неділя, 20 грудня 2015 р.

Жага благодарення: Лк 17:12-19

Історія про десятьох прокаженних цікава під багатьма оглядами. Вона цікава під самого її початку. Христос не зцілює прокаженних звичним для Нього способом - наказом хворобі чи причині хвороби (бісам, наприклад) відступити від хворого. Він не торкає прокажених, не готує цілющої мазі на їх рани. Він робить щось неочікуване для всіх - відсилає їх до священиків храму. Це вони і без Нього знали, бо у Законі потверджувати наявність прокази чи зцілення від неї було прямим завданням храмових священиків. Іншими словами, Христос зробив лише те, що міг би зробити і кожен з нас - відіслав людей "за і так відомою адресою". Це дійсне і нині. І нині дорога зцілення є дорогою, яка веде до храму, туди, де б'ють живою рікою таїнства Христа, передусім таїнства покаяння і єлеопомазання. Що при цьому відчували ці прокаженні, євангеліє не говорить. Чи їх дорога до храму була виконанням наказу Христа, чи просто виконанням припису Закону теж невідомо. Відомо лише, що зцілились вони у дорозі, перш ніж священики змогли оглянути їх. Чи той факт, що вони очистились мусить вказувати на пряму дію Христа? З огляду на розум - ні. Він просто їх відіслав до храму, вони просто зцілились. Немає доказів того, що все сталося завдяки Його слову чи дії. Врешті, можливо вони продовжили свою дорогу до храму, щоб отримати остаточне ствердження їх зцілення від священиків. У справах віри розуму недостатньо, так само, як недостатньо бути "православним", "католиком" чи "протестантом" для того, щоб упізнати Христа на дорозі свого життя. З десяти, серед яких точно були "правильні" члени Божого люду навернувся один, який точно був "неправильним". Його віра, саме та, яка спасає, не була основана на "правильних догмах". Її осердям була любов, яка завжди викликає жагу благодарення. Саме жага благодарення відкрила "єретичному" самарянину очі на Христа. Жага благодарення за те, що Бог зробив йому через Христа Свого стала причиною його повернення чи радше навернення. Благодарення (гр.євхаристія), тому і є джерелом і вершиною всього життя церкви. Благодаренням за світло Христа починає кожна літургійна традиція свій літургійний день, а завершує його Євхаристією - найвищим Благодаренням, яке є бажанням бути єдиним із Тим, який є джерелом зцілення і істинним Життям.

четвер, 10 грудня 2015 р.

Народ і натовп

Народ від натовпу відрізняється народженням. Створити народ неможливо. Натовп можна зібрати гарними словами та ідеями, але ідеї зникають разом із розходженням натовпу по хатах. Народ, натомість, народжується тоді, коли ідеї навколо яких зібралися люди стають їх власними, народжуються з-поміж людей. Народ - люди, які живуть ідеями, ідентифікуються, самовиражаються ідеями, визнають ідеї частиною себе - родинними ідеями.
Натовпом можна керувати, оскільки натовп не здатний до осмислення. Натовп керується емоціями "героя", "ідола". Народом керувати можна лише настільки, наскільки це відповідатиме "традиції". Народна традиція є тим, що не дає можливості зробити з провідника "ідола".
Мойсей вивів з Єгипту натовп євреїв і 40 років формував традицію народу Бога живого.
Небезпекою сучасного світу є розмивання поняття "народ". Людей, які ідентифікуються, вважають відсталими традиціоналістами. Натомість людей, які "відкриті" до всього, позбавлених роду вважають прогресивними. Сучасна культура є культурою спеціалізованих узалежнень, культурою, де все настільки спеціалізоване, що навіть такі природні нахили людини як спів, танець ітд. стають уділом лише професіоналів. Люди із різних народів стають людьми планети Земля, істотами із неозначеною, незавершеною сутністю. Насправді ж це просто намагання перетворити народ у натовп. Народ, який знає для чого він тут і має що запропонувати намагаються перетворити у натовп, який хтось кудись провадить і уділом якого є споживання того, що йому подадуть.

вівторок, 8 грудня 2015 р.

Закон законників і діти Авраама: Лк 13:10-17

Луки 13:10-17
Історія оздоровлення жінки в суботу передає притаманне сучасному світові тяжіння до законництва, до того моменту, коли закон, його виконання, дотримання, збереження стає самоціллю. Це той момент, коли хранителі закону забувають причину дару закону людині Богом. Закон покликаний бути дороговказом на шляху спасіння, опорою при небезпеці падіння, милицями для знесиленої світом людини, які дають їй можливість йти далі, коли фізика її тіла тиснучи на свідомість відмовляється працювати. Закон для того, щоб людина могла йти далі, його завдання звільняти, а не в'язати, випрямляти, а не корчити сотворіння Боже. Закон для того, щоб провадити людину до щастя, спонукати до прослави, оберігати від падіння.
Законництво не має багато спільного з законом. Воно навіть не прослава закону, воно - спотворення закону, зловживання ним на користь не життя, а смерті. Виконання закону може стати ціллю життя людини, тоді як справжньою ціллю є саме життя.
Законники часто мімішні. Вони готові принести в жертву людину в той сам час змилосерджуючись над тваринами в тих же ситуаціях. Законництво радіє тому, що закон було сповнено, незалежно від того принесло це сповнення смерть чи життя. Законництво жертвує дитиною "в ім'я отців". Саме тому Христос осуджує не закон, а законників, тих, які Слово Життя перетворили у Слово Смерті.
Христос понад закон ставить благодарення. Для Нього дякуюча жінка цінніша від невдячних і безрадісних мужів.Для нього вона "донька Авраама" на відміну від годувальників тварин. Уділ законників - тваринне, уділ дітей Божих - спасіння.

понеділок, 30 листопада 2015 р.

Літургійні святкування Різдва Христового


Святкування Різдва Христового починається із своєрідного підготовчого періоду. Сорокаденний піст перед святкуванням Різдва Господа повинен підготувати наші душу і тіло для прийняття Слова, що йде родитися, щоб визволити людину від безсловесся — у літургійній мові це відповідник тваринності — і піднести її на рівень божества.
Оскільки довгий сорокаденний піст перед Різдвом формувався дуже довго, годі очікувати від нього літургійних текстів, подібних до тріодей Великого посту. Перші “різдвяні” тексти з’являються на свято Введення в храм пресвятої Богородиці на каноні утрені: «Христос раждається! Славіте!» - звучатиме кожного дня наприкінці першої пісні канону. Ці ірмоси відтепер будуть присутні у кожній утрені аж до свята Різдва Христового.

