Хочем ми того, чи ні, але київський Майдан став для тих, які там були, храмом. Справжнім храмом з притвором, храмом вірних, святилищем, престолом, освяченим кров'ю мучеників.
Знаком для всіх нас є побиття студентів під стелою, за логіою храму, на престолі.
Притвор київського майдану охороняє архистратиг Михаїл. Він вказує на святилище. Але насправді він вказує на те, що поза святилищем, на готель із назвою "Україна". Це надзвичайно сильний храмовий образ - для того, щоб жити-мешкати в Україні треба боротися, треба перейти через стелу незалежності, насправді через престіл.
Дуже гарний образ скляного "Глобусу" за стелою. Насправді це зворотня апсида. Якщо апсиди звичайного храму розширюється зверху донизу - відкритість неба до землі, то аписида київського Храму Гідності показує відкритість землі до неба. В класичних храмах по апсиді Бог збігає на землю, а вірні української Літургії Гідності вибігши апсидою майданного храму стали Небесною Сотнею - свідками цінності людської гідності і перемоги добра над злом.
Навмисне такого не придумаєш, його треба пережити і побачити очима віри.
Храм киїського Майдану "обезбашений", в прямому сенсі і в переносному він без башт, без того, що захищає від негоди, але і без того, що закиває перспективу неба.
Храм київського Майдану можливий лише внаслідок майданного каміння - людей, які приходять туди, щоб сповнити його, бути стінами і наповненням, творити пісню і образ.
Через сам центр того "обезбашеного" храму йде вулиця Хрещатик - центральна вулиця проходить поперек храму. Храм Майдану перехрещується з центром щоденного руху людей і освячує їх. Це надія того, що він буде "працювати" на щодень. Головне не забувати молитися там.
Немає коментарів:
Дописати коментар