пʼятниця, 29 січня 2016 р.

Еволюція негідності

Те, шо ми спостерігаємо зараз не є продовженням Революції Гідності. Насправді ми надто часто стаємо свідками радше еволюції негідності. На якийсь момент на два-три місяці нам вдалося пережити своєрідне преображення - видіння ідеального світу, ідеальної країни, ідеальних людських відносин. Люди з усіх сил намагались показати те, що вони здатні бути чесними, ввічливими, готовими на діалог навіть із ворогами. Це був євангельський образ і світ його вжахнувся. Вжахнувся трепетним жахом, жахом надприродного, такого, про який всі давно вже забули.
І відразу, щоб часом Гідність не стала надто очевидною, досяжною, гідною уваги, світ розв'язав війну. Війну криваву і підлу, війну, в якій важко побачити хто свій, а хто ворог, війну без правил, в якій Гідність відходить на інший план. План менш важливий, план, на який "зараз не час". 
І люди частково погодились на це. Погодились "об'єктивно", "обґрунтовано". Ввічливість змінила агресія, патріоти заговорили матюками, патріоти не змогли самоорганізуватись і переконати загал в тому, що їм можна довірити країну, патріоти почали битись у парламенті, патріоти поїхали на "розборки". На Майдані карали за пияцтво вигнанням, на війні ж толерують цілі гарнізони аватарів. Все це вкупі взяте малює доволі сумний образ патріота, який не має багато спільного із ідеалом Гідності, явленим на Майдані. 
Країну заливає деструктивна злоба і медії відробляють юдин гріш за вбивство Гідності.
У час війни нібито немає часу на культуру. А все ж, війна ця не за території, а саме за неї, за культуру. Від усвідомлення того, що війна за культуру, за унікальну українську культуру, яка явилась як видіння преображення на Майдані Гідності, залежатиме те, чи встоїмо і дійдемо "Разом до Перемоги!"

субота, 2 січня 2016 р.

Пропозиція щодо співу антифонів на літургіях св. Василія Великого у навечір’я Різдва та Богоявлення

Пропозиція щодо співу антифонів на літургіях св. Василія Великого у навечір’я Різдва та Богоявлення
Літургії у навечір’я свят Різдва Христового та Богоявлення належать до  найбільш урочистіших богослужінь літургійного року у візантійській традиції. У ці дні збережено давній спосіб святкування Божественної літургії, поєднуючи її із вечірнім богослужінням. Згідно із задумом отців-літургістів, які створили наш сучасний обряд, у навечір’я особливо великих свят, таких як Пасха та Богоявлення, а згодом також Різдва та Богоявлення звершують чування, яке розпочинається вечірнею, поєднаною із Божественною Літургією, а в сам день свята звершують ще одну літургію, цього разу св. Йоана Золотоустого вже звичайним чином, без поєднання її із іншими богослужіннями. Останній звичайно передує святкова утреня. Особливістю свят Богоявлення, Різдва та Благовіщення є відділення частини вечірнього богослужіння – литії – від чину вечірні та поєднання її із повечір’ям. Така традиція є дещо дивною для сучасного уставу, згідно із яким у навечір’я великих свят прийнято звершувати чування – поєднання вечірні та утрені, після яких вже не мало б звершуватися ні повечір’я, ані опівнічної. Свято Пасхи, натомість все ще зберегло давню традицію литійного богослужіння на чуванні із літургією св.Василія Великого. Там все ще, згідно із уставом, належить освячувати хліби, пшеницю, вино та єлей так як це є на звичайній вечірні із литією. У кожному випадку, основна логіка цієї традиції була наступною, після вечірні із Літургією св.Василія завершувався піст, тому після причастя благословляли їжу, ділились нею в храмі або йшли додому і снідали там спільно. Тоді повертались до храму вже на утреню і на Божественну літургію св.Йоана Золотоустого.
Іншою особливістю цих святкових чувань була традиція хрещення катехуменів. Зазвичай це відбувалося під час читання старозавітніх уривків між чинами вечірні та божественної літургії. Їх число могло бути різним відповідно до кількості хрещеників.