неділя, 22 листопада 2015 р.

Притча про літургію: Лк. 10, 25-37

Притчу про милосердного самарянина можна бачити у різних перспективах. Передусім, як історію з життя кількох людей, кожен з яких має свою особисту історію, пов'язану і навіть залежну із його покликанням, соціальним, релігійним та духовним аспектами життя. У цьому випадку все виглядає дуже зрозумілим і воно було таким для слухачів Христа. Всі погоджувались, що дорога милосердя є центральною дорогою до якої мають спрямовувати всі інші наші стежки - особисті, релігійні і суспільні - на які ми щодня ступаємо, щоб осягти нашої цілі - небесних обителей Отця Милосердя. 

субота, 21 листопада 2015 р.

Хто як Бог? Післаництво свідчення перемоги життя: Лк 10:16-21

Хто слухає вас, мене слухає; а хто гордує вами, мною гордує; а хто гордує мною, гордує тим, хто послав мене.” Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: “Господи, навіть і біси коряться нам з-за твого імени.”Він же сказав їм: “Я бачив сатану, що, наче блискавка, падав з неба.  Ось я даю вам владу наступати на зміїв, скорпіонів і на всю ворожу силу – й ніщо вам не пошкодить.  Одначе, не радійте тому, що духи вам коряться, але радійте тому, що ваші імена записані на небі."  Того часу Ісус був зрадів Святим Духом і промовив: “Я прославляю тебе, Отче, Господи неба й землі, що ти втаїв це від мудрих та розумних і відкрив немовляткам. Так, Отче, бо так тобі подобалося.
Євангеліє, яке церква читає у день свв.архангелів Михаїла, Гавриїла і всіх небесних сил прекрасне і насправді воно про свідчення.

неділя, 18 жовтня 2015 р.

Господь - надія безнадії нашого життя: Лк 7:11-16

Розповідь про воскресіння сина вдови з Наїну прекрасна під багатьма оглядами. Передусім своєю лаконічністю. В коротких шести стихах сказане основне з євангелія. У цій історії зустрічаються дві процесії. Одна славна - Христос та люд навколо Нього захоплений недавнім уздоровленням у Капернаумі. Інша печальна - вдова ховає єдиного сина. Одна - сповнена надії приходу месії, спасителя. Інша - відходу останньої надії. Одна - сповнена присутності Бога. Інша - позбавлена навіть людської присутності. Цікавим при цьому є той факт, що на відміну від багатьох інших випадків, вдова і інші з жалобної процесії смерті навіть не помічають процесії Життя. Вони настільки зайняті своїм горем, своїм жалем, своєю покинутістю, своєю безнадією, що не помічають воплочення надії на Бога - Христа. Йдучи ховати свою останню надію людську, вони не звертають уваги на присутню там надію Божу. Це так багато говорить про нас, людей, які часто не бачать далі своєї родини, дому, носа. Водночас ця історія говорить багато про Бога. Він не зважає на непоміченість Себе людиною. Він - Життя всіх - зупиняє ходу смерті. У крайній безнадії Він дарує надію. Господь милосердиться над людьми, незважаючи на те, що вони не помічають Його у вирі власних проблем. Він так часто робить перший крок, являє ініціативу у історії нашого спасіння. Господь торкається носіїв смерті. Він не бридиться тим, чим бридимось ми. Для Нього - Життєдавця - не існує смертності. Він - Господь Життя. На Його слово - не заклинання і не довгі моління, а на просте слово "Встань!" - смерть відступає, надія повертається, син починає говорити. Господь не висловлює умови надання зцілення. Він зціляє і віддає нам нашу надію. Він не претендує на "вдячність за послугу". Наша належність Йому, добровільне рабство через визнання Його Господом - розпорядником нашого життя - є цінрим для Нього саме як добровільне рішення. Наше життя і знаки діяльності Його у ньому є цінним для Христа тоді, коли воно стає свідченням про милосердя Боже і Його любов до людства, видиму у конкретній людині. Ця історія може мати і інший вимір - духовний. Він говорить про кожного з людей. Часто, овдовівши через втрату Господа як чоловіка - голову жінки-душі ми втрачаємо і породження її - справи, вчинені талантом, закладеним у нас Богом і прямуємо закопати їх. У такі хвилини важливо згадати про Того, хто здатен надати їм нового життя для прослави Господа всіх і для спасіння народу Його.

пʼятниця, 9 жовтня 2015 р.

відповідальний пост

дивлячись на те, шо робиться у ФБ, я дуже часто згадую собі тих кілька днів, які я провів на Майдані. там теж спостерігалась подібна ситуація. хтось крикнув на Грушевського "Майдан розганяють!" і потоки людей бігли в напрямку Майдану на якому спокійно грала музика і люди грілись підстрибуючи в ритм пісеньки "Сонце нам сяє, сяє-сяє-сяє".
вкінці, кожен повертався до своїх позицій. і з часом люди навчилися відловлювати таких "свідомих інформаторів" і інколи вони діставали тягла. в ФБ тягла дати важко, окрім того, що послати "френда" в бан. чого треба вчитись у ФБ та й взагалі у інтернуті це намагатися взяти собі час на перевірку інформації, яку ситаєш і під якою ставиш "лайк".
спитай себе "ким є 'прогресивна молодь/еліта/громада/тощо Львова'?" перед тим як поширити відверту дурню. спитай себе "а шо конкретно зробила/сказала/намагалась зробити чи сказати людина про яку пишуть шо вона зробила 'багато доброго і важливого, і корисного'?"
воно займає час, якого в нас часто немає, бо хочеться "скролити" далі, щоб побачити інші "важливі" для нас інформації наших "френдів". 
наш "лайк" під брехнею робить нас підбріхувачами, а "лайк" під дурнею - придурками, бо часто "лайкаючи" чи "коментячи" ми навіть не вникаємо в написаний текст, не перевіряємо чи заголовок відповідає змістові.
треба навчитись відповідально вподобляти і поширювати інформацію. частіше питати себе "чи справді я думаю так, як автор, думки якого я вподобляю і ширю. 
можливо це і є найважливішим постом перед святкуванням Воплочення Христа - Слова Божого. можливо (а я сам переконаний у тому), саме тому приготування святкування Воплочення Слова починається від свята св.Филипа, з уст якого пролунало: "Чи розумієш те, що читаєш?"/Дії 8:30/

понеділок, 5 жовтня 2015 р.

