«Світло Христове просвічує всіх» і «Хай возноситься» у Літургії Передшеосвячених Дарів

 Панайотіс І. Скальцис

«Світло Христове просвічує всіх» і «Хай возноситься» у Літургії Передшеосвячених Дарів

Одним із найпрекрасніших елементів Літургії Передшеосвячених Дарів, характерним для цієї Літургії як вечірнього зібрання, є хрестовидне просвічення (σταυροειδής φωτισμός) — благословення[1] народу світлом із відповідним виголосом: «Світло Христове просвічує всіх», а також спів «Хай возноситься молитва моя, як кадило перед Тобою…»[2] після читань.

Перше (виголошення) вимовляється священником разом зі словами «Премудрість, прості»[3] після старозавітного читання з Буття, після наступного прокімена, а також після виголосу «Повеліте» (Κέλευσον), який промовляє читець[4]. Тоді священник, тримаючи кадило в правій руці та свічку — восковий мануалій — у лівій, стає перед Святим Престолом і хрестовидно благословляє світлом народ, промовляючи «Премудрість — прості». Потім знову знаменує народ хрестовидно, промовляючи: «Світло Христове просвічує всіх»[5].

Щодо літургійного та богословського значення цього благословення були висловлені різні погляди. Згідно з одним із тлумачень, вислів «Світло Христове…» стосується читань зі Старого Завіту, автори яких були просвітлені та натхнені світлом Христа. Отже, їх потрібно пов’язувати з істинним світлом богопізнання, яке походить від Христа, і тлумачити в перспективі євангельського світла.[6]

Шмеман говорить про здійснення пророцтв у особі Христа[7], а святий Симеон Солунський пояснює включення цього вислову між двома читаннями так: «Буття розповідає про початок, про створення істот і про падіння Адама. А Книга Притч таїнственним чином навчає про Сина Божого та наставляє тих, хто через Нього був усиновлений, як дітей; і називає Сина — Премудрістю, і каже, що Вона збудувала Собі дім, тобто пречисте Його тіло, … і Він є світло, що просвітлює горішнє і долішнє.»[8]

Отже, видиме світло, яке благословляється й запалюється в цей момент, стає образом Христа — Премудрости Божої, про яку у загадках говорить книга Притч.[9] Це світло означає образ істинного Світла – Ісуса Христа.[10]

Деякі також пов’язують вислів «Світло Христове…» із катехуменами, а особливо з тими, що просвічуються – тобто тими, які від середини Великого посту готувалися до хрещення, що звершувалося ввечері Великої Суботи. Світло Христа просвічує всіх, а найбільше – тих, що просвічуються,[11] для яких, до того ж, в одній із молитов просять просвітлення їхнього розуму.[12] Світло хрещення, включаючи катехуменів у Христа, відкриє їхній розум до розуміння Його слів.[13]

Однак, цей зв’язок, зазначає професор Йоан Фундуліс, є цілком зовнішнім. На вечірньому зібранні були присутні не лише оглашенні й ті, що просвічуються, але й вірні. Крім того, виголос «Світло Христове…» звучить на всіх Літургіях Передшеосвячених Дарів і в дні до середи середопісної седмиці, коли чин тих, що просвічуються, ще не був присутній, бо ще не сформувався. Але й у III столітті, коли вперше засвідчується виголос «Світло Христове…» у Літургії Передшеосвячених Дарів[14], розрізнення між чинами оглашенних уже значною мірою втратило свою силу.[15]

Тому корені цієї літургійної дії слід шукати в іншому місці – і безумовно в дуже давньому звичаї, за яким прийняття світла, запалювання світильників на вечірньому зібранні Церкви супроводжувалося піснеспівами, благословеннями та славословними виголосами.

Про цей звичай дуже чітко говорять Тертуліан[16], Іполит Римський[17] та інші[18]. Особливо показовим є свідчення Василія Великого, за яким наші Отці приймали благодать вечірнього світла не мовчки, а з подякою і відповідним піснеспівом — «давнім голосом», тобто добре відомим вечірнім тропарем «Світло тихе», який співав народ.[19]

Відповідним вигуком при прийнятті та благословенні вечірнього світла є і «Світло Христове просвічує всіх», який зберігся у Літургії Передшеосвячених Дарів як залишок давнього вечірнього богослужбового звичаю. Це своєрідне перегукування з вечірнім піснеспівом «Світло тихе…».[20]

За давнім звичаєм виголос «Світло Христове…» — фразу, яку в IV–V ст. зустрічаємо викарбуваною на світильниках цілком або в скороченні[21] — промовляв диякон, який також приносив запалений світильник до вечірнього зібрання у храмі.[22] Це було своєрідним сигналом до запалювання світла, яке до читання Притч на Літургії Передшеосвячених Дарів залишалося погашеним.[23]

