Воскресенє Слова

 Воскресенє Слова.

Й слово плоть бысть, и вселися в ни і выдѣхомъ славу Єrо, аки єдинороднаго отъ Oтца. (Io. 1, 14).

Дидактична сторона всякого празничного богослуженя находить кульмінацийну точку у літургічнім євангелию. Вдохновенне Слово Боже божим блеском окружає всї молитви і піснї і зливає у собі всі ідеї празничного богослуженя, щоби на тім божім тлї піднести душу до безпосередного зближеня ся з Христом, осередком всякого богослуженя. Так ділає Церква сьв. у кождий празник. Годило би ся проте, щоби богослуженє і звеличенє найбільшого празника у церкві, Воскресеня Христового, сю ідею віддало в як найвеличавійший спосіб. Годило би ся, щоби факт воскресеня Христового, основа нашої віри і нашого євангелия, був темою пасхальних євангелий.

Тимчасом на пасхальній утрени не читає ся анї одного з одинайцяти воскресних євангелий, а літургійне євангелиє першого і другого сьвітлого дня Пасхи не оповідає про подію Христового воскресеня, але викладає високу науку о Бозі Слові, яка становить прольог до євангелия Йоана і початок рядових читань.

Само собою насуває ся питанє, чому наша церква в день так великого сьвята не читає так природно вижиданого, історичного оповіданя о воскресеню Христовім, - а місто него поклала читане науки о Бозї-Слові із прольога сьв. Йоана?

Розвиток і уклад всякої празничної служби, єї читань, молитов, пісний і обрядів є випливом одної внутреної сили жерела: богословскої основи історичної події. Богослуженє без богословя було би случайним сплетенєм думок без внутрішної основи і ціли. З другої знова сторони богословє празника є в силї вияснити нам неодно загадочне питанє обрядового характеру.

Для дослідженя ідейно-богословскої основи згаданої особивости пасхальної служби важна річ звернути увагу на євангельске оповіданє про воскресене Христове. Євангелисти подрібно описують всі події, які попередили і послідували за воскресенєм Христовим, а про сам факт воскресеня вони дають лишень коротке сьвідоцтво ангельским словом: „воскрес“[1].

Але не оповідають, яким історичним процесом, в яких поодиноких фазах довершило ся се чудо ожитя Христа і повстаня єго з гробу. Вони про него згадують лишень коротко і абстрактно як про факт, вже довершений тайно і без сьвідків. Всї другі чуда Свої Ісус Христос ділав явно, на очах всіх, або, по крайній мірі, перед деякими сьвідками, як чудо Свого Переображеня. А єго воскресенє відбуло ся досьвіта, без сьвідків-очевидців, з виїмком сторожів, але і ті „отъ страха єго сотрясошася и быша яко мертви" (Мт. 28, 4). Чудо воскресеня Христового носить на собі печать повної таємничости. Но через то єще дійсність самого факту воскресеня ніяк не ослабляє ся: ученики Христові не виділи Єго воскресеня, но вони виділи воскресшого Господа і мали змогу переконати ся про Єго воскресенє, так що повним правом могли називати себе сьвідками воскресеня (Діян. 2, 32).

Укрите воскресеня Христового перед взором сьвідків-очевидців обясняє ся тим, що воно має значінє не якого зверхного доказу, знамени, так як другі чуда, але носить на собі характер догмату, релігійної тайни віри, маючої пряме відношенє до економії нашого спасеня в Христі. Подібні факти в істориї Божого провидїня годить ся принимати вірою а не огляданєм (Йо. 20, 29)[2].

