вівторок, 24 лютого 2015 р.

МОЛИТВИ ТРЕТЬО-ШОСТОГО ЧАСУ У ВЕЛИКОМУ ПОСТІ

Сучасна літургійна традиція у великому пості передбачає моління третього і шостого часів разом і при цьому приписує на шостому часі читання із старозавітних пророчих книг. Як і у багатьох інших випадках нашої літургійної традиції історично тут сталось певне непорозуміння через відсутність серйозного осмислення цієї традиції. Передусім, дивним є саме поєднання двох чинів молитов (у третій та у шостий час), кожне з яких має визначене богослов'я, прив'язане до того чи іншого часу. При чому, події не обов'язково богословськи пов'язані між собою. У третій час святкуємо Зіслання Святого Духа, у шостий - Розп'яття Христа. Що ж тоді означає ця традиція? Насправді у традиції молитов ттретьошостого часу ідеться про абсолютно інший тип моління не пов'язаний із звичними для нас часами. Третьошостий час - молитва, яка походить із того періоду візантійської літургійної історії, коли ще не існувало поділу денних на третій, шостий і дев'ятий. Натомість існував особливий чин моління перед полуднем, основним завданням якого було щоденне читання Святого Письма. Якщо дивитись на поватиканську реформу часолова у Римокатолицькій церкві, то цей час відповідав би Часу Читання. Не дуже відомо, як він виглядав поза постом, але у час Великої Чотиридесятниці Третьошостий час разом із Літургією Передшеосвячених Дарів були богослужіннями із особливим каехитичним акцентом. На них читали старозавітні читання із П'ятикнижжя, Книг Мудрості і Пророків. У той спосіб вірні та ті, які готувалися до хрещення могли пройти серйозну біблійну катехизу переплетену співом прокіменів із псалтиря від першого до останнього псалма. У молитвах давнього Третьошостого часу присутні моління якраз за тих, які намагаються вникнути у глибини біблійного богослв'я: "Хай прийде благодать Твоя на нас, слуг Твоїх, і хай скріпить нас благовість навчання Твого. Отче милосердя, просвіти нутро наше і всі наші члени волею Твоєю, і очисти нас від усякого зла і гріха". У контексті відновлення катедрального обряду в УГКЦ було б дуже добрим і в наших катедрах повернутись до давніх джерел нашої традиції (бо саме такими їх ми прийняли із Володимировим хрещенням) і відновити цей забутий, але прекрасний чин читання Святого Письма. Особливо у рік молитви він міг би стати молитовним супроводом тим, хто прагнув би читати і вглиблюватись у таїнства Божественного об'явлення.
У 9-му столітті у Константинополі такий порядок богослужінь зберігався лише у час Великого посту. Тут подаємо реконструкцію цього чину за давніми грецькими джерелами. Детальнішу інформацію щодо третьошостого часу можна почерпнути із поданої вкінці допису бібліографії. Протопсалту Андрієві Шкраб'юку величезна вдяка за літературну редакцію тексту.

МОЛИТВИ ТРЕТЬО-ШОСТОГО ЧАСУ
У ВЕЛИКОМУ ПОСТІ

[Священик і диякон починають на середині храму,
не входять у святилище.
Священик одягає єпітрахиль, якщо бажає – то й фелон.]

Диякон: Благослови, владико.
Священик: Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.

Антифон 1

Диякон: Господеві помолімся.
Вірні: Господи, помилуй.
Священик (молитва 1-го антифону): Боже, Ти царюєш на Херувимах, Тебе прославляють Серафими; споглянь на нас, смиренних і недостойних слуг Твоїх, і вознеси ум наш до прославлення Твоєї благости, ізбав нас від усякого ворожого нападу, щоб ми, просвічені Твоїм світлом і волею Твоєю до всякого доброго діла проваджені, удостоїлися Царства Твого небесного і були причислені до лику всіх вибраних Твоїх,
бо Ти Бог наш, і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас, і на віки віків.
Вірні: Амінь.

І співають пcалом 24 з приспівом Молитвами Богородиці, Спасе, спаси нас після кожного стиха:

пʼятниця, 20 лютого 2015 р.

