? Чи змінюють вони моє особисте ставлення до Бога, Церкви, ближнього, до себе самого?
Можливо тоді питання "Коли святкувати Різдво?" перетвориться на "Навіщо святкувати Різдво?" і відповідь на нього дасть нам ідеї щодо того "коли" і, головне, "як" його святкувати.
Різдвом не завершується питання святкувань. Насправді, Різдво лише дає поштовх до кожного нашого святкування. Святкувати не для того, щоб приготувати вечерю і запросити гостей на "християнізовані поганські колядки", а для того, щоб ЗНАТИ зміст і суть вечері і коляд. РОЗУМІТИ, що церковні богослужіння не для "поставити свічку", а для того, що там, через слухання Священного Писання (самого Христа) і спів священних піснеспівів та мовлення священних молитов, передається ЗНАННЯ про Різдво, Богородицю, Стефана, Василія, Миколая і всіх інших свят і святих, які мали б мати ЗНАЧЕННЯ для нас, для нашої віри, для щоденного життя.
ЗНАННЯ - відповідальність. Можливо саме тому легше є святкувати "традиційно", "попростіше", "без всіх тих заморочок"? Але ж Різдво Христове засвічує саме це - світло ЗНАННЯ. Для того, щоб заморочити нас. Для того, щоб вивести нас з темряви омани (наприклад про те, що суть Різдва - правильно приготувати 12 страв). Для того, щоб навчити думати, осмислювати, засвоювати і передавати ці ЗНАННЯ. Саме це і є ТРАДИЦІЄЮ в повному сенсі цього слова. Осмислити, ЗНАТИ і ПЕРЕДАТИ. І то не сумніви своєї бабці про те, що "незнати, чиє Благовіщенє, Різдво, Богоявління важніше", але ЗНАННЯ про те, що людині і навіть церкві властиво помилятись, але також і виправляти свої помилки силою світла ЗНАННЯ, засвіченого Різдвом Христовим, розкритого у Його Житті і звершеного у Страстях і Воскресінні.

Трипіснець Передсвяття Преображення ГНІХ

Трипіснець Передсвяття Преображення ГНІХ, глас 4.

ПІСНЯ 1.

Ірмос: Заспіва́ю Тобі, Го́споди Бо́же мій, Ти бо ви́вів єси́ наро́д із ра́бства єги́петського і покри́в єси́ колісни́ці фарао́нові і си́лу.

Сей передсвятко́вий день преобра́ження Христа́, Відкупи́теля на́шого, зве́ршуючи, вірні, заплещімо у пісня́х рука́ми.

Зустрівши вхід свято́го преобра́ження Христо́вого, і ми, віта́ючи його́, зася́ймо боже́ственними перемінами.

По ни́нішньому дні Христо́с, узя́вши у́чнів, на го́ру зійде і, там преобрази́вшись, заясніє Божество́м.

Дося́гши умогля́дно гори́ Таво́рської, прийдіте всі, Христа́ поба́чмо, що пе́ред у́чнями Своїми вража́юче преобража́ється.

Як проро́к Дави́д, взива́ємо до Те́бе: «Таво́р і Ермо́н Твоїм Іменем возра́дуються у преобра́женні Твоє́му!»

Го́ру превисо́ку – се́рце очи́щене від при́страстей ма́ючи, у́зримо Христо́ве преобра́ження, яке́ просвічує ум наш.

Троїчний: Тро́йці – в Осо́бах розділеній, Одини́ці – по приро́ді Божества́, всі поклонімся: Отцю́ безнача́льному, Си́нові і Ду́хові Свято́му.

Богородичний: Непоро́чну Отрокови́цю, із Яко́ї ви́йшов з пло́ттю без переміни Христо́с Бог наш, просла́вмо всі пісня́ми, вірні, як су́щу Богоро́дицю.

ПІСНЯ 8.

Ірмос: Царя́ Христа́ – Його́ ісповідали полоне́ні о́троки, в печі промовля́ючи си́льним го́лосом: «Всі діла́, оспівуйте Го́спода!»

