четвер, 13 грудня 2012 р.

Посланці-помисли у винограднику нашого життя Лк 20, 9-18


Сьогоднішнє євангеліє спонукало до кількох думок. Спробую записати. Звичайно, притча про злих виноградників і про наріжний камінь в першу чергу є образом приходу Христа у світ, стосується його безпосередніх слухачів, жителів Юдеї і Його самого. Коли читаємо ці рядки, перша реакція - дистанція від себе самих. Христос говорить до юдеїв, яких ототожнює із виноградарями, господар - небесний Отець, виноградник - обіцяна земля (заповіді закону,якщо вдатися до алегорії), слуги-посланці - пророки, син єдинородний - Ісус Христос, зазіхання на Його спадщину - ототожнення спасіння із виконанням все дрібніших приписів закону. Все дуже просто і ясно. Все ж, яким є, чи може бути, висновок для нас? Можливо все набагато глибше? Можливо слова звернені саме до нас? 
А що як виноградником є сама людина, якій Господь ввіряє її тіло і весь світ до господарювання? Що як посланцями господніми є думки всередині нас, які кличуть до звіту про плоди, можливо дуже прозаїчні, щоденні, над якими все ж треба довго працювати? Бути ввічливим до себе і навколишніх, уступити місце в громадському транспорті, сказати щось добре, уподібнюючись Богові, який творить і благословляє (говорить добре слово про своє творіння). Дбати про чистоту думок, висловлювати їх у чистоті мови. Стримуватись від надмірів, надпродукцій, виробництва задля виробництва - можливо найбільшого гріху сучасної споживацької "культури". Чи не цих посланців ми щоденно б'ємо цинізмом, висміюємо мудруваннями, вбиваємо байдужістю?
У таїнстві Хрещення небесний Отець посилає в наше серце свого єдинородного Сина. Чи не Його ми вбиваємо щодня, дбаючи про свій власний егоїзм, успіх у роботі, повагу серед друзів, визнання у світі, ігноруючи при цьому заклик Христа уподібнюватись Йому у всьому? Чи не Його - істинного наріжного каменя - ми відкидаємо будуючи замість дому молитви і перебування Божого для прослави Його імені,  вавилонську вежу, думаючи зробити своє ім'я вищим від небес?
У цьому світлі притча абсолютно актуальна для кожної людини, а передусім для кожного християнина, незалежно від рівня його духовного поступу. Господь щодня продовжує давати людям в оренду їх тіла і світ для господарювання. Він і надалі щоразу посилає слуг спитати про плоди нашої праці. А у таїнстві літургійної молитви посилає до нас свого єдинородного Сина. Добрі виноградарі і будівничі кладуть цей літургійний досвід Христа як наріжний камінь храму свого духовного життя і будують його для прослави імені Господнього. Саме у цьому сенсі треба розуміти підсумкові слова візантійській євхаристійної літургії та святкової вечірні: "Будь ім'я Господнє благословенне від нині і до віку". Ціллю і звершенням літургійного досвіду Христа є "день увесь звершений, святий, мирний і безгрішний", який ми маємо сприйняти як дар, відповідальність за звершення якого полягає у нашій співдії із благодаттю Того, якому належить слава, честь і поклоніння на віки віків.

Немає коментарів:

Дописати коментар