Богослужіння Великого посту як засіб євангелізації

На основі доповіді, виголошеної на Науковій конференції "Liturgia hodín ako prostriedok novej evanjelizácie" у Прешові (Словаччина) 25.03.2014

свящ.В.Рудейко, доктор богослов’я

Богослужіння Великого посту як засіб євангелізації

Справжня літургія стала можливою завдяки Воплоченню Божого Слова. Сáме Воплочення Ісуса Христа надало остаточного значення всім спробам Бога спасти упалу людину (Євр. 1.1-3). Народження в тілі, життя з людьми, страждання, смерть, похорон, воскресіння, вознесіння і сидіння праворуч Отця стало центром християнського святкування і жодна християнська літургія не має на меті нічого іншого окрім радісного проголошення радісної новини (євангелія) спасіння людини через участь у житті Воплоченого Слова.[1] Саме зараз, у час, коли Церква закликає до нової євангелізації, не зайвим буде подивитись на те, як відбувалась євангелізація вдавнину і чи не можемо ми запозичити певних «євангелізаційних» методів давнини для їх використання у сучасному контексті.
Літургійні традиції церков візантійського обряду особливо наповнені біблійною і проповідницькою складовою у час Великого посту – період, коли зазвичай готували до хрещення катехуменів - , тому вартує глянути саме на великопосні традиції під оглядом євангелізації. 

понеділок, 16 лютого 2015 р.

Сорок днів Чотиридесятниці

Великий піст у церквах візантійської традиції називають Чотиридесятницею. Але щодо того як вирахувати сорок днів посту, тут навіть фахівці літургійного богослов’я часто плутаються і найчастіше все зводиться до того, що число 40 визнають символічним, тобто таким, яке не має на меті вказати на реальних 40 днів посту, але радше означає певний цілісний відрізок часу. Ось як, до прикладу, про число 40 говорить у своїй книзі «Пізнай свій обряд» о.Юліан Катрій: «Хоч говоримо про 40-денний піст, але у Східній Церкві він триває тільки 36 з половиною днів. Сім тижнів посту без субот і неділь — це 35 днів. До цього числа треба ще додати Велику суботу і половину ночі перед празником Пасхи, що також уважається постним, і тоді наша 40-ця матиме 36 і пів дня, що становить одну десяту цілого року».

неділя, 15 лютого 2015 р.

Зустріч зі Світлом

Зустріч зі світлом. Саме так напевно можна окреслити нинішнє свято. Христос - Світло від Світла через воплочення увійшов у темряву життя людей. 40 днів  - у біблійному значенні це означення повноти - ми святкували перемогу світла над темрявою через пригадування переслідування младенця-Христа та Його учня-первомученика. 

пʼятниця, 13 лютого 2015 р.

Лк 15, 11-32 - Притча про святу сім'ю

Кожного разу, коли читаємо цю притчу виникає питання: Про кого ж вона "притча про блудного сина"?
Насправді у цій історії багато дійових осіб і кожна із них виглядає цікавішою і важливішою за іншу.
Отець
Як і наш небесний Отець, батько синів є причиною всього. Він збудував обійстя, родину, впорядкував родинні і економічні відносини. Він назбирав достатньо для того, щоб дати своїм дітям добрий старт у житті. Його діями протягом усього його життя керувала любов. Він осягнув сенс життя і має до всього підхід, який керується любов'ю. Він не придушує своїх дітей силою, готовий терпіти образи, готовий прощати. Він не забороняє зробити неправильний крок, завжди готовий прийняти сина, який гірким досвідом прийшов до розуміння життя.

четвер, 12 лютого 2015 р.

Тайно образующе ...

