субота, 3 червня 2017 р.

Третій час (давня вірменська традиція)

ТРЕТІЙ ЧАС
Спільнотна молитва, призначена на третій час, яка звершується на честь сходження Духа і на згадку про перше куштування плоду і звільнення Христом.
Благословен єси Душе Святий, Боже істинний, Амінь.
Псалом 50: Поми́луй мене́, Бо́же, по вели́кій ми́лості Твоїй, і по мно́жеству щедро́т Твоїх загла́дь беззако́ння моє́.
Упо́вні обми́й мене́ від беззако́ння мого́, і від гріха́ мого́ очи́сть мене́.
Бо беззако́ння моє́ я зна́ю, і гріх мій пе́редо мно́ю за́вжди.
Про́ти Те́бе, Єди́ного, я згріши́в і лука́ве пе́ред Тобо́ю вчини́в, тож опра́вданий Ти бу́деш у слова́х Твоїх і перемо́жеш, коли́ всту́пиш у суд.
Ось бо, в беззако́ннях я зача́тий, і в гріха́х породи́ла мене́ ма́ти моя́.
Ось бо, істину возлюби́в єси́, незвідане і тає́мне му́дрости Своє́ї яви́в Ти мені.
Окро́пиш мене́ іссо́пом – і буду очи́щений; обми́єш мене́ – і ста́ну біліший від снігу,
даси́ мені відчу́ти ра́дість і весе́лість – возра́дуються ко́сті упоко́рені.
Відверни́ лице́ Твоє́ від гріхів моїх і всі беззако́ння мої зітри́.
Се́рце чи́сте сотвори́ в мені, Бо́же, і дух пра́вий обнови́ в нутрі моїм.
Не відки́нь мене́ від лиця́ Твого́ і Ду́ха Твого́ Свято́го не відійми́ від ме́не.
Поверни́ мені ра́дість спасіння Твого́ і ду́хом владу́щим утверди́ мене́.
Навчу́ беззако́нників доріг Твоїх, і нечести́ві до Те́бе наве́рнуться.
Звільни́ мене́ від вини́ кро́ви, Бо́же, Бо́же спасіння мого́, возра́дується язи́к мій пра́вді Твоїй.
Го́споди, гу́би мої відкри́єш, і уста́ мої сповістя́ть хвалу́ Твою́.
Бо якби́ Ти же́ртви захотів, я дав би її, – та всепа́лення Тобі не до вподо́би.
Же́ртва Бо́гові – дух сокруше́нний, се́рцем сокруше́нним і смире́нним Бог не погорди́ть.
Облагодій, Го́споди, благоволінням Твоїм Сіо́н, і хай відбуду́ються стіни єрусали́мські, –
тоді вподо́баєш Собі же́ртву пра́вди, возно́шення і всепа́лення, тоді покладу́ть на вівта́р Твій тельців.

понеділок, 29 травня 2017 р.