Світлі сіті антизахланності Лк 5:1-11

Христос наказує учням ловити рибу проти законів ловитви риби. Не вночі, в темряві, у неможливості бачення, треба ловити рибу, каже Христос, а вдень при світлі, в істині, в повній свідомості. Не підступом і обманом надбавати вірних - багатство царства небесного, а проповідуванням істини і світла. Не забобонним страхом вогню пекельного і особистих бід, а благоговійним страхом відчуття присутності царства небесного ловлять людей рибалки Христа. Тоді вступає у дію закон життя у Бозі, який завжди є законом повноти. У Бозі навіть при світлі, тобто всупереч законам ловитви риби, її буде більше ніж вдосталь. Тоді вона буде уловлена любов'ю, а не пристрастю, знанням, а не невіданням, всасновільно, а не невільно. Сіті рвуться - клич на допомогу. Цей євангельський образ мав би стати для християнських церков іконою екуменізму. Інколи це не дуже видимо, але сіті проповіді Христової повні риб-людей. Вони такі повні, що рвуться, відповідей на питання віри ще треба створити дуже багато, і, якщо церкви не гукатимуть одна одну про допомогу, сіті порвуться, весь улов буде втрачено і нам не буде що сказати Господеві, на наказ якого ми ці сіті закидаємо. Це Він ловить, це Його сіті і Його риба. Ми просто ловці, яким цілу ніч нашої гордості за приналежність до "істинної церкви" не щастило (і щастити не буде), бо ми ловили у темряві нерозуміння того, що улов належить Христу, ми ловили для себе, для своєї східної, західної, святоотцівської схоластичної, лишеєвангельської церкви. Час вийти на сонце і закидати сіті євангелія за закликом Христа, там де Він каже і так як Він каже. Треба навчитися кликати один одних на допомогу при ловитві риб Христових. Покаяння у цьому євангелії представлене в одному з найгарніших образів. Не "відійди від мене, Господи", а "не бійся, віднині будеш ловити людей" - ось справжність прощення Господнього. Не всежиттєве оплакування своїх гріхів, а навернення і праця для Господа у наверненні інших до Нього. Ось чого хоче Христос. Навернувся - навертай інших, покаявся - вкажи дорогу покаяння іншим. Веди їх до Христа. Ось що означає "віднині будеш ловити людей".

пʼятниця, 25 вересня 2015 р.

Святкові рокіровки

Нині, завдяки Андрієві Шкраб'юку, який нагадав мені про феномен передсвяття, нарешті зрозумів чому на свято Воздвиження чесного хреста ГНІХ строгий піст.
Справа у тому, що на початках свято Воздвиження було передсвяттям до свята Оновлення храму Воскресіння Господнього в Єрусалимі, свого роду навечір'ям свята Оновлення. А навечір'я, як відомо, часто пов'язані із строгим постом. Ця традиція походить від свята Пасхи, навечір'ям якого є Велика Субота - єдиним днем у літургійному році, коли не можна було причащатися Тіла Христового (бо воно у гробі). Відсутність Хліба Небесного спонукала вірних відмовлятися також і від хліба земного.
З свята Пасхи ця традиція поширилась також і на інші свята літургійного року, зокрема на свята Богоявлення і Різдва. Так само, правдоподібно, було і з святом Оновлення храму Воскресіння. Логічною передумовою Оновлення Воскресіння було Воздвиження чесного хреста.
Згодом важливість свята Оновлення храму Воскресіння уступила місце святу Воздвиження не в останню чергу через вплив Константинополядля якого хрест Господній був однією із ключових реліквій. Святкування Оновлення храму Воскресіння не було аж таким великим святом, позаяк центральною святинею Константинополябула церква Прпмудрості Божої.

понеділок, 14 вересня 2015 р.

Не спокушай підсумками, досліджуй деталі

Мт 22:35-46 
Євангельський уривок вдало поєднує два аспекти духовного життя - знання основного і знання деталей. Фарисейський спокусник хоче підловити Христа на вмінні узагальнювати Святе Письмо. Яка заповідь найбільша в Законі? - це питання мінімаліста. Що виокремити із Закону, щоб, додержуючи цю заповідь, мати спокій з рештою? Яке богослужіння найважливіше? Скільки разів на рік ходити до сповіді? Що обов'язково молитись в літургії, щоб "влізти" в годину недільного обов'язку? Хіба це не питання, які цікавлять сучасних фарисеїв? Чи не спокушають вони нині Христа подібними питаннями? 
Христос відповідає на це імперативом любові: Люби Бога і люби ближнього! Ось весь Закон і Пророки. Христос відповідає максимально неконкретно. Заповідь любові? Що конкретно означає це узагальнення Закону і Пророків? Відповідь на це в другій частині уривку. Хто є Христос? Якщо він - син Давида, чого Давид кличе його Господом? Відповідь на це питання неможливо дати жонглюючи завченими підсумками Закону і Пророків. Треба всебічно вивчати Святе Письмо, досліджувати дрібниці, відкриватись на дію Духа Святого у молитві при вивченні Слова Божого. Інакше ми приречені на мовчанку і боязнь спитати. 
Христос не вимагає знання підсумків, якими можна допитувати Його спокушаючи. Христос вимагає знання деталей віри для того, щоб спілкування з Ним ставало все глибшим пізнанням Його. Саме тоді Його імператив любові не буде лише підсумком Закону і Пророків, а життям у любові, сповнюючим Закон і перевершуючим його. Тоді, згідно із словами апостола Павла до коринтян (ІІ 4:6-15), віднайдемо світло Христа в наших серцях і зможемо, віруючи, говорити на сповнення слів писання: "Я вірував, тому й говорив".

вівторок, 8 вересня 2015 р.

