Тиха реформа Літургії УГКЦ на користь її зближення із синодальним обрядом

19-е та 20-е століття у церквах Сходу та Заходу були позначені особливою увагою до літургійного життя церкви, яка, своєю чергою вилилась у зародження та діяльність потужних літургійних рухів. Не оминула цікавість до власної літургійної традиції і Українську Греко-Католицьку Церкву. У 1927-30 роках у Львові відбулась ціла низка єпископських конференцій, на яких великої уваги надавалось обговоренню літургійної традиції, результати якої були підсумовані у її літургійних виданнях. У випадку Божественної Літургії таким виданням став Служебник, виданий у Львові у 1930 році з благословення митрополита Андрея Шептицького та решти тодішнього греко-католицького єпископату. На жаль, через подальші непорозуміння між поодинокими єпископами (зокрема і між тими, імена яких містяться на перших сторінках цього служебника), ця літургійна книга так і не була впроваджена у літургійне життя УГКЦ. Справу було передано до вирішення Конгрегації для східних церков, яка, погодившись із існуванням окремого «рутенського» обряду, у 1941 році видала для УГКЦ новий служебник, а відтак і деякі інші літургійні книги, яких дотепер мала б дотримуватись УГКЦ.

Все ж у оновленні «рутенського» обряду римські фахівці, як видно із їх видань, мало звертались до джерел цього обряду, а окрім цього робили певні зміни на користь зближення «рутенського» обряду із т.зв. «чистим» візантійським обрядом.