Радість Благовіщення у коконі візантійського багатослів’я

Радість Благовіщення у коконі візантійського багатослів’я

Молитовна традиція візантійської церкви особливо у великі свята містить прецінні перлини церковної поезії. На превеликий жаль, віднайти їх серед масивів додаткових текстів, укладених у прескладнющі богослужбові «послідування» для несіння молитовного подвигу візантійським монашеством заледве чи дадуть якийсь шанс благоговійному молільнику насолодитись ними під час літургійної молитви. Спробую унаочнити це на прикладі одного із шедевральних молитовних текстів свята благовіщення – каноні.

Уявімо собі, що у далекій минувшині натхнений євангельським описом події благовіщення благоговійний поет, якому зовсім не було чужим глибоке знання біблійного богослов’я створив чудесний твір – піснеспів у якому незбагненне для людини таїнство воплочення Христа розкривається у дискусії-розмові між ангелом та Марією. Знаючи, що намагається висловити незбагненне і невисловленне для людської мови таїнство, він вжив увесь свій талант для того, щоб тримати слухача у постійній напрузі цієї воістину драматичної розмови. Агнел і Богородиця ведуть живу розмову у словах якої таїнство Воплочення представляється у контексті сповнення старозавітніх пророцтв, незбагненне і дивовижне навіть для ангелів і закорінене у драму життя конкретної людини – Марії – яка могла б бути цілком іншою, якби не ця подія. Композиція вийшла цілісною і завершеною. Автор подбав і за те, щоб переписувачі бува не сплултали послідовність цієї божественної дискусії, спорядивши текст таким чином, що кожна строфа починалась із наступної букви грецького алфавіту. Такі твори у давньому Константинополі називали кондаками. Співали їх у великі свята між нічним і ранковим богослужінням відповідного свята. У даному випадку свята Благовіщення.

Уявімо собі далі, що ситуація, внаслідок непередбачених історичних перепепій  докорінно змінилась. Цей твір потрапив у руки людини, яка про кондаки нічого не знала. Текст видався їй цікавим, але він дещо «не вписувався» і вже усталений на той час інший піснетворчий жанр - канон. Канон взорувався на певні священні первотвори – біблійні пісні дев’ять за числом, але з якихось невідомих нікому причин їх було вісім, бо другу опускали. Цей жанр мав мало подібного із кондаком, бо кожна пісня могла мати свою власну тривалість і навіть мелодію. Відтак, цей горе-поет розділив оригінальний піснеспів, відповідно до жанру канону, на рівномірні кавалки і дописав (або вставив вже готові) тексти поетичних шаблонів перед кожною із новоутворених з кондака пісень канону. Зрозуміло, що внаслідок цього «втручання» постраждала передусім первинна плинність розмови Ангела із Богородицею – там з’явились інородні тексти, які говорили про щось, що жодним чином не було передбачено первинним контекстом дискусії.

І щоб остаточно «доповнити» те, чого «бракувало» у первинному тексті, цей чи може вже якийсь інший горе-творець «поєднав» чи радше впхав поміж ці пісні новоутвореного канону ще інші два канони, які є частиною постового богослужіння, бо ж саме в пості найчастіше святкують свято Благовіщення.

Зрозуміло, що після таких «доповнень» говорити про якусь розмову Ангела з Богородицею можна дуже і дуже «символічно». Тем, які заторкуються на такому богослужінні набагато більше ніж може витримати нормальна психіка.

Усе це, своєю чергою, було поміщене у складнющу структуру напівсвяткового чи то напівпостового ранкового богослужіння.

Скільки б ми не говорили про таїнственність такого богослужіння та його «глибокий богословський зміст», воно буде справляти на вірних те саме вражіння, яке воно справляє зараз – щось притаманне фахівцям, а не нормальним вірним. Древній шедевральний кондак було оповито коконом візантійського багатослів’я.

Вихід із цієї ситуації басу лише один – дослідження літургійної традиції з метою виявлення таких перлин і пропозицією відновлення їх первинного вигляду у контексті літургійних реформ.