Ікона у нашій традиції - щось таїнственне і особливе. Це можна побачити у цих днях на вулицях Львова. Довжелезні черги паломників, бажаючих споглянути і, коли можна, торкнутись таємничого "нерукотворного" образа, який "100 років не покидав Ватикану", відображають жагу наших людей до таємничого, а також потребу чуда, особливо у ці буремні часи. А що насправді ж для нає є образом? Що (хто) у християнській вірі є образ нерукотворний?
Образ Отця
Передусім первинним нерукотворним образом для нас, християн, є сам Господь наш Ісус Христос. У посланні до Колосян св.ап.Павло дуже чітко свідчить про іконічність Христа кажучи: "Він (Христос) - образ невидимого Бога" /Кол 1:15/. Так само і св.Іриней Ліонський навчає: "Образ Божий – це Син; на Його образ створена людина. І тому Син з’явився в останні часи, щоб показати подібність людського образу із Самим Собою". І у молитві церкви ми однодушно ісповідуємо, що Христос є "образом благости ..., печать рівнообразна, що в Собі являє ... Отця" /з євхаристійної молитви св.Василія Великого/. Отож першим нерукотворним образом є сам Господь Ісус. Його треба передусім шукати і в Нього вдивлятися. Але ж як можна вдивлятися в образ Христа, який вознісся в тілі на небо, спитаєте ви? Церква завжди це ісповідувала і не перестає нагадувати, що "Христос завжди присутній у своїй Церкві, передусім у літургійних діях. Він присутній у Жертві Божественної Літургії і в особі служителя, коли “через священиче служіння нині жертвує той, Хто колись приніс Себе у жертву на хресті”; а головною мірою Він присутній – під євхаристійними видами. Він присутній своєю силою у святих Таїнствах таким чином, що коли хтось хрестить, – хрестить сам Христос. Він присутній у своєму слові, адже це Він промовляє, коли в Церкві читають Святе Письмо. Нарешті, присутній, коли Церква молиться і співає, адже Він обіцяв: “Де двоє або троє зібрані в моє ім’я, там я серед них” (Мт. 18:20)." Ось справжній і нерукотворний образ Христа. Кращого шукати годі. Він завжди доступний нам. Було б лише бажання і крихта віри.
Людина - нерукотворний образ Бога
Сама людина є нерукотворним образом Бога. Бог сотворив людину на свій образ і подобу. Христос прийшов в цей світ, терпів муки, смерть, погребення і воскрес для того, "щоб нас співобразними створити до образу слави своєї", як про це гарно говорить св.Василій Великий у своїй євхаристійній молитві. В ідеалі, той, хто хоче бачити Бога мав би дивитись на людину і в ній, як в якомусь відбитку, зробленому не людською рукою, а словом Творця, бачити Його. У молитві таїнства хрещення ми молимося: "зобрази Христа Твого в тому (тій), що хоче знову родитися". Тобто, через таїнство Хрещення ми знову носимо у собі нерукотворний образ Христа. Кожна охрещена людина є нерукоткворним образом Христа у якому відображено Його страждання і воскресіння. Більше того, через таїнство Миропомазання кожен хорещений носить у собі печать (відбиток, образ) дару Святого Духа. Кожен християнин має право сказати:  "я - образ несказанної Твоєї слави, хоч і ношу язви гріховні". Так, наш образ нищиться через гріх і потребує реставрації покаянням, але ніколи не перестає бути істинним нерукотворним образом Бога.
Людина, як нерукотворний образ Христа - надзвичайно важливий і абсолютно щоденно доступний нам у незліченній багатовекторній перспективі. Інколи цей нерукотворний образ є сяючим, якого хочеться споглядати вічно, вслухатися в слова свідчення про Христа і Господа - це ті, яких ми схильні називати святими. Маю на увазі не лише тих, які вже відійшли і канонізовані церквою, але і тих, які поряд з нами. Ми їх часто навіть не помічаємо. Хтось колись сказав, що святі мали б мати купу друзів, але хто скаже, що твій друг - святий. А є й такі людські образи Христа, які можна порівняти із іконами, понівеченими часом, неналежним поводженням з ними, надміром кіптявого кадіння. Вони набагато більше потребують нашої уваги. Вони ті ікони Христові, які чекають на реставрацію. І що є важливішим за реставрування ікони Христа? Бо саме їм, реставраторам ікон своїх, Христос скаже при славному і другому приході: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу. Бо Я голодував був і ви нагодували Мене, прагнув і ви напоїли Мене, мандрівником Я був і Мене прийняли ви. Був нагий і Мене зодягли ви, слабував і Мене ви відвідали, у в'язниці Я був і прийшли ви до Мене. Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: Господи, коли то Тебе ми голодного бачили і нагодували, або спрагненого і напоїли? Коли то Тебе мандрівником ми бачили і прийняли, чи нагим і зодягли? Коли то Тебе ми недужого бачили, чи в в'язниці і до Тебе прийшли? Цар відповість і промовить до них: Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили. /Від Матвія 25:34-40/.
Ікони, написані рукою іконописця
Кожна ікона, написана фарбами відповідно до канонів святої церкви теж до певної міри є нерукотворною. Бо не іконописець пише справжню ікону, але Господь його рукою. Не молитва іконописця дає чудотворній іконі її силу, але Господь, якого вірний намагається побачити і то передусім не фізичними, але духовними очима відкривається до вірного і дарує йому бажання серця його на добро, згідно із Його волею. Ікони нерукотворні чи створені Господом із допомогою рук іконописця не живуть своїм окремим життям. Їх служительна місія в руках Христа і святих, які на них зображені. Завданням ікони на полотні, дереві чи матеріалі є передусім допомогти людині віднайти ікону Христа всередині себе, вказати йому перспективу обожествлення, нагадати про те, що він святий святістю Христа через хрещення і євхаристію. Заохотити їх "приймаючи часть святощів Господніх, з’єднатися зі святим Тілом і Кров’ю Христа твого і, достойно прийнявши їх, мати Христа, який живе в серцях їх, і стати храмом Святого Духа" /за молитвою із літургії св.Василія Великого/. Якщо ікона не виконує цього завдання, вона перетворюється у дохристиянський магічний талісман, який живе своїм особистим життям і не потребує Христа.
Дуже сподіваюсь на те, що вірні споглядаючи образи лику Христа, сповняться також Його любов'ю до Отця і до людей і так само як Він будуть намагатися звершити всяку правду, зцілятимуть хворих, будуть очима для сліпих, слухом для глухих, охоронцями для знедолених і скривджених. Інакше все те, що там відбувається  не матиме нічого із тим, що церква Христова ісповідує як богослов'я образу.