Коліноприклонні молитви

Проблема цієї літургійної традиції, як і у багатьох інших випадках - технічна накладка древньої та пізніших традицій без того, щоб синхронізувати змісти. Отож. Коліноприклонні молитви - древня традиція завершення періоду П'ятдесятниці у який, згідно із приписом Першого Вселенського Собору не можна було постити і приклоняти коліна "радости Воскресенія ради". Відтак, після завершення періоду пасхальноі радості, перша понеділкова вечірня носила покаянний характер і містила кілька молитов, які знову відкривали період можливості посту і моління із схиленими колінами і вказували на їх духовну користь. Зрозуміло, що у час встановлення цієї традиції ані свято Зіслання не святкували так як зараз із восьмиденним посвяттям і з коротким постовим періодом перед ним, ані свято Вознесіння не святкували окремо від нього. Все змінилося тоді коли свята Вознесіння, Зіслання Святого Духа та Понеділок Святого Духа вокремились в окремі свята із передсвяттями і посвяттями і в цьому уподібнились до решти Господніх свят. Передусім, зник період П'ятдесятниці, як період посвяття Воскресіння. Він із 50-ох днів скоротився до 40, щоб забезпечити "історичність" свята - у 40 день після Воскресіння. Відтак віддання свята Воскресіння звершується у переддень Вознесіння. Другою зміною, було уподібнення свята Зішестя Святого Духа до великих Господніх свят таких як Пасхи і Різдва. Існують навіть особливі Великі часи П'ятдесятниці, щоб уподібнити це свято до Пасхи. І звичайно ж є піст у п'ятницю перед Зішестям, а субота, яка слідує після цього є т.зв. "задушною" тобто вселенським поминанням усопших і вона теж має нотки посту. В принципі, період П'ятдесятниці, як особливий період святкування Воскресіння було втрачено і через виокремлення Світлого тижня як восьмиденного "посвяття" свята Воскресіння після звершення якого п'ятниці у літургійних календарях зараз вже позначають як легкий піст. Третьою зміною було додавання восьмиденного посвяття свята Зіслання, яке у візантійській традиції має особливий статус "загальниці" - періоду, в який не можна постити. Самі по собі ці зміни кожна зокрема зрозумілі і, можливо, навіть додоречні, але усі вкупі вони ставлять серйозні питання: - що означають ці молитви, якщо піст вже був, принаймні у передсвяття Зіслання Святого Духа? - що означають ці молитви на початку другого дня свята Зіслання Святого Духа, який, згідно із усією решта традицією треба святкувати так само як і сам день свята? - що означають ці молитви на початку загальниці - періоду, коли, згідно із рештою взантійської традиції постити не можна? Відповідь на них дуже проста: у цих молитвах ми, як і у випадку багатьох інших літургійних обрядів (напр. входів і виходів на Літургії), маємо до діла із древньою традицією, яка, не будучи осмисленою і синхронізованою із пізнішими змінами, втратила свій первинний зміст і є лише вказівкою на "добрі старі часи", коли все було логічним. Якими можуть бути виходи із цієї ситуації? У нинішній традиції найменш болючою зміною було б перенести ці молитви на один тиждень, тобто молитись їх на понеділковій вечірні після неділі всіх святих, коли завершиться період П'ятдесятниці та посвяття свята Зіслання Святого Духа. І, звичайно ж, необхідно наголосити на тому що у весь цей період від свята Воскресіння аж до Неділі Всіх Святих, згідно із постановою святого першого вселенського собору, немає жодного посту ані коліноприклонень. Докладніше про історичні осбливості згаданих літургійний розвитків див. тут: Patrick Regan, Fifty Days and the Fiftieth Day // Worship 55 (1981), 194-218.

