Надходять різдвяні свята, а разом з ними і величезна купа експертів, які хочуть вберегти нас від наших нібито язичницьких культурних надбань.
Останніми роками особливо часто об’єктом культурних пуристів стала традиція використання у нашій різдвяній обрядовості дідуха – пшеничного снопа, який вносять перед святою вечерею у хату разом із пшеницею та сіном і ставлять на покутті під іконами. Дуже часто при цьому наголошують, що така традиція є типово язичницькою і не має жодного відношення ані до Різдва, ані до християнства взагалі. Оскільки дискусії щодо цього вже переростають у певного роду істерію, наважуся написати кілька власних думок щодо дідуха. Як людина, для якої кожне богословське дослідження має перейти випробування Святим Письмом, мушу коротко глянути, що ж там говориться про сніп і чи існують якісь біблійні обряди, пов’язані зі снопами.
Пасхальний сніп
У 23-му розділі книги Левіт згадується цікавий обряд “колихання снопа”, який Господь заповідає як такий, якого ізраїльтяни мали б дотримуватися після входу в землю Обітниці: “Коли ви ввійдете до того Краю, що Я даю вам, і будете жати жниво його, то снопа первоплоду ваших жнив принесете до священика, а він буде колихати снопа того перед лицем Господнім, щоб набути вподобання вам; першого дня по святі священик буде колихати його. І ви прирядите в дні вашого колихання снопа однорічне безвадне ягня на цілопалення для Господа” (Лев 23: 10-12). У книзі Левит традиція колихання снопа первоплодів пов’язана зі святом Опрісноків, які були частиною пасхальних святкувань. Можна знайти купу літератури щодо “домойсеєвих” коренів цього ритуалу у найрізноманітніших культурах тогочасної Палестини, але, здається, нікому в голову не приходить думка, що Господь навмисне штовхає ізраїльтян, яких щойно вивів з єгипетської неволі і ідолопоклонства до якогось давнього “поганського” ритуалу. Висновок з цієї короткої біблійної оповіді є той, що не потрібно відкидати все, що може нагадувати якісь “дозавітні” обряди. Треба вміти зрозуміти їх у вимірі завіту з Господом. Сніп – символ достатку землі, яку Господь дав своєму народові. Його зберігання і жертвування з подякою є символом пам’яті про те, що насправді він (цей достаток) не є ЛЮДСЬКИМ надбанням, а ДАРОМ, який Господь із милосердя свого (не як наслідок чиїхось добрих діл, а як завдаток віри у його любов до нас) дав. Можна, звичайно, сказати, що є і інші способи того, яким чином виявити любов Божу, але, вочевидь, Богові підходив саме цей, а не інший, інакше він не узаконював би його для ізраїльтян.
Сніп як Хліб
Пшениця, зокрема її зерна, дуже часто у ранньохристиянських текстах є образом Церкви Христової, яка перетворюється у євхаристійний хліб стараннями самого Христа. Він є сіячем, Він є тим, який велить ангелам збирати снопи доброї пшениці у небесні клуні Отця. Ця віра дуже гарно виражена саме у ранніх євхаристійних текстах. Тут лише кілька цитат: “Як цей розламаний хліб був розсіяний над горами і зібраний в єдине, так нехай буде зібрана і Церква Твоя від країв землі в Царство Твоє, бо Твоя слава і сила через Ісуса Христа навіки” (Дідахе 9:4). “І так, як хліб цей, що розсіяний був по горах, зібраний складає єдине (ціле), так і святу церкву свою збери з усякого народу, з усякої країни, з усякого міста, і села, і житла і вчини її єдиною, живою, вселенською церквою” (Анафора Сарапіона 4ст.). “І всіх у Господі і Спасі нашім Ісусі Христі, Сині Твоїм улюбленім, якого Ти полюбив від початку і Якого Ти послав, і який зібрав хліб цей, розсіяний по горах і пагорбах, що зібраний докупи хлібом єдиним і досконалим став, так і нас збери божеством Твоїм від всякого помислу лукавого до віри Твоєї досконалої.” (Анафора Григорія Просвітителя). Саме як зерно пшениці уявляє себе св. Ігнатій Богоносець перед тим, як піти на мученичу смерть: “Я пшениця Сотворителя, і треба бути мені змеленим … , щоб я став чистим хлібом для Слова і Бога нашого”. З огляду на це треба піддати сумнівові твердження, що пшеничний сніп на Святвечір є виключно язичницьким символом і не може бути інтегрованим у християнський культурний світогляд. Він там від самих його початків і відіграє надзвичайно важливу роль. Він є образом Церкви Христової – зерна, яке постійно сіється Христом, збирається Ним і являється в Його таїнственному Тілі.