Прийшо́вши і зася́явши, день світлого Госпо́днього преобра́ження повеліва́є світові взива́ти: «Всі діла́, оспівуйте і превозносіте Христа́ повіки!»

Вірні, прийдіте, ду́мкою підімо до гори́ свято́ї ви́діти Христо́ве преобра́ження всесвітле; Він бо просвічує всіх, що славосло́влять се та́їнство повіки.

Днесь преобра́женню Христа́ чи́стим се́рцем учинімо попере́дню зу́стріч і світло закли́чмо: «Всі діла́, Го́спода оспівуйте, і превозносіте Його́ повіки!»

Троїчний: У Трьох Осо́бах Єди́не Божество́ богосло́вимо, спільно Отця́, Си́на і Ду́ха Всесвято́го: «Всі діла́, оспівуйте і превозносіте Його́ повіки!»

Богородичний: О по́див і тре́пет! Як Ти, дівствуючи утро́бою, Дитя́ породи́ла: не́ба і землі Влади́ку, Бо́га? – Яко́го, всі діла́, оспівуймо і превозносімо по всі віки!

ПІСНЯ 9.

Ірмос: Тебе́, що не зна́ла подру́жжя, Богоро́дицю, небе́сну Світли́цю, що зроди́ла Нача́льника спасіння на́шого, в пісня́х велича́ємо.

Сей первовхідний день Твого́, Хри́сте, всесла́вного і всесвітлого преобра́ження зве́ршуючи, пісня́ми Тебе́ велича́ємо.

До́брою зміною зміни́вшись – Христо́вим преобра́женням, знайдімо себе́ як світлоя́влених у до́брих вчи́нках на́ших, його́ велича́ючи.

Стоячи́ напередо́дні сла́вного преобра́ження Госпо́днього, просвітім духо́вно на́ші по́мисли, його́ велича́ючи.

Троїчний: Тебе́, Тро́йцю й Одини́цю, всемогу́тню су́щність, Отця́, і Си́на, і Ду́ха Свято́го, пісня́ми велича́ємо.

Богородичний: Тебе́, Пресвяту́ю Богоро́дицю, ви́щу від ви́шніх полків і єди́ну Чи́стую в усьо́му творінні, пісня́ми велича́ємо.

Переклад протопсалта Андрія Шкраб'юка 

 

Чим Вам Сантаклаус не Миколай?

Санта Клаус (в перекладі на укрмову Святий Миколай!!!) є просто чудесним прикладом того, що стається з реальною історичною особою тоді, коли його життя "обростає" побожними легендами. Своє життя святий Миколай прожив таким чином, що у ньому відобразилися слова св.апостола Павла "вже не я живу, а живе у мені Христос" (Гал. 2.20). Конкретно це проявилося у багатьох вимірах. Передусім, він став єпископом - проповідником Христа і Його євангелія. Стати єпископом у часи св. Миколая означало саме це - знати добре Святе Письмо і дуже переконливо проповідувати євангеліє! Відтак, він відстоював правду, зокрема й своєю участю у І Вселенському соборі і на судових тяганинах світської влади, які часто вирішувались не на користь несправедливо засуджених, тому, до певної міри він був ще й адвокатом на пів ставки. Вкінці, його проповідь і переконання не були лише теорією, він жив тим, що проповідував, зокрема, допомагав убогим і потребуючим. І робив це, згідно з євангелієм, так, щоб "милостиня була потаємною" (Мт 6.2-4). Святкування свята св.Миколая  віддавна у різних народах супроводжувалось традицією повторювати його діла, тобто робити приємні несподіванки тим, які потребують (до речі, не лише в пам’ять його свята; Агапи, тобто вечері любові для убогих влаштовували на свята багатьох святих; символічна традиція вечірень з благословенням їжі у церквах візантійського обряду існує донині). Дітям же ж подарунки дають саме з цією метою - навчити їх творити милостиню, не розголошуючи про неї. Суть свята не купити подарунки дітям! Суть - навчити дітей бути люблячими, милосердними і уважними до потреб тих, яким у житті пощастило менше. Це, якщо говорити світською мовою. А якщо мовою Євангелія (а саме нею керувався св.Миколай), то тим, яких Господь посилає нам щодня, щоб ми мали нагоду бути "милосердними як наш небесний Отець" (Лк 6.36).

