субота, 18 квітня 2015 р.

Особливості літургійного співу Александрійської традиції :)

За «Патериком» однієї редакції і розповіді Нікона Чорногорця, авва Памво († після 386 р.), відлюдник нітрійський, послав учня свого в Александрію; не знайшовши там пристановища, останній ночував в нартексі храму св. Марка і, слухаючи церковні служби, зацікавився тропарями. Коли він повернувся до старця, той помітив у ньому смуток і спитав про причину. Учень мовить: «нехлюйно, отче, проводимо ми життя наше в пустині, не знаємо ні канонів, ні тропарів». Старець відповів йому: «горе нам, чадо, близькі дні, коли іноки покинуть тверду їжу, вимовлену Духом Святим (Писання і між іншим псалми) і візьмуться за пісні і гласи. Яке може бути умиління і сльози від тропарів? Яке умиління буде іноку, коли він, стоячи в церкві чи келії, возвисить голос свій як віл? Якщо ми предстоїмо Богові, повинні стояти із великим умилінням, а не в глумі. Не для того іноки пішли із світу, щоб глумитись перед Богом, співати пісні, виводити гласи, трясти руками і тупотіти ногами, але потрібно нам з множеством страху і з трепетом, зі сльозами і зітханнями, з благоговінням і умилінням, кротким і смиренним гласом приносити Богу молитви. Кажу тобі, чадо, що прийдуть дні, коли християни занедбають книги св. Євангелій і св. апостолів, складаючи тропарі і елінські промови».

Немає коментарів:

Дописати коментар