Нижче подаю текст згаданого кондака у прекрасному перекладі Андрія Шкраб’юка для тих, хто не зміг його почути у день свята чи з причини відсутності чи непорозуміння. Ось нам днесь благовіщення …

Хай співа́є Тобі, Влади́чице, торка́ючи ліру духо́вну, Дави́д, пра́отець Твій: «Почу́й, До́чко, ра́дісний го́лос Ангела; він бо відкрива́є Тобі ра́дість невимо́вну!»

[Ангел] Взива́ю до Те́бе в ра́дості: «Прихили́ ву́хо Твоє́ і воньми́ мені, що звіща́ю Бо́га безсіменне зача́ття; Ти бо таку́ благода́ть знайшла́ пе́ред Го́сподом, яко́ї ніко́ли інша не знахо́дила, Всечи́стая!»

[Богородиця] Бажа́ла б я зрозуміти, Ангеле, слів твоїх си́лу: як бу́де те, що мо́вив ти? Скажи́ ясніше, як зачну́ я, Дівою бу́дучи неторка́нною? Як же і Ма́тір’ю ста́ну я Творця́ Мого́?

[Ангел] Ти ду́маєш, що слова́ мої обле́сні, як гада́ю, – і радію, ба́чачи Твою́ пересторо́гу: дерза́й, Влади́чице, бо коли́ хо́че Бог, ле́гко зве́ршується і неможли́ве.

[Богородиця] Не ста́ло кня́зя від Юди, наста́в відни́ні час, у яки́й я́виться надія наро́дів – Христо́с; ти ж поясни́, як я Його́ наро́джу, Дівою бу́дучи?

[Ангел] Намага́єшся від ме́не довідатися, Діво, спо́сіб зача́ття Твого́, але́ він непоясне́нний; а зверши́ть се Дух Святи́й, отіни́вши Тебе́ тво́рчою си́лою.

[Богородиця] Моя́ Прама́тір, прийня́вши нашіптування змія, ви́гнана була́ з місця Боже́ственної пожи́ви; тому́ і я, остеріга́ючись пере́ступу, бою́ся ди́вного твого́ привіту.

[Ангел] Я, що Бо́гові предстою́, по́сланий Боже́ственну відкри́ти Тобі во́лю; чом страха́єшся мене́, Всеенепоро́чная, що ще більше Тебе́ страха́юся? Чом остеріга́єшся мене́, Влади́чице, що пе́ред Тобо́ю свяще́нно благоговію?

[Богородиця] Чу́ла я: проро́к у дре́вності провісти́в, що одна́ свяще́нна Діва наро́дить Еммануїла; та бажа́ю зна́ти, як зміша́ння з Божество́м перенесе́ приро́да сме́ртних?

[Ангел] Яви́ла купина́, охо́плена по́лум’ям і неопа́льною зоста́вшись, ди́во та́їнства на Тобі, Благода́тна неневісная; бо й по різдві зоста́нешся, Чи́стая, Приснодівою.

[Богородиця] Освітлюваний ся́йвом Бо́га Вседержи́теля, істини провіснику! Говори́, Гавриїле, саму́ істину: як я, нето́ркнутою зберігши чистоту́ мою́, наро́джу Сло́во, у пло́ті – Безпло́тного?

[Ангел] Зо стра́хом, як раб пе́ред Госпоже́ю, стою́ я пе́ред Тобо́ю; з тре́петом, Отрокови́це, не смію ни́ні поми́слити про Те́бе; бо як дощ на руно́, зійде на Те́бе Сло́во Отчеє, за Своїм благоволінням.

[Богородиця] Не мо́жу досто́ту зрозуміти се́нсу слів Твоїх; бо чудеса́ бува́ли ча́сто – чудодіяні Боже́ственною си́лою знаме́ння та о́брази Зако́ну, але́ Діва, що не пізна́ла му́жа, не роди́ла ніко́ли!

