Святкове і щоденне богослужінь добового кола

Сучасному літургійному благочестю церков візантійської традиції притаманне нероздільне пов'язання, можна навіть сказати перемішання текстів щоденного і святкового богослужбових циклів. Структури вечірень і утрень звичайно окрім незмінних елементів містять також змінні частини у подвійній перспективі. З одного боку є тексти октоїха - богословсько-літургійної системи, яка орієнтована на урізноманітнення щоденного богослужіння. Октоїх містить щоденні тексти на кожен день тижня відповідно до восьмигласової музичної системи і повторюється кожні вісім тижнів. Ця система сама у собі вже є складною антологією текстів та музичних тем. Вона поєднує три початково окремих октоїхових пласти - умовно їх можна назвати воскресно-заступницьким, хрестовоскресно-покаянним і богородичним - і всі вони у сучасному богослужбовому життя церкви не чергуються, відповідно до якоїсь схеми, але подвоюються чи потроюються, створюючи складну для сприйняття тематичну веселку. У час посту та П'ятдесятниці Октоїх до певної міри заступається текстами інших богослужбових збірників - Постової чи Цвітної Тріодей - теж антологій, бо і вони поєднують, як правило, кілька початково окремих циклів. 

Окрім того із цими текстами залежно від дня тижня поєднуються тексти Минеї – богослужбового збірника, який містить ті частини богослужіння, які відповідають окремим дням літургійного року, із 1-го вересня по 31-е серпня. У контексті богослужінь добового кола, зокрема у рядах стихир "на Господи воззвах" чи на стиховні вони передують або слідують текстам Октоїха. Те саме стається і з іншими рядами піснеспівів такими як сідальні чи канони на утрені (із канонами у нас, східних слов'ян, особлива проблематика, бо їх поєднують попісенно: за першої піснею першого канону слідує перша пісня другого, тоді перша пісня трерього ітд. Для порівняння це коли б декламувати построфно кілька віршів різних поетів, хай навіть на ту ж тематику). 

Все це створює надзвичайно складні для сприйняття і розуміння богословсько-поняттєві та музичні (бо гласові системи щоденних та святкових текстів дуже рідко співпадають) поетичні ряди, розібратися у яких не завжди легко можуть навіть досвічені фахівці церковного уставу. Основна поняттєва проблема полягає у тому, що щоденні і святкові тексти були створені часто у різних культурних і духовних центрах і не передбачали поєднання. Кожен із цих рядів абсолютно незалежний один від одного і, до певної (великої) міри, самодостатній. Інша проблема полягає у тому, що поетично-музичного матеріалу занадто багато, внаслідок чого страждає або музика (швидко відспувують) або текст (його часто у примітивний спосіб скорочують).

Поєднання щоденного та святкового богослужінь у ранній традиції церкви не було чимось самозрозумілим. Більше того, дослідники літургійних древностей, як от Рольф Церфас, наголошують на тому, що початково існувала дуже чітка різниця між ции двома літургійними дійсностями. Богослужіння добового кола хоча й могли передбачати певні змінні частини, проте зазвичай тематично вони не виходили за межі "пам'ятей" тижня. Більше того, навіть при цьому їх тематичне наповнення було досить скупим - один тропар, одна молитва. Все зводилось до того, що абсолютна більшість богослужіння  була у вірних "на слуху", що забезпечувало їх активну участь у молитві.

Натомість святковий елемент - завжди виокремлений - міг слідувати або ж передувати богослужінню добового кола, але аж ніяк не бути його частиною. Святкування пам'яті святого чи певного свята було частиною особливого богослужіння - чування -, яке обов'язкого передбачало читання Святого Письма, проповідь, а часто і паломництво - литію - до місця поховання святого чи місця збереження певної святині, наприклад, Хреста Господнього.

Про основні богослужіння добового кола - вечірню та утреню - я вже коротко писав, тут хочу звернути увагу радше на святкові елементи.

Святкові богослужіння

Царгород

Традиція співу кондака

У своїй праці щодо початкового місця кондака в літургійній традиції Константинополя Алексіс Лінґас вказує на зв’язок його зі святковими богослужіннями, які передбачали літургійні читання. Ці богослужіння називались «всенічними» (παννυχις) і мали таку структуру:

- 3 антифони,

- 3 прокімени,

- 3 біблійних читання,

- спів кондака.

Інколи відразу після цього йшли інші богослужіння, наприклад північна служба або утреня. Таким чином кондак слугував своєрідним поетично-гомілетичним поєднанням святкового і щоденного богослужіння.

Єрусалим

Традиція співу канону

Канон у єрусалимській літургійній традиції відігравав подібну функцію як і кондак в Константинополі. Він початково був святковим піснеспівом і його найдавніше місце у богослужінні - утрені - вказує, що він не був частиною богослужінь добового кола, а радше поєднував одне з іншим. І нині він стоїть між колишньою північною (шестипсалм'я до псалма 50) та властиво утренею (світильний до головоприклонної молитви). 

Із текстів цих піснеспівів - кондака і канона - видно, що вони є властивою частиною святкового богослужіння. Якість канонів на щодень тут краще не дискутутвати, хоча й у щоденному богослужінні зрідка можна зустріти шедевральні тексти.  