Пасхальний обряд на Різдво?
Для багатьох може бути питанням чому древній юдейський пасхальним обряд потрапив між різдвяні чи богоявленські традиції. Це може виглядати дивним лише тоді, коли не знаєш, що основою для свят Різдва та Богоявління стало саме свято Пасхи. Якщо придивитись уважно до того, як побудовані літургійно ці свята відразу впадає в око, що їх передсвяття, з огляду на логіку окремих богослужінь, віддзеркалюють Страсну Седмицю, а самі свята Різдва та Богоявління є копією Пасхи. Для літургійної свідомості ранньої церкви це не було дивним, оскільки для неї кожне літургійне святкування закорінене у події Воскресіння Христового. Кожне літургійне святкування є наслідком віри у Воскресіння Христа. А саме для свята Різдва хліб, як символ – є знаковим. Хіба не в Вифлеємі – Домі Хліба, народжується Хліб Небесний – Христос? Хіба не є Його народження і життя подібне до зернини, яку Господь кидає у наше земне життя, для того, щоб вона зродила святість для цілого світу і досконалим принесла Отцеві снопи святих? Про це необхідно думати перед тим, як братися за демонізацію того чи іншого обряду, який існує в нашій народній чи іншій традиції.
Сніп-дідух
Насправді невідомо чому обжинковий сніп у нас називають дідухом. Існують різноманітні пояснення цього терміну, від абсолютно природних аж до міфічних чи спіритичних. Кожен шукає там свого. Я є прихильником простих пояснень. На мій погляд, термін дідух походить від того, що за традицією його вносив у хату найстарший чоловік родини – дід. У сучасному світі головою родини звичайно є батько, але давніше родина складала мінімум три покоління (Авраам-Ісаак-Яків = дід-батько-син). Діди, окрім всього іншого були також тими, які передавали родинні традиції, вони мали час на те, щоб говорити з внуками, а внуки все ще мали терпець слухати дідівські байки. Дідух відтак є запорукою родинного передання – традиції.
Чи все ж є небезпека?
Небезпеки у духовному житті є завжди і вони не обов’язково залежать від того, встановлений обряд собором чи інкультурований із сивої минувшини, де витоки його не зовсім ясні. Ікони, ризи, святі книги, освячена вода теж можуть стати предметами фальшивого поклоніння. Все залежить від розуміння людиною того, що вона робить. Якщо за традицією стоїть незнання і відсутність розуміння того, що роблячи щось, людина прагне віддати шану Богові, який явився у Христі і за спасіння у Якому ми маємо бути вдячні від самого початку, кожна така традиція буде небезпечною. Але це не причина для усунення традиції, а нагода для її інтерпретації – воцерковлення. Найкращий приклад для того сама людина. Христос не цурається її грішності, але приймає людину такою, якою вона є і намагається освятити її Собою, ввести її у таїнство Свого життя. Так і з традиціями. Не ламати закони (=традиції), але освятити їх, сповнивши Собою, приходить Христос. Не страх має визначати наше ставлення до культури, а віра у перемогу Христа над злом і смертю.