Приватна і літургійна молитва

Дискусії про молитву "Царю небесний" у час П'ятдесятниці, чи радше відсутність її у цей час, породил и дискусії про приватну та літургійну молитву. Виявилось, що багато християн, традиція яких забороняє молитись цю молитву у час П'ятдесятниці, мовляв, не молимось, бо чекаємо на Духа, все ж знайшли вихід - вони моляться цю молитву "приватно". Взагалі, це логічний вихід тоді, коли "логіка" традиції не дотягує до загальної логіки. Бо й справді, що може бути кращим приготуванням до святкування Зіслання Святого Духа, як молитва про Його прихід до нас (прийди і вселися в нас), чи радше про актуалізацію Його в нас, бо насправді ми Його вже отримали у Таїнстві Миропомазання. Сумніваюсь, що апостоли мовчки очікували приходу Утішителя. Насправді вони так сильно молились про Його прихід і пам'ять про цю молитву була такою сильною, що у свідмості їх наступників третій час (час приходу Духа Святого у день П'ятдесятниці) став часом щоденної молитви саме про прихід Духа (Господи, Пресвятого Духа Твого на апостолів Твоїх зіслав єси, Його, Благий, не відійми від нас, але онови Його в нас, молимо Тебе!). Більше того, навіть коли інші щоденні молитовні часи під тиском уподобань змінили свої тематичні акценти на розважання над стражданнями і смертю Спасителя, молитва про щоденне оновлення Духа Святого зберігалась аж донині. До речі, набагато дієвішим міг би бути припис у час П'ятдесятниці молитись третій час за "постовим" уставом!!! Але повернімось до антагонізму "приватна" - "літургійна" молитва. Чому літургійна молитва мала б бути "табу" для її осмислення? Чому літургійна молитва мусить мати якусь особливу "алогічну" логіку? Хіба літургія церкви не мала б бути "школою молитви"? Якщо так, то школа мала б навчати певної логіки, якою вірні мали б керуватися у їх реальному житті. Вона не мала б спонукати вірних до подвійності "церква" - "життя". Вона не мала б перетворювати приватну молитву у дійсність в якій можна те, чого не можна в церкві. Навпаки, суть у тому, щоб наша особиста молитва була у суголоссі із молитвою літургійною чи то пак молитвою церкви, щоб вона із неї вихожила і до неї провадила. Інакше наша "приватна молитва стане своєрідною сублімацією, як вона у багатьох і є зараз: в церкві не можна, але "для приватного вжитку" можна всьо, навіть молитва до 4-ї особи божої. Це духовна шизофренія. І боротись із нею можна лише осмислюючи літургійну традицію, яка дісталась нам у спадок. При потребі, цю традицію необхідно реставрувати, подібно до древніх ікон, реставруючи які і шар за шаром знімаючи недолугі спроби "домалювати їх, можна побачити справжній шедевр. Шедевр, який, навіть напівзнищений, дає можливість побачити цілість і який, з огляду на його шедевральність, вартує наслідувати і, вдосконалюючись, творити нові шедеври поклоніння Богові.

субота, 27 травня 2017 р.

Третій час згідно із коптійською традицією

Третій час
Вступні молитви
В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, єдиного Бога. Амінь.
Господи, помилуй (тричі), Господи, благослови. Амінь.
Слава Отцю і Сину і Святому Духові і нині і повсякчасі на віки віків. Амінь.
Господи наш, удостой нас молитись із благодаренням:
Отче наш, Ти, що єси на небесах, нехай святиться Ім’я Твоє, нехай прийде Царство Твоє, нехай буде воля Твоя, як на небі, так і на землі. Хліб наш насущний дай нам днесь; і прости нам довги наші, як і ми прощаємо довжникам нашим; і не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого.
Молитва благодарення
Благодарімо благодітеля і милостивого Бога, Отця Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, бо Він покрив нас, допоміг нам, охоронив нас, присвоїв нас, змилувався над нами, підтримав нас і привів нас до цього часу. Просімо Його також, Господа Бога, Вседержителя, щоб охороняв Він усіх нас у мирі в день цей святий і у всі дні життя нашого.
Владико, Господи, Вседержителю, Отче Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, благодаримо Тебе за всіх, і за все, і у всьому, бо Ти покрив нас, допоміг нам, охоронив нас, присвоїв нас, змилувався над нами, підтримав нас і привів до часу цього. Тому благаємо і умоляємо благість Твою, Чоловіколюбче. Сподоби нас звершити день цей святий і всі дні життя нашого у всякому мирі у страсі Твоєму. Всіляке зло, спокуси всілякі, усяке діяння сатанине, задуми лихих людей і повстання ворогів явне і неявне, відійми їх від нас і від людей Твоїх і від цього святого місця, яке є Твоїм. А все, що є добрим і пожиточним, подай нам, Бо Ти єси Той, який дав нам владу наступати на змій і скорпіонів і на усю силу ворожу.
І не введи нас у спокусу, але ізбав нас від лукавого, благодаттю, милістю і чоловіколюб’ям єдинородного Твого Сина, Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа, через Якого Тобі належить слава, честь, влада і поклоніння із Ним і з Духом Святим, Життєдавцем, єдиносущним Тобі нині і повсякчас і на віки віків. Амінь.