  

Щоденна практика

Чи поминали певним чином святих або певні святі речі у щоденному богослужінні? Виглядає, що так, але й тут вони були відокремленими богослужіннями, які а) супроводжувались процесією, б) зазвичай були загальними, тобто не згадували кожного дня якогось конкретного святого, як це є у сучасній практиці. 

Царгород

У літургійній традиції катедрального храму Константинополя можна спостерегти дуже цікаву традицію поминання святих, чи навіть радше нагадування собі про те, що не лише ті, яких ми літургійно поминаємо серед лику святих, але і всі ми через Хрещення стаємо святими посудинами Божими, покликаними до життя у святості і свідчення Христа у світі. Ось якими молитвами, після короткої процесії до хрестильниці чи скевофілакії, у двотижневому циклі завершувалась вечірня у Святій Софії: 

Молитва в скевофілакії (сосудохранительниці): Господи Боже наш, скарбе вічних дібр і подателю всякого освячення, Ти створив нас, щоб творити добро і ходити в ньому, зглянься на смирення наше і вчини, щоб ми явилися священними і добровгідними владичними посудинами для Тебе, добрими на всяке добре діло, відповідно до пізнанння Твого — золотого, срібного, дорогоцінного каменю — божественних і животворних заповідей. Щоб душа наша була житлом і місцем перебування благсті Твоєї, щоб перебуваючи в нас і ходячи з нами сотворив Ти нам путь до вічного Твого царства і слави. Бо Ти святий єси Боже наш і Тобі славу возсилаємо, Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас і на віки віків.

Молитва в хрестильні: І нині благодаримо Тебе Владику Бога і Отця, що удостоїв нас участі жеребу святих у всітлі, бо визволив Ти нас від частки темряви і перевів в синівське царство любові Твоєї, яким маємо відкуплення, відпущеня гріхів, ним просимо і небесної слави Твоєї спадкоємства, щоб ототожнившись смерті плоті Його через святе хрещення, через життя згідно з заповідями Його і відвернення від плотських пристрастей стали причасниками воскресіння Його і царства вічного у світлості святих Твоїх у світлі Лиця Твого. Бо Ти — Просвічення наше і Тобі славу возсилаємо Отцю, і Сину, і Святому Духові, нині і повсякчас і на віки віків.

Із цих молитов видно, що святість, отримана як завдаток спасіння через Хрещення має актуалізуватись у вірних через усвідомлення її та через приклад святих.

Єрусалим

Відповідниками такого переходу від щоденного богослужіння до згадки про отриману святість і слідуванню їй у своєму особистому житті правдоподібно була та частина богослужінь, яку ми нині називаємо стихирами на стиховні. Свій початок вони мають у стаційній літургії Єрусалиму. Завершуючи опис щоденої вечірні у Єрусалимі паломниця 4-го століття Етерія подає нам наступне:

“Знову творять молитву, і знову диякон підносить свій голос і закликає вірних, кожного, де б він стояв схилити голову, єпископ подібно благословляє вірних. Відтак у Воскресінні твориться відпуст.

І один за одним всі наближаються до руки єпископа.  Потім єпископа ведуть від Воскресіння до Хреста з  співами, всі люди супроводжують його, і, коли він туди прибуває, він спершу мовить молитву, потім благословляє катехуменів, тоді мовить іншу молитву і благословляє вірних. Після цього єпископ і весь нарід ідуть за Хрест , де все що було зроблене перед Хрестом повторюється, і вони підходять до руки єпископа  за Хрестом, так, як це було в Воскресінні і перед Хрестом. Крім того, всюди висить величезне число великих скляних світильників, і величезне число свічок, перед Воскресінням, перед Хрестом і за Хрестом , бо усе це не закінчується, поки не настане темрява. Таким є порядок щоденних служб при Хресті та в воскресінні усі шість днів (тижня).“

Подібно до літургії Константинополя, яка наголошувала на Хрещенні, як на джерелі нашої святості і спасіння, літургія Єрусалиму ставила перед очі вірних Хрест Господній, на якому із боку Спасителя явились потоки спасіння - Кров і вода - Хрещення та Євхаристія. Про це місце як про властиве місце для святкового елементу все ще вказує традиція сучасної візантійської вечірні. Основні стихири - литійні - відбуваються у притворі храму - місці, де вдавнину відбувалось Хрещення катехумненів, місці, де святі починають свій подвиг святості.

Можливість для осучаснення візантійського богослужіння?

Основною проблемою сучасного візантійського богослужіння є перевантаження молільника складними до розуміння структурними схемами та надто розлогим тематично-музичним меню у кожному із його блоків. Повернення до древнього способу звершення літургійних молитов - святкове слідує або передує щоденному - могло б суттєво покращити ситуацію навіть при загальному збереженні структур. Якщо винести минейні елементи у окремий блок - стихири на стиховні - це дасть можливість з одного боку уникнути частої зміни музичних тем (гласів), з іншої текстуальних тем (перемішання "пам'ятей" дня року і дня тижня).

Звичайно, воно не вирішить всіх проблем складного візантійського богослужіння, але, думаю, суттєво удоступнить вірним активнішу участь не лише у мистецькій, але й у навчальній площині богослужінь добового кола.