Притча про митаря і фарисея у текстах четвертого тижня посту

У своїх попередніх дописах я вже вказував на те, що наша літургійна традиція періоду великого посту пережила певні зміни, які вплинули на розуміння літургійних структур  подекуди аж до невпізнання.

Зокрема, ідеться про дублювання двох пам’ятей неділь на початку великого посту – неділі про митаря і фарисея та неділі про блудного сина, які у давній традиції Єрусалиму містились у четвертій та третій неділі посту відповідно. Це і досі можна прослідкувати у літургійних текстах постової тріоді, якщо уважно спостерігати за темами, які озвучуються у молитовних текстах. Щодня, починаючи від «третьої» неділі посту та впродовж усього четвертого тижня посту існує принаймні один літургійний текст, який заохочує молільника пригадати собі євангельський уривок притчі про митаря і фарисея, та, поставивши себе у контекст цієї притчі, стати на шлях покаяння і навернення.

Слово св.Василія Великого на честь сорока мучеників

На честь сорока мучеників

1. Чи може виявитися надмірною шана мучеників серед їхніх послідовників? Почесті, які ми віддаємо добрим слугам, є водночас виявом любові і до нашого спільного Володаря. Зрозуміло ж, що ті, хто шанобливо схиляються перед мужністю цих мучеників, потрапивши у подібні життєві обставини, прагнутимуть наслідувати їхній приклад. Тому шануй тих, що прийняли блаженне мучеництво, проймися їхнім духом, і вже за це ти можеш отримати ту саму нагороду, що й вони, хоча й не зазнаєш переслідувань,  вогню, бичувань і тортур. 

Сьогодні ми величатимемо подвиг не одного, не двох і навіть не десяти блаженних мучеників, а аж сорока мужів, тіла яких немов об’єднала одна душа, і які виявили одностайність і однодушність у вірі, однакову витримку у муках,  рівну стійкість, відстоюючи істину. Усі вони схожі один до одного, бо мали спільні думки, переконання, звитяги, всі вони як один мужньо боролися і однаково гідні вінців слави.

Яка промова могла б гідно уславити їхній подвиг? І сорока ораторів не вистачило б, щоб достойно вшанувати чесноту цих борців! Навіть, якби предметом нашого зачудування був один подвижник, то сили нашої промови не виявилося б удосталь, але така кількість славних мужів, такий  загін бійців, такий стрій хороброго війська, наскільки непереможний у війнах, настільки ж недосяжний для наших похвал. 

МОЛИТВА під час пандемічної інфекції

МОЛИТВА

під час пандемічної інфекції

(мовити по заамвонній молитві з ієреєм, або принагідно).

Ієрей: Схиливши коліна, благоговійно Господеві помолімся.
Люди: Господи помилуй.
Ієрей: Всемогутній предвічний Боже, Ти не хочеш смерти грішника, але бажаєш йому навернення, щоб він жив. Ти послав на спасіння наше єдинородного твого Сина, який нам заповідав: «Просіть, і дасться вам; шукайте, і знайдете; стукайте, і відчинять вам» (Мт 7,7).
Отож, ми до Тебе припадаємо і сокрушенним серцем зі сльозами молимо Тебе: «Не входь у суд із нами, але милостиво відверни твій справедливий гнів від нас і зціли смертоносну хворобу, що у ці часи людський рід несподівано немов мечем посікає. Змилуйся над нами, Господи, змилосердися над нами і спаси людей твоїх, щоб здоровими жили за заповідями Твоїми і прославляли Ім'я твоє святе. Змилуйся і навідай хворих пошестю цією; підніми їх з постелі немочі і дай їм здоров'я душевне і тілесне; а душі тих, що від цієї хвороби у вірі і надії  воскресіння вже переставилися, упокой зі святими твоїми, де нема ні болі, ні скорботи, ні печалі, ні зітхання, але життя безконечне». 
Молитвами Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії, захистом чесних небесних сил безплотних та ангелів охоронців, милістю єдинородного Сина Твого, Господа нашого Ісуса Христа, якому належить усяка слава, честь і поклоніння з Безначальним Отцем і з Пресвятим та благим і животворчим твоїм Духом, нині і повсякчас і на віки віків.
Люди: Амінь!

Переклад українською мовою – єром. Матей Гаврилів,чсвв, 2020.03.13
Джерело: Требник,  Жовква, 1926, с. 849-851.

Проблеми літургійного благочестя «чотирьох чотиридесятниць»

свящ.Василь Рудейко

Проблеми літургійного благочестя «чотирьох чотиридесятниць»

Візантійська літургійна традиція є однією із найбільших скарбниць вселенського літургійного благочестя як також і світового культурного надбання. Остаточно сформована у 16-му столітті і зафіксована виданнями т.зв. «editio princeps», приготованими критським гуманістом і друкарем Димитрієм Дукасом, починаючи з 1526-го року[1] вона є об’єктом подиву та предметом дослідження численних молільників та науковців. Візантійська літургійна традиція є також однією з найбільш відомих східних традицій. Водночас вона є однією із найменш осмислених, покритих таїнственними покровами «символічних тлумачень» традицій, сакральність яких рідко наважуються порушувати. Це з одного боку є зрозумілим, оскільки, щойно утвердившись, ця традиція втратила державу, для якої була створена, переховувалась у тісних монастирських мурах людьми, які ставили собі за мету не стільки осмислити її, скільки зберегти для майбутнього. Тому, осмислення літургійного благочестя візантійської традиції – нагальне завдання, яке дотепер стоїть перед дослідниками літургії.

У цій короткій доповіді спробуємо поставити кілька питань, які стосуються постового благочестя візантійської традиції. Це лише початок довшої дискусії, тому ані поставлені питання не будуть вичерпними, ані спроби відповідей на них не будуть остаточними.

Сучасна візантійська літургійна традиція знає чотири основних постових періоди  - Різдвяний піст, Великий піст, Апостольський піст та Успенський піст, які, хоча й жоден з них не триває 40 днів, у грецькій термінології прийнято називати «τεσσαρακοστη» чи «чотиридесятниця». Логіка встановлення цих періодів полягає у необхідності своєрідної зупинки «statio» перед основними святами кіл літургійного року рухомого (Різдво), нерухомого (Пасха), свят Богородиці (Успіння) та свят святих (первоапостоли Петро і Павло). Кожен із цих постових періодів має свою унікальну історію встановлення та розвитку,[2] а також і свої проблемні аспекти, щодо яких хотілося б поставити кілька питань, а також запропонувати попередні міркування щодо можливостей їх вирішення.