"Традиційність" християнства

Проблема "традиційного" ходіння до церкви - дохристиянський поділ на сакральне і профанне. Є сфери духовного і сфери, де духовне майже не присутнє. Вони у сучасному християнстві настільки поляризовані, шо майже втратили точку дотику. Духовенство через надмір "вправляння" у духовному тратить дотик до мирян і мирського, миряни у свою чергу сприймають духовенство як тих, які "професійно" виконають за них спілкування з Богом. Духовенство у вівтарі, миряни в наві.
Десь читав вже не пам'ятаю, здається в Барклі: Коли Христос помер на хресті завіса храму роздерлася надвоє, а перше, шо зробила новостворена церква - зшила її докупи.
Насправді ж те, що в храмі і те, шо поза ним - рівноцінне і взаємодоповнююче. Як євхаристія і богослужіння добового кола. Одне не може існувати без іншого і лише у повноті зрозумілий цілісний зміст.
Христос кличе нас у церкву, щоб ми, співаючи разом з Ним піснеспів його життя (літургію) набрались Духа святого і перетворили світ із п'янства і іншого різноманіття "тайних" діл у спільноту, яка ходить у світлі і не боїться лиця Божого, бо діла її - узгоджений у молитві в ім'я Христа дар небесного Отця.
Літургія і життя не є протиставленнями. Літургія є життям Христа, вростаючи у яке наше життя стає Літургією.