Все, шо не робиться НЕ РОБИТЬСЯ на краще ...

Наколінні записки для "Католицького вісника" стають традицією :) Тут "нецензурна" версія.
(Мт 25. 31-46)

Стосунок до Істини визначається діяльністю. Людина, керована пошуком Істини ніколи не буде бездіяти. Вся її сутність має бути спрямованою на придбання того, що для неї є найціннішим і прагнення це - безумовне. Голод, спрага, непевність, нагість, хвороба та позбавлення волі є чимось проти чого шукач Істини бореться безупинно і безумовно, бо саме вони затемнюють Істину. Голодна і спрагла людина є образом шукаючої людини, саме тому істинолюбців такі люди притягують. Вони спонукають до ділення тим, що я маю і тим самим уподібнюють мене до Бога, Який з Себе уділяючи, постійно творить світ і все у ньому. Напоїти і нагодувати для шукача Істини є способом поділитись життям, дати те, що уможливить життя.
Подорожуюча і нага людина є образом недовершеності, нагодою вдосконалити життя, тому такі люди притягують шукачів Істини. Допомогти звершитись, вдосконалитись, показати як живе творіння може бути кращим, гарнішим, отримати надію прихистку і миру - справи, які благословенні Отця роблять безупинно і безумовно на дорозі до осягнення Істини.

Христос непатріотичний і неправославний

Писав на коліні для "Католицького вісника"  ;)
Мт 4.12-17
Істина не чекає зрілості її слухача. Істина не прив'язується до місця чи народу. Істина мусить сяяти. У цьому її суть. Там, де її приймають, з'являється свобода, де її відкидають приходить темрява і розруха.
Істина не силує людей приймати її, вона не гребує, тим, що люди означили як скверне і негідне. Істина не може перебувати у замкненому просторі, якою б православною і патріотичною була огорожа, істина рватмметься назовні, оскільки суть її - бути світлом!

Неакредитована істина

Лк 20.1-8
Істина не потребує потверджень чи акредитацій. Вона просто з'являється і проповідує благовість. Істина - завжди благовість, бо хоч якою гіркою вона може бути, все ж вона звільняє, а не зв'язує. Істина проповідується саме в храмі, оскільки лише перед лицем Бога, усвідомлюючи велич Його мудрості, ми можемо взагалі відкритися для сприйняття Істини.

Блукання дитяти Христа

(Писав на коліні для "Католицкого вісника")
(Мт 2. 13-23) Євангеліє від Матея, як зрештою і всі євангелія дитинства Ісуса Христа до певної міри являють народження Сина Божого, як своєрідну модель історії вибраного народу. У історії цього народу вже було прообразоване спасіння світу. Його блукання пустелею, непевність щодо майбутнього і щодо присутності Бога всередині нього, його віру в те, що, незважаючи на непевність і невидимість конкретної дії таїнтво все ж відбудеться і спасіння з обітниці стане сповненням.

Господь спілкується з людиною через ангелів-посланців. Цей аспект історії дуже важливий для нас, для того, щоб ми навчились тримати наші очі, вуха і серце відкритими. Ми бажаємо особисто спілкуватись з Богом, але Він вчить нас довіряти неперевіреному, довіряти незнаному, неосмисленому, тому, що виглядає наче уві сні. Ангел з'являється уві сні і каже Йосифу діяти - втікати в Єгипет, щоб звідти, з язичництва покликати Свого Сина, який приходить "всяку оману ідольську знищити".
Євангеліє вчить нас не оманювати себе сподіваннями щодо мирного розв'язання конфлікту із злом. Із злом неможливо домовитись не увійшовши в його оману. Вихід із неволі гріха є болючим, при ньому страждають і гинуть невинні люди, навіть невинні діти. Неправда не знає пощади ні для старості ні для немовлят. Неправда поширює навколо себе смерть і основними її мішенями є саме малі діти. Але - "Не плач, Рахиле, глянь, діти цілі! Не умирають, а оживають". Це послання для нас, які йдуть стопами Христа. Задля народження Слова Божого нам можливо треба буде відмовитись від власних амбіцій, від домів, від статків і увійти в мнимий полон, з якого Господь нас виведе.
Відкликатися на заклик Господа йти туди, куди Він вкаже, не боятися змінити місце, стан, світогляд. Це - послання євангелія дитинства Христа.
Йосиф представлений у євангелії не просто, як робот, який виконує накази ангелів. Йосиф бере на себе відповідальність за Боже Слово. Він оцінює ситуацію і плекає Слово там, де йому буде найбезпечніше. Це приклад для нас - брати відповідальність, оцінювати ситуацію і діяти відповідно до неї і добра всіх.
Вкінці ця відкритість до Божого діяння є щиро винагороджена - Йосиф стає Богоотцем. Не розуміючи до кінця таїнства, він слідує покликові Господньому, бере відповідальність і діє! Такими повинні бути і наші дії, якщо ми бажаємо божественному життю засіяти в нашому житті.