четвер, 13 квітня 2017 р.

Канеон Великого Четверга


КАНОН
Творіння кир Косми. Акростих у первотворі:
Τ μακρὰ πέμπτη μακρόν ὕμνον ξδω.
Ірмоси по двічі, тропарі на 6. Глас 6.

Пісня 1
[Τ] Ірмос: Врозсіч розсікається море Червоне і хвиль кормителька висушується – глибина; для беззбройних стала вона переходом і воднораз для всеозброєних – гробом; і пісня богокрасна співалася: «Славно прославився Христос Бог наш!»
Приспів: Слава Тобі, Боже наш, слава Тобі.
[Η] Всього Причина і життя Подателька, безмежна Мудрість Божа збудувала дім Собі від Чистої Матері, що не пізнала мужа; у храм бо тілесний зодягнувшися, славно прославився Христос, Бог наш!
[Μ] Вводячи в тайну Своїх друзів, душепоживну трапезу готує Суща Мудрість Божа і чашу безсмертя розчиняє вірним. Приступімо благочесно і закличмо: славно прославився Христос Бог наш!
[Α] Прислухаймося, всі вірні, до нествореної і вродженої Мудрости Божої, що скликає високомовною проповіддю; Вона бо взиває: «Вкусіте, і спізнавши, що Благий я, воскликніте: славно прославився Христос Бог наш!» 
Пісня 3
[Κ] Ірмос: Господь усього і Звершитель Бог, зубожівши, з Собою, Безстрасний, творіння з’єднав, і тим, за кого мав умерти, Сам Себе, як суща Пасха, переджертвував, взиваючи: «Їжте Тіло моє і у вірі утвердіться!»
[Ρ] Ізбавительною для всього смертного роду, Твоєю чашею, Благий, напоїв єси Твоїх учнів, наповнивши її веселістю; Ти бо Сам Себе священнодієш, взиваючи: «Пийте Кров мою і у вірі утвердіться!»
[Α] «Безумний муж, – той, котрий між вами зрадник», – рідним Тобі учням провістив єси, Беззлобний, – «зроду не пізнає сього і, як безтямний, зроду не втямить; однак ви в мені перебувайте – і у вірі утвердитеся!»

Сідальний, глас 1. Подібний Гроб Твой, Спасе:
Хто озера, і джерела, * і моря сотворив, * Той, навчаючи нас благородної покори, * рушником оперезавшись, учням ноги омив, * упокорюючись із безміру добросердя * і підносячи нас із прірви злоби, * Єдиний Чоловіколюбець.
Слава: глас 3. Подібний Божественния віри:
Упокорюючись по добросердю, * омив єси ноги учнів Твоїх * і верстати путь божественний їх спрямував; * Петро ж, який від омивання відмовлявся, * враз підкоряється божественному повелінню, * омивання приймаючи і Тебе ревно благаючи * дарувати нам велику милість.
І нині: глас 4. Подібний Явился єси днесь:
Трапезуючи, Владико, з учнями Твоїми, * явив єси таїнственно всесвяте Твоє заколення, * яким від тліну ізбавилися * ми, що священні Твої Страсті почитаємо.


Пісня 4
[Π] Ірмос: Пророк – провидець тайни Твоєї невимовної, Христе, проголосив: «Приготував єси могутню любов у кріпості, Отче Щедрий: Єдинородного бо Сина, Благий, послав єси у світ умилостивленням».
[Ε] Йдучи на страсті, що всім Адамовим нащадкам пролили безстрастя, Христе, мовив єси Твоїм друзям: «З вами запрагнув я сієї Пасхи причаститися; мене бо, єдинородного, послав Отець у світ умилостивленням».
[Μ] Причащаючись чаші, учням промовив єси, Безсмертний: «Плоду виноградного більше не питиму в сьому житті з вами; мене бо, єдинородного, послав Отець у світ умилостивленням».
[Π] «Пиття нове понад усяке слово, говорю я, питиму в Царстві моїм, – сказав єси, Христе, друзям, – коли як Бог із богами буду там з вами; мене бо, єдинородного, послав Отець у світ умилостивленням».