Святий Миколай не був єдиним прикладом святого, який таємно робить подарунки. В Греції, до прикладу таким є св.Василій Великий (до речі греки мають ті самі клопоти з Василієм, шо й ми з Миколаєм). Там віруючі дарують один одному таємні дарунки не у день св.Миколая, а у день св.Василія, який співпадає з Новим Роком (1 січня).  

З Миколаєм сталося те, що стається з багатьма християнськими святими, та й загалі з багато чим християнським. Історії їх життя з часом обростають "побожними легендами", які мають мало чого спільного з самими історичними постатями і з історичних осіб перетворюються в недосяжні казкові постаті і тут вже справді немає різниці Дед Мороз, Santa чи св.Миколай. Бо якщо Миколай - то подарунки дітям, то це вже зовсім не Миколай, а, як мінімум Сантакльоц (його житіє тут), а в гіршому випадку Дід Мороз. Чому в гіршому? Читайте тут! 

Що робити християнам? Освічуватись! Вчити історію тих, кого ми вважаємо "святими". І тут я маю на увазі не канонічний статус, а справжнє значення слова "святий" - такий, який належить Богові; через якого Бог став видимим в цьому світі; той, хто засвідчив свою віру в Бога своїм життям! Хто наважується сказати: "Я вірю в Бога"!

Християнам необхідно щодня нагадувати собі, що їх віра і традиція не є антиісторичною, паралельною до історії. Жодним чином! Віра християн, як і віра юдеїв є власне історичною. Бог, в якого вірять юдеї і християни є Богом, який являє себе в історії, говорить до цього світу через історичних осіб і саме внаслідок знання історії цих людей ми взагалі віруємо! Саме тому отці ІІ Ватиканського собору наполегливо вимагають від укладачів цих історій: "Житія мучеників (= свідків віри!) і святих мають відповідати історичній правді!"(КСЛ 92) Саме так! Історичній правді. І, якщо туди "закралося щось неузгоджене" з цією історичною правдою, його потрібно негайно виправити, реформувати. А ось це вже проблемка, з якою наші церкви поки що дуже слабо справляються. Навіть із неузгодженням дати святкування, не те що із неузгодженнями в самих історіях їх життя.

Радість Благовіщення у коконі візантійського багатослів’я

Радість Благовіщення у коконі візантійського багатослів’я

Молитовна традиція візантійської церкви особливо у великі свята містить прецінні перлини церковної поезії. На превеликий жаль, віднайти їх серед масивів додаткових текстів, укладених у прескладнющі богослужбові «послідування» для несіння молитовного подвигу візантійським монашеством заледве чи дадуть якийсь шанс благоговійному молільнику насолодитись ними під час літургійної молитви. Спробую унаочнити це на прикладі одного із шедевральних молитовних текстів свята благовіщення – каноні.

Уявімо собі, що у далекій минувшині натхнений євангельським описом події благовіщення благоговійний поет, якому зовсім не було чужим глибоке знання біблійного богослов’я створив чудесний твір – піснеспів у якому незбагненне для людини таїнство воплочення Христа розкривається у дискусії-розмові між ангелом та Марією. Знаючи, що намагається висловити незбагненне і невисловленне для людської мови таїнство, він вжив увесь свій талант для того, щоб тримати слухача у постійній напрузі цієї воістину драматичної розмови. Агнел і Богородиця ведуть живу розмову у словах якої таїнство Воплочення представляється у контексті сповнення старозавітніх пророцтв, незбагненне і дивовижне навіть для ангелів і закорінене у драму життя конкретної людини – Марії – яка могла б бути цілком іншою, якби не ця подія. Композиція вийшла цілісною і завершеною. Автор подбав і за те, щоб переписувачі бува не сплултали послідовність цієї божественної дискусії, спорядивши текст таким чином, що кожна строфа починалась із наступної букви грецького алфавіту. Такі твори у давньому Константинополі називали кондаками. Співали їх у великі свята між нічним і ранковим богослужінням відповідного свята. У даному випадку свята Благовіщення.

