Божественна Літургія - реферат доповіді о.С.Рудя

 Божественна Літургія

(Протокол устного реферату о. Духовника С. Рудя, професора обрядів на Богосл. Академії у Львові на соборчику Львівського Деканату 19. березня і 10. мая 1932. р. на підставі рубрик Літургікона,виданого з повагою усего Епископату україн. гр. кат. Церкви 1930. р.)

Літургія складається з трьох частей. Найстарша є часть Евхаристійна (анафора, канон). Найпізніша Проскомидія, усталена щойно в ХѴ ст. Є вона приготуванням Дарів до жертви і самого священослужителя і мала місце по Великім Вході, як свідчить "молитва проскомидії" в ектенії Ісполнім молитви" і обряд при архиєрейській Літургії.

 

Приготування.

Сам початок приготування Літургії подекуди часто з недбальства опускається. Є се покаянні молитви перед іконостасом, поклін іконам, зображуючим господарів храму. Єрей повинен входити головними дверми і перед іконостасом три рази поклонитися і змовити на місци приписані молитви. З закристії виходити перед іконостас менше відповідно.

Руки при моленнях мають бути зложені навхрест на грудях. Знак св. хреста робиться гідно без згіршення для окруження ось так: ліва рука на грудях, а правою (три пальці зложені до купи, два останні на долоні) хреститься, дотикаючи чола, грудей, правого і лівого рамени при словах: Во імя Отця і тд. Амінь без дотикання грудей другий раз. Метанії перед іконами є малі (рука до колін), перед трапезою (чи є Найсвятіші Тайни, чи ні) великі (рука до землі). Знак хреста робиться по поклоні, наперед поклін відтак хрест.

Вхід у святилище при молитві: Боже, милостив буди... три великі метанії перед трапезою і цілується Євангеліє. Зійшовши, робиться поклін і йдеться, до закристії. Миття рук по убранню в ризи, з псальмом 25. Кожду одежу благословиться і цілується до ужитку.

 

Проскомидия.

Хоч Проскомидія є з VIII-XV. віка, то копія уживається вже в Ѵ віці і почиталось окремо у Вел. Четвер. Копія не можна залишати. Львівський Синод приписує просфору, а лише "нужди ради" засушеного агнця. З пятьох просфор найменше одна повинна бути до жертви принесена і ужита.

Частиці се повна змислу символіка. Христос оточений Ликами небесними і Святими - цим представлена Церква. Святі це патрони грецької Церкви. Наш св. Йосафат патрон українського народу. Діякон дає свої частиці до положення, єреї - сослужителі кладуть свої частиці за живих і усопших самі.

Перед поставленням звізди і накриванням діякон сам або старший брат (не єрей) вкладає кадило на вугля і діякон просить благословлення, і тим кадилом благословляться звізда і всі накриття. Обкадження се стара форма благословення, (зілля, овочі, паска, вода при освячуванню кадиться). Дискосопокровець належить до обряду і то мягкий. (При великім вході несеться дискос в лівій руці окремо, накритий мягким покровцем.) Чашопокровець, найбільше обрядовий, є з кляпами по чотирьох боках. З великого воздуха, в XVII віці витворилася плащаниця, відси: Благообразний Йосиф - по великим вході. На великім вході несли воздухи з вигафтованими образами до гробу. Згодом перенесено плащаницю на Вел. Пятницю.

По накриттю всего кадить єрей три рази предложення. Кланяється три рази і відмовляє молитву предложення та отпуст.

Сослужителі правильно приступають до св. Причастія, так як і діякони. Се робить дуже сильне вражіння на вірних. Латинники домагаються привернення сього обряду у них, як се є в них при свяченню єреїв. Сослужителі від стояння при олтарю або читаючі молитвослови є необрядова парада. Сорокоусти ХІІ-XIV віка се сорок уст солітургізуючих єреїв.

 

Літургія оглашених.

Перед трапезою перед сходами поклін і кадження. Кадиться двома движеннями навхрест, а кланяється лише раз перед початком і по обкадженню. Псалом 50 говориться не голосно.

Приступається до трапези, роблячи три поклони... Царю небесний... цілується Євангеліє; "Время"... і зачинається Літургія.

Частини Літургії від: Благословено царство.. (евангеліям знак хреста) до Євангелія до IV віка не було. Перше слово було Євангеліє. Початок цей взяли з інших богослужень, головно з вечірні. Тихі молитви свідчать про це (так у Літ. Преждеосвящених і Літургіях з вечірнею в навечерія деяких празників).

