Лк 20: 1-8 В міркуваннях на різні теми, а особливо на духовні теми питання авторитету є дуже важливим. Справді, в справах, важливих для спасіння, важливо знати яким авторитетом хтось навчає думати, говорити чи робити щось.
Але воно є таким лише тоді, коли цікавість є справжньою, коли її передумовою є щире бажання глибше пізнати чи зрозуміти. Окрім того, є очевидні речі, правдивість яких людина розуміє вже фактом її попередніх знань чи фактом аксіоматичності певних фізичних чи духовних феноменів.
Питати в таких випадках про 'канонічність' висловлювань, про 'право' взагалі говорити на такі теми є ознакою некомфортних відчуттів щодо мовленого. Інколи воно просто вказує на те, що комусь неприємно чути мовлене, оскільки воно підважує його 'важливість', а може навіть і спосіб його життя.
Дуже легко сказати, що хтось не має права говорити, що хтось недокомпетентний у справах божественний, надто мирський.
Хто дав тобі владу?
Справжність цікавості виявляється через правдивість висловлювань. 'Так', 'ні', 'не знаю' треба говорити не з огляду на те, що скажуть люди, а відповідно до власної совісті. Тоді людина має право отримати відповідь щодо 'влади', 'канонічності', 'прав' і тому подібного.
В іншому випадку вони мусять задовольнятися правом своєї, традицією наданої, 'канонічності' і блукати в темряві незнання, невдоволеності і страху.
Лк 19, 45-48. Релігійні люди мають природну схильність забувати для чого власне існує релігія. В певний момент люди забувають про те, що Дім Господній є місцем зустрічі Бога з людиною. Причому зустрічі не символічної (хоча й сповненої символів), а реальної, не для традиційної зустрічі, а для унікальної, такої, яку бажає собі кожен у справжньому спілкуванні.
Зустріч символічна, традиційна, передбачає наявність певних поведінкових схем і оперує поняттями правильності, канонічності. Часто ця 'канонічність' стає настільки важливою, що нехтує справжністю і навіть здоровим глуздом. У прагненні 'символічної' правильності така релігійність жертвує справжністю. У чуванні над збереженнями 'символів' така релігійність сакралізує очевидні помилки. У кожній традиції фахівці можуть налічити багато таких. Особливий календар, відмінний від астрономічного; невідомо з якої причини мовлені тихим голосом молитви, заклики до дій, які ігноруються тими, які закликають (напр. В мирі вийдім! і ніхто нікуди не виходить) і багато чого іншого є просто даниною традиції і неспроможністю визнати і виправити очевидні помилки, несумісні із здоровим глуздом.
Саме про це Христос у нинішньому євангелії нагадує не так старозавітним релігійним очільникам, як нам - 'традиційним' християнам, покликанням яких - і то кожного з нас - є вчити людей молитись. Молитва є найважливішим завданням віруючих у Бога людей. Все решта - похідне. Тому місце житла Бога серед людей називається саме Домом Молитви. Жодна інша діяльність церкви не рівняється молитві ні статусом, ні ступенем важливості.
Дім Молитви потребує очищення. Причому перманентного очищення через навчання. Слово Боже має звучати у цьому Домі і нагадувати людям про існування здорової науки, яка нічого спільного не має із ходінням за власними похотями і різноманіттям байок, якими солодкими і 'пасторально-второпними' вони б не були.
Христос у храмі зовсім нетолерантний. Його наука не передбачає словесних ігор, мета яких задовільнити всіх. Своїм пророчим жестом - вигнанням торговців з храму - Христос хоче нагадати, що знання Бога не є творінням людини, воно їй не належить, воно - Дар Божий у Його Об'явленні, а тому його не можна купити і продати. Воно непідвладне рекламним маніпуляціям, якими привабливими вони б не були.
Храм Божий є Домом Молитви - місцем реальної зустрічі Бога в людини і все, що цьому перешкоджає мусить бути викинене геть.
Лк 19: 37-44 Замовчувати незрозуміле або небажане є природним людським самозахистом. Але водночас воно є і людським поневоленням. Христос, який для народу став хвилинною ейфорією був небезпечний для тих, які знали ціну свого життя.
Замкнути правду є одвічною спокусою людини. Вона ладна навіть сама сховатися, щоб не стати з неприємною їй правдою віч-на-віч. Все ж правда є настільки очевидною, що заховати її неможливо. Небеса повідають славу Божу, діло рук Його провіщає твердь. Неживе в Його присутності оживає і свідчить про Нього як про творця.
Безсловесні провіщають родження Слова, а царі земні збираються на Господа і на Христа Його.
Саме тому, Христос плаче над Єрусалимом, бо в своєму бажанні зберегти себе, він себе погубить. Уповаючи на спокій (замовчування правди) буде сокрушений словом правди - каменю на камені не залишиться від тебе.
Небажання бачити здійснення божественних чинів не означає їх відсутності. Воно означає спротив волі Божій - спасати людину і світ, занапащений її падінням. Якщо релігійний символ перестає бути символом присутності Божої, він має бути зруйнованим, незважаючи на те, що він задуманий Богом. Якщо, збудований з каміння храм, перестає бути центром богоявління, він є просто купою каміння.
І йдеться не лише про храм єрусалимський. Йдеться про храм, яким є сама людина. Господь плаче над людьми, від яких не залишиться нічого через те, що вони не спромоглися стати місцем богоявління.
Лк 13:10-17 Зцілення скорченої жінки у нинішньому євангеліє - прекрасне послання до релігійних людей, до тих, які вважають служіння Богові своїм особливим покликанням.
Христос приходить в синагогу - місце, де, між іншим, навчали людей Закону - правильному співжиттю з Богом. Синагога (з грецької 'зібрання') - місце, де люди збирались в ім'я Боже для того, щоб отримати живий досвід Бога.
Христос приходить в суботу - в день, який Господь визначив як посвячений Собі. Субота - день для відпочинку від справ земних для поглиблення досвіду Бога. Саме тому євреї і збирались в синагогах в суботи.
І саме тоді, коли через зцілення Бог явився Своєму народові у Своїй силі, щоб дати цьому народові досвід Своєї присутності, 'земні справи' - дотримання законів земного спокою не дають спокою саме релігійним людям. Вони відмовляються від досвіду, дарованого Богом безпосередньо задля збереження досвідів Бога, переданих їхніми отцями і зафіксованих на той випадок, коли безпосереднього досвіду не буде видно.
