неділю, 30 листопада 2014 р.

Ніч пам'яті (29-30/10/2014)

Думки якось самі звертаються до теми Майдану. У день ніч пам'яті необхідно ще і ще нагадувати про силу Духа, яка панувала на Майдані і керувала ним. Брутальність "Беркута" була переможена усвідомленою народом України цінністю людської особи. У ніч з 29 на 30 листопада політично мотивований Майдан, спрямований на протест проти зміни тодішньою владою проєвропейського вектору розвитку України, перетворився у моральний Майдан, який політиці протиставляв щось набагато вище - людську гідність.

суботу, 29 листопада 2014 р.

Важливість учти: 14, 16-24

Притча, яку Господь розповідає своїм слухачам, дуже пасує до нинішнього часу, переповненого різного роду подій та заходів, які вимагають нашої участі. Запевняючи участь у одному заході, ми часто робимо це необдумано, до певної міри керуючись "натхненням моменту" або бажанням не вчинити болю тому, хто нас запрошує. Сказавши "добре" ми маємо на увазі "добре, треба подумати і визначитися", а коли цей момент настає, ми вже й не пам'ятаємо причини запрошення.
Христос кличе нас дотримуватись слова. Коли ти удостоівся запрошення і удостоїв господаря надії на твою участь, зроби цей захід своєю необхідністю, приготуйся до участі у ньому, уникай присутності "про людське око". Словом, будь достойним гостем, гідним і подальших запрошень.
Христос у притчі відкриває нам також умовність наших "градацій" щодо подій, до участі у яких ми дали свою згоду. Не існує важливіших і менш важливих подій. Найважливішою є та, яка отримала твою згоду. Кожна, причина, яку озвучили гості із притчі - поле, воли, одруження - надзвичайно важливі події особистого життя кожного, але попередня згода взяти участь у учті, в очах Христа, важливіша за них.
Відмова гідних у учті, є шансом для тих, яких вважаємо негідними. Легковажність стає причиною перегляду статусу гідності і значення учти. Гідність за статусом уступає гідності через відкритість. Традиційна дружба уступає місце готовності відгукнутись на заклик участі.
Євангеліє гостинної учти сигнал для кожного з нас переглянути стосунки з  господарем. Особливо тих, які через хрещення вважаємо себе достойними запрошення на учту і маємо надію взяти у ній участь. Чи не стоять інші, безумовно дуже важливі, активності нашого життя на важливішому місці ніж участь у Господній вечері, яку він приготував на хресті і актуалізує у кожній святій літургії?

Здається саме так хотіли розставити приоритети отці ІІ Ватиканського собору, коли наголосили, що з учтою Господньою, яка реалізується у кожному літургійному богослужінні "жодне інше діяння Церкви не рівняється з його дієвістю ні значенням, ні ступенем"(КСЛ7).

четвер, 27 листопада 2014 р.

Лк 12: 42-48: Безумовність християнського життя

Євангеліє про господаря дуже чітко вказує на безумовність нашого поводження. Господь дає можливості і свободу, він не наглядає за своїми слугами, він довіряє їм. Господа цікавить навіть не стільки виконання дорученої справи, а те, чи його слуги сповняють його волю. Християнське життя, яке пропонує нам Христос є безумовною добротою, добротою, яка не залежить навіть від біблійних чи церковних заповідей. Він довіряє нам свою любов, уподібнення нас до любові, якою є він сам. Суть цього поводження не у сповненні якогось закону, а у сповненні волі Господа.

середу, 26 листопада 2014 р.

Стовп і утвердження істини

Христос - так, церква - ні! - завжди з'являється тоді, коли церква стає інституційною і претендує на "державний" рівень. Іншою екстремою є "демократичність" Церкви. Цього теж не повинно бути, бо тоді натовп (якого завжди буде більше) буде вирішувати де істина, а де брехня. Натовп не може пізнати істини, тому в найкритичніші моменти істина завжди залишається в меншості (Христос на хресті). Саме тому св.Павло поривається проповідувати Христа розп'ятого - глупоту для греків і погорду для юдеїв - бо Христос не є фаворитом більшості, але якраз тому, що Христос - істина. Христом, а не патерналістичними чи демократичними заявами вимірюється істинність чи інституційної церкви чи окремого її вірного.

понеділок, 24 листопада 2014 р.