Ектенія се найстарша форма молитви. „Господи помилуй" на заклики діякона на всякі прошення співають вірні. Єрей, коли є діякон, не потребує повторяти тихо того, що діякон вже сказав. Читає свою молитву і возгласом кінчить. Канон пасхи має ектенію по кождій пісні.

Найстарші антифони це повседневні. Недільних нема; вони взяті з празника Пасхи. Празничні є друга форма, а найвідповіднішими є Ізобразительні (3 стихи з пс. 45).

Найстарша форма антифонів є стих з псальмів і припів (попсальма): „Молитвами... спаси нас", або Аллилуя або ,,Слава Тебі: Г-ди". Припіви нарід співав. Іпопсальма по 2 антифоні: Єдинородний Сине... укладу імператора Юстиніяна в VI ст. є догматичною відповідю на тогочасні єреси щодо Воплочення Божого Сина. Поклін на „воплотивийся “ є в літургіконі за повагою Львівського Синода. На: Вірую... його нема. Поклін цей є на Сході незнаний, а взятий з латинського обряду. В грецькім обряді аналогічний поклін робиться на возгласах, коли згадується Пресвяту Тройцю.

Євангеліє є символом Христа-Учителя від VII віка. Відси його торжественне виношення на Вході. Тут входив епископ до Літургії й імператор, що тут перший кадив з дикірієм в руці. Епископ молився: Г-ди спаси благочестивия... а нарід співав: Многая літа. У нас цего ніколи не було, у правосл. є ще нині: Слід є при Архієрейській Літургії, де співають при осінюванню: Многая літа. Від царів теж походять майже всі наші архієрейські ризи.

Євангеліє при вході підноситься до гори, не роблячи хреста.

Антифони, тропарі, прокімен, аллилуя і Апостол не належать до єрея, а до народу. Лейтон ергон, літургія є обрядово діло спільне з народом, публичне: єрея і загального священства.

Святий Боже"... молитва з V ст. Сирійська легенда каже, що Нікодим і Йосиф з Ариматеї молилися нею при похороні І. Христа. Длятого вона остала до нині при похоронах. Друге толковання грецьке, що се співав хлопець, піднесений у воздухи, який чув, як це ангели співали.

„Мир всім" є поздоровлення Христа Спасителя. Часто. Прокимен, рештка псальми, проготовляє до Апостола. Служебника за олтар не несеться. Слухається.

Читання се поучення. Від ІІ ст. прийшли проповіди як поучення, а читання стало актом культу. Нині є дух, що читання є поученням. Крім Апокаліпси цілий Новий Завіт розложений на цілий рік дуже льогічно. Св. Іваном зачинається, значить доказом, що 1. Христос є правдивим Богом. Діянія рівночасно ту саму правду доказують поширенням Церкви. Се в Пятьдесятницю з празником Пасхи зачинається. Відтак іде 17 неділь св. Матей, 17 св. Лука, а св. Марко у В. Пості. Єванеліє треба читати поволі і виразно.

На питання, чи один, чи два Апостоли і Євангелія читається, відповідається: Греки лиш одно беруть. Але так не прочитують цілого Євангелія. Рядове повиннося все брати і інтенція, чи святому нарочитому. Але ніколи три. Вірні мають право знати, з якого Євангелиста читається. Длятого друге з написею: От... Єв. чтеніє.

Кадження перед Євангелієм робиться по прочитанню Апостола, підчас співання Аллилуя. Не перешкоджати підчас слухання Апостола. Де читає діякон Євангеліє? Під іконою Божої Матери за солеєю, звернений лицем до ікони І. Христа, але більше до народа. Єрей стоїть майже в царських вратах, слухає і відбирає Євангеліє. Читається все з Євангелія.

Поклін на: "Слава Тебі“... робиться до Євангелія не обертається до олтаря.

Премудрость! означає читання чогось важного.

Прості! значить: встаньте, бо по Апостолі читали псалтирю, а підчас катизм сиділи. Аллилуя є іпопсальма весела, бо надходить Євангеліє, радісна вість (Господь іде, славіть його).

На молитву перед Євангелієм рук не підноситься (хоч є знак, помилково).

Ставроп. Служебник, з 1929. р. має: Услишим св. Євангелія! Мир всім! | Духови Твоєму. 1 От... св. Єв. чтеніє. Те: „Мир всім!" є дуже на місці, зовсім правильно.