Пісня 5
[Τ] Ірмос: Союзом любови єдналися Апостоли, Владиці всіх – Христові себе віддаючи, гожі ноги очищали, благовістуючи всім мир.
[Η] Здатна втримувати невтримну і високолетну у повітрі воду, приборкувати безодні і вгамовувати моря, Божа Мудрість воду в умивальницю вливає, і умиває ноги рабів Владика.
[Μ] Являє учням образ смирення Владика: Хто у хмари зодягає небозвід, опоясується рушником і приклоняє коліна, щоб рабам омити ноги, – Той, у Чиїй руці дихання всіх сущих.

Пісня 6
[Α] Ірмос: Остання безодня гріхів оточила мене, і, бурі не в змозі терпіти, як Йона, волаю до Тебе, Владики; «Від тління мене возведи!»
[Κ] «Господом називаєте мене, о учні, і Вчителем; і достоту, ним я є, – взивав єси, Спасе, – тому наслідуйте образ, який ви в мені побачили!»
[Ρ] «Скверни хто не має, той ніг омивати не потребує; і ви чисті, о учні, та не всі: ось бо один із вас свавільно безумствує».

Кондак, глас 2. Подібний Вишніх іщя:
Хліб узявши в руки, зрадник потай їх простягає * і бере ціну Того, Хто руками Своїми людину створив; * і невиправним зостається Юда, раб і облудник.
Ікос: До тайної трапези у страсі всі наблизившись, чистими душами Хліб приймімо, разом з Владикою перебуваючи, щоб побачили ми, як Він ноги учням омиває і рушником обтирає, і чинили так, як бачили: один одному корилися і один одному ноги обмивали, – Сам бо Христос так повелів Своїм учням, передрікши се чинити; але не слухав Юда, раб і облудник.

Пісня 7
[Ο] Ірмос: Отроки в Вавілоні полум’я печі не убоялися, але, ввержені в осердя полум’я і зрошувані, співали: «Благословен єси, Господи, Боже отців наших!»
[Ν] Киваючи головою, Юда на продумане злодіяння зважувався, догідний час шукаючи, щоб видати на засуд Суддю, Який є всіх Господь і Бог отців наших.
[Υ] «Один із вас», – взивав Христос до друзів, – «мене видасть»; вони ж, забувши радість, проймалися тривогою й печаллю: «Скажи, хто се», – говорячи, – «Боже отців наших?»
[Μ] «Хто зо мною руку свою в полумисок зухвало вкладає, – ліпше було б йому врата життя ніколи не пройти!» – так явив, хто то був, Бог отців наших.

Пісня 8
[Ν] Ірмос: За закони вітцівські юнаки блаженні в Вавілоні, наражаючись на лихо, зневажили безумне царське повеління і, охоплені вогнем, безсилим їх розплавити, співали достойну Владущого пісню: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»
[Ο] Співтрапезники Слова на Сіоні, всеціло Йому віддані блаженні апостоли пішли за Ним, немов за Пастирем – ягнята; і з’єднавшись нерозлучно з Христом, божественним словом живлені, благодарно взивали: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»
[Ν] Закон дружби свідомо зламавши, Іскаріот злощасний ноги обмиті наготував на зраду; і Твій ївши хліб – Тіло Божественне, підняв п’яту на Тебе, Христе, і не зумів візвати: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»
[Ε] Приймав безсовісний Тіло, що гріх відпускає, і Божественну Кров, що за світ проливається, але ані пити її не соромився – продану за ціну, ні не погребував злочинством, і не зумів візвати: «Господа оспівуйте, діла, і превозносіте по всі віки!»

