Вибір саме пам'яті Стефана на другий день різдвяних святкувань у ранній церкві був не випадковий. У цьому святому поєднуються багато якостей і християнських вчень, які є прямим наслідком воплочення Христового.
Передусім, він є дияконом чи навіть радше архидияконом (тобто першим серед дияконів). Дияконат в ранній церкві суттєво відрізнявся від того, як ми нині бачимо його в церкві. Нині диякон більше є церемоніархом в єпископа чи священика, який мовить 'традиційні' фрази, інколи зовсім недоречні, бо священик чи єпископ і так знають, що мають казати і робити.
Диякон в ранній церкві з цим не мав нічого спільного. Він - слуга при столі (іншими словами там, де відбувається богоявління). Він є втіленням Христової заповіді - хто хоче бути найбільшим між вами, хай буде всім слугою. Він дбає передусім за тими, хто не може брати участі у трапезі з різних причин. Він опікується хворими, допомагає організувати все, знає свою парохію краще за всіх. Служіння в храмі - лише маленька частина його Служіння. Бо ж богоявління не лише в храмі, воно там, де голодні, спраглі, нагі, ув'язнені, упосліджені. Іншими словами "він творив великі чуда В НАРОДІ". А ще він говорив дивні речі "проти святого місця і закону". І тут розкривається другий наслідок Воплочення.
Античність, зазвичай, поділяла світ свого життя на "сакральне" і "профанне". Насправді, такий поділ дуже "зручний" для людини. Завжди можна "вділити" Богові трохи місця для Нього, трохи речей, трохи часу, трохи молитви, навіть трохи свого життя. Там все має бути досконалим, храм, священики, жертви, гроші, поведінка. Але ж і собі треба залишити дещицю. Місце для профану (,а може й для свідомої профанації?). У "профані" діють інші закони. Тут є місце для протилежного Богові, для людських слабостей, місце, час, речі, розмови, життя "для себе". Воно дуже зручно: в "профані" лихословити, а в "сакрумі" очищатися з цього. Головне "не плутати святе з грішним". Але Христос приходить якраз для цього! Він приходить, щоб знищити "профан" Своїм "сакрумом". Він народжується "в плоті", щоб "плоттю Своєю осудити гріх". Христос плутає святе з грішним для того, щоб грішне святим зцілилося і само стало святим. Він не хоче залишити грішне грішним. Він хоче вселенської святості через причастя до Його святості. Для Стефана це було очевидним: "не в рукотворних храмах живе Всевишній". Саме так! Від моменту Воплочення Бог живе в плоті, яку Він Сам створює, щоразу, коли зачинається нова людина: "Руки Твої створили мене й сформували мене". Тіла наші - істинний храм Божий. Якщо Бог всередині нас, який тоді може бути "профанум" поза нами? Куди б ми не пішли, де б ми не перебували з нами Бог і його сакрум, Його освячуюча святість. І звідси третій наслідок Воплочення Христа - мучеництва чи радше сказати свідчення.
Христос воплотився не лише для того, щоб дати нам досвід Своєї святості, Він Сам свідчив про неї і допомагав людям збагнути та осягнути її. Він робив це не завжди "політкоректним" способом. Його слова часто були важкими для Його слухачів. Настільки важкими, що "ревнителі благочестя" готові були позбутися Його радикальним способом - нема людини, нема проблеми. Люди схильні дуже радикально боротися за свій "профанум" в ім'я "сакруму" божественного. Тому "свідчення" і "мучеництво" в біблійній мові позначають тим самим словом "мартірія". І Христос не годує своїх учнів порожніми обіцянками про світле майбутнє, але неодноразово говорить про те, що вони будуть переслідувані, мучені і навіть вбиті за Його Ім'я.
Воплочення Христа сталося для того, щоб ми могли легше позбуватися пристрастей плоті, яка запанувала над нами внаслідок гріхопадіння. І хай приклад святого Стефана буде нам добрим вказівником на дорозі святості, а сам він буде нашим заступником при престолі слави Всевишнього.
Василь Рудейко
9 січня 2019 р
Немає коментарів:
Дописати коментар