Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

Свято Введення в храм Пресвятої Богородиці

Свято Введення належить до одного із найважливіших і водночас одного із найзагадковіших свят нашого літургійного року. Воно не має прямого біблійного обґрунтування. Більшість його джерел належать до апокрифічної літератури. До важливих його джерел належить навіть Коран — священна книга мусульман.

Дуже важко судити про його історичність. Входження Марії у святая-святих належить до основних каменів спотикання у трактуванні цього свята. Тут спробую дати кілька думок щодо цього.

Текстуальна основа свята міститься у наступних літературних джерелах:

1. Протоєвангеліє Якова ІІ ст.

2. Євангеліє Псевдо-Матея V-VII ст.

3. Кодекс Герефорд ?

4. Книга про народження Марії ?

5. Різдвяна проповідь Григорія Ниського IV ст.

6. Коран VII ст.

Кожне з цих джерел додає якусь цінну інформацію для сучасного розуміння та трактування цього свята. Виглядає, що основним джерелом свята все ж треба вважати Протоєвангеліє Якова, яке у різних аспектах доповнили інші джерела. Ось його текст (скорочені розділи I–VIII):

“Настав великий день Господній, коли сини Ізраїля приносили свої дари. І виступив проти нього [Йоакима] Руфим і сказав: не дозволено тобі приносити дари першому тому, що ти не дав потомства Ізраїлю [...]. І засумував Йоаким і не пішов до жінки своєї, але подався у пустелю, поставив там свій намет й постив сорок днів і сорок ночей [...]. А жінка його Анна плакала й голосила: [...] Горе мені, до кого я подібна? Не подібна я птицям небесним тому, що й птиці мають потомство в тебе, Господи[...]. Тоді з’явився перед нею ангел Господній і сказав: Анно, Анно, Господь вислухав твої молитви, ти зачнеш і породиш і про потомство твоє будуть говорити по всьому світі. І Анна сказала: нехай буде живий Господь Бог мій! Якщо я народжу дитя чоловічої або жіночої статі, віддам його в дар Господеві моєму, і воно буде служити Йому все своє життя [...]. Коли ж пройшли відповідні місяці, на дев’ятий місяць Анна породила, й запитала повитуху: кого я народила? Та відповіла: доньку [...]. Мати взяла її на руки й сказала: нехай буде живий Господь Бог мій, ти не будеш ходити по цій землі, доки я не відведу тебе до храму Господнього [...].Проходили місяці за місяцями, і виповнилось дитині два роки. І сказав Йоаким: Відведімо її до храму Господнього, щоб здійснити дану обітницю, яку склали, щоб Владика не відвернувся від нас і не став наш дар йому осоружним. І сказала Анна: Дочекаймося третього року, щоб вона [дитина] не шукала батька чи матері. І сказав Йоаким: Дочекаймося. І сказав Йоаким: «Покличте непорочних дочок юдейських, і нехай вони візьмуть зі собою світильники та запалять їх, щоб не відвернулося від Храму Господнього й не було спокушене серце її». Тоді її прийняв священик, поцілувавши, благословив та мовив: «Возвеличив Господь Бог ім’я твоє у всіх родах. Через тебе в останні дні Господь об’явить відкуплення синам Ізраїля». І посадив її [первосвященик] на третю сходинку біля жертовника, і зіслав Господь Бог милість, і вона підскакувала від радості, і полюбив її весь народ Їзраїля. А пішли батьки її зійшли, дивуючись, хвалячи і прославляючи Владику Бога, що не відвернувся від них. Знаходилась же Марія у храмі Господньому, як голубка, й їжу приймала із руки ангела”.

Підсумувати текст можна наступним чином:

а) Йоаким і Анна - бездітні праведники

б) вони страждають через відсутність потомства

в) Анна дає обітницю посвятить народжене служінню Божому

г) Бог дарує доньку

ґ) Після сповнення трирічного віку Марію віддають в храм

д) вхід відбувається у супроводі дів

е) священик садить її на третю сходинку перед жертовником

є) Марія жила в чистоті і приймала їжу від ангела

Якщо подивитись на старозавітню історію народження Самуїла (І Сам 1-3), ми отримаємо більш-менш аналогічну структуру. Правдоподібно саме ця історія послужила прикладом творцю Протоєвангелія Якова. У книзі Самуїла згадуються навіть жінки, які служили при брамах храму.