Пісня 9
[Ξ] Ірмос: Гостинністю Владики і безсмертною Трапезою на горньому місці з високими мислями, нумо, вірні, насолодімося, найвищого слова навчившись від Слова, Яке величаємо.
[Α] «Ідіть», – учням Слово говорить, – «приготуйте на горньому місці Пасху, яка утверджує уми тих, кого бажаю втаємничити неквасним словом істини; твердість же благодаті величайте».
[Δ] «Творительку-Премудрість, Отець народжує мене перед віками; Він учинив мене началом шляхів для діл, що нині тайно звершуються; бо, будучи нествореним з природи Словом, я проголошую Своїм те, що нині прийняв».
[Ω] «Як людиною я є по сутності, не по сповидності, так і природа, що зо мною з’єдналася, – Божественна дією взаємообміну; тим-то мене, єдиного Христа, пізнайте, що зберігає те, із чого, в чому і чим став я»[1].

[1] Цей тропар у своєрідній формі і термінології, притаманній візантійському богослов’ю, наголошує повноту двох природ Христових у Воплоченні, Його абсолютні Божественність і людськість водночас. «Те, з чого» – Божество, в якому Господь існував одвічно і в якому прийняв людську природу через Воплочення; «у чому» – людська природа, яку Син Божий прийняв і в якій, разом із Божеством, перебував у Своєму земному житті; «чим став» - незлитне і нероздільне поєднання Божої і людської природ в одній Особі воплоченого Сина Божого.

пʼятниця, 7 квітня 2017 р.

Логіка пасхальних богослужінь у нас абсолютно заламана

Розмовляла Іванка Рудакевич



З наближенням свята Пасхи в розкладі богослужінь “з’являються” нові назви: Утреня страстей, Царські часи, Єрусалимська утреня, Вечірня з Літургією Василія Великого. Хтось на ці богослужіння ходить, а хтось навіть не знає, що такі існують. Про значення тих богослужінь у передпасхальний час говоримо з отцем Василем Рудейком, доктором богослов’я, заступником голови Патріаршої літургійної комісії УГКЦ, священиком храму священномученика Климентія Шептицького у Львові.

– Коли починається пасхальне тридення, у Велику п’ятницю?
– Пасхальне тридення – це п’ятниця, субота, неділя. Літургійно це тридення починається у четвер ввечері Вечірнею з Літургією Василія Великого, яка є спомином Тайної вечері. Тільки у нас усі богослужіння зсунені на півдня, і ця вечірня тепер відбувається у четвер зранку.
Тридення святкуємо як одне свято, під час якого йдемо крок за кроком: спочатку Тайна вечеря, потім схоплення Ісуса, хрестовий хід до Голготи, розп’яття, покладення в гріб. І як завершення – воскресіння. Ці три дні богослужбово дуже насичені. Богослужіння, які тоді звершуємо, є дуже давніми, вони походять з Єрусалиму, зародилися у IV ст. Подібно святкують і вірмени, і копти, і сирійці, і римо-католики.

четвер, 23 березня 2017 р.

Творець чи супротивник?


