Цілком зрозуміло, що з багатьма, особливо історичними, твердженнями автора можна сперечатися, все ж ця коротка стаття в церковнім часописі 'Нива' у періоді перед ІІ світовою війною показує нам як зацікавлення літургійною спадщиною, так і цікавою спробою її богословського осмислення.
о. Андрій Лошній
Богослужебні
канони
(Нива 1931)
Грецьке слово κανών в найширшім змислі зн. порядок, норма. Звідси повстали
такі назви: канонізація, канонічний (право, книги), каноніст, канони (правила,
молитви, пісні). Богослужебні канони – се та часть богослуження, котра є
уложена після певної норми і в котрій прославляється Божу святість. В такім
значінню богослужебні канони приходять у наших богослуженнях.
Святість у Бога - се вірність, відданість волі Бога для вічно-незмінного ним самим установленого порядку, закону. Як предмет так понятої Божої святости лягли в основу девятьох пісень канону дивні події Божого Провидіння, переказані в св. Письмі. І так:
1) Пісня Мойсея по переході Ізраїльтян через Червоне море
(Ісход ХѴ (1-19), котра основою першої пісні канону.
2) Пісня Мойсея по оголошенню Божих заповідей (Второз. ХХХІІ
1-44) – є основою другої (покаянної) пісні канону.
3) Пісня Анни, матері Самуіла, по принесенню до святині
вимоленого від Бога сина (1 Царств il (1-12) – основа третьої пісні канону.
4) Молитва пророка Авакума з часів перших нападів Халдеїв на
Ізраільтян (Авакум III (1-19) – основа четвертої пісні канону.
5) Пісня пророка Ісаії по спустошенню Ізраільської землі за
гріхи (Ісаія XXVI (9-19) – підстава пятої пісні канону.
6) Молитва пророка Йони в череві кита (Йона 1 (3-10) – підстава,
шестої пісні.
7) Молитва трьох молодців в огненній печі (Даниіл III
(26-90) – основа VII і VIII пісні канону.
8) Пісня Прч. Діви Марії по Благовіщенню при відвідинах
Єлисавети (Лука 1 (46-55) і молитва
Захарії, батька св. Івана Хрестителя по народженю сина і приверненню йому мови
(Лука 1 (68-79) є основою 9-ї
пісні канону.
Всі ті події, описані в св. Письмі, доказують невідступність
Божої волі від сього закону. Бог наче звязав себе своїми вічно-незмінними
законами, ціллю котрих є все лиш добро всіх сотворінь, а передусім людей.
Відступлення від того закону все булоби нарушенням порядку, а хто нарушує
порядок, тим самим руйнує загальне добро, бо добро без порядку не може
існувати. На підставі історичних подій, що становлять основу канонів,
доказується, що Бог є всемогучий Опікун всякого порядку (правости). Святість у
Бога не така як у людей, котрі, основуючи яке-будь товариство, укладають для
других статут, а для себе самоволю, щоби необмежено могли панувати над другими.
На основі так понятої святости у Бога творці наших канонів
творили молитовні пісні не в дусі невільничого успосіблення, що з конечности
сповняє волю пана, ані не з тою метою, щоби немов навчати Бога, як має
задоволити наші потреби, — але на підставі тих історичних подій входили як
запах кадила, (тому перед девятою піснею, як найважнішою подією дивного Божого
Провидіння устав приписує кадити) у всі подрібности Божих діл, щоби пізнанням
необхідности вічних законів скріпити себе і жити після вказівок, які вони
подають. Тим дасться пояснити той беззастережний тон у всіх канонах, який
змагає до повного підпорядковання під Божий закон, котрого хоч в цілости і не
можемо розуміти, не маючи в собі глубини тої мудрости, яка є в Бозі, але ми
маємо повірити, що Бог дав нам свої закони, як світильник, що має світити на
темних шляхах нашого невіжества. Таке практичне життєве примінення
богослужебних канонів.
Як у зовнішнім фізичнім світі правильність, доцільність
краса є очевидна, а у внутрішнім світі духа Божий закон нормує ту правильність,[4]
так наче овочі такого духа являються богослужебні канони не лиш одноцільними
щодо змісту, але й форми. Як Боже Провидіння взагалі, мимо ріжних обявів на
зовні - се одна святість і правильність, так і форма представлювання того
Провидіння в канонах відзначається правильністю поетичної будови і красою
мельодії, щоби змістови відповідала і форма. Безпосереднє заключення
недільного, утреннього канону є все перед світильним "Свят Господь Бог
наш", тому що при воскресній службі, де потверджуються всі точки нашої
святої віри[5], канон
констатує Божу святість. До того твердження приготовляє нас устав перед річною
памяткою Воскресення ще в день Великої суботи на вечірни тими многими
пареміями, котрі є вихідною точкою для всіх канонів, а в сам день Воскресення
Христового, для маніфестації тої святости утрення обмежується майже до самого
лиш канону. - В інші дні канон обширніше розбирає поодинокі моменти Божого
Провидіння і тому тоді по каноні не співається ,,Свят Господь Бог наш", бо
тоді безпосередним предметом канону є дневна памятка, хоч все при світлі Божої
святости.
