Переважна більшість тих, які вийшли на Майдан після розгону студентів вимагали підписання асоціації з Європою вже не стільки з політичних, скільки з моральних причин. Люди противились неправді, яку їм хотіли підсунути. Відтоді на Майдані з'явились священики, які говорили про необхідність постити правду в соціальних мережах, наголошували на неможливості неправедних дій, вчили уникати непотрібних ескалацій, наголошували на важливлсті думти, говорити і діяти гідно. Євромайдан відтоді перетворився на мікродержаву гідних людей - модель суспільства у якому не було місця алкоголізму, лайці, бійкам, негідному поводженню. Там створилась "Самооборона Майдану" та "Правий сектор", які слідкували за порядком. З'явилась навіть модель української помісної церкви, яка єдиним серцем і устами славила Господа.
На Майдані гідності панувала чистота, вулиці прибирали від снігу та сміття. Люди ділились теплом та їжею, пробували спільно формувати вимоги до влади і волати до світу про захист демократії. На Майдані вітали кожного, хто хотів допомогти спільноті чи взагалі отримати досвід співжиття, яке мало б поширитись на всю країну. Голосом та зброєю Майдану і водночас його щоденною поживою була українська культура - пісня, поезія, мистецтво. Саме досвід цієї культури змінював кожного, хто з відкнитим серцем приходив на Майдан, щоб побачити "майданутих".
Це розуміла тодішня влада і намагалась всіляко придушити саме культурні акції аж до того, що наче вороги української країни вони ненавиділи тих, які співали славень, носили українську символіку чи навіть розмовляли українською. Влада намагалась протиставити добровільному вияву української волелюбної культури штучні, "проплачені" антимайдани, які були просто мавпуванням Майдану гідних людей. Там грала музика радянської несвободи, російська та українська мови протиставлялись як ворогуючі при чому остання явно трактувалась як ворожа мова злісних "бендерівців". Бандитський шансон вигравав, гуртуючи навколо себе орди "тітушок". Можливість проявів свободи щедро заливалась водкою - віками перевіреним трунком несвободи, який живив сили кріпосної царської Росії. Молитва, як один із каналів божественного досвіду свободи там була відсутня.
Майдан явив світові Україну як глибоко духовну і культурну націю, яка є цінною вже тому, що живе культурними та духовними цінностями, які навіть в Європі вже почали занепадати. І світ відгукнувся. Підтримав Україну у її прагненні до свободи. Впливові світові лідери почали тиснути на владу з вимогою забезпечити основні демократичні права та свободи українців.
Це стало водночас і досягненням і викликом для українців. Досягненням, бо змогли встояти перед спокусою повестись негідно, переступити закон Божий. Викликом, бо спровокуавало неспокій країни, для якої культура та дух свободи є загрозою її державного устрою. Росія підлим способом вторглася та окупувала землі України, попередньо покаравши (на їх думку) свободолюбів. Але задум Росії не вдався. Небесна сотня стала причиною не страху перед агресором, але заохоченням до великих подвигів, які зупинили подальшу окупацію українських земель. Окупація земель, залежних від російської пропаганди обернулась для України благословенням - вперше з часів незалежної України в її парламент не пройшли її закляті ще від радянського часу вороги - комуністи. У владу пройшли ті сили, яких українці вважають проєвропейськими та демократичними.
Майдан продовжує жити, його досвід пульсує у жилах тих, хто його пройшов, а також і у духах тих, які спостерігали за звитягою "майданутих". Для багатьох від часу Майдану країна проживання стала Батьківщиною. Багато "дітей СССР" поміняли свою світоглядну прописку на українську.
До досвіду Майдану треба повертатись постійно, щоб осмислювати те, що творить нас як націю вільних людей. Тільки таким чином - наголошенням на позитивному (включно із жертвою Небесної Сотні) досвіді Майдану - ми зможемо осягти власну силу і почнемо будувати оновлене християнське демократичне суспільство залишене нам у спадщину нашими великими предками - русичами та козаками, волелюбним народом для якого цінності вищі за ціни, істина непримирима з брехнею (навіть заради "загального блага"), гідність людини - основне благо держави.
Немає коментарів:
Дописати коментар