Зуніформувати, сцентралізувати всі обряди при традиційній свободі є дуже тяжко. Міжепархіяльна Літургічна Коміся при великім заінтересуванню Риму устійнить много непевностей і ріжнородних практик. Тимчасом є останній малий Літургікон, виданий рішенням усего Епископату (на конференції в Римі 1929) 1930 р. у Львові, міродайний. Рубрики треба читати точно і всіх точно триматися. В спорах вони покищо рішають. Курси для літургіки і спокійне наукове освідомлювання по духовних часописах много можуть помогти. Самостійне вводження практик, противних останній повазі є невмісне. Дискусія, навіть усталена не управнює до вводження нових практик, бо це належить до Епископської конференції і апробати заінтересованого Риму.

 

Літургія вірних.

Великий Вхід це найгарніша часть обрядів Літургії. Тут є місце Проскомидії, приготування Дарів. Тут властиво треба би мити руки (не на „Благодатію"), так як це робить Архієрей. (В ХѴІ віці тут умивали).

До молитви: „Никтоже достоїн" є рубрика підносити руки. (Текст молитви, личного приготування єрея, покори, приклонь мою вию" показує, що підношення рук тут менше вмісне.), Іже Херувіми"... „це молитва з VII в. разом з "Яко да царя"... є цілістю, укладу Івана Схолястика з VI в. На давній Руси неслося тут "Сіон", Найсв. Тайни, так як нині на,,Преждеосвящених", Царя всіх. Святійшого..." се на місци диптихів з записаними іменами, що їх стало згадувалося. "Всіх нас..." В ХѴІ ст. було: Всіх вас...

Дари несеться в двох руках. Дискос накритий мягким покровцем, тому звізда не повинна мати острого хрестика на верху, а поземий. Середна, звисаюча звіздка лише перешкоджує і псує агнця. „Достава“ повинна порозумітися з Ординаріятом і робити відповідніші звізди. Воздухом робиться хрест над кадилом, так благословиться воздух до накриття. Кадиться поставлені дари 3 рази, тримаючи кадильницю лиш одною рукою, значить, треба трошки відступитися.

Ектенії: Ісполнім.. і просительна це рештки проскомидії, що була колись на сьому місці. Ектенія просительна є дуже христіянська. (Ект. велика зложена наче для такого, що має гріх первородний і є в храмі).

Перед "Вірую“ на „Возлюблю Тя" - три поклони зі знаком хреста на собі. (Акт соверш, любови).

"Вірую" завели вперше в Антіохії в V в., але воно було перед „Отче наш“, яке говорилося перед освяченням.

Святий Боже" зі „Станім добрі - було в XV в. для Архієрея., Станім добрі" старе - з ІІ. століття.

В анафорі ролю діякона переймає єрей і сам взиває нарід, а нарід йому відповідає.

„Достойно"... благодарна пісня з VI в. Читає її єрей, а нарід скорочену співає. Акція, рух.

Здіймаючи звізду, діякон цілує її і відкладає. Так ієрей. Не хреститься нею і не дає другим до цілування.

Освячення точно після рубрик.

Опущення "Г-ди..." в епіклєзі вяже пірваний текст, особливо у Літургії Василія В.

Дуже знаменне і ніжне є поставлення сейчас по освяченню згадки про Пречисту Діву.

Згадка за живих і усопших є злучена, але всі молитви там є за усопших. Тому ліпше є живих згадувати аж по сих молитвах, перед: „Во первих", як є у старих Літургіконах.

Дискос по освяченню стоїть все з лівого боку чаші аж до Причастія.

Приготування до Причастія. "Отче наш."

Треба звернути увагу вірних, щоби схиляли голову по візванню: "Глави ваша Господеви приклоните", бо молитва, як текст вказує, є за тих, що схилили голову.

Миття рук по „Благодатію..." остає тут, хоч на, „Іже Херувими" є більше обрядове.

На "Воньмім, Святая Святим" підноситься Агнця трошки над дискосом (не високо, бо окрушини можуть падати поза дискос). По переломанню Агнця частицею ІС робиться хрест над чашею і опускається її до чаші. Символізується тут Воскресення Г-днє. Єрей причащається частицею ХС долішньою, а НІКА є до Причастія сослужителів чи вірних. При причащанню Найсв. Кровю підкладається не дискос, а лентійце. Хреста чашею не робиться. Чи три рази, чи раз пється, то Синод Львівський каже виразно: раз. "Со страхом.. вірою і любовію приступіте“. В Преждеосвящених є: з вірою і любовію приступіте. „Со страхом" говориться з царських врат, як є діякон. Чуда св. Причастія, цего небесного Дару треба доконувати гідно і з найбільшою увагою. Тут вірні, що колись приносили хліб до церкви, діставали його освяченим на руку, або на спеціяльну мисочку. Від V віка заведено ложечку.

