неділю, 25 січня 2015 р.

Закхей чисто митар... Лк 19: 1-10

Лк 19: 1-10. Цього року вперше під час читання євангелія якось усвідомив що ніколи по-справжньому не думав про цей уривок. Історія досить банальна і виглядає не унікальною, якщо не звертати уваги на детальки: начальник митниці, малий зростом з цікавості побачити Христа лізе на смоковницю (насправді на сикомор), Христос його бачить, йде до нього в дім, там він розкаюється і роздає купу грошей бідним і скривдженим. 

У більшості коментарів, в тому числі і святоотцівських Закхея представлено таким собі грішником, який раптом навернувся, побачивши Христа.
До цього підштовхують і завершальні слова цього євангельського уривку: "Син бо чоловічий прийшов шукати й спасти те, що загинуло".
Вкінці, саме місце перебування Закхея - Єрихон -, хіба не сказує воно на протилежність до Єрусалиму (одне - Єрумалим - Господь збудував на місце Свого осідку, інше - Єрихон - зруйнував літургійною процесією і грою труб).

середу, 21 січня 2015 р.

ДО ЮНАКІВ ПРО ТЕ, ЯК НАЛЕЖИТЬ КОРИСТАТИ З ГЕЛЛЕНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

СВ.ВАСИЛІЙ ВЕЛИКИЙ

ДО ЮНАКІВ ПРО ТЕ, ЯК НАЛЕЖИТЬ КОРИСТАТИ З ГЕЛЛЕНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП
Багато маю спонук, мої юнаки, подати вам такі ради, що їх уважаю за найкращі. І я певний, що вони стануть вам у пригоді, коли тільки послухаєте мене. До цього ж і мій вік і те, що я обізнаний з багатьома ре­чами та й те, що я сам на собі зазнав лихої і доброї долі, яка всього навчить, все це наділило мене досвідом у людських справах.
Тому чейже я й можу вказати найбезпечніший шлях тим, які щойно вступають на життєвий поріг. Крім того, вузлом споріднення лучуся з вами зараз по бать­ках. Тож обіймаю вас не меншою любов’ю, ніж ваші батьки. І кажу вам, якщо не помиляюсь, що ані на думці не будуть вам батьки, коли з увагою дивитиме­теся на мене.
Отже, коли з щирим серцем приймете мої слова, то станете в другому ряді, між тими, що їх звеличив Гезіод. Коли ж ні, то — щоб я не сказав дечого немилого, самі, очевидно, пригадайте собі його писання, в яких він каже: «Найкращий є той, що сам від себе знає, що лицює; а добрий той, що іде за вказівками інших; той же, що не надається ні до цього, ні до того, такий до всього нездара» (Діла і дні, 291 і проч.).

вівторок, 20 січня 2015 р.

Майдан Гідності: "як було б" чи "як має бути"

В ФБ останньо з'явилось багато дискусій до теми "Що було б якщо б Майдан і надалі стояв мирно, а не йшов шляхом протистоянь на Грушевського?" Що сталось би, якщо б Майдан і надалі був "Революцією Гідності" з мирним протистоянням, а не "Революцією Сили Народу" з бруківкою та "коктейлями Молотова"?

Ці дискусії дуже апологетичні з обох боків. Ті, які були проти "Груші" виправдують себе, що не пішли туди, ті, які були за і пішли, виправдовують себе тим, що інакшого шляху вже не було. Одні звинувачують інших у "зрадах народних інтересів". 

пʼятницю, 9 січня 2015 р.

Живі храми Бога живого: Дії 6: 8-15; 7:1-5

Уривок з Діянь на перший погляд невдало скорочено. Все ж, коли уважно приглянутись до нього, все стаж зрозумілим. Стефанові йдеться про те, щоб на історії спасіння Старого Завіту показати неможливість "заземлення" Бога. Бог кличе людину стати Його житлом, а людина намагається оправдати своє лінивство - необхідність осідку, сидіння на одному місці, нерухання, неходіння, неробіння - "заземленням" Бога. "Дай нам землю" = дай нам можливість тут сидіти покликаючись на те, що це Ти її нам дав. "Соломон збудував храм" = оправдав єдиний на світі осідок Бога, обмежив Бога "домом Божим".

Стефан протестує саме проти цього. Він хоче вказати, що активний спосіб життя, ходіння по світу і проповідування євангелія (тому він в нашій традиції ще й апостол) не просто теж благословенний Богом, але й від воплочення Слова є єдиним. Господь всюди, де його люди, де ті, які Його носять в собі. В цьому суть уривку з Діянь. Не можна "заземлювати" Бога, ним треба просякти Всесвіт. В цьому суть воплочення і спасіння.

неділю, 4 січня 2015 р.

В Дім Хліба Хліб небесний сходить, або християнські корені дідуха

Надходять різдвяні свята, а разом з ними і величезна купа експертів, які хочуть вберегти нас від наших нібито язичницьких культурних надбань.

Останніми роками особливо часто об’єктом культурних пуристів стала традиція використання у нашій різдвяній обрядовості дідуха – пшеничного снопа, який вносять перед святою вечерею у хату разом із пшеницею та сіном і ставлять на покутті під іконами. Дуже часто при цьому наголошують, що така традиція є типово язичницькою і не має жодного відношення ані до Різдва, ані до християнства взагалі. Оскільки дискусії щодо цього вже переростають у певного роду істерію, наважуся написати кілька власних думок щодо дідуха. Як людина, для якої кожне богословське дослідження  має перейти випробування Святим Письмом, мушу коротко глянути, що ж там говориться про сніп і чи існують якісь біблійні обряди, пов’язані зі снопами.