Служіння служителів Слова

Навіялось дискусіями про мовне питання

Яскраві єпископи християнської давнини переважно вчили риторику. Вони вміло вміли висловити свою віру досконало володіючи словом. Їх твори стали надбанням не лише християнської думки, а й шедеврами світової літератури. 

Тоді візантійська чи й будь-яка інша християнська традиція творила мову. Християни називали цих атлантів мови Отцями. Їх твори часто ставали молитовними текстами - мовою, якою церква спілкується з Богом.

Нині ми далекі від цього. Рідко яка сучасна церква творить мову. Літургійні переклади молитов сучасних церков за рідкісними винятками є радше розмінюванням великих купюр християнського надбання кишеньковою дріботою. Я не знаю жодного прикладу вживаного в церкві літургійного тексту який можна було б назвати шедевральним. 

Філософія сучасного літургійного перекладу як і цілого християнського свідчення позначена зміщенням акценту із Бога на людину. Церкви втрачають відчуття того, що їх центром - джерелом і вершиною - є саме Бог. Більшість того, що ми нині робимо є зниження планки, яку мала б перескочити людина для того, щоб наблизитись до Бога. Ми намагаємось мінімалізувати Бога, зробити Його максимально людським. При цьому ми забуваємо, що Він Сам це вже зробив і пішов далі. Він спустився до нас у Воплоченні, але і поставив декілька планок - Воскресіння, Вознесіння, Праворучсидіння, Зновупришестя. Це розуміли Отці, коли писали свої твори високою мовою. Не мовою середньостатистичного користувача, а мовою служителя Слова. Це розуміли Отці, коли складали складні для розуміння, але стимулюючі до зростання літургійні тексти. Це розуміли Отці, коли творили літургійну архітектуру, обряди, святі речі, використовуючи не плиткий мінімалізм, а повноту мистецького дару Духу Христа. 

Сучасні українські церкви як ніколи покликані взяти приклад від своїх Отців. Мова літургії має бути взірцем, вершиною українського культурного мовлення, чимось, до чого будуть прагнути "дорости" українці. Христос прийшов не для мінімалізації культури, а для відкриття її повноти. Не виконати закон, спростивши його до неймовірності, а сповнити його духом, щоб зусилля було винагороджене поглибленням досвіду спілкування з Богом, а не відчуттям бездумно сповненого обов'язку.