Лк 20.1-8
Істина не потребує потверджень чи акредитацій. Вона просто з'являється і проповідує благовість. Істина - завжди благовість, бо хоч якою гіркою вона може бути, все ж вона звільняє, а не зв'язує. Істина проповідується саме в храмі, оскільки лише перед лицем Бога, усвідомлюючи велич Його мудрості, ми можемо взагалі відкритися для сприйняття Істини.
Христос проповідує благовість в храмі і відразу з'являються "хранителі" істини, ті, яким ввірено чувати над збереженням істини, перевіряти "істинність" проповіді. Все ж у тому й велич проповідування Істини, що вона не акредитовується. Істина у Бозі стала особою. Вона живе, розкривається багатьом, змінює світ. Істину неможливо вкласти у схеми, розкрити у навчальних системах якраз тому, шо вона - особа. Істина не є філософським поняттям над яким можна дискувати. Вона аксіоматична. "Якою владою це чиниш?" Таке питання стає нелегітимнии, коли говорить Істина.
"Йоанове хрещення від Бога чи від людей?" - тест на справжність совісті. Ти хочеш судити Істину, а наскільки ти чесний з собою, справжній, щоб взагалі могти це робити? Акредитація, факт ввірення чування над істиною не дає автоматично влади судити Істину. Реакція на істину має виявлятися у її визнанні. Істину судить лише той, хто сам істинний, той, хто не сумнівається в істинності своїх слів і вчинків. Просто бути "хранителем" (або, говорячи сучасним сленгом "гарантом") істини не вистачає. Істину треба відстоювати навіть тоді, коли особисто тобі це невигідно, тоді, коли треба визнати власну помилку.
Хранителі істини часто не проходять іспиту свого сумління. Невміння визнати помилку та боязнь відповідальності за свої вчинки роблять з "хранителів" істини противсіхів - "Ми не знаємо", не бачили, не чули, не усвідомили. Все це просто відмовки через які "хранителі" істини стають брехунами. Ті, які мали бути "гарантами" істинності стають рабами страху і неправди. Істина не розкривається перед неправдомовцями - "І я вам не скажу, якою владою це чиню". Вона відвертається від тих, які здобули статус її охоронців, а розкривається тим, які сприймають її просто тому, що вона Істина, не питаючи акредитації. Здається, саме в цьому і є суть віри.
Істина не потребує потверджень чи акредитацій. Вона просто з'являється і проповідує благовість. Істина - завжди благовість, бо хоч якою гіркою вона може бути, все ж вона звільняє, а не зв'язує. Істина проповідується саме в храмі, оскільки лише перед лицем Бога, усвідомлюючи велич Його мудрості, ми можемо взагалі відкритися для сприйняття Істини.
Христос проповідує благовість в храмі і відразу з'являються "хранителі" істини, ті, яким ввірено чувати над збереженням істини, перевіряти "істинність" проповіді. Все ж у тому й велич проповідування Істини, що вона не акредитовується. Істина у Бозі стала особою. Вона живе, розкривається багатьом, змінює світ. Істину неможливо вкласти у схеми, розкрити у навчальних системах якраз тому, шо вона - особа. Істина не є філософським поняттям над яким можна дискувати. Вона аксіоматична. "Якою владою це чиниш?" Таке питання стає нелегітимнии, коли говорить Істина.
"Йоанове хрещення від Бога чи від людей?" - тест на справжність совісті. Ти хочеш судити Істину, а наскільки ти чесний з собою, справжній, щоб взагалі могти це робити? Акредитація, факт ввірення чування над істиною не дає автоматично влади судити Істину. Реакція на істину має виявлятися у її визнанні. Істину судить лише той, хто сам істинний, той, хто не сумнівається в істинності своїх слів і вчинків. Просто бути "хранителем" (або, говорячи сучасним сленгом "гарантом") істини не вистачає. Істину треба відстоювати навіть тоді, коли особисто тобі це невигідно, тоді, коли треба визнати власну помилку.
Хранителі істини часто не проходять іспиту свого сумління. Невміння визнати помилку та боязнь відповідальності за свої вчинки роблять з "хранителів" істини противсіхів - "Ми не знаємо", не бачили, не чули, не усвідомили. Все це просто відмовки через які "хранителі" істини стають брехунами. Ті, які мали бути "гарантами" істинності стають рабами страху і неправди. Істина не розкривається перед неправдомовцями - "І я вам не скажу, якою владою це чиню". Вона відвертається від тих, які здобули статус її охоронців, а розкривається тим, які сприймають її просто тому, що вона Істина, не питаючи акредитації. Здається, саме в цьому і є суть віри.
Немає коментарів:
Дописати коментар