Багатство задля блаженства Лк 12:16-21

Нинішнє євангеліє являє образ типового атеїста, чи радше навіть не атеїста, а людину, якій немає діла до існування Бога.
"В одного багача земля вродила гарно". Не каже, що земля вродила внаслідок праці багача та його слуг, але просто "земля вродила гарно". Цими словами Христос нагадує кожному з нас певну аксіому, про яку ми часто забуваємо - земля, яка родить, дана нам у користування. Вона не є нашою власністю, родючою її створив Господь, і Господь чинить її більш чи менш родючою, незалежно від нашої праці на ній. Інколи ми важко працюємо, а вона не родить, інколи ж вона дає добрий плід навіть тоді, коли ми не надто трудились. Своєю родючістю - більшою чи меншою - земля нагадує нам, що вона належить нам лише умовно, її справжнім господарем, якому вона кориться беззастережно є Хтось інший.

Багач "розмірковує сам у собі". Євангеліє представляє нам людину, занурену лише в себе, людину без співрозмовника. Багач сприймає родючість землі не як знак для того, щоб задуматись ЧОМУ стільки збіжжя вродило. Його бентежить питання ЩО робити з надлишком збіжжя, яке в один момент перевищило його потреби, можливості, які дотепер були для нього вистачальними. Йому й на думку не спадає, що існує ще хтось, бо він "міркує сам у собі". Тому його остаточна думка звернена знову ж таки на нього самого - для надлишку збіжжя необхідно більше клунь. Так само і щодо використання назбираних з надлишком дібр у багача існує лише одна ідея - спожити їх самому. Їх більше ніж потрібно для звичайного життя, тому треба потратити їх з надлишком - у пишних святкуваннях. "Душе моя, маєш досхочу. Їж, пий, веселися!". Ця постава багача особливо актуальна у нинішній час надвиробництва. Люди навчились виробляти швидко і дешево. Продукції стає все більше, часу і можливостей спожити її все менше. Сучасний світ можна окреслити як час гонитви за постійними оновленнями, час знецінення дібр і виробництва сміттєпродукції. З іншого боку, є багато людей, які не мають що їсти, пити, одягтися. Думаю, такі спокуси надвиробництва для себе були завжди, тому Церква встановила часи зупинок, періоди, коли ми вчимося оцінити те, що для нас є реально необхідним, а без чого нам можна обійтись. Ці періоди - пости. Один із них - різдвяний - який ми зараз переходимо, якраз показує нам образ Христа, який гряде народитись у крайній потребі - холод, відсутність дому, скромні їжа та пиття. Піст - час оцінити надлишок того, що вродила наша земля і поділитись ним із потребуючими.
До речі, поширюваний нині образ різдвяного посту - солодощі із гарячим вином і ходіння по різдвяних торжищах - не мають жодного відношення до церковного посту, образом якого є радше св.Миколай - християнин, який віддає свої багатства потребуючим так, щоб лівиця не знала, що робить правиця.
Багач заскочений появою у його житті Бога, а також і тим, що його плани можуть бути кардинально зміненими: "Безумний, цієї ночі заберуть твою душу, кому все залишиш?". В нього не було планів ані щодо зустрічі з Богом, ані з діленням своїми скарбами з іншими.
Для того, щоб такого не ставалось з нами, церква вчить постійної пам'яті про Бога, заохочуючи всіх до багаторазової щоденної молитви - часослова, до освячення молитвою початку і завершення кожної справи. Церква вчить своїх вірних вдячності Богові, щоб часом ми не стали подібними до багача у якого не було жодного співрозмовника і щоб зустріч з Богом не заскочила їх зненацька. У парі з молитвою іде також милостиня - дієве спілкування із тими, хто потребує нашої допомоги. Зокрема, дуже актуальним для нас є така допомога для наших співбратів, які постраждали через війну з Росією. Вони як ніхто інший потребують надлишку всього того, що з волі Господньої багато зродила для нас земля.
Важливо навчитись використовувати цих три основних засоби - піст, молитву та милостиню для того, щоб остаточна зустріч з небесним Отцем була для нас лише черговою із щоденних молитовних зустрічей, а узгоджені з Ним плани щодо отриманих нами земних щедрот були для Нього підставою почати своє звернення до нас із констатації нашого блаженства, а не безумства.