 У всій цій дисусії довкола львівського сміття дуже мало звучить основного, а саме кількості продукованого нами всіма і кожним зокрема сміття. Сміття надто дешеве, щоб навчитись заощаджувати на ньому. Деякі європейські країни вже дійшли до того, щоб не лише сортувати сміття, а й платити за нього. І платити немалі гроші. Хочеш викинути папір - плати, хочеш утилізувати поліетиленові пакети - плати, хочеш вживати одноразовий посуд - плати. 
І справді, до сміття ми вже настільки звикли, що не уявляємо собі без нього нашого життя. І це стосується не лише сміття фізичного, хоча зараз саме воно смердить найбільше у Львові, та й глобально в цілому світі. Є сміття словесне. Задумаймося на хвилинку, скільки непотребу ми продукуємо нашими словами. Скільки непотрібних слів, речень, суджень виходить з нас, ізсередини наших сердець. Треба вчитись утилізувати ці відходи нашої духовної життєдіяльності. Думати більше перед тим як сказати. "Положи, Господи, охорону губам моїм і двері огорожі устам моїм" - це ми співаємо щодня на вечірніх богослужіннях, які розпочинають новий літургійний день.
Скільки непотребу, жовтої преси, неперевірених фактів, сфальсифікованих образів і подій проходить щоденно через нашу свідомість при перегляді соціальних мереж. "Не схили серця мого до слів лукавства, щоб вигадувати оправдання для гріхів" - нагадує нам знову літургія церкви. Воістину, нині криза слова і криза істини.
І відповідь не в тому, щоб знайшовся хтось, хто вироблене нами сміття утилізуватиме. Відповідь передусім у тому, щоб навчитись робити це самим. 
Господь, творячи цей світ, усі "відходи життєдіяльності" своїх творінь влаштував так, що вони не знищують, а помножують життя. Наскільки ми уподібнюємося Творцеві у нашій творчості? Чи може навпаки, ми протиставляємося Творцеві, створюючи непотріб і сміття і таким чином свідчимо про те, що ми на боці Його супротивника - сатани, який від початку свого падіння дбав лише про те, щоб суттю життя була смерть?
Сморід сміття - нагода поставити собі запитання, пора посту - знайти відповідь і силу навернутися і уподібнитися Творцеві.

вівторок, 21 березня 2017 р.

Німа церква


Для мене завжди це було дикістю, але зараз це набуває особливого поширення - німі церковні спільноти. З одного боку, люди ніби і приходять до церкви і відчувають потребу бути в церкві, відчувають необхідність перебувати в присутності Бога, а все ж ця присутність не є літургійною, такою, де усі присутні є присутніми активно, беручи повну участь у таїнстві, яке звершує Церква, тобто увесь люд Божий. 
Нині все частіше церковні зібрання є мовчазними. Священики, дяки, хори є учасниками літургійного дійства, а переважна більшість просто стоїть і чекає не звершення, а радше завершення літургійного богослужіння. 
Сказати, що така "літургія" не відповідає її задумові - не сказати нічого. Насправді, така літургія перестає бути літургією. Це радше літургійна драма. Навіть дуже мистецько виконана, ця драма не те що не будує церкву, насправді, вона нищить її. Навчившись бути спостерігачами, а не ісповідниками в церкві, вірні (а в лексиконі клерикалізованої церковної спільноти - миряни) вчаться бути мовчазними шодо церковних справ і поза мурами церковної будівлі. Не навчившись ісповідувати Бога і Його Істину в церкві, вони просто нездатні ісповідувати її поза нею. Не навчившись молитись в церкві, вони черпають натхнення для особистого молитовного життя поза нею або й взагалі не відчувають спромоги молитися. 
Як і у випадку церковної молитви, яку вони чують чи за якою спостерігають у виконанні "спеціалістів", так само вони не наважуються ісповідувати Христа поза церквою, очікуючи, що це зроблять саме "спеціалісти".
Покликання літургії, натомість, є зворотнім - робити спеціалістів з усіх, хто приходить до церкви. Заохочувати, навчившись прославляти та ісповідувати Христа в церкві, так само прославляти і ісповідувати Його "на всякому місці володіння Його", а передусім вдома з родиною, на роботі з співробітниками, в колі друзів з однодумцями.
Якщо літургія не виконує цього свого первинного завдання, вона є мертвою, навіть звершена досконало з естетичного боку, навіть з найкраще складеними текстами і обрядами, навіть із найбагатше оздобленими церквами. Я жодним чином не проти того, щоб літургія була простацькою. Аж ніяк. Вона має бути високомистецькою і почасти складною, але водночас зрозумілою, такою у якій церква впізнаватиме свою віру, своє ісповідання, в якій вона немов у дзеркалі пізнаватиме саму себе перед обличчям Бога, у якій вона впізнаватиме свій діалог з Ним, проситиме Його і чутиме Його, відчуватиме на собі досвід Його присутності.
Саме тому основним завданням тих, які провадять літургію, є самим зрозуміти те, що відбувається, і розкривати таїнство іншим. Спостерігати за тим, чи відкликається церква на те, чим вони їй служать. Є її "Амінь" реальним підтвердженням усім церковним тілом того, що сказав предстоятель чи виконали співці і хори церковні чи просто "символічним" актом, даниною древності традиції, приписом уставу монастиря, який уже давно не існує, страхом втратити щось неосмислено цінне?
Іншими словами чи є наше літургісання подібним до читання Святого Письма етіопським вельможею, який не користав з нього аж поки не зустрівся з Филипом? Це питання на які треба відповідати собі перед спробами осмислення нашого літургійного благочестя чи його реформування.
Німі церкви наших міських парохій кажуть нам про те, що час осмислення настав. Німі церкви кричать про те, що наше літургійне життя у глибокій кризі. А відсутність чітких християнських позицій у суспільстві волає про те, що якщо нічого не зміниться, церква, а відтак християнство перестане відігравати будь яку роль у побудові нашого майбутнього, як найближчого так і остаточного.