Повний канон складається з девятьох пісень на подобу
ангельських хорів, які поділені ще й на три части так і канон, відповідно до
трьох моментів Божої святости,[6]
ділиться на три части, з котрих кожда кінчиться ектенією з питомим собі
возгласом. Перший момент Божої святости є "Святий Боже", другий
"Святий кріпкий", а третій "Святий безсмертний". Возглас
першої ектенії "Яко ти Єси Бог наш" відповідає моментови Божої
святости, Святий Боже", котрий є тим початком і основою всего, возглас
другої ектенії „Яко Ти єси Цар міра" відповідає ,,Святий кріпкий",
котрий є тою силою, понад котру нема іншої; а возглас третьої ектенії „Яко Тебе
хвалять вся сили небесния" відповідає третьому моментови Божої святости
"Святий безсмертний". Тому що канон виводить Божу святість з фактів
Божого Провидіння (a priori), а Божу святість у вічности не можна сконстатувати,
бо вічність ще не перейшла і ніколи не перейде - тому в третій части канона
констатуються лиш вискази, викликані дивними подіями, що свідчать про Божу
святість у вічности, як прим. трьох молодців в огненній печі: "препітий і
превозносимий во вся віки", або вираз Прч. Діви Марії „се бо от нині
ублажат мя всі роди" - чого не було би, якщо Бог мавби коли змінити своє
слово.
Щоби зблизити нас до серафимського „Свят, свят, свят"
устав приписує в крузі тріоднім скорочений канон до трьох пісень, з котрих все
береться VIII і ІХ пісню, а з прочих ту, на котру в котрий день припаде черга.[7]
Що дійсно загальним предметом
канонів є Божа святість у висше сказанім розумінню, на то вказує і літургійний
канон. Той канон є найкоротший зі всіх богослужебних канонів. Тому що інші
канони беруть під увагу більше подій Божого Провидіння, а предметом літургійного
канону є лиш одна, хоч найважніша подія, а саме віддання Божого Сина на смерть
- і з точки погляду лиш тої одної події величає той канон Божу святість. Мимо
того виключного знамени має він всі ціхи повних канонів. Порівнаймо у Службі
Божій св. Василія В. і св. Івана Золотоустого молитви перед самим освяченням, а
переконаємося про се. Форма наче недоговорювання гадки священиком, а
докінчування її вірними і взагалі жива обопільна спільність в розвою акції
літургічного канону вказує на підставу святости – любов, котра лучить Бога з
людьми і людей між собою. Хоч в інших канонах наперід висуваються факти, а як
їх вислід констатується Божа святість, а в каноні Служби Божої противно:
наперед співається "Свят", а пізніше на потвердження того наводиться
факт: „Прийміте, ядіте", то все таки літургійний канон закінчується, як і
інші канони, піснею в честь Божої Матері: "Достойно єсть", а деколи таки
девятою піснею канона.
Найбільше актуальною і все життєвою темою драми людського
життя було, є і буде зіткнення правди з неправдою. Доки чоловік чоловіком -
єством, що єднає в собі матерію і духа, - доти та тема все буде повтарятися в
життю людини. Ся найзагальніша і найінтересніша тема є предметом всіх наших
богослужень з тим, що в кождім богослуженню домінуючу ролю віддається правді,
тому якраз такі чини стаються Службою Богови - (богослуженням), а в противнім
случаю, коли би перевагу віддалося неправді, тоді такі діла були би богохульством
(пр. маніфестаційні походи безвірків і т. п.). Проти явного і скритного
богохульства ми можемо висунити як певну противагу розуміння і оживлення всіх
зовнішніх форм нашого Богопочитання. Ті форми культу, передані нам батьками з
тих часів, коли ідея Христа була ще в молодечім запалі одушевлення і натхнення
і тому навіть чужинці відчувають у тих формах силу захоплення, бо се життєві,
природні форми богопочитання.
А праця на сій ниві була би дуже вдячна, бо освідомила би
нам вартість неодної перли в неоціненім скарбі нашого богослуження.
Немає коментарів:
Дописати коментар