четвер, 13 грудня 2012 р.

Посланці-помисли у винограднику нашого життя Лк 20, 9-18


Сьогоднішнє євангеліє спонукало до кількох думок. Спробую записати. Звичайно, притча про злих виноградників і про наріжний камінь в першу чергу є образом приходу Христа у світ, стосується його безпосередніх слухачів, жителів Юдеї і Його самого. Коли читаємо ці рядки, перша реакція - дистанція від себе самих. Христос говорить до юдеїв, яких ототожнює із виноградарями, господар - небесний Отець, виноградник - обіцяна земля (заповіді закону,якщо вдатися до алегорії), слуги-посланці - пророки, син єдинородний - Ісус Христос, зазіхання на Його спадщину - ототожнення спасіння із виконанням все дрібніших приписів закону. Все дуже просто і ясно. Все ж, яким є, чи може бути, висновок для нас? Можливо все набагато глибше? Можливо слова звернені саме до нас? 
А що як виноградником є сама людина, якій Господь ввіряє її тіло і весь світ до господарювання? Що як посланцями господніми є думки всередині нас, які кличуть до звіту про плоди, можливо дуже прозаїчні, щоденні, над якими все ж треба довго працювати? Бути ввічливим до себе і навколишніх, уступити місце в громадському транспорті, сказати щось добре, уподібнюючись Богові, який творить і благословляє (говорить добре слово про своє творіння). Дбати про чистоту думок, висловлювати їх у чистоті мови. Стримуватись від надмірів, надпродукцій, виробництва задля виробництва - можливо найбільшого гріху сучасної споживацької "культури". Чи не цих посланців ми щоденно б'ємо цинізмом, висміюємо мудруваннями, вбиваємо байдужістю?
У таїнстві Хрещення небесний Отець посилає в наше серце свого єдинородного Сина. Чи не Його ми вбиваємо щодня, дбаючи про свій власний егоїзм, успіх у роботі, повагу серед друзів, визнання у світі, ігноруючи при цьому заклик Христа уподібнюватись Йому у всьому? Чи не Його - істинного наріжного каменя - ми відкидаємо будуючи замість дому молитви і перебування Божого для прослави Його імені,  вавилонську вежу, думаючи зробити своє ім'я вищим від небес?
У цьому світлі притча абсолютно актуальна для кожної людини, а передусім для кожного християнина, незалежно від рівня його духовного поступу. Господь щодня продовжує давати людям в оренду їх тіла і світ для господарювання. Він і надалі щоразу посилає слуг спитати про плоди нашої праці. А у таїнстві літургійної молитви посилає до нас свого єдинородного Сина. Добрі виноградарі і будівничі кладуть цей літургійний досвід Христа як наріжний камінь храму свого духовного життя і будують його для прослави імені Господнього. Саме у цьому сенсі треба розуміти підсумкові слова візантійській євхаристійної літургії та святкової вечірні: "Будь ім'я Господнє благословенне від нині і до віку". Ціллю і звершенням літургійного досвіду Христа є "день увесь звершений, святий, мирний і безгрішний", який ми маємо сприйняти як дар, відповідальність за звершення якого полягає у нашій співдії із благодаттю Того, якому належить слава, честь і поклоніння на віки віків.

вівторок, 11 грудня 2012 р.

Різдво разом


Хотів написати відразу, коли побачив як встановлюють різдвяний ярмарок на площі Ринок, але якось не виходило дотепер.
Різдво у Львові для мене викликає особливі відчуття вже кілька років. Ніяке інше свято не дає так відчути вселенськість церкви і гармонійність її святкувань із порами року. Різдво - родинне свято передусім тому, що являє святу родину. У Йосифа і Марії народжується дитина, для світу народжується Спаситель, у темряві невпевненості (Благовіщення - сумнів Йосифа - неможливість знайти нічліг) сяє Світло світу, у намагання світу зв'язати людей (перепис населення - гонитва за немовлям) приходить Той, який "у шостий день і час на хресті розірвав рукопис наших гріхів", зробив нас єдиною родиною Небесного Отця. 
Дні стають довшими, темрява відступає. І якраз у цей період глибинно відчувається прірва роз'єднаності, святкування якогось "свого", "особливого" Різдва, Різдва за старим стилем. У час, коли все творіння сходиться, щоб поклонитися Єдиному, церкви розходяться у "свої" традиції. Дві вітки католицької церкви святкують народження Того, який все поєднав у Собі у різні дні.
Римокатолики у цьому випадку, на мою думку, у кращому стані. Їх Різдво відкриває двері Новому рокові. Святкування йдуть своїм ходом, не руйнуючи пори приготування - різдвяного посту. Ми ж, грекокатолики,  мусимо придумувати диспензи від посту на Новий рік, святкувати опісля його ще раз, хоча насправді ніхто вже й не розуміє чому. Старостильне Різдво після католицького (можна сказати навіть вселенського, бо й більшість православних та протестантських церков його святкують разом)  та Нового року виглядає дивним. 
Згадуються минулорічні свята. На Стефана 9 січня різдвяний ярмарок вже не працював, будки на площі Ринок почали вже забирати. Було сумно. Сумно тому, що ми стаємо марґіналами, не вміємо відчитати знаки часу, стаємо непомітними. Сумно тому, що не даємо свідчення єдності і  навіть світ ігнорує нас за нашу зашореність. Сумно, що не вміємо цінувати здоровий глузд і заміняємо його приписами. Сумно тому, що ми їх, ці приписи, і так перепишемо, але зробимо це під тиском світу, економіки, глобалізації, боязні втратити вірних, підміни Рождества Христового попсовим кокакольним Сентаклосом.
Цікаво, коли заберуть різдвяний ярмарок цьогоріч?


четвер, 6 грудня 2012 р.

Коментарі до Святого Письма

Кожен коментар до Святого Письма є певним чином обмежений, є свого роду поживою для розуму. Святе ж Письмо є передусім спрямоване до серця людини, тому найкращою лектурою до нього є просто систематичне молитовне читання. Найціннішим є те, що Бог під час такого читання відкриває конкретній людині. Зазвичай воно мало пояснює історію, мораль чи навіть богослов'я, але в першу чергу ставить людину перед лице Бога, вчить її спілкуватися з Ним, любити Його і бути відкритим на Його неосяжність, невимовність, несподіваність і велич, яка перевершує будь яке наше уявлення про Нього.
Бажаю всім плідних студій!


понеділок, 3 грудня 2012 р.

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці


Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці
Свято Введення належить до одного із найважливіших і водночас одного із найзагадковіших свят нашого літургійного року. Воно не має прямого біблійного обґрунтування. Більшість його джерел належать до апокрифічної літератури. До важливих його джерел належить навіть Коран — священна книга мусульман.
Дуже важко судити про його історичність. Входження Марії у святая-святих належить до основних каменів спотикання у трактуванні цього свята. Тут спробую дати кілька думок щодо цього.