Таким чином, із виголосу «Світло Христове…» фактично починалася й праця паламаря. Це видно також із деяких свідчень, згідно з якими виголос «Повеліте!» промовляв не читець, а світильникар (κανδηλάπτης), який, так би мовити, просив дозволу розпочати своє служіння.[24]

Давній спосіб запалення, перенесення дияконом і благословення вечірнього світла під час Літургії Передшеосвячених Дарів зберігають для нас як літургійні рукописи, так і святий Симеон Солунський. За його свідченням, хрестовидне знаменування і благословення народу здійснювалися не з вівтаря, а з середини храму.

Туди (на середину храму) приходив процесійно диякон після того, як просив у священника благословення на світло[25], тримаючи свічку та кадило, а попереду йшли читці… І після завершення читання з Буття він одразу ж з’являється разом зі світильниками, входячи через царські ворота, коли всі підводилися. Ставши посеред храму, він накреслював кадилом знак хреста, промовляючи вголос: «Премудрість, прості. Світло Христове просвічує всіх.» Потім входив у святий вівтар.[26]

Вхід диякона до середини храму, згідно зі свідченням Типікону Святої Софії Константинопольської XIII століття, звершувався не між двома читаннями, а безпосередньо після них. «І наприкінці двох читань диякон бере мануалій і входить, промовляючи: “Світло Христове просвічує всіх”. І відразу диякон виголошує: “Премудрість”, а священник — “Мир всім”, і співець — “Хай возноситься…”»[27] Це і була початкова позиція виголосу «Світло Христове…», що означає: він не пов’язаний із читаннями, а зі співом «Хай возноситься». Його перенесення між читаннями сталося пізніше – очевидно для того, щоб надати час на запалення світла в храмі, щоб під час співу «Хай возноситься» храм був повністю освітлений.[28]

І саме з цього моменту змінюється настрій усієї відправи, і ми входимо до основної частини Літургії Передшеосвячених Дарів – до причастя. Те ж, що варте особливої уваги в цьому місці, – це повторення «Хай возноситься…», другого стиха 140–го псалма, і зворушливий шестикратний спів цього стиха священником і хорами[29], тоді як священник кадить Святу Трапезу.[30]

Спосіб його співу – тобто як приспіву після кожного стиха, а саме після 1-го, 3-го і 4-го стиха псалма, з додаванням «Слава… І нині…» та з повторенням його наприкінці в більш мелодійному вигляді як урочистого заспіву (περισσή)[31] — нагадує спів антифонів катедрального уставу.[32] Так виявляється його зв’язок з катедральною вечірнею, з якою Літургія Передшеосвячених Дарів була первісно пов’язана у парохіях.[33]

Уся його структура також подібна до структури прокіменів. Один стих ставиться перед псалмом (πρόκειται) і проспівується, а потім повторюється під час стихослов’я всього псалма або певних його стихів.[34]

Отже, можемо сказати, що «Хай возноситься…» відповідає прокімну перед Апостолом або Алилуарію перед Євангелієм[35] і не може вважатися «Причасним», яке співалося в ту епоху, коли Літургія Передшеосвячених Дарів перебувала ще на першому етапі свого розвитку.[36] До того ж, на це вказує і той факт, що в рукописах перед «Хай возноситься…» стояли виголоси «Премудрість», «Будьмо уважні» або «Премудрість – прості. Будьмо уважні. Мир всім», як це буває саме у прокіменах. Євангельське читання маємо на Літургіях Передшеосвячених Дарів Великого Тижня, а також Апостол і Євангеліє – у дні пам’яті святих, що святкуються.[37]

На підставі розгляду історичного розвитку та літургійного зв’язку давнього виголосу «Світло Христове просвічує всіх» і псалмічного стиха «Хай возноситься молитва моя, як кадило перед Тобою» з Літургією Передшеосвячених Дарів, ми побачили, що вони складають подвійне ціле й супроводжують один одного в цьому богослужінню.

Таким чином, маємо одне благословення вечірнього світла у виголошенні «Світло тихе…», і ще одне – у «Світло Христове…». Маємо також принесення кадила у світильних псалмах (140 тощо) та у «Хай возноситься…», який, як ми зазначили, співається катедральним чином як прокімен перед читаннями.

