субота, 11 квітня 2015 р.

... розірвалася церковна завіса ...?

У недавньому дописі Андрій Протопсалт підняв тему катапетасми в УГКЦ. Я аж сам зацікавився в чому тут основна проблема. Трошки літератури, яку я переглянув з того часу дозволяють на лише коротку нотатку для блоґу. На щось більше зараз немає часу. Та й накопичення аргументів насправді мало додає до основної лінії.

Катапетасма-воздух
Здається первинно "катапетасмою" називали те, що ми нині звикли називати "воздухом" - покров для св.Дарів, основним призначенням якого є охороняти Дари від комах. Так, наприклад у Германа Константинопольського "катапетасмою" все ще називається "воздух" ПСО 1,373, 396.

Воздух-заслона престолу
"Катапетасма-аер" могла використовуватись і для закривання престолу. Її завішували між стовпцями киворію - надпрестольної стіни. Можливо звідси походить традиція на архиєрейському богослужіння класти голову під воздух під час мовлення символу віри (таку гіпотезу принаймні висував дослідник історії плащаниці свящ. Іларіон Троїцький).


Завіса святилища
Окрім того, катапетасмою називали завісу, яка могла йти по периметру вівтаря. Донедавна вважалось, що першим свідченням такої "вівтарної" катапетасми є писання св.Германа Константинопольського, проте найновіші дослідження доводять, що цей текст є пізнішою вставкою з метою оправдати запроваджену пізніше практику. Перші свідчення про "вівтарну" катапетасму походять аж із ХІ століття. Щось подібного до тепер мають сирійці і вірмени. 


Катапетазма-іконостас
Найцікавіше однак, що у часи вл.Гедеона Балабана "катапетасмою" називали сам іконостас. У описі достоїнств архиєп.Львівського Гедеона Балабана зокрема зазначається, що він "справив до церкви св.Юрія кафедральної львівської гарну Катапетазму, то є Деісус, весь з апостолами Намісними картинами перед вівтарем" (
Рукописний фонд Львівського Музею українського мистецтва. F-103, арк. 93). ...

розірвалася церковна завіса...?
Правдою є, що із плином часу те, що покривалось з практичних міркувань - "щоб мухи не сідали" вкінці стало закривання сакрального простору від "невтаємничених". Для мене все ж головним питанням залишеється і надалі, як можна вважати "невтаємниченими", які були прийняті в лоно святої церкви саме через Таїнства християнського Втаємничення - Хрещення-Миропомзання-Євхаристію. Хіба не про це загальне і всеобіймаюче Втаємничення співаємо у величному піснеспіві Літургії Великої П'ятниці: "Хай не буде між вами, о вірні, нікого невтаємниченого у Владичню вечерю".

6 коментарів:

  1. Опис достоїнств архиєп. львівського Гедеона Балабана - можна ориґінальне джерело?

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. От не можу знайти тепер. Ця цитата була у статті Йосифа Ґронського про святоюрську гору. Мушу її десь відшукати.

      Видалити
  2. Завіса показує просту річ: що Таїнство, в яке ми втаємничені, - нас перевищує. Тут легко впасти у поерхове переконання, що, будучи всі втаємниченими в Господню Вечерю, ми до кінця її розуміємо і можемо нею розпоряджатися на свій розсуд (як одним із «депозитів»). Тож різні візантійські покрови не такі вже й немудрі. Вони геніально являють рівновагу Пізнаного і Непізнаваного, Видимого і Невидимого, цілком Явленого і в суті Неоприявлюваного Таїнства.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Але ж є небезпека і в інший керунок - ми настільки невтаємничені, що взагалі не маємо доступу до таїнства і до Трапези Господньої. Донедавна в нас воно якраз і було тай зараз ще є - люди стоять на Літургії, але у Таїнстві Тіла і Крові участі не беруть, "бо воно їх перевищує", "бо вони негідні", "бо ...", відмазок є дуже багато. Мусить бути рівновага між "вже" і "ще ні". В нашій Літургії ця рівновага надто довго перехилялась у "ще ні". теперішній результат - реакція на це "вопще ні".

      Видалити
  3. Крім того, іконостас та завіса чудово передають есхатологічну напругу між «уже-засмакуванням» Царства і ще-не-пришестям Царства вповні. Так, усі ми, що прийшли на Господню Вечерю, маємо бути в неї втаємничені, але щось відкриється нам більшою мірою тільки в Майбутньому Віці. Завіса відкривається нам на Літургії, але й закривається, бо ми ще не є у Царстві, поки живемо в світі, вже відкупленому Богом, але ще не обоженому тією мірою, коли Бог буде всім у всьому. Ти скажеш, що то все символічні трактування. Але ж і наше тіло - теж є символом! Ми не зводимося до нашого тіла, адже так? Тіло являє нас, але не до кінця, воно є тільки зовнішнім (часто суперечливим і оманливим) вираженням нашої істоти, яка перевищує саму тільки тілесність. Тож якщо різні храмові елементи, в т. ч. іконостас і завісу, я трактую «символічно», то - в древньому розумінні символізму. В тому розумінні, в якому пальмові галузки були символом у руках єврейських дітей (тропар Квітної Неділі).

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Просто хід нашої Літургії затуманився. В її оригінальному варіанті було немислимо, щоб святилище було закритим тоді, коли там хтось є. Ніхто не смів входити в святилище "бічними" дверями. Ніхто не сприймав Літургію як виставу життя Христового. Двері чи завіса святилища відкривалися для того, щоб людина увійшла туди і закривалися після того, як вона виходила звідти. Звідси і прохання: "благослови НАШІ входи і виходи". А нині це "чисто символічні" входи і виходи, бо вони навіть входами і виходами не є, а просто обходами лівої частини іконостасу. Це просто внаслідок людської невченості створені літургійні нонсенси із символікою, яка нічого спільного із біблійним і ранньохристиянським символом не має. Це як "паки грядущого" із символу віри перекладене висловом "вдруге приходить", як "провини" і "винуватці" з Отченашу і "один у Святій Тройці" піснеспіву Єдинородний Сину. Вони - помилки, яким можна надати сакральних змістів через "символічні" пояснення, які для когось будуть виглядати абсолютно адекватними, але не матимуть нічого спільного із їх оригіналом. Це просто суб'єктивізація Літургії у якій об'єктивним є лише те, що Я про те чи інше думаю чи відчуваю. І це вже тоді не літургія, а паралітургійне дійство у якому кожен сам за себе, кожен у своєму символі літургісає.

      Видалити