покликані і післані свідчити про можливість торкнутись Христа: Лк 6:12-19

 Напишу ще й нині, бо увага впала на те, чого якось не зауважував попередньо.

Перед важливими рішеннями Христос проводив час із Отцем. Лука підкреслює два важливих аспекти цього часопроведення: а) Христос виходив на гору, б) Його молитва тривала всю ніч.
Ходіння в гори, так само як і возношення очей чи рук вгору під час молитви має надзвичайно важливе значення - нагадування передусім собі, що батьківщина наша вгорі, наша ціль - во вишніх. Там - слава Божа. Заради цього ми "відкладаєм всяку житейську метушню". Перестаємо дивитись на те, з чого ми походимо - порох земний, а зосереджуємось на тому, до чого ми покликані: "Перший чоловік із землі – земний, другий чоловік – з неба" (1Кор 15:47).
Христос виділяє час для молитви. Це не просто Отченаш-БогородицеДіво. Не завчені з дитинства фрази "Шеми". Він вибирає нічний час для молитви, бо це час упокоєння і упокорення. Час, коли людина потребує захисту і додаткового світла. Час, коли темрява огортає і сон обтяжує повіки. Він триває в молитві всю ніч. Дає можливість Отцеві промовити до нього. Він серйозно ставиться до розмови з Отцем. Його молитва - приклад для молитви Його учнів. Молитись неспішно. Витратити час на молитву.
Христос вибирає учнів "яких назвав апостолами". Для того, щоб бути Христовим учнем не вистачає бути лише "покликаним", треба бути також "післаним". Бути післанцем Христа, означає знати Його і вміти "пояснити" Його іншим. Не вистачить лише бути з Ним, спілкуватись з Ним, визнати Його своїм Спасителем. Треба свідчити Його, ісповідувати Його, творити відповідно до Його слів. Тоді покликаний стає післаним.
Христос обирає того, "який потім став зрадником". Він не обирає зрадника, Він обирає людину, яка стає зрадником з власної волі. Але якщо подивитись на інших апостолів, то й вони не були завжди "ті, що вірні". Петро зрадив Христа тричі з малодушності, і навіть після Воскресіння не до кінця позбувся своєї малодушності (Гал 2:12), як свідчить про це Павло. Тим не менше, він вставав і йшов далі і, як післанець Христа, свідчив Його наскільки зміг аж до мученичої смерті. Це заохота для нас не зневірюватись, усвідомивши себе зрадником. Головне, не змиритись із цим остаточно (Дії 1:25).
Христос завжди збирає довкола себе силу народу, оскільки з Нього виходить сила зціляюча. Ця "зціляюча сила" творить церкву - збір покликаних, які прагнуть пережити на собі цю силу, намагаючись торкнутися Христа. В цьому суть літургії церкви. Літургії не лише у вузькому, євхаристійному значенні. Літургії, у значенні усієї молитви церкви - євхаристії, таїнств, богослужінь добового кола. Кожне із них - нагода торкнутись Христа і відчути на собі Його зціляючу силу.

Вино Христа в бурдюках Його учнів: Лк 5:33-39

 Євангельський уривок несподівано зазвучав новими сенсами нині. Вирішив записати, щоб не забути.