Це явище, безумовно, виражає прадавню традицію. Дуже ймовірно, що ці два елементи походять із надзвичайно давньої літургійної традиції й існували разом у певному типі стародавньої Світильної (λυχνικος - вечірнього чину світильників), який зберігся лише частково у Літургії Передшеосвячених Дарів.[38]

У зворушливій атмосфері Великого посту, до якої належить і Літургія Передшеосвячених Дарів, виголос «Світло Христове просвічує всіх» підносить наш розум від створеного світла цього світу до лагідного й нетварного світла нашого Спасителя, оскільки «істинне світло – Ісус Христос – засяяло нам, що сидимо у темряві, через Себе в тілі, і світлом Своєї благодаті Він сповнив усесвіт».[39]

А вислів «Хай возноситься молитва моя, як кадило перед Тобою» пом’якшує і преображає наші серця як один із найпрекрасніших піснеспівів покаяння, що вводить нас у другу частину Літургії Передшеосвячених Дарів[40], як «спасенний лік і очищення від гріхів»[41] під час нашої дороги та приготування до Святої Пасхи і Воскресіння.

---

[1] Δ. Ν. Μωραΐτου, Η λειτουργία των Προηγιασμένων (Додаток до Наукового Щорічника Богословського факультету Аристотелевого університету), Θεσσαλονίκη 1955, 80.

[2] Пс. 140, 2.

[3] Раніше це виголошувалося дияконом — «Премудрість, прості» як заклик до визначення постави народу, а «Світло Христове…» — священником. Див.: Ι. Μ. Φουντούλη, Λειτουργία Προηγιασμένων Δώρων (Κείμενα Λειτουργικής, 8). Θεσσαλονίκη ²1978,15. Π. Ν. Τρεμπέλα, Αι τρεις Λειτουργίαι κατά τους εν Αθήναις κώδικας, Αθήναι 1982, 206.

[4]  Ί. Μ. Φουντούλη, там само, 15. Π. Ν. Τρεμπέλα, там само, 197.

[5]  Ί. Μ. Φουντούλη, там само, 77.

[6] Δ. Ν. Μωραΐτου, там само, 95. Ί. Μ. Φουντούλη, Απαντήσεις εις Λειτουργικάς Απορίας, τ. Β, вид. Αποστολική Διακονία, Αθήνα 1989, 217.

[7] A. Schmemann, Μεγάλη Σαρακοστή πορεία προς το Πάσχα, Μετάφρ. από τα Αγγλικά: Ελένη Γκανούρη, вид. Ακρίτας, Αθήνα 1984, 87.

[8] Συμεών Θεσσαλονίκης, Διάλογος, ΤΝΔ, PG 155, 657 BC.

[9]  Ί. Μ. Φουντούλη, Λειτουργία Προηγιασμένων Δώρων, 16.

[10] Συμεών Θεσσαλονίκης, Διάλογος, ΤΝΔ, PG 155, 657 C.

[11] Δ. Ν. Μωραΐτου, там само, 95.

[12] Молитва за тих, що готуються до святого просвічення: «Яви, Владико, Твоє обличчя на тих, що готуються до просвічення…».

[13] A. Schmemann, там само, 95.

[14] Кодекси Πάτμου 266, Τ. Σταύρου 40. Див. J. Mateos, Le Typicon de la Grande Église, Tom. I (Orientalia Christiana Analecta, 165), Roma 1962, 246.

[15] Ί. Μ. Φουντούλη, Απάντησες..., т. 2., 217.

[16] Апологія 1, 39.

[17] G. Dix, The Apostolic Tradition of St. Hippolytus of Rome, London: S.P.C.K. 1937, 50-51.

[18] Ν. Ουσπένσκυ, Η Λειτουργία των Προηγιασμένων Δώρων. Ιστορία και πράξη, Μετάφρ., Σχόλια Μ. Πρωτ/ρου Δημ. Βακάρου, Θεσσαλονίκη 1998, 59-65.

[19] Μ. Βασιλείου, Περί Αγίου Πνεύματος, PG 32, 205. Про цей піснеспів див.: Άλ. Σ. Κορακίδου, Αρχαίοι ύμνοι: 1. Η Επιλύχνιος Ευχαριστία φως ιλαρόν αγίας δόξης..., Αθήναι 1979.

[20] Ί. Μ. Φουντούλη, Λειτουργία Προηγιασμένων Δώρων, 16.

[21] Ί. Μ. Φουντούλη, Απαντήσεις..., т. 2, 218-219. N. D. Uspensky, там само, 61-62.

[22] Про звичай перенесення дияконом світильника на вечірнє зібрання див.: I. E. Rahmani, Testamentum Domini nostri Jesu Christi, Mainz 1899, 2, 11. Horner, The statutes of the Apostles of Canones Ecclesiastici, London 1904, 159-161. N. D. Uspensky, там само, 61-62.