Євангеліє Псевдо-Матея додає лише те, що сходинок було п’ятнадцять і наголошує на молитовному діянні Марії при храмі. Кодекс Герефорд та Книга про народження Марії пов’язують п’ятнадцять сходинок із степенними псалмами, тоді сходинки могли б бути сходами до храму, на яких паломники співали степенні псалми, а Коран дає цінну інформацію про ім’я первосвященика — Захарія. Жодне із цих джерел не говорить про впровадження Марії у святая святих.

Здається непорозуміння починаються після цитування Григорієм Ніським невідомого апокрифу у одній із його гомілій. Саме там вперше говориться про святеє-святих:
“Чув певну апокрифічну історію, яка подає такі відомості. Отець Діви був чоловік знатний і всім відомий своїм виконуванням закону. Він постарівся і дружина його не могли мати дітей. А тогочасний закон вважав безплідних жінок негідних честі. Отже, наслідуючи оповідання про матір Самуїла, вона прийшовши до святая-святих, благає Бога, щоби не позбулася законного благословення і стала матір’ю, а що народиться з неї посвятить Богові. Скріплена об’явленням божим з радістю зачала. Коли ж народилася дитина назвала її Марією, щоб ім’я носило на собі знак Божої ласки. Коли ж дитина підросла, що вже не потребувала ссати грудей, поспішили віддати її Богу й виконати свою обітницю — привести до храму. Священики тим часом, подібно як Самуїла, переховували дівчинку в святая, коли ж підросла стали радитися, що зробити з цим святим тілом, щоб не згрішити супроти Бога. [...] Щоб у храмі разом зі священиками знаходилася жінка й була поміщена в святая, не було дозволено ні законом, ні звичаєм”.

Але з його розповіді виглядає, що під святеє-святих потрібно розуміти місце, де могли молитися жінки, місце де молилась мати Самуїла. Це не було особливе місце, у яке входив лише первосвященик один раз на рік, це було просто місце молитви. Таким воно розумілось і у контексті євангелія Псевдо-Матея, згідно з яким спільнота, в якій перебувала Марія була молитовною спільнотою. Так і потрібно розуміти введення Марії у святая-святих — введення у молитву церкви.

У такій інтерпретації історичність свята постає у цілковито іншому вимірі. Марію ввели у молитовну спільноту дівиць, котрі виховувались при храмі саме як молитовні, посвячені Богові особи.

Для мене особисто це свято є святом літургійного святкування, святом Літургії церкви. Входження Богородиці в храм є образом нашого входження до церкви на літургійну молитву. Там ми спілкуємося з ангелами, там ми отримуємо їжу небесну і там священики відпускають нас в світ, після звершення нашого часу. Кожен християнин повинен пройти літургійне життя в храмі для того, щоб могти прийняти Слово Боже, виростити Його, родити, йти з ним ціле життя, переживати Його страждання, радіти Воскресінням, очікувати остаточної зустрічі.

Церква не випадково ставить це свято на початку різдвяного посту — приготування до народження Христового. 

-->

Важливим є момент виходу Марії з храму. Часто ми думаємо, що краще бути на молитві, створити собі добрий куточок для духовного ділання. Богородиця виходить з храму, йде до світу (кесаря) вагітна Словом. Народжує Його там, де збирається худоба. Слово серед безсловесних. Слово не йде шукати філософів, вони самі приходять до Нього. Слово йде до тих, які Його не мають. Це справжня літургія після літургії. Одна не може існувати без іншої, вони органічно пов’язані і залежні одна від одної. Думаю Марія змогла виносити і вигодувати Слово лише внаслідок молитовного досвіду у храмі. Стати храмом Слова можна лише у Його храмі, у діянні в Його храмі, у служінні Йому, котре починається у храмі.

Богородиця є прикладом для кожного, хто хоче прийняти Слово, явити Його світові і служити Йому, постійно супроводжуючи Його, навіть у хвилину розп’яття.
Бажаю всім і собі в першу чергу сміливості ступити до храму і прямування до того, що через літургійну молитву стати храмом Божим.