Чудо не відбудеться без нас

Мр 6:7-13 Євангеліє нинішнього дня - чудесне. І вражає воно передусім скупістю чуд. Христос приходить на батьківщину і саме там, де всі Його знають Він - Господь Бог і Спаситель душ наших - не може чудотворити настільки, що аж Сам дивується з цього. Що передає нам це євангеліє? Передусім, помилковість певності, що ми щось/когось дуже добре знаємо. Люди дуже легко ставлять крапку саме на тому, кого знають давніше. Минуле стає на заваді сучасному і майбутньому. Минуле може стати перепоною для чуда: Цього ми знаємо і не лише його, але і його родину. Що він може? Хтось сказав геніальну фразу: Святі мали б мати купу друзів, але хто погодиться з тим, що його друг - святий. "Знання людини" часто є перепоною до того, щоб побачити у ній чудо Господнє. Інша істина, яку євангеліє хоче передати нам - чудо Господнє неможливе без нашої співпраці. Господь не гвалтує людей своєю любов'ю. Він пропонує її, але шанує наш вибір відмовитись від чуда Його любові. Дане має бути прийнятим. Більше того, даване має бути жадано очікуваним. Господь чудотворить у тих, які чекають Його чуд. Не буде миру в Україні, якщо ми не жадатимемо його у спільній молитві. Не буде доброго президента, уряду, родини, якщо вже на їх старті в наших серцях пануватиме скептицизм. Не буде чуда в родині, уряді, країні, якщо ревність очікування вимірюватиметься відсутністю. Господь не зможе створити чуда, якщо час присутності у Фейсбуку буде пропорційним до часу відсутності на молитві.

неділя, 6 вересня 2015 р.

Свідчення вибраності

Мт 22: 1-14 У цій притчі Христос ставить перед очі слухачів подвійно негативний образ. Передусім негативний образ близьких до царства небесного людей. Людей, яких запрошено по замовчуванню. РодИну. Христос являє нам три типи родинних людей - ігнорантів, насмішників та шкідників. Це ті , які належать до родини, але не вникають у родинні відносини, не живуть життям родини. Їх не цікавить продовження роду - весілля. Кожен з них має свої зацікавлення і вони (ці дріб'язкові, псевдожиттєві зацікавлення) породжують у душах цих людей байдужість, кепкування, агресію. Комусь із християн байдуже питання абортів чи хабарництва, хтось вважає їх сміхотенними пережитками минулого, а хтось вбиває тих, які свідчать християнство відстоюючи право на життя та істину. Ті побутові гріхи, ха-ха-ха. Таких християн не спасе сама приналежність до родини, говорить Господь. Господь царства небесного воздає за ділами, а не за родинними зв'язками. Тому вкінці він відкидає запрошену, але негідну бенкету родину і збирає неродинних чужинців, тих, які стоять на роздоріжжях віри чи на майданах її пошуків. Але й тут діє те саме правило - ти з неродинного став родичем, отримав права члена родини, то мусиш бути гідним її - одягтися у весільну одіж. Ніхто не має права просто паразитувати на званні весільного гостя. Із правом бути родичем і їсти з весільного столу пов'язані теж родинні обов'язки - бути гостем небесного царя. Господь кличе на весілля і дає у хрещенні нове вбрання - ризу спасіння. Носити його означає бути видимим членом весілля господнього. Жодних анонімних християн! Християнство мусить бути видимим (саме тому Христа підносять на хресті), інакше нам нема що робити у весільній світлиці. Мусиш ЗНАТИ відповідь на питання царя: чому ти є християнином. Нині Господь кличе всіх до трапези щоразу, коли у храмі відбувається літургія, коли треба захистити життя, взяти у часть у обоженні цього світу через голошення християнських засад власною громадянською поставою. Весільна одіж не в останню чергу є також і знанням Святого Письма. Від того наскільки ми знаємо його залежить і те, наскільки ми зможемо явитись гідно вбраними на бенкеті небесного царя. Хай для всіх весілля царевого сина стане моментом вибрання і нагодою свідчення приналежності до родини Бога.

субота, 29 серпня 2015 р.

Успіння Вчительки Присутності

Лк 10:38-42; 11:27-28 
"Проблемою" богородичних свят є те, що Святе Письмо дуже скупо подає історії з участю Богородиці. Нинішнє свято не виняток. Ми вкотре чуємо уривок з життя іншої Марії і вказівку на те, що справді блаженні ті, які слухають Слово Боже і зберігають його. 
Про що нинішнє євангеліє? Христос приходить в життя двох сестер - Марти і Марії - діяння і споглядання. Одна огортає увагою Його фізичні потреби - їжа, гостинність, інша розкриває перед Ним своє серце - істинну причину приходу Христа. Христос приходить в наше життя не для того, щоб ми Йому служили, Він приходить послужити нам. Марта відсутня при Христі, вболіваючи за обов'язок гостинності, Марія присутня при Христі ніби нічого не роблячи. Одна краще за Христа знає, що Йому потрібно, інша прислухається до бажань Христа, до того, що Він хоче висловити. 
Надто часто наше родинне, церковне суспільне життя є життям Марти. Ми охоплюємо своєю любов'ю тих, кому хочемо зробити приємність, бажаючи їм добра звалюємо на них те, що ми вважаємо мало б їх зробити щасливими. Але в цих клопотах за гонитвою "щастя для когось" ми часто відсутні. Відсутні в родині, в церкві, в суспільстві. Витрачаючи час на роблення добра для тих, кого ми любимо ми не маємо часу для них самих. Ми як добра галицька господиня, яка сідає за стіл тоді, коли гості починають розходитись. 

понеділок, 24 серпня 2015 р.

Серйозність спасительних намірів

Мт 19:16-26 
У цьому євангельському уривку йдеться зовсім не про гроші. Навіть якщо купа екзегетів списали купу книг на цю тему і святі отці написали трактати на тему "Чи можуть багаті спастися". Христос говорить про серйозність. Вже на початку апостол ставить перед наші очі юнака-зухвальця, який недбало розкидається титулами. Учителю благий? А ти хоч знаєш, що це означає? А якщо знаєш, чи готовий слідувати учителю благому? Чи те, що визнаєш Мене благим змінює твоє життя настільки, щоб слухати Мене? Що робити, щоб спастися? Виконуй половину декалогу. Мінімум - міжлюдські відносини. Справишся - спасешся! 

неділя, 23 серпня 2015 р.