Уявімо собі далі, що ситуація, внаслідок непередбачених історичних перепепій  докорінно змінилась. Цей твір потрапив у руки людини, яка про кондаки нічого не знала. Текст видався їй цікавим, але він дещо «не вписувався» і вже усталений на той час інший піснетворчий жанр - канон. Канон взорувався на певні священні первотвори – біблійні пісні дев’ять за числом, але з якихось невідомих нікому причин їх було вісім, бо другу опускали. Цей жанр мав мало подібного із кондаком, бо кожна пісня могла мати свою власну тривалість і навіть мелодію. Відтак, цей горе-поет розділив оригінальний піснеспів, відповідно до жанру канону, на рівномірні кавалки і дописав (або вставив вже готові) тексти поетичних шаблонів перед кожною із новоутворених з кондака пісень канону. Зрозуміло, що внаслідок цього «втручання» постраждала передусім первинна плинність розмови Ангела із Богородицею – там з’явились інородні тексти, які говорили про щось, що жодним чином не було передбачено первинним контекстом дискусії.

І щоб остаточно «доповнити» те, чого «бракувало» у первинному тексті, цей чи може вже якийсь інший горе-творець «поєднав» чи радше впхав поміж ці пісні новоутвореного канону ще інші два канони, які є частиною постового богослужіння, бо ж саме в пості найчастіше святкують свято Благовіщення.

Зрозуміло, що після таких «доповнень» говорити про якусь розмову Ангела з Богородицею можна дуже і дуже «символічно». Тем, які заторкуються на такому богослужінні набагато більше ніж може витримати нормальна психіка.

Усе це, своєю чергою, було поміщене у складнющу структуру напівсвяткового чи то напівпостового ранкового богослужіння.

Скільки б ми не говорили про таїнственність такого богослужіння та його «глибокий богословський зміст», воно буде справляти на вірних те саме вражіння, яке воно справляє зараз – щось притаманне фахівцям, а не нормальним вірним. Древній шедевральний кондак було оповито коконом візантійського багатослів’я.

Вихід із цієї ситуації басу лише один – дослідження літургійної традиції з метою виявлення таких перлин і пропозицією відновлення їх первинного вигляду у контексті літургійних реформ.

Нижче подаю текст згаданого кондака у прекрасному перекладі Андрія Шкраб’юка для тих, хто не зміг його почути у день свята чи з причини відсутності чи непорозуміння. Ось нам днесь благовіщення …

Хай співа́є Тобі, Влади́чице, торка́ючи ліру духо́вну, Дави́д, пра́отець Твій: «Почу́й, До́чко, ра́дісний го́лос Ангела; він бо відкрива́є Тобі ра́дість невимо́вну!»

[Ангел] Взива́ю до Те́бе в ра́дості: «Прихили́ ву́хо Твоє́ і воньми́ мені, що звіща́ю Бо́га безсіменне зача́ття; Ти бо таку́ благода́ть знайшла́ пе́ред Го́сподом, яко́ї ніко́ли інша не знахо́дила, Всечи́стая!»

[Богородиця] Бажа́ла б я зрозуміти, Ангеле, слів твоїх си́лу: як бу́де те, що мо́вив ти? Скажи́ ясніше, як зачну́ я, Дівою бу́дучи неторка́нною? Як же і Ма́тір’ю ста́ну я Творця́ Мого́?

[Ангел] Ти ду́маєш, що слова́ мої обле́сні, як гада́ю, – і радію, ба́чачи Твою́ пересторо́гу: дерза́й, Влади́чице, бо коли́ хо́че Бог, ле́гко зве́ршується і неможли́ве.

[Богородиця] Не ста́ло кня́зя від Юди, наста́в відни́ні час, у яки́й я́виться надія наро́дів – Христо́с; ти ж поясни́, як я Його́ наро́джу, Дівою бу́дучи?

[Ангел] Намага́єшся від ме́не довідатися, Діво, спо́сіб зача́ття Твого́, але́ він непоясне́нний; а зверши́ть се Дух Святи́й, отіни́вши Тебе́ тво́рчою си́лою.