Так чудо воскресеня Христового вже в самім євангелию має в порівнаню до других чудес наскрісь догматичний характер. Се догматичне значінє воскресеня Христового вже сьв. Атаназий Великий виясняє в своїм „Слові о воплоченю Слова і Єго приходї до нас в тілі"[3] в звязи з воплоченем Єго як Сина Божого. Воскресенє Христове входило в плян Божого провидїня о спасеню людий і тільки силою Свого воскресеня Він являє ся нашим Спасителем. Бо Єго воскресенє є не лишень вінцем i довершенєм нашого відкупленя, зверхним сьвідоцтвом побіди житя над смертию, але воно відкриває перед нами саму суть нашого відродженя і обнови в Христі. Апостол учить: "Аще ли же духъ воскресившаго Іисуса отъ мертвыхъ живетъ въ васъ, воздвигій Хріста изъ мертвыхъ, оживотворить и мертвенная тѣлеса ваша живущимъ Духомъ его въ васъ" (Римл. 8, 11). Так воскресенє Христове означає обновленє людскої природи, переображенє смертного, плотского чоловіка в духовного. В тім змислі воскресший Христос являє ся новим Адамом в протиставленю до першого.

Таке велике значінє може мати воскресенє Христове лишень тогдї, коли воскресший Христос єсть Богочоловіком. Людска природа, принята Ним до єдности Божої іпостаси, осьвятила ся і прославила ся, дійшла до висшої степени гідности так, що стала ся нетлінною в Христі. З тої хвилії, як він – говорить сьв. Иоан Дамаскин – наслідком висшости своєї сили воскрес, обдарувавши безсмертністю приняте від нас тіло, ми дійсно стали безсмертними".

Так значінє і сила воскресеня Богочоловіка понятні лишень в сьвітлї правди Єго богочоловіцтва[4].

Воплоченє же Божого Слова і воскресенє Богочоловіка суть одною тайно-недосягненою і надприродною появою, великою тайною віри. Лишень сам божий первообраз чоловіка, Бог-Слово міг бути правдивим Спасителем людства, принявши тіло і ставши Богочоловіком. З другої знова сторони Богочоловік, підчинивши себе насильній смерти, не міг стати добичию зіпсутя, не воскреснути, не мати всеї власти на небі і на земли, не перебувати з людьми до кінця віків. Так богословска звязь межи богочоловіцтвом а воскресенєм Христа конечна і ясна. Воплочений Бог-Слово не міг стати добичию смерти, не воскреснути. А навпаки: воскреснути міг лишень Єдинородний Син і воплочений Бог-Слово[5].

Оттак доходимо до відповіди на питанє в горі поставлене. З богословскої точки погляду можна ось яким чином вияснити брак богослужебного євангельского читаня з історичним оповіданєм в день посьвячений великій памяти воскресеня Христового.

Як євангелисти, так і наша сьв. Церква бачить у воскресеню Христовім не подію історичну, але тайну віри, якої довершенє в области земного і історичного бутя стало ся завдяки личному самоділаню божого Существа в іпостаси Слова, Сина Божого, Богочоловіка. Ся поза- і поверх-історична тайна є з одної сторони славою воплоченого Бога-Слова, а з другої основою нашої віри, осередком всего Євангелия. Яко тайна вона дасть ся поняти лишень на своїй основі, на воплоченю Слова. А прольог євангелия Йоанового викладає саме сю високу науку о богочоловіцтві Спасителя. Тому то єго і читає ся на Пасху.

"Праздниковъ праздникъ и торжество торжествъ" є празником нашої віри християньскої. А пасхальне євангелиє Слова є євангелием нашої віри!

Аще же Хрістосъ не воста, тще убо проповѣданіе наше, тща же и вѣра ваша... Нынѣ же Хрістосъ воста отъ мертвыхъ, начатокъ умершимъ бысть". (1 Кор. 15, 14. 20).

свящ. Др. О. Боцян

---

[1] Мт. 28, 6: воста бо. Мр. 16, 6: воста, 9: воскресь же. Лк. 24, 6 воста. Ио 21. 14 воставъ изъ мертвыхъ.

[2] И. Николинъ, Чудо воскресенія Іисуса Христа. „Душепол. Чтеніе" 1905, 1, ст. 616.

[3] S. Athanasii Opera omnia, ed. congr. Sti Mauri Parisiis 1698 том 1, ст. 47-97, гл. 26-32.

[4] Николинь, 1. с. стр. 48.

[5] М. Муретов, Богъ-Слово и воскресеніе Христово, „Душепол. Чтеніе" 1903, IV, ст. 651 і 678.