Світло Христа у тунелі життя

(Мт. 17:1–6; Мк. 9:1–8; Лк. 9:28–36) 
Перед початком своїх спасительних Страстей Христос бере з собою своїх довірених учнів Петра, Якова та Івана на гору і переображається перед ними. Євангелист Лука зауважує те, що преображення сталося тоді, коли Христос молився. Це надзвичайно важлива вказівка саме для нас, для нашого розуміння християнської і зокрема спільної християнської молитви. Не лише особистий контакт з Богом, інтимний, якого ніхто окрім нас не має досвідчити. Християнська молитва є свідченням нашого стояння перед лицем Божим. У нашому молитовному стоянні перед Богом інші можуть побачити відблиск слави Отця. У нашому стоянні перед Господом ми можемо постати для когось так само, як Христос постав перед своїми апостолами. Наше молитовне стояння у світлі Божого лиця може стати для когось утвердженням у спокусах, які проходитимемо ми і вони. Відблиск Божого Лиця на наших обличчях під час літургійної молитви дасть розуміння про те, чому ми діємо всупереч логіці світу, всупереч поширеному переконанню, що власне земне благо є тим за що можна змагати. Іншою вказівкою на саме літургійний контекст преображення є слова Отця: "Це Син мій улюблений, його слухайте". Ніде інакше як у літургійній молитві Христос не являється так "видимо" як Син небесного Отця, слово якого слухає і досвідчує на собі церква. 

середа, 29 липня 2015 р.

Ruta (english)

Just admit it to me. 
You’re controlling my feelings. 
Though my heart was in pain 
With your spell it is healing. 
In the forest you knew 
Of the midsummer flower 
That when kissed by the sun 
Has a magical power. 

Please don’t go searching 
For the red bloom this evening 
For the love that I have for you 
Is true and free. 
Just as the rivers 
Of the mountains are givers 
Of clean water; 
You’ve given life to me. 

As you visit my dreams 
In the green glades of summer 
You are coming to me 
As you would to a lover 
And you don’t need to give 
Me a flower or a potion 
I shall always be here 
You have all my devotion. 

Please don’t go searching 
For the red bloom this evening 
For the love that I have for you 
Is true and free. 
Just as the rivers 
Of the mountains are givers 
Of clean water; 
You’ve given life to me. 

©Volodymyr Ivasiuk 1949 -1979 RIP. 
Composer, & pop icon in Soviet pre independence Ukraine. 
Murdered by the KGB for “being too Ukrainian” 
Killers never brought to justice. 

English adaptation / translation 
Stepan “Ludwig” Pasicznyk 
England 24/07/2007

четвер, 23 липня 2015 р.

Ти один з Святої Тройці?

Василь Рудейко
Ти один з Святої Тройці?

Сучасний чин Божественної Літургії, згідно із служебником УГКЦ, передбачає можливість скорочення чину трьох антифонів на початку богослужіння. Зазвичай опускають весь другий антифон із малою ектенією та заключною молитвою, долучаючи типовий для другого антифону піснеспів «Єдинородний Сину» до «Слави» першого антифону.[1]
Ця можливість у нашій церкві стала вже настільки загальною, що священики чи дяки, які намагаються відновити спів другого антифону на літургії, наражаються на жорстку критику і виглядають в очах «двоантифонників» майже відступниками від послуху синодові УГКЦ, переступниками традицій і закостенілими рубрицистами.
Спробуймо глянути на цей феномен із перспективи історичної літургіки та логіки самого богослужіння.

Теорія розвитку трьох антифонів о. Хуана Матеоса
Науковим поштовхом і своєрідним «дозволом» до скорочень у структурах візантійської Літургії Слова стала серія статей викладача Східного Інституту в Римі о.Хуана Матеоса, які згодом з’явились як монографічне видання у науковій серії згаданого Інституту.[2]
Основні аргументи о. Матеоса щодо присутності трьох антифонів у візантійській літургії позначені тодішнім баченням розвитку візантійського богослужіння взагалі і зводяться до наступних кількох позицій:
- із писань св. Йоана Золотоустого (†407) неможливо побачити присутність жодних інших початкових обрядів (вступний виголос, ектенія, антифони, трисвяте), окрім мирствування;
- триантифонна структура хоча й зустрічається у багатьох богослужіннях константинопольської традиції, але відсутня у богослужіннях Єрусалиму, і в Божественній Літургії є пізнім елементом;
- антифони радше походять із притаманного Константинополю стаційного богослужіння і лише згодом стають частиною Літургії Слова;
- у «Містагогії» св. Максима Ісповідника (662), яка мала б свідчити про давнішу константинопольську традицію, неможливо побачити існування особливих початкових обрядів;
- перший, хто виразно згадує про три антифони Божественної Літургії, – св. Герман Константинопольський (†740) див. ст. 343, але навіть за умови існування традиції трьох антифонів у 8-му столітті цілковито вона прийнялася не швидше 12-го століття; (Див. Тлумачення св.Йоана Постника († 595) ст.309)
- ані з текстів антифонів, ні з молитов, які їх супроводжують, неможливо вивести їх причетність до початку Літургії Слова візантійскої церкви.

Спробуймо переглянути аргументацію о.Хуана Матеоса.

пʼятниця, 17 липня 2015 р.

Кожен хай служить згідно з своїм даром

Останнім часом думаю про те, що ми часто кидаємось з крайності в крайність. То пацифістично місяцями стоїмо на Майдані і "нічо не робим", то прославляємо героїв з передка, які "хоть шось роблять" на Закарпатю.
Я вважаю, що Майдан треба сприймати цілісно. Як феномен у якому все має значення і "ліхтарики з канапками" і "дівчата з бруківкою" і священики з рюкзаками і потужний вилив духовості через мистецтво Майдану, співи прекрасних артистів, жінок з ножами і багато чого іншого.  Все воно має своє значення і одне без іншого не дало б того результату, який ми маємо нині. Без ліхтариків з канапками ми не навчились би волонтерити і уникати непотрібних провокацій. Без Самооборони і Правого Сектору ми не навчились би захищатися. Без артистів ми не могли б годувати свого духа, який вистояв тоді, коли було дуже страшно. Без славня і молитви не було б благословення в справі, яку почала групка євроентузіастів.
Кожен у свій спосіб будував те, що будувало всіх і тому ми отримали шанс стати вільною країною. Не треба вбивати його перенаголошеннями одних аспектів і нівелюванням інших. Хай Господь нам допоможе знайти вірний шлях.

пʼятниця, 10 липня 2015 р.

Служіння служителів Слова

Навіялось дискусіями про мовне питання
Яскраві єпископи християнської давнини переважно вчили риторику. Вони вміло вміли висловити свою віру досконало володіючи словом. Їх твори стали надбанням не лише християнської думки, а й шедеврами світової літератури. 
Тоді візантійська чи й будь-яка інша християнська традиція творила мову. Християни називали цих атлантів мови Отцями. Їх твори часто ставали молитовними текстами - мовою, якою церква спілкується з Богом.
Нині ми далекі від цього. Рідко яка сучасна церква творить мову. Літургійні переклади молитов сучасних церков за рідкісними винятками є радше розмінюванням великих купюр християнського надбання кишеньковою дріботою. Я не знаю жодного прикладу вживаного в церкві літургійного тексту який можна було б назвати шедевральним. 