Лк 8:41-56: Ісповідати досвід прихованого і мовчати перед лицем очевидного

В євангелії від Луки переплітаються дві події, пов'язані із чудесним зціленням жінки, яка страждала на кровотечу, та воскресінням доньки начальника синагоги. Дві цих події одночасно мають дещо подібне і дещо абсолютно відмінне. Подібною є вказівка про кількість років - дванадцять років сповнилось доньці Яїра і дванадцять років страждала жінка на кровотечу. Кількість років у євангеліях - символічне число. Воно таїть в собі образ своєрідної повноти - донька входила у повноту життя, бо 12-ліття для дівчат було певним часом зрілості, часом, коли у батьків з'являються плани щодо заміжжя і надії на щасливе, сповнене добрих сподівань життя. Але саме тоді смерть забирає її. Для кровоточивої жінки 12-ліття теж означає певну повноту - повноту страждань. Час, коли надія на зцілення зникає, всі лікарі вже спробували свої знання і лікарські хитрощі, кошти для подальших експериментів вичерпано.

вівторок, 18 листопада 2014 р.

Світло, яке світить зсередини чистої посудини

Я не вірю в збіги обставин. Моє коротке життя навчило мене шукати глибшого сенсу у тому, що стається.
Євангеліє нинішнього дня (Луки 11:34-41) у день молитви за Україну говорить про світло недаремно.  Загнані війною з сусідньою країною ми почали забувати з чого все почалося. А починалося все з світла. З бажання відсвяткувати черговий крок України до свободи через підписання асоціації з ЄС. Свято свободи вкрали брутальністю тих, яким було довірено чувати над дотриманням прав і свобод. Українці противились цьому піснею, танцем, віршами, культурою. Вкінці, вони почали противитись брутальності молитвою, зверненням до Бога. Ми нагадували собі те, що стоїмо на боці добра і світла. Саме світла. Захисників Майдану оспівували як воїнів світла, бо вони ними були. Щогодини на молитві за Україну на Майдані запалювали ліхтарики - образ світла всередині нас, яке мало б просвітити темряву брехні, несправедливості, нелюдяності.

понеділок, 17 листопада 2014 р.

Українець через матюки?

Ще не встигли пом'янути роковин Небесної Сотні - священної жертви Революції Гідності - а про гідність вже забуваємо. Хвиля радикальної культурності пройшла і люди знову почали повертатись до звичного. Нетом ходить привид хамства і навіть намагається стати ідеалом національної ідеї - "матюки, які зроблять тебе українцем". Шось подібне "лайкають" і "постять" як щирі галичєни так і новонароджені східні патріоти.
В такі хвилини мені перед очима стоять бабусі і панюсі з січневої Груші, які довбали бруківку і передавали її на передову з словами "Будь-ласка", "Прошу" чи "Перепрошую". Перед очима молитва і ввічливість людей, які вірили в те, що відстоюють правду і вірять в допомогу сил добра. Перед очима хлопці з Самооборони Майдану, які, змінюючись на барикадах чи й просто при виді проходячого повз священика щиро просили благословення, бо вірили, що воно більш дієве ніж прокляття.
В такі хвилини жалієш, що Свобода не пройшла в парламент, хоча б за те, що створила плакат, закликаючи до очищення від матюків, які перетворюють кожного, включно з росіянами, лише в москаля.

суботу, 15 листопада 2014 р.

Свинські бісики і домашній легіон

Лк 8:26-39
Христос приходить у світ для того, щоб звільнити людину, дати їй повну свободу. Історія з гадаринським біснуватим є дуже добрим унаочненням як цього прагнення Христового так і частої реакції людей на дар свободи.
Сила біса в бісиках. Їх багато - легіон -, але вони працюють як один. Маленькі поступки неправді дають їй силу діяти, навіть коли ми їх намагаємось контролювати - люди намагались зв'язувати біснуватого, але він звільнявся. Історія про гадаринського біснуватого є вказівкою для нас не миритись із маленьким злом  і не тішити себе тим, що ми зможемо його контролювати.
Два образи біснуватого - нагий і живучий у гробах - передають ставлення оточення  до грішної людини - ми його знаємо, він для нас вже мертвий, він не є частиною нашого суспільства. Саме тому вони лякаються і дивуються, коли бачать біснуватого при умі і одягненого. Христос повернув біснуватому його дискретність, біснуватий перестав бути нагим, став знову повноцінним членом спільноти.

пʼятницю, 14 листопада 2014 р.

