неділя, 18 жовтня 2015 р.

Господь - надія безнадії нашого життя: Лк 7:11-16

Розповідь про воскресіння сина вдови з Наїну прекрасна під багатьма оглядами. Передусім своєю лаконічністю. В коротких шести стихах сказане основне з євангелія. У цій історії зустрічаються дві процесії. Одна славна - Христос та люд навколо Нього захоплений недавнім уздоровленням у Капернаумі. Інша печальна - вдова ховає єдиного сина. Одна - сповнена надії приходу месії, спасителя. Інша - відходу останньої надії. Одна - сповнена присутності Бога. Інша - позбавлена навіть людської присутності. Цікавим при цьому є той факт, що на відміну від багатьох інших випадків, вдова і інші з жалобної процесії смерті навіть не помічають процесії Життя. Вони настільки зайняті своїм горем, своїм жалем, своєю покинутістю, своєю безнадією, що не помічають воплочення надії на Бога - Христа. Йдучи ховати свою останню надію людську, вони не звертають уваги на присутню там надію Божу. Це так багато говорить про нас, людей, які часто не бачать далі своєї родини, дому, носа. Водночас ця історія говорить багато про Бога. Він не зважає на непоміченість Себе людиною. Він - Життя всіх - зупиняє ходу смерті. У крайній безнадії Він дарує надію. Господь милосердиться над людьми, незважаючи на те, що вони не помічають Його у вирі власних проблем. Він так часто робить перший крок, являє ініціативу у історії нашого спасіння. Господь торкається носіїв смерті. Він не бридиться тим, чим бридимось ми. Для Нього - Життєдавця - не існує смертності. Він - Господь Життя. На Його слово - не заклинання і не довгі моління, а на просте слово "Встань!" - смерть відступає, надія повертається, син починає говорити. Господь не висловлює умови надання зцілення. Він зціляє і віддає нам нашу надію. Він не претендує на "вдячність за послугу". Наша належність Йому, добровільне рабство через визнання Його Господом - розпорядником нашого життя - є цінрим для Нього саме як добровільне рішення. Наше життя і знаки діяльності Його у ньому є цінним для Христа тоді, коли воно стає свідченням про милосердя Боже і Його любов до людства, видиму у конкретній людині. Ця історія може мати і інший вимір - духовний. Він говорить про кожного з людей. Часто, овдовівши через втрату Господа як чоловіка - голову жінки-душі ми втрачаємо і породження її - справи, вчинені талантом, закладеним у нас Богом і прямуємо закопати їх. У такі хвилини важливо згадати про Того, хто здатен надати їм нового життя для прослави Господа всіх і для спасіння народу Його.

пʼятниця, 9 жовтня 2015 р.

відповідальний пост

дивлячись на те, шо робиться у ФБ, я дуже часто згадую собі тих кілька днів, які я провів на Майдані. там теж спостерігалась подібна ситуація. хтось крикнув на Грушевського "Майдан розганяють!" і потоки людей бігли в напрямку Майдану на якому спокійно грала музика і люди грілись підстрибуючи в ритм пісеньки "Сонце нам сяє, сяє-сяє-сяє".
вкінці, кожен повертався до своїх позицій. і з часом люди навчилися відловлювати таких "свідомих інформаторів" і інколи вони діставали тягла. в ФБ тягла дати важко, окрім того, що послати "френда" в бан. чого треба вчитись у ФБ та й взагалі у інтернуті це намагатися взяти собі час на перевірку інформації, яку ситаєш і під якою ставиш "лайк".
спитай себе "ким є 'прогресивна молодь/еліта/громада/тощо Львова'?" перед тим як поширити відверту дурню. спитай себе "а шо конкретно зробила/сказала/намагалась зробити чи сказати людина про яку пишуть шо вона зробила 'багато доброго і важливого, і корисного'?"
воно займає час, якого в нас часто немає, бо хочеться "скролити" далі, щоб побачити інші "важливі" для нас інформації наших "френдів". 
наш "лайк" під брехнею робить нас підбріхувачами, а "лайк" під дурнею - придурками, бо часто "лайкаючи" чи "коментячи" ми навіть не вникаємо в написаний текст, не перевіряємо чи заголовок відповідає змістові.
треба навчитись відповідально вподобляти і поширювати інформацію. частіше питати себе "чи справді я думаю так, як автор, думки якого я вподобляю і ширю. 
можливо це і є найважливішим постом перед святкуванням Воплочення Христа - Слова Божого. можливо (а я сам переконаний у тому), саме тому приготування святкування Воплочення Слова починається від свята св.Филипа, з уст якого пролунало: "Чи розумієш те, що читаєш?"/Дії 8:30/

понеділок, 5 жовтня 2015 р.

Світлі сіті антизахланності Лк 5:1-11

Христос наказує учням ловити рибу проти законів ловитви риби. Не вночі, в темряві, у неможливості бачення, треба ловити рибу, каже Христос, а вдень при світлі, в істині, в повній свідомості. Не підступом і обманом надбавати вірних - багатство царства небесного, а проповідуванням істини і світла. Не забобонним страхом вогню пекельного і особистих бід, а благоговійним страхом відчуття присутності царства небесного ловлять людей рибалки Христа. Тоді вступає у дію закон життя у Бозі, який завжди є законом повноти. У Бозі навіть при світлі, тобто всупереч законам ловитви риби, її буде більше ніж вдосталь. Тоді вона буде уловлена любов'ю, а не пристрастю, знанням, а не невіданням, всасновільно, а не невільно. Сіті рвуться - клич на допомогу. Цей євангельський образ мав би стати для християнських церков іконою екуменізму. Інколи це не дуже видимо, але сіті проповіді Христової повні риб-людей. Вони такі повні, що рвуться, відповідей на питання віри ще треба створити дуже багато, і, якщо церкви не гукатимуть одна одну про допомогу, сіті порвуться, весь улов буде втрачено і нам не буде що сказати Господеві, на наказ якого ми ці сіті закидаємо. Це Він ловить, це Його сіті і Його риба. Ми просто ловці, яким цілу ніч нашої гордості за приналежність до "істинної церкви" не щастило (і щастити не буде), бо ми ловили у темряві нерозуміння того, що улов належить Христу, ми ловили для себе, для своєї східної, західної, святоотцівської схоластичної, лишеєвангельської церкви. Час вийти на сонце і закидати сіті євангелія за закликом Христа, там де Він каже і так як Він каже. Треба навчитися кликати один одних на допомогу при ловитві риб Христових. Покаяння у цьому євангелії представлене в одному з найгарніших образів. Не "відійди від мене, Господи", а "не бійся, віднині будеш ловити людей" - ось справжність прощення Господнього. Не всежиттєве оплакування своїх гріхів, а навернення і праця для Господа у наверненні інших до Нього. Ось чого хоче Христос. Навернувся - навертай інших, покаявся - вкажи дорогу покаяння іншим. Веди їх до Христа. Ось що означає "віднині будеш ловити людей".