субота, 11 березня 2017 р.

Літургійне vs паралітургійне

Мій друг і соратник на поприщі боротьби за відновлення літургійного благочестя співець церковний і просто добра людина Андрій Шкраб'юк у одному з дописів заторкнув архиважливу тему параліургійних практик і разом із ними тему т.зв. латинізації. Ми з ним часто про це говоримо і часто ламаємо списи на тлі цієї, передусім культурної, проблеми.
Насправді, питання це є в рази більше складним, ніж просте протиставлення "латинського" "східному" чи "уніатського" "православному", що б ми не розуміли під цими, складними для означення, термінами. Тому хочу сказати кілька слів про них як я їх розумію. 

понеділок, 6 лютого 2017 р.

Постові передпостові неділі

Це відбувається щороку. Щороку ми починаємо пасхальний піст т.зв. «передпостовими» неділями. До них належать Неділя митаря і фарисея, Неділя блудного сина, М'ясопусна і Сиропусна неділі. Якщо із двома останніми питань не виникає, їх суть чітко окреслена - поступове впровадження у період посту, відмова спочатку від вживання м'яса, потім від молочних страв для того, щоб відійшовши від святкового і пишного, зосередитись на буденному й простому, для співстраждання із Христом в Його упокоренні, у Його сходженні від пишноти божества до убогості неприйнятого своїми ж людства, то з першими двома виникають певні питання. Особливо для вдумливих, для тих, хто молиться літургійними текстами церкви і намагається пропустити їх через себе.
З одного боку, в літургійних текстах цих «передпостових» неділь вже повним ходом іде мова про важливі постові максими - піст, упокорення, слідуванню євангельським приписам, з іншого - заборона постити, бо самі вони і період між ними є загальницею. З одного боку спів «на вавилонських ріках», «покаяння двері відкрий мені» та інше, з іншого боку заохочення до святкування. Тексти стихир, канону цих неділь сповнені закликів до оплакування гріхів, прохань до Господа про очищення та й взагалі тем, які більше пов'язані із суто постовим періодом. Більше того, ті, хто молиться вдумливо літургійною молитвою церкви, дуже легко може зауважити, що теми цих двох неділь повторюються у третій (про блудного) і четвертий (про митаря і фарисея) тижні посту. Не лише тексти цих тижнів, а й тексти передуючих їм неділь, присвячені роздумуванню над темами цих притч.