Прахристиянські богослужіння між юдейською храмовою, синагогальною та домашньою побожністю


Переклав на скору руку. Найкраще, на мою думку, у кількох словах передає суть початків христянського богослужіння.
Петер Вік (Peter Wiсk)

Дослідження прахристиянського богослужіння донині залежне від пояснювальної моделі розвитку ранньої церкви, запропонованої Ф.Х. Баурсом (F. Chr. Baurs) ще в 19-му столітті. Під впливом теорії історії Геґеля, він намагався усвідомити постання церкви як певного діалектичного спротиву до юдаїзму. Згідно із цією теорією, християнське богослужіння сприймали як різку протилежність до юдейського: християнське богослужіння мало б бути новим, духовним та вселенським, юдейське, натомість, застарілим, культовим та локальним. (Ці основні мотиви можна все ще віднайти у останній опублікованій з цієї нагоди монографії Ф.Гана «Прахристиянське богослужіння» „Der urchristliche Gottesdienst", Stuttgart 1970.).

Цей класичний підхід був не лише антиюдейським, але також не відповідав різноманіттю джерел. У новітньому часі, між іншими також і соціальноісторичні, дослідження вказали, що Ісус та рух його учнів із великою долею правдоподібності можна трактувати як харизматичний і такий, що належав до широкого соціального пласту Палестини першого століття. Що стосується богослужбового питання, треба зважати на два фактори: По-перше, богослужбову свідомість та практику цього ранньоюдейського руху треба мислити передусім у контексті тогочасних юдейських богослужінь у храмі, в синагозі та вдома; по-друге, оскільки ці три місця уособлювали також інституційні величини, треба рахуватись із типовим для харизматичних рухів дистанціюванням до інституцій.

середу, 5 листопада 2014 р.

Послух закінчується, коли людина стає зрілою



Розмовляла Іванка Рудакевич

“Шануй твого батька і матір твою...” – четверта заповідь Божа. А якщо батьки намагаються нав’язати своїм дорослим дітям, котрі мають уже власну сім’ю, як їм краще жити... і взагалі звикли брати активну участь у житті їхнього подружжя? Як шанувати батьків у такому випадку? Про це у розмові з отцем Василем Рудейком, священиком храму священномученика Климентія Шептицького у Львові, батьком двох дітей.

– Що означає заповідь “Шануй твого батька і матір твою” для дітей, які уже самі є батьками?
− Для мене особисто ця заповідь означає те, що, коли ми стаємо батьками чи матерями, наш статус сина і доньки не відміняється. Ми маємо далі проявляти належну повагу до батьків як до тих, які нас народили, виховали, опікуватися ними, при потребі. Це родинний зв’язок, який потрібно далі плекати.
Але у Святому Письмі набагато швидше, ніж “Шануй твого батька і матір...” є: “Так то полишає чоловік свого батька й матір і пристає до своєї жінки, і стануть вони одним тілом”. (Бут. 2, 24) Тож, і батько, і мати повинні пам’ятати, що їхній син чи донька вже створили іншу сім’ю, вони відділені від батьків.

– Що Ви маєте на увазі?
– Що в певний момент подружжя може сказати батькам: це є ваша думка, ми її поважаємо, але в нас є наша думка і її теж треба поважати.

вівторок, 4 листопада 2014 р.

Правила святого Йосафата для своїх священиків

1. Головним обов'язком кожного священика є якнайкраще знати все те, що тут написано, і мати знання як відносно семи Святих Тайн, так і щодо всіх обставин, тут описаних.

2. Священики зобов'язані прикладом свого життя навчати людей побожності, бо добре життя священика є успішною проповіддю для простих людей. Кожен повинен сповідатися перед своїм сповідником, визначеним Архиєпископом, якнайчастіше, але передусім у визначені дні: на Різдво Христове, на Стрітення Господнє, в Першу неділю Великого посту, у Великий четвер, на Вознесіння Господнє, у день святих апостолів Петра і Павла, на Преображення Господнє або Успіння Божої Матері, на Різдво Пресвятої Богородиці, у день святого архангела Михаїла, у день святого отця нашого Миколая; однак буде краще, якщо кожен робитиме це частіше, навіть коли Сповідь буде перед кожною Святою Літургією, бо ангелом називає кожного священика Святе Письмо, і передусім Малахія - у 3 главі. А треба, щоб ангел мав ангельське сумління, якщо він бажає в майбутньому житті панувати у небі з ангелами. Якщо ж усе-таки хтось би інакше чинив, нехай вважає, щоби не був укинений у пекло зі злими ангелами. Каже святий Григорій Богослов, що бути священиком - значить, насамперед самому бути чистим, а відтак очищувати; насамперед самому бути святим, а вже тоді освячувати. Ми ж, пам'ятаючи про наші обов'язки перед нашим Господом, не погоджуємося з тим, що нібито не має провини той із вас, хто з нечистим серцем наважиться відправляти Службу Божу і приймати Непорочного Агнця, споживаючи і п'ючи Його собі на осудження. Перестерігаю, отже, вас у дуже важливій справі.