понеділок, 30 листопада 2015 р.

Літургійні святкування Різдва Христового


Святкування Різдва Христового починається із своєрідного підготовчого періоду. Сорокаденний піст перед святкуванням Різдва Господа повинен підготувати наші душу і тіло для прийняття Слова, що йде родитися, щоб визволити людину від безсловесся — у літургійній мові це відповідник тваринності — і піднести її на рівень божества.
Оскільки довгий сорокаденний піст перед Різдвом формувався дуже довго, годі очікувати від нього літургійних текстів, подібних до тріодей Великого посту. Перші “різдвяні” тексти з’являються на свято Введення в храм пресвятої Богородиці на каноні утрені: «Христос раждається! Славіте!» - звучатиме кожного дня наприкінці першої пісні канону. Ці ірмоси відтепер будуть присутні у кожній утрені аж до свята Різдва Христового.

неділю, 22 листопада 2015 р.

Притча про літургію: Лк. 10, 25-37

Притчу про милосердного самарянина можна бачити у різних перспективах. Передусім, як історію з життя кількох людей, кожен з яких має свою особисту історію, пов'язану і навіть залежну із його покликанням, соціальним, релігійним та духовним аспектами життя. У цьому випадку все виглядає дуже зрозумілим і воно було таким для слухачів Христа. Всі погоджувались, що дорога милосердя є центральною дорогою до якої мають спрямовувати всі інші наші стежки - особисті, релігійні і суспільні - на які ми щодня ступаємо, щоб осягти нашої цілі - небесних обителей Отця Милосердя. 
Все ж для нас, тих які вже більше двох тисяч років читають цей уривок, ця притча мала б являти щось більше, щось програмне, світоглядне. І вона робить це. 
Передусім, євангеліє нагадує нам, що не кожне запитання спонукається справжнім бажанням пізнати щось нове і важливе. Інколи це просто спроба утвердитись у тому, що вже давно відоме і в чому хтось вже досяг значних успіхів. Законовчитель питає передусім для того, щоб Христос похвалив його за спосіб його життя. 
Христос недарама наводить міста Єрусалим і Єрихон, недарма протиставляє "єретика" релігійним лідерам, недарма корчмар постає не у звичному для нас образі здирника. 
Ця притча малює нам світ у якому ми живемо нині. Світ, у якому людство і далі прямує від Єрусалиму - міста Богопоклоніння і миру з Богом - до Єрихону - міста богопротивників, мури якого руйнуються трубами божественної хвали. Священики руйнують мури Єрихону. Єрусалим - горнє місто. Єрихон - долішнє. Людство і надалі пробує прямувати від міста Богопоклоніння до міста богозабуття і богопротивництва. Не дивно тому, що у темряві цього блукання людину грабують розбійники - намагання заволодіти, привласнити, зробити своїм те, що по праву нам не належить - хтось продає воду, хтось чисте повітря, хтось вирішує кому жити, а хто просто ембріон, негідний привласненого собі звання людини. 
У світі, в якому ми живемо, ми бачимо покликаних знанням про Бога і Богопоклоніння хранителів. Вони пішли шляхом дослідження волі Божої, вони, натхнені Духом створили методології слідуванню дорогою спасіння. Вони окрелсили і далі продовжують окреслювати небезпеки, які очікують вірного на дорозі спасіння, способи їх уникнення і зцілення. Вони добрі, але лише тоді, коли пам'ятають, що головне - життя, що ціль - зцілення людини, що ідеал - привести її до богопоклоніння. В іншому випадку, вони проходять повз, вони таврують когось як неспроможного зцілитися і спастися. 
До цього людства приходить Христос - єретик і вигнанець, за законом достойний смерті. Він торкається сотворіння Божого, фахівцями визнаного за незцілимого і загрозливого для справжніх богопоклонників і пробує зцілити його. Засобами зцілення цього "єретика" є вино радості і єлей милосердя. Радість і милосердя - основа всякого богопоклоніння - зціляють смертоносні рани, завдані егоїзмом і боговідступництвом. 
Найцікавіше, те, що церква і християни у цій притчі представлені у образі корчми і корчмаря. Їм самарянин Христос ввіряє віднайдене і зцілене радістю і милосердям людство. Вони, які допомагають подорожуючому людству, мають опікуватись ним аж до повернення самарянина. Найбільший скарб, який Христос залишив церкві - його Тіло і Кров, як про це радісно співаючи ісповідують віряни візантійської традиції: "Як істинно благоутробний, Христе Спасе, змилостивившись, спас єси мене, тяжко ушкодженого ранами від розбійників, віддавши Душу й Тіло Своє на викуп мій, як два динарії". 
Церква покликана щедро їх роздавати через множество богослужінь на зцілення аж до другого приходу Христа. Саме тому у Конституції про святу літургію церква ісповідує і донині: "кожне літургійне богослужіння – оскільки є ділом Христа-Священика та його Тіла, тобто Церкви, – є найвищою мірою священнодіянням, і жодне інше діяння Церкви не рівняєтьсяз його дієвістю ні значенням, ні ступенем".
Час у якому ми живемо, і то дише він, якраз і є тим часом, коли всі ми повинні глибше усвідомити для себе про цей найважливіший вимір божого до нас Милосердя - можливість поклонятись Йому у літургії, яку він нам ввірив аж до свого остаточного приходу?

суботу, 21 листопада 2015 р.

Хто як Бог? Післаництво свідчення перемоги життя: Лк 10:16-21

Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.” Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: “Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени.”Він же сказав їм: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба.  Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить.  Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі."  Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Євангеліє, яке церква читає у день свв.архангелів Михаїла, Гавриїла і всіх небесних сил прекрасне і насправді воно про свідчення.