середа, 17 грудня 2014 р.

Притишене світло

Нині це досить важко уявити, але щоденне життя християнина мало б бути просякнуте пам'яттю про світло. Саме так. Продовжуючи традицію щоденного запалення свічників у єрусалимському храмі, а також внесення суботнього світильника юдеями, християни свою щоденну молитву починали із подяки за світло, яке просвічує кожну людину, що приходить на світ. На жаль у сучасному візантійському богослужінні, яке пережило сильний вплив гіпераскетичного та антиклерикального монашества, а також через розвиток щоденного почитання святих від цих традицій залишились лише крихкі уламки. Ось як воно виглядало у джерелах богослужбового життя ранньої церкви.

- Апостольське передання св.Іполита Римського, 25: Про внесення світильника на вечерю спільноти
Коли приходить єпископ, після настання вечора, диякон хай вносить світильник і, ставши посеред всіх присутніх вірних, возносить благодарення.
Спочатку він буде вітати, кажучи: «Господь з вами!» І народ хай говорить: «І з духом твоїм!»
«Благодарім Господа!»
І скажуть: «Достойно і праведно є: Йому належить велич і хвала і слава!» (не кажуть «Вгору піднесімо серця!», бо це говориться при приношенні).
І він буде молитись так:  «Благодаримо Тебе, Господи, через Сина Твого Ісуса Христа, Господа нашого, через Якого Ти просвітив нас, являючи нам світло непорушне. Ось ми день пройшли і прийшли до початку ночі, насолоджуючись світлом дня, котре Ти сотворив для нашого задоволення, вечірнє світло милості Твоєї приймаючи нині, возхваляємо і славимо Тебе через Сина Твого Ісуса Христа, Господа нашого, через якого Тобі слава, сила і честь зі Святим Духом, нині і повсякчас і на віки віків. Амінь».
І всі говорять: «Амінь!»
- Паломництво Етерії, 24:
А в десятий час подібним чином всі збираються у Воскресінні, запалюють всі лампади і свічки і настає велике світло. А вогонь не приносять ззовні, але подають з нутра печери, де вдень і вночі горить невгасима лампада, тобто в нутрі перегородки. Співають вечірні псалми і більш тривалі антифони. Тоді звіщають єпископа, який сходить і сідає на підвищенні, як і пресвітери сідають на своїх місцях; співають пісні та антифони.
- Послання Григорія Ниського про життя святої Макрини, 25:
... настав вечір, і коли внесли світильник, вона оглянула очима приміщення і явно звернула погляд на джерело світла, бажаючи промовити вечірні молитви. Оскільки ж голосу не було, вона сповнила своє бажання в серці, супроводжуючи молитву рухом рук і ворушачи губами в такт внутрішньому голосу. І завершивши благодарення, вона піднесла руку до чола, щоб перехреститись, ознаменувала цим кінець молитви, і, глибоко зітхнувши, разом з молитвою завершила і життя.
- Василій Великий, Про Святого Духа до Амфілохія, 29:
Отці наші не хотіли прий­мати у мовчанні благодать вечірнього світла, але відразу, коли час його наставав, приносили благодарення. Хоча ми не можемо позитивно сказати, хто був творцем тих прослав, які мовимо під час вечірніх мо­литов, все ж народ повторює древній голос ... : хвалимо Отця, Сина і Святого Духа Бога. Якби хто знав і піснеспів Афіноге́на, який він, замість охоронного ліку, залишив ученикам, коли сам поспішав вже до всепалення, той взнав би і думку мучеників про Духа.

На жаль у сучасному літургійному житті візантійської традиції обряд запалення світла надзвичайно занедбаний. Або (протилежно до того, що говорить Василій Великий) ми в мовчанці приймаємо благодать вечірнього світла на Літургії Передшеосвячених Дарів, не співаючи піснеспів "Світло тихе" після благословення світлом "Світло Христове просвіщає всіх", або (протилежно до свідчень Етерії та Григорія Ниського) не вносячи світильника і не благословляючи ним приносимо благодарення за вечірнє світло. Не кажучи вже про те, що священики не мовлять жодної молитви благословення над світильником, яким  можна благословити спільноту, як це описано у переданні св.Іполита Римського.

Натхнено дописом о.Олеся Чумакова:
https://www.facebook.com/photo.php?fbid=837545449616859&set=a.100501396654605.885.100000842352654&type=1&theater

Немає коментарів:

Дописати коментар