[23] Συμεών Θεσσαλονίκης, Διάλογος, ΤΝΒ. PG 155, 653Β: Ουδέ φώτα ανάπτονται άχρι και της παροιμίας εν τη Προηγιασμένη λειτουργία. «Також не запалюються світильники аж до притчі у Літургії Напередосвячених Дарів»

[24] Ί. Μ. Φουντούλη, Απαντήσεις..., т 2., 220.

[25] Συμεών Θεσσαλονίκης, Διάλογος, ΤΝΔ, PG 155, 657 CD: Διακόνου συλλειτουργούντος ιερεί, προσέρχεται αυτώ ούτος η τω αρχιερεί λετουργούντι. Και λαμπάδα ανάπτων, προ του εξελθείν, φησίν Ευλόγησον, δέσποτα, το φως. Και ο αρχιερεύς ή ο ιερεύς, ευλογών το φως, φησίν Ότι συ ει ο φωτισμός ημών, Χριστέ ο Θεός ημών, πάντοτε. Και ούτω προ της Παροιμίας εξέρχεται ο διάκονος. «Коли диякон співслужить зі священником, то підходить до нього… і, запаливши свічку, перед виходом каже: “Благослови, владико, світло”. І архієрей або священник, благословляючи світло, каже: “Бо Ти єси просвічення наше, Христе Боже наш, завжди”. І так перед Притчами виходить диякон».

[26] Συμεών Θεσσαλονίκης, Διάλογος, ,PG 155, 657 A. Див і: Δ. Ν. Μωραΐτου, там само, 89. N. D. Uspensky, там само, 62-63. Ί. Μ. Φουντούλη, Λειτουργία Προηγιασμένων Δώρων, 15. Його ж, Απαντήσεις..., т 2., 219.

[27] J. Mateos, там само, 246.

[28] Ί. Μ. Φουντούλη, Απαντήσεις..., т 2., 220-221.

[29] Цей звичай є новішим і засвідчується з XVI століття. До тієї пори «Хай возноситься» співав народ. Тому у джерелах згадується, що псаломщик «спускався» до «Хай возноситься». Див.: Π. Ν. Τρεμπέλα, Αι τρείς Λειτουργίαι..., 206. Δ. Ν. Μωραΐτου, там само, 80.

[30] Ί. Μ. Φουντούλη, Λογική Λατρεία, вид. Αποστολική Διακονία, Αθήνα ²1984, 53. N. D. Uspensky, там само, 56-57. Під час співу «Хай возноситься…» звершують три великі метанії, або, за іншою традицією, вірні стають навколішки. Див.: Π. Ρομπότου, Λειτουργική, εν Αθήναις 1869, 257.

[31] Ί. Μ. Φουντούλη, Λειτουργία Προηγιασμένων Δώρων, 36.

[32] V. Janeras, La partie vespérale de la liturgie byzantine des présanctifiés, Orientalia Christiana Periodica, 30 (1964) 207-209.

[33] Святий Симеон Солунський описує саме такий порядок. Див.: Διάλογος, ΤΝΓΤΝΕ, PG 155, 656 C 660 Α. Δ. Μωραΐτου, там само, 87-91. Ί. Μ. Φουντούλη, Απαντήσεις..., т 3., 107-108. Його ж, Λειτουργικές ιδιομορφίες των ακολουθιών της Μεγάλης Τεσσαρακοστής, στο Αξίες και Πολιτισμός. Αφιέρωμα στον Καθηγητή Ευάγγελο Θεοδώρου, έκδ. Τήνος, Αθήνα 1991, 234. також див. M. Arranz, La Liturgie des Présenctifiés de lancien Euchologe byzantin, Orientalia Christiana Periodica 47 (1981) 332388.

[34] Ί. Μ. Φουντούλη, Απαντήσεις..., т 3., 105-106.

[35]  Π. Ν. Τρεμπέλα, Αι τρεις Λειτουργίαι..., 206.

[36] A. Schmemann, там само, 67.

[37] Ί. Μ. Φουντούλη, Η Λειτουργία των Προηγιασμένων Δώρων, 17. Π. Ν. Τρεμπέλα, Αι τρεις Λειτουργίαι..., 206.

[38] V. Janeras, там само. Ί. Μ. Φουντούλη, Απαντήσεις..., т 3, 108-109.

[39] Συμεών Θεσσαλονίκης, Διάλογος, ΤΝΔ, PG 155, 657 Β.

[40] A. Schmemann, там само, 67.

[41] Ιωάννου Χρυσοστόμου, Ομιλία εις τον ρμ ψαλμόν, ΕΠΕ 7, 274.