[Богородиця] Моя́ Прама́тір, прийня́вши нашіптування змія, ви́гнана була́ з місця Боже́ственної пожи́ви; тому́ і я, остеріга́ючись пере́ступу, бою́ся ди́вного твого́ привіту.

[Ангел] Я, що Бо́гові предстою́, по́сланий Боже́ственну відкри́ти Тобі во́лю; чом страха́єшся мене́, Всеенепоро́чная, що ще більше Тебе́ страха́юся? Чом остеріга́єшся мене́, Влади́чице, що пе́ред Тобо́ю свяще́нно благоговію?

[Богородиця] Чу́ла я: проро́к у дре́вності провісти́в, що одна́ свяще́нна Діва наро́дить Еммануїла; та бажа́ю зна́ти, як зміша́ння з Божество́м перенесе́ приро́да сме́ртних?

[Ангел] Яви́ла купина́, охо́плена по́лум’ям і неопа́льною зоста́вшись, ди́во та́їнства на Тобі, Благода́тна неневісная; бо й по різдві зоста́нешся, Чи́стая, Приснодівою.

[Богородиця] Освітлюваний ся́йвом Бо́га Вседержи́теля, істини провіснику! Говори́, Гавриїле, саму́ істину: як я, нето́ркнутою зберігши чистоту́ мою́, наро́джу Сло́во, у пло́ті – Безпло́тного?

[Ангел] Зо стра́хом, як раб пе́ред Госпоже́ю, стою́ я пе́ред Тобо́ю; з тре́петом, Отрокови́це, не смію ни́ні поми́слити про Те́бе; бо як дощ на руно́, зійде на Те́бе Сло́во Отчеє, за Своїм благоволінням.

[Богородиця] Не мо́жу досто́ту зрозуміти се́нсу слів Твоїх; бо чудеса́ бува́ли ча́сто – чудодіяні Боже́ственною си́лою знаме́ння та о́брази Зако́ну, але́ Діва, що не пізна́ла му́жа, не роди́ла ніко́ли!

[Ангел] Диву́єшся, Всенепоро́чная; і дійсно, ди́вне чу́до Твоє́; Ти бо єди́на при́ймеш у ло́но всіх Царя́, що ма́є воплоти́тися, і Тебе́ прообразу́ють проре́чення проро́ків і гада́ння та о́брази Зако́ну.

[Богородиця] Ніки́м Невмісти́мий і ніки́м Неви́димий, як Він змо́же всели́тися у ло́но Діви, яке́ Сам сотвори́в? І як же зачну́ я Бо́га Сло́во, собезнача́льного Отцю́ і Ду́хові?

[Ангел] Хто Твоє́му пра́отцю Дави́ду обіця́в посади́ти із Пло́ду утро́би Твоє́ї на престо́лі ца́рства його́, Той Тебе́, красу́ Якова, єди́ну обра́в на розу́мну осе́лю.

[Богородиця] Віща́нь Твоїх, Гавриїле, глас ра́дісний прийня́вши, я спо́внилася боже́ственної весе́лости, бо ти повідомля́єш ра́дість і весе́лість возвіща́єш безконе́чну.

[Ангел] Тобі да́на, Богома́тір, ра́дість боже́ственна: Тобі, Богоневісто, все творіння воскли́кує «Ра́дуйся»: Ти бо єди́на Ма́тір’ю Си́на Бо́жого призна́чена бу́ти, Чи́стая.

[Богородиця] Засу́дження Єви ни́ні че́рез ме́не хай скасу́ється; хай возда́сться її довг че́рез ме́не сього́дні; че́рез ме́не ся дре́вня заборго́ваність хай бу́де віддана із на́длишком.

[Ангел] Обітува́в Бог Авраа́му пра́отцеві, що в сімені його́ благословля́ться всі наро́ди, Чи́стая; че́рез Те́бе ся обітниця сього́дні отри́мує викона́ння.