середа, 10 червня 2015 р.

Мистецько осмислене ісповідання віри

Вже вдруге за останніх два тижні читаю тексти про важливість емоційно-досвідного у літургії. Нещодавно прочитав статтю лютерансько-візантійського священика о.Роланда Фріча, нині прекрасний FB-допис Андрія Шкраб'юка. Насправді, дуже б хотів, щоб наша літургія стала також зрозумілою, бо дотепер не знайшов жодного доброго коментаря до неї, такого, який зміг би задовільнити мою потребу розуміння літургії. Вона є, ця потреба розуміння, закладена в самому літургійному дійстві так само як і в християнстві і Христі. Слово стає Тілом не для того, щоб усунути тіло з його розумовим компонентом, але для того, щоб тіло зробити словесним. Таїнство має артикулюватися: Різдво Христа просвітило світові світло знання/розуміння (Тропар Різдва ГНІХ).

субота, 6 червня 2015 р.

Свідчення Христової святості

Оплакуючи у щоденних молитвах свою гріховність християни, здається, забули, що їх головним покликанням є жити з святості Христа і свідчити цю святість світові.
Нинішнє свято є нагадуванням саме про святість. Святість Христа, святість хрещення, святість християн і святість, якої Христос через них щоденно причащає світ.
Святість мучеників не у тому, що вони потерпіли різноманіття тортур і смерть, а у тому, що вони свідчили святість Христа і навіть у муках причащали нею світ.
Святість є тим, чого світ очікує від християн: святих єпископів, святих священиків, святих вірних, святих родин - образу просякнутості всього святістю Христа.
Всім нам бажаю, щоб нинішнє літургійне "Святеє святим!" (= Святе для Святих!) було осмислене нами саме у перспективі нашої святості у Христі і свідченню цієї святості.

понеділок, 11 травня 2015 р.

Іконопис життя християнського

У Таїнствах Хрещення та Миропомазання Христос із Духом Святим витискають в душі християнина образ-розмальовку Лику Христа. Далі - ціле життя. Його суть - писати ікону Лику Христового в собі, щедро черпаючи з дарованої нам палітри фарб - Євхаристії, Таїнств, літургійної та особистої молитви, а головне - з міжлюдських стосунків з тими, кого Христос посилає нам щоб явити Свій Лик у нас і у них, їм і нам.

Святкове і щоденне богослужінь добового кола

Сучасному літургійному благочестю церков візантійської традиції притаманне нероздільне пов'язання, можна навіть сказати перемішання текстів щоденного і святкового богослужбових циклів. Структури вечірень і утрень звичайно окрім незмінних елементів містять також змінні частини у подвійній перспективі. З одного боку є тексти октоїха - богословсько-літургійної системи, яка орієнтована на урізноманітнення щоденного богослужіння. Октоїх містить щоденні тексти на кожен день тижня відповідно до восьмигласової музичної системи і повторюється кожні вісім тижнів. Ця система сама у собі вже є складною антологією текстів та музичних тем. Вона поєднує три початково окремих октоїхових пласти - умовно їх можна назвати воскресно-заступницьким, хрестовоскресно-покаянним і богородичним - і всі вони у сучасному богослужбовому життя церкви не чергуються, відповідно до якоїсь схеми, але подвоюються чи потроюються, створюючи складну для сприйняття тематичну веселку. У час посту та П'ятдесятниці Октоїх до певної міри заступається текстами інших богослужбових збірників - Постової чи Цвітної Тріодей - теж антологій, бо і вони поєднують, як правило, кілька початково окремих циклів. 

понеділок, 4 травня 2015 р.

ЧИН ЛІТУРГІЇ ВІРМЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ

ЧИН ЛІТУРГІЇ ВІРМЕНСЬКОЇ ЦЕРКВИ
Священик має облачатись тайно. Для цього він разом з дияконами входить в ризницю, де зберігають священні ризи, і всі облачаються кожний за своїм чином. При цьому священик починає читати:
Псалом 131: Священики Твої одягнуться правдою і святі Твої возрадуються.
Пом’яни, Господи, Давида і всю смиренність його,
Як він клявся Господеві, присягався Богу Якова:
«Не ввійду в шатро дому мого, не зійду на постелю ложа мого,
Не дам сну очам моїм і дрімоти повікам моїм, і спочинку скроням моїм,
Поки не знайду місця Господеві, шатра – Богові Якова!»
Ось, почули ми, що воно в Ефраті, знайшли його на рівнинах лісистих.
Увійдім до наметів Його, поклонімся місцю, де стояли ноги Його.
Востань, Господи, увійди у покій Твій, Ти і Кивот святині Твоєї;
Священики Твої зодягнуться в праведність і преподобні Твої возрадуються.
Задля Давида, раба Твого, не відхили лиця помазаника Твого.
Клявся Господь Давидові істиною і не зречеться її: «Із плоду утроби твоєї посаджу на престолі твоєму!
Якщо збережуть сини твої Завіт Мій і свідоцтва Мої оці, яких Я навчу їх, то й сини їх довіку сидітимуть на престолі твоїм».
Бо обрав Господь Сіон, уподобав його на оселю Собі:
«Се покій Мій повік-віку, тут оселюся, бо Я вподобав його.
Добуток його благословляючи благословлю, убогих його нагодую хлібом,
Священиків його зодягну в спасіння, і преподобні його радістю возрадуються.
Там вирощу ріг Давида, приготував Я світильник помазаникові Моєму:
Ворогів його зодягну в сором, а на ньому засяє святиня Моя».

середа, 29 квітня 2015 р.

Таїнство малої ектенії

Вирішив написати коротку нотатку, бо багато питають, чого в нас, мовляв, так багато тих малих єктеній, чи не мож їх скоротити?
Що це таке?
Малою ектенією у візантійському обряді називають коротку серію прошень яка завершується виголосом священика. Виголос священика зазвичай є завершенням молитви, яку він мав би мовити "тайно", поки диякон виголошує наступні прошення:
- Ще і ще в мирі Господеві помолімся.
- Заступи, спаси, помилуй і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю.
- Пресвяту, пречисту, преблагословенну, славну владичицю нашу Богородицю і Приснодіву Марію з усіма святими пом'янувши самі себе і один одного і все життя наше Христу Богові віддаймо.
Звідки то взялся?