середа, 11 лютого 2015 р.

Не злий Майдан

У передсвяття свят християни багатьох традицій намагаються приготуватись до святкування передусім тим, що розважають над їх суттю не у історичній, а у екзистенційній перспективі. Що дає подія, яка відбулась у історії для конкретно нас? Як її можна покласти у підвалину духовного життя, яким живу зараз я, моя спільнота, друзі? Чи має подія, особа, група осіб причетних до свята живу цінність саме зараз? 

Стовпництво Майдану 
Річниця (не роковини) Майдану для багатьох з нас - символ стійкості, бо люди там передусім стояли. Як у прямому так і у переносному значенні Майдан був передусім стоянням, своєрідним стовпництвом. Люди, які туди прийшли, хотіли показати собі і всім іншим передусім те, що вони здатні бути особистостями, впертюхами, у яких є власна думка і бачення і вони - думка і бачення - мають цінність, яку необхідно прийняти і поважати. Людей Майдану неможливо погнати, залякавши кийками і копняками. Їх, намагались гнати, нагинати, а вони, своєю чергою намагались довести, що встоять, на прогнуться, витримають, не купляться. Стійкість - перемога над страхом є першим духовним плодом Майдану. Зароджена Майданом стійкість нині приносить зрілі плоди відстоювання ілісності України, найкращим прикладом якої є подвиг героїв-захисників донецького аеропорту.

вівторок, 10 лютого 2015 р.

Чин літургії Апостольських Постанов

Оскільки за житієм Климент Римський уснув в Херсонесі, а Крим однозначно наш, гріхом було би не українізувати його літургію, яка, до речі, є однією із найдавніших пам'яток євхаристійного благочестя Антіохії.

Чин літургії Апостольських Постанов
Апостольські Постанови кн.VIII, гл. 5-15.
Гл. 5. Зранку хай посадять його інші єпископи на належне йому місце, привітавши його всі поцілунком у Господі. І після читань з закону і пророків, як також із послань наших і діянь і з євангелій, рукоположений хай вітає церкву словами:
Благодать Господа нашого Ісуса Христа, любов Бога і Отця і причастя Святого Духа [хай буде] з усіма вами (2 Кор. XIII, 13).
І всі хай відповідають:
І з духом твоїм.
А після сього привітання хай він говорить до народу повчання, а по завершенні його учительного слова, коли всі встануть, диякон, зійшовши на певне підвищення, має виголосити:

середа, 4 лютого 2015 р.

Храм київського Майдану

Хочем ми того, чи ні, але київський Майдан став для тих, які там були, храмом. Справжнім храмом з притвором, храмом вірних, святилищем, престолом, освяченим кров'ю мучеників.
Знаком для всіх нас є побиття студентів під стелою, за логіою храму, на престолі.
Притвор київського майдану охороняє архистратиг Михаїл. Він вказує на святилище. Але насправді він вказує на те, що поза святилищем, на готель із назвою "Україна". Це надзвичайно сильний храмовий образ - для того, щоб жити-мешкати в Україні треба боротися, треба перейти через стелу незалежності, насправді через престіл.
Дуже гарний образ скляного "Глобусу" за стелою. Насправді це зворотня апсида. Якщо апсиди звичайного храму розширюється зверху донизу - відкритість неба до землі, то аписида київського Храму Гідності показує відкритість землі до неба. В класичних храмах по апсиді Бог збігає на землю, а вірні української Літургії Гідності вибігши апсидою майданного храму стали Небесною Сотнею - свідками цінності людської гідності і перемоги добра над злом.
Навмисне такого не придумаєш, його треба пережити і побачити очима віри.
Храм киїського Майдану "обезбашений", в прямому сенсі і в переносному він без башт, без того, що захищає від негоди, але і без того, що закиває перспективу неба.
Храм київського Майдану можливий лише внаслідок майданного каміння - людей, які приходять туди, щоб сповнити його, бути стінами і наповненням, творити пісню і образ.
Через сам центр того "обезбашеного" храму йде вулиця Хрещатик - центральна вулиця проходить поперек храму. Храм Майдану перехрещується з центром щоденного руху людей і освячує їх. Це надія того, що він буде "працювати" на щодень. Головне не забувати молитися там.