[Богородиця] Звіща́ючи, що Світло неземне́ з земно́ю пло́ттю з’єдна́ється че́рез милосе́рдя премно́ге, ти світле благовіщення, Боже́ственні вісті ни́ні виголо́шуєш мені: «Благослове́н, Всечи́стая, плід Твого́ ло́на!»

[Ангел] Ра́дуйся, Влади́чице Діво; ра́дуйся, Всечи́стая; ра́дуйся, вмісти́лище Бо́же; ра́дуйся, світи́льнику Світла, Ада́мове Покли́кання, Єви відку́плення, го́ро свята́я, пресвітле святи́лище і світли́це безсме́ртя!

[Богородиця] Ду́шу очи́стило, тіло освяти́ло Всесвято́го Ду́ха наше́стя; вчини́ло мене́ хра́мом, що вміща́є Бо́га, ски́нією Богоприкра́шеною, одушевле́нною святи́нею і Життя́ чи́стою Ма́тір’ю.

[Ангел] Як многосвітлу лампа́ду і Богопоста́влену пала́ту спогляда́ю Тебе́ ни́ні; як золоти́й киво́т, прийми́, Всенепоро́чная, Зако́ну Пода́теля, що благоволи́в че́рез Те́бе ізба́вити тлінне єство́ лю́дське.

Літургійні особливості свята Стрітення

 Літургійні особливості свята Стрітення

Свято Стрітення Господнього, безсумнівно, належить до найдавніших християнських свят. З огляду на це, а також з огляду на те, що воно може співпадати із періодом Великої Чотиридесятниці воно мало б містити цікаві літургійні особливості давнього християнського богослужіння, втрачені у сучасній літургійній практиці. У сучасній практиці їх не так багато, проте у давніх слов’янських та грецьких джерелах вони є і, на мою думку, вони прекрасні. Ось що вдалось віднайти у давніх уставах і опублікувати ще у далекому 1884 році проф.Алексію Дмітрієвському:  

«За нинішнім уставом, якщо свято Стрітення випадає на понеділок першого тижня, то служба його переноситься на неділю Сиропусну, але в обителях Кирилівської та інших в XVI в. вона відбувалася в цей самий день. Напередодні служили малу вечірню. На «Господи, взиваю», співали стихири свята, на стиховні – стихири Тріоді з щоденними приспівами. Стихир на «Господи, взиваю» на великої вечірні десять: Тріоді 3 і 7 свята, а іноді: стихира самогласна дня двічі. 3 Тріоді, п'ять свята, слава і нині свята. Прокімен з Тріоді, паремії свята. Літургія Йоана Златоуста з вечірнею, на якій розташування стихир на «Господи, взиваю» було таке ж, як і вище. Після паремій співали «Хай возноситься молитва моя». Ця остання особливість, якої немає в нинішньому типіку, має підтвердження в рукописних грецьких типіках. Увечері читали канон Андрія Критського. Повечір'я мале. (Див. Ркп. м. Синод. библ. № 902, л. 229 об.— 231; № 814, л. 84 об—88; Устав ркп. Солов. библ. № 1117. л. 139 об., 140; ркп. Волокол. библ. № 338, л. 117 об. —120.)

Якщо Стрітення випадало в один з днів Великого посту, то в навечір'я на «Господи, взиваю» співали спочатку стихири Тріоді, а потім стихири свята. Паремії дня і свята, після яких співали «Хай возноситься». Всенічне бдіння починалося великим повечір'я, часи 3 і 6 відбувалися окремо від інших з поклонами і катизмами. 9 час з'єднували з вечірнею. Стихир на «Господи, взиваю» співали десять: свята 5, Тріоді 2, подібних 3, слава і нині свята. Паремії свята і дня «Хай возноситься молитва моя», літургія Златоуста (Див. Ркп. Солов. библ. № 1416, л. 281 об., 282; №1118, л. 224; № 1128, л. 174, 172; ркп. Анз. ск. № 88, № 207, № 86, л. 147 об., 148; ркп. св. Варсоноф. л. 303 об., 304; ркп. Типогр. библ. 288, л. 206 об., 207; 289, л. 239; ркп. м. Синод. библ. № 331, л. 155; № 337, л. 233; слич. Τυπικ. ркп. той же библ. № 379, л. 109 об.; № 380, л. 97, № 381. л. 94; № 456, л. 70 об., 71; Τυπικ. изд. Венец. 1577, л. 41 об.). Є одна пам'ятка, в якій вказується, що літургія звершується Василія Великого (Див. Ркп. Солов. библ. № 1118, л. 224 об.)».

