(Мт. 17:1–6; Мк. 9:1–8; Лк. 9:28–36)
Перед початком своїх спасительних Страстей Христос бере з собою своїх довірених учнів Петра, Якова та Івана на гору і переображається перед ними. Євангелист Лука зауважує те, що преображення сталося тоді, коли Христос молився. Це надзвичайно важлива вказівка саме для нас, для нашого розуміння християнської і зокрема спільної християнської молитви. Не лише особистий контакт з Богом, інтимний, якого ніхто окрім нас не має досвідчити. Християнська молитва є свідченням нашого стояння перед лицем Божим. У нашому молитовному стоянні перед Богом інші можуть побачити відблиск слави Отця. У нашому стоянні перед Господом ми можемо постати для когось так само, як Христос постав перед своїми апостолами. Наше молитовне стояння у світлі Божого лиця може стати для когось утвердженням у спокусах, які проходитимемо ми і вони. Відблиск Божого Лиця на наших обличчях під час літургійної молитви дасть розуміння про те, чому ми діємо всупереч логіці світу, всупереч поширеному переконанню, що власне земне благо є тим за що можна змагати. Іншою вказівкою на саме літургійний контекст преображення є слова Отця: "Це Син мій улюблений, його слухайте". Ніде інакше як у літургійній молитві Христос не являється так "видимо" як Син небесного Отця, слово якого слухає і досвідчує на собі церква.
У преображенні Христа з Ним розмовляють старозавітні мужі Мойсей та Ілля - Закон і Пророки. І говорять вони не стільки про Його преображення, а радше про страждання. Христос не обманює своїх послідовників обіцянками легкого життя. Бути преображеним не означає звільнитись від життєвих труднощей, нерозуміння з боку світу та фізичних страждань. Все це - дорога, яку кожен має пройти відповідно до того, як кому Господь призначив. Преображення - ікона, яку ми маємо споглядати і пам'ятати про неї, щоб "коли побачимо як Його розпинають, зрозуміли ми страждання добровільне і проповідували світові, що Він (навіть на хресті прибитий і вбитий) - Отче сяяння" і Воскресіння всіх. Преображення Христа на Таворі - наша надія на Воскресіння у Христі в Царстві небесному.
Преображення зникає тоді, коли ми хочемо його собі привласнити. Коли ми ставимо намети для Христа, Мойсея і Іллі, щоб не сходити з гори і не жити життям нашого покликання, образ преображеного Христа зникає. Будь-яка "втеча в духовність" веде лише до зникнення преображеного Христа в нашому житті. Християнство не є життям особистого комфорту. Християнство - життя, яке стає горем для того, хто не проповідує (1Кор 9:16). Досвід преображеного Христа як це видно у посланні св.апостола Петра був тим, що провадило апостолів все їх життя і давало можливість не зневіритись навіть тоді, коли воно було надзвичайно важким. Світло Преображення хай сяє сильніше і в тунелях нашого життя і якраз тоді, коли нам здаватиметься, що тунель нескінчений.
Немає коментарів:
Дописати коментар