пʼятниця, 3 квітня 2015 р.

ПСАЛОМ 22

Ліна Костенко
ПСАЛОМ 22

Боже, мій Боже, Боже! Душу врятуй від грабунку!
Далекі слова мого крику від снів мою порятунку!

Боже мій, я ж Тебе кличу! Що ж Ти робиш зі мною?
Що ж Ти мій голос, Боже, мені ж повертаєш луною?

Боже, хіба ж Ти пустка? Чом же Ти одвернувся?
Наші ж батьки Тебе кликали і Ти до них відгукнувся.

Ти ж їх визволив, Боже! Були вони, Боже, спасенні.
Були вони вільні, Боже, хоробрі були і пісенні.

А я — ніщо. Одоробло. Опудало власних городів.
Я — посміховисько людське, бидло поміж народів.

Не віддаляйся від мене, дай мені грім Твоїх кроків.
Немає у мене війська, немає у мене пророків.

Бики мене оточили, вже їхня злоба, як хащі.
Вже пси вишкіряють на мене, як леви, криваві пащі.

Я ж як вода, розлитий, душу мою загидили.
Серце, як віск, розм'якло, з нього виліплять ідолів.

М’язи мої розв’язались, вмерло моє терпіння,
Язик моєї розпуки спалив моє піднебіння,

Бо пси мене оточили, бики узяли на роги,
Обліг злоязикий натовп, протяв мені руки й ноги.

Вже ділять мою одежу, уже й жеребкують шати.
Чому ж Ти не хочеш, Боже, на поміч мені поспішати?!

Врятуй мою душу, Боже, благаю Тебе, нездвиженного,
душу мою, одиначку, із лап собаки скаженого!

Я тихо молився, Боже, тепер я кричу вже криком —
прикрий мою душу, Боже, щитом малим і великим!

Нe дай мені, Боже, впасти на цьому барвінку хрещатому,—
на всі свої покоління імення Твоє кричатиму!

Чи я завинив чим, Боже, чи я для того й родився?
Голос мій одинокий об вуха Твої розбився.

Увесь я уже розлитий, мов чаша гіркого трунку.

Далекі слова мого крику від снів мого порятунку!..

Немає коментарів:

Дописати коментар