Христа запитують про те, чого Його учні їдять і п'ють, тоді як учні Івана Хрестителя постять і моляться? Воістину важливе запитання! Його можна чути в наших церквах повсюдно. Ми ж мусимо прагнути до однозгідності у духовних практиках. Хіба не один в нас Господь заради Якого ми все це робимо? Але відповідь Христа ставить все на свої місця. У гонитві за правильним способом молитви і посту часто втрачається їх справжня суть! Той, кого у пості і молитві прагнемо осягнути стоїть серед нас, а ми Його не бачимо! Наша зацикленість на методах зробила невидимою Ціль. Дуже часто нікому не відомо чому наші молитви чи пости виглядають таким чином, яким ми їх практикуємо. "Як" жодним чином не співвідноситься із "Чому". Думаю, якщо б Христос знову прийшов у плоті, ми змусили б Його молитись канон Андрея критського з поклонами. За всіма нашими традиціями ми Його не помітили б так само як не помітили Його учні Йоана Хрестителя, та й навіть Його власні учні. Добрі традиції добре засліплюють!
Чи є до цього протидія? Є, звичайно ж. Христос розкрив її у притчі. Протидією є життя у постійному оновленні. Оновленні, яке полягає у свідомості необхідності постійно оглядатись довкола і шукати живого Христа, який їсть і п'є з Своїми учнями. Христа, Який настільки близький до нас, що розпізнати Його можна лише зодягнувшись у одежу благодаті, яку дарує Дух Святий. Шукати не для того, щоб "пришити" Його до власної традиції, а щоб змінити традицію так, щоб вона відповідала новій "латці" Христа.
Притча Христа має суттєво глибший сенс, ніж просте порівняння із житейськими ситуаціями про рихтування одежі чи зберігання вина. Клаптик благодатної одежі хрещення неможливо пришити до фігових листків закону, яким Господь закрив наготу закам'янілості наших сердець (Мр 10:5)!
Старе вино Ноя можна вливати у шкіряні бурдюки людської тваринності, а вино Крові Господньої здатні втримати в собі лише бурдюки, даровані помазанням Духа Святого.
Господь кличе своїх учнів до латання одежі благодаті таїнством покаяння, бо лише той, хто нічого не робить "не помиляється". Господь кличе до постійного вливання в себе нового вина благодарення, яке, оскільки є Кров'ю Христа є новим завжди (Євр 13:8), і потребує щоразу нових бурдюків.
Священні літургійні традиції лише тому є священними, що дають нам можливість розпізнати Христа. Якщо вони не дають цієї можливості, їх необхідно змінювати, бо вони закостеніли, втратили свою молодість і здатність жити, бродити, дозрівати.
Це неможливо зрозуміти тим, для яких старе вино традиційності смачніше за традицію (передання) "нового пиття" - живого вина, яким є сам Христос. Христос живий, який не вміщається навіть у книги чотирьох євангелій. Христос живий, Який, даючи апостолам молитву Отченаш, не наполягав на однозгідності її тексту (він різниться в євангеліях Матея і Луки), а на щирості моління нею до небесного Отця.

СЛУЖБА БОЖА СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

СЛУЖБА БОЖА

СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

ЗІ СЛУЖБАМИ

НАМІРЕНЬ.

ЛЬВІВ, 1927.

 

СЛУЖБА БОЖА

СВ. ЙОАНА ЗОЛОТОУСТОГО

ЗІ СЛУЖБАМИ РІЖНИХ НАМІРЕНЬ.

ПЕРЕКЛАВ

Свщ. Д-р ЯРОСЛАВ ЛЕВИЦЬКИЙ.

 

ЛЬВІВ, 1927.

НАКЛАДОМ МИХАЙЛА ГАРУХА.

З ДРУКАРНІ ВИД. СП. ,.ДІЛО“, РИНОК 10.

 

Ч. 302/1927.

Позваляється печатати і приватно уживати.

Від гр. кат. Митрополичого Ординаріяту.

Львів, дня 15. січня 1927.

+ АНДРЕЙ, Митрополит.

З гр. кат. Митрополичої Консисторії.

Львів, дня 15. січня 1927.

А. БАЧИНСЬКИЙ,.

Ґєн. Вік.

 

ПЕРЕДНЕ СЛОВО.

Службу Божу св. Йоана Золотоустого перекладано вже кілька разів на українську мову. Найновійший переклад се проф. І. Огієнка. Мій переклад узглядняє всі ті переклади, а крім того переклад Я. Головацького (на німецьку й польську мову). При перекладі придержувався я передовсім текстів грецьких і старословянських. Очевидно, що міродатним для мене був все таки апробований і уживаний у нас текст старословянський.

Деякі архаїзми в мові і оригінальна складня пісень, задержані в перекладі зі зрозумілих причин — нарочно.

ПЕРЕКЛАДЧИК.