[Ангел] Диву́єшся, Всенепоро́чная; і дійсно, ди́вне чу́до Твоє́; Ти бо єди́на при́ймеш у ло́но всіх Царя́, що ма́є воплоти́тися, і Тебе́ прообразу́ють проре́чення проро́ків і гада́ння та о́брази Зако́ну.

[Богородиця] Ніки́м Невмісти́мий і ніки́м Неви́димий, як Він змо́же всели́тися у ло́но Діви, яке́ Сам сотвори́в? І як же зачну́ я Бо́га Сло́во, собезнача́льного Отцю́ і Ду́хові?

[Ангел] Хто Твоє́му пра́отцю Дави́ду обіця́в посади́ти із Пло́ду утро́би Твоє́ї на престо́лі ца́рства його́, Той Тебе́, красу́ Якова, єди́ну обра́в на розу́мну осе́лю.

[Богородиця] Віща́нь Твоїх, Гавриїле, глас ра́дісний прийня́вши, я спо́внилася боже́ственної весе́лости, бо ти повідомля́єш ра́дість і весе́лість возвіща́єш безконе́чну.

[Ангел] Тобі да́на, Богома́тір, ра́дість боже́ственна: Тобі, Богоневісто, все творіння воскли́кує «Ра́дуйся»: Ти бо єди́на Ма́тір’ю Си́на Бо́жого призна́чена бу́ти, Чи́стая.

[Богородиця] Засу́дження Єви ни́ні че́рез ме́не хай скасу́ється; хай возда́сться її довг че́рез ме́не сього́дні; че́рез ме́не ся дре́вня заборго́ваність хай бу́де віддана із на́длишком.

[Ангел] Обітува́в Бог Авраа́му пра́отцеві, що в сімені його́ благословля́ться всі наро́ди, Чи́стая; че́рез Те́бе ся обітниця сього́дні отри́мує викона́ння.

[Богородиця] Звіща́ючи, що Світло неземне́ з земно́ю пло́ттю з’єдна́ється че́рез милосе́рдя премно́ге, ти світле благовіщення, Боже́ственні вісті ни́ні виголо́шуєш мені: «Благослове́н, Всечи́стая, плід Твого́ ло́на!»

[Ангел] Ра́дуйся, Влади́чице Діво; ра́дуйся, Всечи́стая; ра́дуйся, вмісти́лище Бо́же; ра́дуйся, світи́льнику Світла, Ада́мове Покли́кання, Єви відку́плення, го́ро свята́я, пресвітле святи́лище і світли́це безсме́ртя!

[Богородиця] Ду́шу очи́стило, тіло освяти́ло Всесвято́го Ду́ха наше́стя; вчини́ло мене́ хра́мом, що вміща́є Бо́га, ски́нією Богоприкра́шеною, одушевле́нною святи́нею і Життя́ чи́стою Ма́тір’ю.

[Ангел] Як многосвітлу лампа́ду і Богопоста́влену пала́ту спогляда́ю Тебе́ ни́ні; як золоти́й киво́т, прийми́, Всенепоро́чная, Зако́ну Пода́теля, що благоволи́в че́рез Те́бе ізба́вити тлінне єство́ лю́дське.

Символи і символізм візантійської літургії

Протопресвітер Олександр Шмеман

Символи і символізм візантійської літургії: Літургійні символи та їх богословське тлумачення

Якими б знаннями про Візантію не володів освічений західний інтелектуал, він принаймні чув про «багатий символізм» візантійського богослужіння. Справді, поняття «символи» і «символизм» стали практично синонімами візантійської літургії. Це кліше таке очевидне, що не потребує жодних подальших роз'яснень. Всупереч цьому кліше, я постараюсь тут показати, що візантійський літургійний символізм ставить нас перед питаннями, які важливі не лише для розуміння візантійської літургії, але й усієї візантійської релігійної думки. Дана стаття є лише спробою означити цю проблему так, як я її розумію, і накреслити, за необхідності, у найзагальніших рисах можливі шляхи її вирішення.