Почни розуміти Новий Завіт

Почати читати Святе Письмо хоча б Нового Завіту дуже часто перешкоджає недостатнє знання того, що то таке. Набір книг із чотирьох євангелій, діяння і послання святих апостолів до різних невідомих нам громад і осіб, інколи незрозумілі зв'язки між різними книгами чи навіть уривками тої самої книги, все це якось відлякує від інтенсивного читання Радісної Новини Христа. 
Саме для таких випадків написана книга о.Януша Черського "Вступ до книг Нового Завіту". У ній досвічений бібліст і душпастир дає дуже добру базову інформацію для тих, які хотіли б трошки глибше заглянути в таїнства священних книг християн.
У книзі знайдете і пояснення термінів таких як "євангеліє" і "євангелія", і зрозумієте структури поодиноких книг, розкриєте для себе краще їх авторів і контекст їх написання та й взагалі зможете, поринувши у світ Ісуса Христа та Його найближчих учнів, закохатись у нього і жити у ньому, носячи Христа у серці і щоденно живлячись Його Словом і прямуючи дорогою, кінцевою зупинкою якої є вічне життя у Бозі.
Рекомендую всім. Це одне із найкращих впроваджень у Новий Завіт.

вівторок, 21 квітня 2015 р.

Роздуми до літургійних читань книга 1

Книжка вл.Венедикта "Роздуми над літургійними читаннями Євангелія" цікава під багатьма оглядами. 
- Передусім вона - свідчення віри. Це не наукові дослідження на тему біблійного богослов'я. Це нотатки віруючого серця, натхнені і зроджені щоденним читанням Святого Письма. Щось, що насправді кожен християнин повинен робити для себе - слухати Слово Господнє і намагатися вловити його відгомін у своєму серці. Інколи він - банальний, як звук з відра, інколи, навпаки переливається пасхальним передзвоном душі, яку торкнув сам Господь.
- Книжка цінна тим, що її написав єпископ, але стиль її - стиль не наглядача і вчителя, а вірного учня. Вона не неповнена викладом догм, моральних повчань, чи закликів - всім тим, чого звичайно очікуємо від церковного достойника. Радше її стиль - стиль монаха, який вміє залишитись наодинці із Словом Божим, побачити передусім себе у світлі Слова Божого. Зробити світлину своєї душі у контексті літургійної молитви.

понеділок, 20 квітня 2015 р.

Проскомидія Вірменської Божественної Літургії

І коли хор співає піснеспів належнийдо дня, священик, цілуючи жертовник, приймає з рук диякона хліб і покладає його на дискос, кажучи: На спомин Господа нашого Ісуса Христа.
І, взявши вино, вливає в Чашу, роблячи ним знак хреста, мовлячи: На спомин, заради спасительного воплочення Господа, Бога і Спаса нашого Ісуса Христа.
І потім читає тайно наступну молитву ст.Йоана Златоуста: Боже, Боже наш, Ти послав небесний хліб, поживу всьому світові – Господа нашого і Бога Ісуса Христа як Спасителя і Відкупителя і Благодійника, що благословляє і освячує нас; Сам благослови Предложення оце і прийми його в наднебесний Твій жертовник. Пом’яни, як благий і чоловіколюбець, тих, що принесли, і тих, за кого принесено, і нас неосудними збережи в священнодіянні божественних Твоїх Таїн. Бо святиться і прославляється всечесне і величне Ім’я Твоє, Отця, і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки віків. Амінь.
І покриває покровом, мовлячи:
Псалом 92: Господь воцарився, в красу зодягнувся , зодягнувся Господь силою і опоясався ; Він бо утвердив вселенну, і вона не похитнеться.
Готовий престол Твій з того часу, споконвіку Ти єси.
Піднесли ріки, Господи, піднесли ріки голоси свої.
Здіймуть ріки бистрини свої від розголосу вод великих.
Дивовижні буруни морські, дивовижний на висотах Господь.
Свідоцтва Твої достовірні вельми; домові Твоєму подобає святість, Господи, на многоту днів.
Потім священик благословляє хрестовидно Святі Дари тричі і мовить: Дух Святий зійде на тебе, і сила Вишнього отінить тебе.
Потім приймає від диякона кадило і, поклоняючись предложеним Дарам, кадить і говорить: Кадило Тобі приношу, Господи наш Христе, як аромат духовний. Прийми в святий, небесний і мисленний Твій Жерто­вник як приємний аромат; зішли нам благо­дать і дар Святого Духа; щоб славословили Тебе з Отцем і Святим Духом нині, і завжди, і на віки віків, амінь.

І, покадивши жертовник, сходить до предстоячих в храмі і кадить його навкруг

субота, 18 квітня 2015 р.

Особливості літургійного співу Александрійської традиції :)

За «Патериком» однієї редакції і розповіді Нікона Чорногорця, авва Памво († після 386 р.), відлюдник нітрійський, послав учня свого в Александрію; не знайшовши там пристановища, останній ночував в нартексі храму св. Марка і, слухаючи церковні служби, зацікавився тропарями. Коли він повернувся до старця, той помітив у ньому смуток і спитав про причину. Учень мовить: «нехлюйно, отче, проводимо ми життя наше в пустині, не знаємо ні канонів, ні тропарів». Старець відповів йому: «горе нам, чадо, близькі дні, коли іноки покинуть тверду їжу, вимовлену Духом Святим (Писання і між іншим псалми) і візьмуться за пісні і гласи. Яке може бути умиління і сльози від тропарів? Яке умиління буде іноку, коли він, стоячи в церкві чи келії, возвисить голос свій як віл? Якщо ми предстоїмо Богові, повинні стояти із великим умилінням, а не в глумі. Не для того іноки пішли із світу, щоб глумитись перед Богом, співати пісні, виводити гласи, трясти руками і тупотіти ногами, але потрібно нам з множеством страху і з трепетом, зі сльозами і зітханнями, з благоговінням і умилінням, кротким і смиренним гласом приносити Богу молитви. Кажу тобі, чадо, що прийдуть дні, коли християни занедбають книги св. Євангелій і св. апостолів, складаючи тропарі і елінські промови».

вівторок, 14 квітня 2015 р.

