Їжа, особиво у світі в якому жив і проповідував Христос, була не лише насиченням голодних шлунків. Під час їжі народжувались і передавались традиції. Їжа була природнім середовищем творення родини, виявлення прихильності до важливих людей. Проте саме у такому контексті часто є спокуса закритись, традиціоналізуватись, культивувати все вишуканіші способи говорити про важливі речі, запрошувати однодумців та тих, від яких можна почерпнути глибші знання, зав'язати знайомства в яких будеш оцінений. У такому традиціоналістичному святкуванні власних здібностей часто ігнорують убогих на Слово Боже ще немовлятами охрещених співбратів, скалічених недолугими пастирями християн, для яких залишився лише духовний Христос, але втратилась Його тілесна церква, викривлених забобонами гіперпобожних прихожан чи осліплених різноманіттям сект та лжевчень овець стада Христового. Їх, які часто мусять позбуватись і того бідного що мають, заохочує Христос запрошувати на учти наших традиційних зібрань. Для них ми маємо спускатись із наших "висот", щоб їх вознести до висоти учти Христа, на якій ми лише Його помічники.
Не йдеться тут про примітивізацію створених віковими вправляннями християнських традицій. Йдеться про пам'ять про тих, яким з різних причин пощастило менше ніж нам, про тих, які, можливо саме через те, що ми дотепер не мали на них часу, стали такими, якими вони є - вбогими, каліками, кривими, сліпими.
Запрошення їх на наші учти і споживання їжі з ними допоможе нам усвідомити наскільки наша власна традиція є нашим життям, а не просто благоговійною справою возвишених понад земне умів.
Немає коментарів:
Дописати коментар