"Вірую Г-ди і ісповідую"... нарід повинен відмовляти самий. Єрей проводить без: Во імя Отца і Сина... вирост: Вірую Г-ди... хреститися до того щей три рази і самому тримати чашу в одній руці, є аномалією без найменшого змислу. Так само по молитві не треба хреститися.

На "Спаси Боже..." треба вернути до олтаря, накрити чашу і благословити як найторжественніше. „Всегда нині і присно..." з відкритою чашею. Це благословення виключає виставлювання Найсв. Тайн підчас Літургії та загалом окремі благословення.

Благодарення по св. Причастію в самій Літургії вказує на важність подяки.

„Со миром ізидім": було давно на самім кінці. Благословиться з царських врат.

Обходи довкола олтаря є з права в ліво, а поза церквою противно, щоби було зі сонцем.

 

Читана Літургія.

Літургікон Епископату з 1930 р. має по тексті літургії увагу: "о. Літургії чтомой", що є повторенням приписів Собора з 1891 р., стор. 181.

Собор зніс деякі латинські практики, як переношення Літургікона з одного боку олтаря на другий. Про інші говорить, що такий є в нас звичай, або, як при читанню Євангелія, що „лучше“ є читати його з царських врат.

Практика по Соборі пішла дальше до східніх обрядових форм, як нпр. при возгласі на "Трисвятое" не обертається з розпостертими руками і не благословиться.

В цім дусі з апробатою Митрополита ліпше є заховувати при читаній Літургії з обрядів співаної стільки, скільки дасться, крім обходів олтаря і кадження.

Де в церкві в олтарі є предложення, то по проскомидії оставляється накриті дари на предложенню і на Вході переноситься на жертівник. Де проскомидія правиться в закристії, то з огляду на се, що Євангеліє лежить на ілитоні, дари ставляється по правій руці єрея з боку і накривається, як на середині. Євангеліє в свій час іде на бік, ілитон ростелюється, а на великий Вхід переноситься Дари на середину олтаря.

Як читати Євангеліє, голосно чи півголосно? Митроп. Ординаріят жадає, щоби читати так голосно, щоби вірні, що є в церкві. чули, а молитви тихі повинні чути найблизше стоячі. Розуміється, що це можливе лиш тоді, коли в церкві править тільки один священик. Співання пісень підчас читаної Літургії є виразно заказане, розпорядком до оо. Катихитів. Як вже конче треба співати, то хіба літургічні пісні: Єдинородний, Святий Боже, (Євангелія слухати) Вірую, достойно єсть і Отче наш.

Малий вхід робиться оборотом з Євангелієм і підношеням Євангелія в гору. Хрест робиться рукою.

Де є звичай, що люди підкладають голову під Євангелія підчас читання і цілують, то цей звичай живого пульта оставити, як наш питоменний і гарний. Як є два Євангелія, то друге зазначити: От... чтеніє. Як мусить ся брати три, то третє підтягається під зачало, попереднього, бо більше як два не читається. „Слава Тебі Г-ди.." поклін до Євангелія, символу Христа навчаючого.

Великий Вхід з предложення, чи з боку і оборот з дарами при олтарі.

"Вірую Господи і ісповідую" без знаку хреста перед і по молитві.

Підчас співаної Сл. Божої при бічних престолах Літургії не правиться, а як правиться, то дзвонити не вільно. Дзвонення не є актом культу, а лиш знаком для тих вірних, які не розуміють Сл. Божої. Благословення з царських врат.

Новостей в малім Літургіконі, введених за повагою усего Епископату є так мало, що вірні заледви їх завважують. Хто хоче їх вірним пояснити, найліпше зробить, коли пояснить Літургію, а обрядові зміни при тім підчеркне. В цім дусі подані є деякі літургічні замітки у рефераті. Самовільне змінювання опредлених практик, умисно чи занедбанням або залишуванням, є не дозволене і грішне. Інакші ж обрядові практики як ті, що їх опреділяє наш Синод або повага Ординаріїв, є самовільні. Якою дорогою ввійшли до нашого обряду латинські обряди, тою самою іде зворот до чистого грецького, згідно з духом Собора і з повагою Ординаріїв.