От взяти хоча б 'благоговіння'. Хто ще пам'ятає значення цього дивоглядного слова? А для древніх воно було чи не найважливішим релігійним терміном, без знання і розуміння якого ніхто навіть близько не підходив ані до храму, ані до якого іншого святого місця. Благоговіння ж, насправді, є досить простим словом, яке дослівно означає 'тривання у доброму', дбання про те, щоб все, що ти робиш, було добрим. Особливо тоді, коли ти стоїш перед лицем Всемогутнього і доброго Бога, в якого ти віруєш. Бога, який сам триває в добрі, через що ти захоплюєшся Ним, висловлюєш вдячність за те, що Він такий є, і що ти, принаймні в Його присутності, хочеш і можеш бути подібним до Нього - бути добрим, благоговіти - тривати в добрі. З огляду на це благоговіння релігійна людина творила багато доброго - вона зводила прекрасні храми, красою яких ми донині захоплюємося, віршувала прекрасні чудернацькі, а все ж захоплююче хитросплетені молитви, творила музику, живопис, літургійний одяг, та й сама людина намагалася 'удобритися' - випрати одяг, привести себе до порядку, очистити думки, слова і діла, бо ж не свині годувати вона збиралася на своїх релігійних зборах, а благоговіти - стояти перед лицем незбагненно доброго Бога, який так полюбив її, що віддав на смерть замість неї Свого улюбленого Сина. З огляду на благоговіння релігійна людина також відповідно поводилася у храмах - місцях зустрічі із благоговійним Богом. Цю поведінку можна порівняти із поведінкою закоханого хлопця, який у присутності коханої дівчини із благоговіння перед нею не впивається, не забруднює свої уста смердючим тютюном, не лихословить (хоч в житті, можливо, і мав час до часу такий гріх), а навпаки, намагається бути при ній якнайдобрішим, бо і її бачить він як певний ідеал усякого добра, євангельську перлину, заради якої варто позбутися всього, що маєш.