Священство П'ятдесятниці

Від недавна у західній традиції почали вітати священиків у Великий Четвер із "професійним святом". Мовляв, Христос відслужив першу Службу Божу, а тому це - день священства. Це перейшло також до певної міри і на УГКЦ. Деякі священики вітають один одного у Великий Четвер із святом.
Насправді ж таке ототожнення Великого Четверга із священством у римській традиції є лише даниною пануючій там євхаристійній монокультурі - феномену, згубному для літургійного благочестя церкви, наслідком якого є зведення всього священичого служіння до звершення євхаристії. Насправді ж священство - набагато ширше покликання і є немислимим без інших священнодій - уприсутнень Христа, так чудово описаних у 7 пункті конституції про святу літургію ІІ Ватиканського собору.

субота, 11 квітня 2015 р.

"Якщо Літургію св.Василія служать без вечірні"

У Апостолі Рим 1991 на сторінках 505, 508, на яких подані змінні текстии для Літургій св.Василія Великого у Великі Четвер і Суботу, подана рубрика: "На Літургії св.Василія Великого, якщо служиться без вечірні", але далі не вказується подальший устав цих літургій.
В принципі, з огляду на поширену нині практику звершувати ці літургії в Четвер і Суботу зранку, ця рубрика виглядає цілком корисною, бо молитись про те, що ми "на захід сонця прийшли" в 10:00 зранку, якось, не тойво. Все ж цікавим є чи існують якісь детальніші устави служіння, бо ці богослужіння мають цінні змінні тексти, опустити які було б дуже шкода, зокрема стихири "на Господи візвав" і читання з книг Виходу та Даниїла з завершуючими їх біблійними піснями, які є чи не найдавнішими елементами пасхального чування.

... розірвалася церковна завіса ...?

У недавньому дописі Андрій Протопсалт підняв тему катапетасми в УГКЦ. Я аж сам зацікавився в чому тут основна проблема. Трошки літератури, яку я переглянув з того часу дозволяють на лише коротку нотатку для блоґу. На щось більше зараз немає часу. Та й накопичення аргументів насправді мало додає до основної лінії.
Катапетасма-воздух
Здається первинно "катапетасмою" називали те, що ми нині звикли називати "воздухом" - покров для св.Дарів, основним призначенням якого є охороняти Дари від комах. Так, наприклад у Германа Константинопольського "катапетасмою" все ще називається "воздух" ПСО 1,373, 396. хоч поряд із цим катапетасмою називають у його час також і заслону святилища.

четвер, 9 квітня 2015 р.

Маронітська анафора Петра ІІІ (Шарар)


Передмова та текст анафори за Beggiani S., The Divine Liturgy of the Maronite Church: history end commentary, NewYork 1988.

Маронітська анафора Петра ІІІ (Шарар)

Вступ

Цінним свідченням багатсва маронітської традиції є древня Анафора Третього Петра або Шарар ("шарар," сирійське слово для "потвердження", є першим словом вступної молитви), найдревніша анафора у вжитку католицької церкви. Вона знана також як Анафора учнів при смерті Матері Божої. Ця анафора та халдейська анафора Тадея і Марія мають спільне походження.

Місцем походження найдавнішої форми цієї анафори може бути сирійськомовне середовище антіохійського патріархату. Її початковий склад правдоподібно сформувався перед тринітарними суперечками четвертого стліття і можливо у час перед ефеським собором 431 р.1

Згідно із Макомбером цю анафору прийняли у халдейській церкві перед кінцем четвертого початком п'ятого століття у час, коли стосунки між східними і західними сирійськими церквами були добрими. Він припускає, що її могли прийняли перед синодом 410 року, коли халдейська церква заявляла, що приймає "східний обряд, якого навчили її єпископи Ісаак і Марута". Іншою можливістю може бути, що її впровадили випускники перської школи, яка була перенесена з Нісібісу до Едеси коротко після 363.

Щодо різниць між маронітською та халдейською версіями анафори, існує консенсус, що маронітський текст зберіг старшу традицію. Оскільки правдивим є теж те, що маронітська версія має багато додатків, однією із теорій є те, що маронітські автори намагались втілити побожне припущення, що анафора була укладена дванадцятьма апостолами, кожен з яких додав молитву на приклонення голови. Тому там прослідковується намагання мати хоча б це число (молитов).

пʼятниця, 3 квітня 2015 р.

ПСАЛОМ 22

Ліна Костенко
ПСАЛОМ 22

Боже, мій Боже, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мою порятунку!

Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?
Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш луною?

Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?
Наші ж батьки Тебе кликали і Ти до них відгукнувся.

Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.
Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.

четвер, 26 березня 2015 р.

Психологічна розцінка церковних гласів

Подаємо тут розцінку давніх грецьких мислителів (Платона, Арістотеля, Кассіодора і Птолемея). Свої спостереження робили вони на основі реакцій окремих темпераментів. В загальному ж їхня розцінка й досі дійсна. Подаємо найсуттєвіші риси:
ГЛАС 1 (дорійський): поважний, статечний, величавий; проганяє оспалість та лінивство; побуджує до чину. Відповідає темпераментові флеґматика.
ГЛАС 2 (лідійський): тихомирний, привітний, погідний; розвіює турботу, смуток, підбадьорює у зневірі. Відповідає темпераментові санґвініка.
ГЛАС 3 (фригійський): палкий, бойовий, поривистий; здатний викликати спалах міцних почуттів, зокрема любові. Відповідає темпераментові холерика.
ГЛАС 4 (міксолідійський): має легкий перехід від смутку до радості, від бездіяльності до чину; побуджує, наче подих ласки, до побожності. Відповідає темпераментові меланхоліка.
ГЛАС 5 (іподорійський): меланхолійний, заспокоює внутрішні терзання; мелодія благальна з нотками плачу та просьби про допомогу.
ГЛАС 6 (іполідійський): настроює духа до побожності, співчуття, любові ближнього; вплітаються в нього тужливі тони закоханої людини.
ГЛАС 7 (іпофригійський): м'який, пестливий, зворушливий; є начебто сповіщенням ласки помилування; є осолодою для серця, коли у ньому містяться гіркі почуття.
ГЛАС 8 (іпоміксолідійський): споріднений своєю тонацією з першим голосом; дає обіцянку майбутньої прослави; настроює до молитви людей скромних,вдумливих, побожних.
Розцінки ці стосуються старогрецького співу, тож не цілком будуть вони відповідати пізнішим церковним пісням, хоч зберегли основну тонацію.
(З книги Р.Головацького, Пояснення богослужінь, Львів 1998)