Див.: А.А.Дмітрієвський, Богослужение в Русской церкви в 16-м веке, Казань 1884, 167-168.

Ці вказівки дуже цікаві, оскільки вони додають кілька штрихів до розуміння давніх літургійних структур:

-         Передусім, цікавим є те, що у свято Стрітення вдавнину могли звершувати різні Божественні Літургії, як Василія, так і Златоуста і навіть, згідно із певними пам’ятками, Передшеосвячених Дарів (А.А. Дмитриевский, Описание литургических рукописей, хранящихся в библиотеках Православного Востока, Т.3, Киев 1917, 289).

-         Відтак, піснеспів «Хай возноситься молитва моя» могли спавіти не лише на Літургії Перешеосвячних Дарів, а й на вечірнях з Літургіями Василія і Златоуста. (Ця особливість засвідчена також і на вечірні недільного всенощного бдіння у описі подорожі Йоана і Софронія до Ніла Синайського)

-         Правдоподібно, початковою Літургією свята Стрітення, якщо воно співпадало з неділею, або  переносилось на неділю, була Літургія св.Василія у поєднанні із вечірнею (як і в невечір’я інших важливих Господських свят – Пасхи, Різдва Богоявляння). У будні звершували вечірню з Літургією Передшеосвячених Дарів. Натомість, вечірня із Літургією Йоана, правдоподібно, є наслідком зміщення акцентів свята із господського  на богородичне. Відтак, Літургію у цей день звершували за прикладом святкування свята Благовіщення у яке навіть донині у певних випадках звершують її за таким чином.

З цього огляду свято Стрітення є не лише святом зустрічі Нового і Старого Завітів, Бога і людини, а й зустріччю нового і старого уставів 😊   

Вінець свідчення як наслідок Воплочення

Сьогоднішнє свято до певної міри є жертвою розвитку свят літургійного року і їх стандартизації. Насправді ж, воно б мало слідувати відразу після свята Різдва, як про це все ще свідчить його кондак: "Владика вчора до нас у плоті приходив – а раб днесь із плоті виходив; учора царюючий у плоті родився – днесь раба камінням побивають". Це вже пізнше "собор" Богородиці перенесли із суботи по Різдві (там ще є залишки богородичних піснеспіви на літургії) на другий день різдвяних святкувань.
Вибір саме пам'яті Стефана на другий день різдвяних святкувань у ранній церкві був не випадковий. У цьому святому поєднуються багато якостей і християнських вчень, які є прямим наслідком воплочення Христового.

Святкування Різдва: віддати Богові Боже

Вкотре дискусія про синхронізацію церковних свят із астрономічним календарем. Поволі починаю розуміти те, що існує якась загальна неосвіченість, і то передусім у клерикальних колах, щодо християнського розуміння часу і святкування. 

Логіка пасхальних богослужінь у нас абсолютно заламана

Розмовляла Іванка Рудакевич

З наближенням свята Пасхи в розкладі богослужінь “з’являються” нові назви: Утреня страстей, Царські часи, Єрусалимська утреня, Вечірня з Літургією Василія Великого. Хтось на ці богослужіння ходить, а хтось навіть не знає, що такі існують. Про значення тих богослужінь у передпасхальний час говоримо з отцем Василем Рудейком, доктором богослов’я, заступником голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священиком храму священномученика Климентія Шептицького у Львові.

– Коли починається пасхальне тридення, у Велику п’ятницю?

– Пасхальне тридення – це п’ятниця, субота, неділя. Літургійно це тридення починається у четвер ввечері Вечірнею з Літургією Василія Великого, яка є спомином Тайної вечері. Тільки у нас усі богослужіння зсунені на півдня, і ця вечірня тепер відбувається у четвер зранку.