На завершення скажу лише, що у моїй родині, яка є давньою дяківською родиною, дідух жодним чином не ототожнювався із духами дідів чи чимось подібним. Йому ніхто не кланявся і приговорював до нього. Він був і є для нас символом достатку і надії на те, що Господь і надалі буде прихильним до нас і годуватиме так як Він годує все створіння. Вносячи його до хати мій батько молився не духам предків, а Богові Отцю такими словами: “Помагай, Боже, на щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб було ліпше як торік, щоб родилось жито, пшениця, всяка пашниця – сто кіп, коням, коровам на обрік. Дав Ти, Господи, Різдва Христового діждати, дай же і до Богоявленія. Від Богоявленія до Срітенія, від Срітенія до Воскресенія, від Воскресенія до Вознесенія кожному чоловіку, скільки сам Ти призначив віку”. В цих словах – надія, християнська надія на те, що наше життя уподібниться життю Христа, який народжується для того, щоб своїм життям навчити нас жити згідно із волею небесного Отця. І не більше.
свящ. Василь Рудейко
Пасхальний сніп
Сніп як Хліб
Пасхальний обряд на Різдво?
Для багатьох може бути питанням чому древній юдейський пасхальним обряд потрапив між різдвяні чи богоявленські традиції. Це може виглядати дивним лише тоді, коли не знаєш, що основою для свят Різдва та Богоявління стало саме свято Пасхи. Якщо придивитись уважно до того, як побудовані літургійно ці свята відразу впадає в око, що їх передсвяття, з огляду на логіку окремих богослужінь, віддзеркалюють Страсну Седмицю, а самі свята Різдва та Богоявління є копією Пасхи. Для літургійної свідомості ранньої церкви це не було дивним, оскільки для неї кожне літургійне святкування закорінене у події Воскресіння Христового. Кожне літургійне святкування є наслідком віри у Воскресіння Христа. А саме для свята Різдва хліб, як символ – є знаковим. Хіба не в Вифлеємі – Домі Хліба, народжується Хліб Небесний – Христос? Хіба не є Його народження і життя подібне до зернини, яку Господь кидає у наше земне життя, для того, щоб вона зродила святість для цілого світу і досконалим принесла Отцеві снопи святих? Про це необхідно думати перед тим, як братися за демонізацію того чи іншого обряду, який існує в нашій народній чи іншій традиції.
Сніп-дідух
Насправді невідомо чому обжинковий сніп у нас називають дідухом. Існують різноманітні пояснення цього терміну, від абсолютно природних аж до міфічних чи спіритичних. Кожен шукає там свого. Я є прихильником простих пояснень. На мій погляд, термін дідух походить від того, що за традицією його вносив у хату найстарший чоловік родини – дід. У сучасному світі головою родини звичайно є батько, але давніше родина складала мінімум три покоління (Авраам-Ісаак-Яків = дід-батько-син). Діди, окрім всього іншого були також тими, які передавали родинні традиції, вони мали час на те, щоб говорити з внуками, а внуки все ще мали терпець слухати дідівські байки. Дідух відтак є запорукою родинного передання – традиції.
Чи все ж є небезпека?
На завершення скажу лише, що у моїй родині, яка є давньою дяківською родиною, дідух жодним чином не ототожнювався із духами дідів чи чимось подібним. Йому ніхто не кланявся і приговорював до нього. Він був і є для нас символом достатку і надії на те, що Господь і надалі буде прихильним до нас і годуватиме так як Він годує все створіння. Вносячи його до хати мій батько молився не духам предків, а Богові Отцю такими словами: “Помагай, Боже, на щастя, на здоров’я, на Новий рік, щоб було ліпше як торік, щоб родилось жито, пшениця, всяка пашниця – сто кіп, коням, коровам на обрік. Дав Ти, Господи, Різдва Христового діждати, дай же і до Богоявленія. Від Богоявленія до Срітенія, від Срітенія до Воскресенія, від Воскресенія до Вознесенія кожному чоловіку, скільки сам Ти призначив віку”. В цих словах – надія, християнська надія на те, що наше життя уподібниться життю Христа, який народжується для того, щоб своїм життям навчити нас жити згідно із волею небесного Отця. І не більше.
свящ. Василь Рудейко
Немає коментарів:
Дописати коментар