Тридення святкуємо як одне свято, під час якого йдемо крок за кроком: спочатку Тайна вечеря, потім схоплення Ісуса, хрестовий хід до Голготи, розп’яття, покладення в гріб. І як завершення – воскресіння. Ці три дні богослужбово дуже насичені. Богослужіння, які тоді звершуємо, є дуже давніми, вони походять з Єрусалиму, зародилися у IV ст. Подібно святкують і вірмени, і копти, і сирійці, і римо-католики.

На боці Істини ...

Календарне питання стоїть насправді в набагато ширшому контексті відношення церков до зауважених очевидних помилок. Стояти на боці правди, визнати помилку помилкою і намагатися знайти способи її виправлення або ж відкинути навіть можливість помилки, не визнавати їх, а оправдати очевидною неправдою, захищаючи нібито непохитну і спасительну традицію.
Це так, коли б святий Петро намагався оправдати своє триразове відречення від Христа в символічний спосіб, нібито це він задля спасіння душ наших відрікся і то не від Христа, а від спокуси зробити Його слова - "ти до світанку тричі відречешся Мене" - неправдивими.
Церква буде гідною довіри тоді, коли сама не робитиме очевидні помилки (астрономічні, філологічні, історичні) частиною власної "традиційної" ідентичності. Лише безкомпромісне свідчення Істини робитиме її іконою Істини. Будь-яка, навіть маленька, неправда "в ім'я Істини" є лжесвідченням і тим самим не-Істиною.
Християнство не може бути 99%-ковим ані 101%. Воно потребує 100% ні більше ні менше. Тоді це справжнє свідчення Христа, якого так чекає світ. Для того, щоб не впасти у спокусу помилкової непомильності, християнин, а відтак і спільнота Християн - церква - мають бути завжди готовими до покаяння, до переосмислення способу життя і життєвих принципів. Ніяка традиція не може бути настільки цінною, щоб задля неї можна було б дозволити собі відвернутись від світла Істини.

Щоб ми з'єдналися з самим Христом Твоїм

Період Великої Чотиридесятниці сповнений особливих богослужінь, якими Церква Христова віками провадить вірних до пережиття свята Воскресіння Христового - Пасхи, визволення нас із гріховного служіння у велич дітей Божих. Усі богослужіння у часі Великого посту мають особливий вигляд, відрізняються від щоденних, вже добре відомих нам служб, та одне із них є особливо знаковим для постового періоду - це Літургія Передшеосвячених Дарів.

Богослужіння є одним з найдавніших у нашій традиції і сягає своїми коренями 5-го століття. Відтоді є перші згадки про нього. Правдоподібно, воно прийшло у Константинополь із Александрії, а відтак поширилось у цілому візантійському світі. З огляду на це Літургія Передшеосвячених Дарів зберегла у своєму чині багато древніх елементів, які в інших богослужіннях з різних причин затратились.

Святкування таїнства Різдва

Цю нотатку пишу як наслідок спостережень кількох останніх років, які стосуються літургійних святкувань, зокрема святкувань Різдва Христового.

Вже кількасот років, а деякі Церкви (наприклад, вірменська) навіть кільканадцятьсот років, святкують певні важливі для християнства події з життя Спасителя у різні дні. У випадку святкування Різдва Христового та інших свят, які беруть свій відлік саме від цієї події, різниця у святкуваннях є приблизно два тижні, тоді як різниця святкування Воскресіння Христового та залежних від цього свята церковних святкувань може навіть у певні роки не існувати (тобто святкові дні збігаються) або ж навпаки складати місяць і більше.

Всі Церкви свідомі цих проблем, які склались історично, вони розуміють необхідність свідчення єдності християн саме зараз, але перші кроки назустріч насправді даються не так легко. Усвідомлення того, що твої пращури, від яких ти отримав передання, помилялися є болісним і дуже часто легше є обґрунтувати причину відмінності певним символом чи алегорією, ніж дослідити причину і знайти силу для виправлення помилки.

Спробую навести кілька думок, які, можливо, стануть у пригоді тим, які щиро прагнуть зрозуміти чи все аж так складно.